Аналіз рішення ЄСПЛ у справі «Денисюк та інші проти України»

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Аналіз рішення ЄСПЛ у справі «Денисюк та інші проти України»

Європейський суд з прав людини 13 лютого 2025 року ухвалив довгоочікуване рішення щодо трьох підготовлених мною та Назаром Кульчицьким заяв. Довгоочікуване, з одного боку, тому що багато роботи й часу пішло на підготовку, а з іншого — тому що темою негласних слідчих (розшукових) дій (далі — НСРД) ми цікавимося давно. Проблем у цій сфері багато, а змістовних рішень ЄСПЛ по Україні донедавна не було жодного.

Маркіян Бем

27 February, 2025

549

Аналіз рішення ЄСПЛ у справі «Денисюк та інші проти України»

Якщо коротко, то в межах двох кримінальних проваджень національні суди санкціонували проведення НСРД, передбачених ст. 263 КПК України (на той момент «Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» чи, простіше кажучи, прослуховування телефонів), щодо двох заявників, які на той час були свідками, а надалі стали підозрюваними.

Після закінчення досудового розслідування заявникам повідомили про те, що здійснювалося прослуховування їхніх засобів зв’язку. Однак ані ухвал, якими його санкціонували, ані інших дотичних документів (наприклад, клопотань детектива) їм не надали. Матеріали, здобуті в ході прослуховування, були начебто знищені, але відповідних актів стороні захисту також не надали.

Ще один заявник, адвокат згаданих осіб Назар Кульчицький, скаржився в ЄСПЛ на те, що, прослуховуючи телефони його клієнтів, орган досудового розслідування міг також слухати і його розмови з клієнтами, оскільки на той час він здійснював захист їхніх інтересів.

ЄСПЛ дійшов висновку, що процедура санкціонування й проведення спостереження не відповідала вимозі законності втручання:

Уряд так і не надав ЄСПЛ ухвал про надання дозволу на проведення НСРД щодо заявників, а тому Суд «не міг підтвердити їхню законність». До речі, тут цікава постановка проблеми Судом із погляду розподілу тягаря доведення конвенційних порушень: заявники подали обґрунтовану скаргу, а уряд мав, але не надав документи, що могли її спростувати або підтвердити. Суд розтлумачив усі сумніви на користь заявників.

Законодавство не містило правил, що регулювали б ситуації, коли в ході прослуховування розмов особи було (умисно чи випадково) прослухано (а може, і зафіксовано) її розмови з адвокатом, захищені адвокатською таємницею. Як ідентифікувати такі розмови? Як поводитися з таким матеріалом? Чи є незалежний орган, який здійснював би нагляд за цим процесом? Законодавство не дає відповіді на жодне з указаних запитань, а отже, недостатньо захищає, з одного боку, права об’єктів спостереження на повагу до їхнього приватного життя, а з іншого — права адвоката Назара Кульчицького на здійснення професійної адвокатської діяльності.

У національному законодавстві відсутні ефективні механізми оскарження негласних слідчих дій. Ця проблема має два аспекти:

неможливо оскаржити законність і необхідність дозволу на проведення НСРД, якщо ти не маєш рішення, яким такий дозвіл надано. Заявники так і не змогли отримати рішень, якими надано дозвіл на прослуховування їхніх телефонів, а отже, не мали жодних шансів на їх оскарження;
навіть якби заявники й отримали б ці рішення, оскаржувати їх не було б куди. Законодавство не передбачає ефективних механізмів post factum оскарження ухвал про надання дозволу на проведення НСРД:
ухвали про надання дозволу на НСРД не підлягають оскарженню;
оскарження законності й необхідності проведення НСРД у межах судового розгляду в кримінальному провадженні радше стосується (не)допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД, і не дозволяє отримати компенсацію;
скарги на дії слідчого / детектива / прокурора (стаття 303 КПК України) та заперечення проти ухвал слідчих суддів (стаття 309 КПК України) на підготовчому засіданні не працюють на практиці, оскільки суди або відхиляють такі скарги, або залишають «на потім».

Адвокати, чиї розмови з клієнтами було прослухано (зафіксовано) в ході проведення НСРД, позбавлені можливості хоч якось поскаржитися із цього приводу. У таких ситуаціях право на здійснення професійної діяльності та право на адвокатську таємницю залишаються незахищеними на національному рівні.

Ну і на завершення. Ми неодноразово зверталися на національному рівні з клопотаннями й запитами про надання ухвал, якими було надано дозвіл на проведення НСРД; клопотань про надання такого дозволу; матеріалів, отриманих у результаті спостереження тощо. У всіх випадках ми отримали відмову. Після подання заяви до ЄСПЛ Суд звернувся до уряду з вимогою надати такі документи. Уряд відмовив, указавши на їхню таємність. Суд відмови не зрозумів і констатував порушення статті 38 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено обов’язок держави створити всі необхідні умови для розгляду справи Судом.

Загалом дуже шкода, що низка вагомих, на нашу думку, проблем, які ми порушили в заявах, згадані Судом лише побіжно або взагалі не згадані. Вони більшою чи меншою мірою залишаються актуальними, і ми хочемо окремо звернути на них увагу в контексті та на прикладі справи «Денисюк та інші проти України».

Недолік №1: Необґрунтованість ухвал про надання дозволу на НСРД

АО «Назар Кульчицький та Партнери» не надали ухвал щодо клієнтів, оскільки здобуті на їх підставі докази не планувалося використовувати в справі. Однак ми мали ухвали щодо інших учасників кримінальних проваджень — свідків і підозрюваних. За одним із проваджень разом із матеріалами досудового розслідування ми отримали 17 розсекречених ухвал про надання дозволу на проведення НСРД. Усі ці ухвали містили «мотивацію», яка складалася з одного абзацу на декілька рядків, який був ідентичним у всіх ухвалах, хоч їх і виносили різні судді і вони стосувалися різних об’єктів спостереження. В іншому провадженні ми отримали 13 розсекречених ухвал. Ці ухвали були однаковими за структурою та змістом, відрізнялися лише індивідуальні дані об’єктів спостереження. Частину тексту ухвал було виконано рукописним текстом, який, як ми потім встановили, належав детективу в справі. Мотивація в усіх ухвалах зводилася до фрази про те, що «клопотання слід задовольнити». Загалом указані ухвали, кожна з яких була обсягом півтори сторінки, скидалися на наперед підготований формуляр, який надалі «дозаповнив» детектив.

До речі, розслідування Державного бюро розслідувань цих «операцій» із заповнення формулярів ухвал є предметом ще однієї нашої заяви до ЄСПЛ, яку Суд уже прийняв, але ще не прокомунікував. Загалом ми переконані, що ухвали щодо наших клієнтів містили такі ж недоліки. Аналіз Судом цих ухвал неминуче призвів би до констатації ще одного серйозного порушення статті 8 Конвенції: необґрунтованість ухвал про надання дозволу на НСРД. Однак ані на наші запити, ані у відповідь на вимогу ЄСПЛ національні органи влади так і не надали цих ухвал.

Недолік №2: Механізм НСРД на період, що досліджувався Судом, містив серйозні вади

Ці вади, на нашу думку, давали можливість органам правопорядку здійснювати негласне спостереження без ухвали суду. Так, визначені органи правопорядку мали прямий доступ до комунікації за допомогою мобільних пристроїв. Мобільні оператори такий доступ не контролювали, а єдиним контролюючим органом була прокуратура, яка в принципі зацікавлена в результатах провадження. Єдине, мабуть, що могло стримувати правоохоронців від отримання несанкціонованого доступу до комунікації за допомогою мобільних пристроїв, було те, що саму ухвалу про надання дозволу на НСРД у суді отримати було доволі нескладно (див. попередній пункт).

Недолік №3: У державі має бути незалежний орган влади, що контролює систему негласного спостереження

Такий орган (на кшталт інформаційного комісара) повинен:

бути незалежним від правоохоронної системи;
мати доступ до перехоплених комунікацій і відомостей про конкретні випадки спостереження (хто, коли, які відомості і щодо кого отримував тощо);
такі відомості повинні ретельно фіксуватися.

Такого наглядового органу поки немає. Зараз ці повноваження здійснює прокуратура. Однак прокуратура не зацікавлена (і, мабуть, не може бути) в об’єктивному й незалежному контролі, оскільки і сама є частиною сторони обвинувачення. Для ЄСПЛ ми проаналізували звітність Офісу Генерального прокурора в частині здійснення негласних слідчих дій. Окрім статистичних даних про кількість клопотань та ухвал, жодних відомостей про здійснення контролю в цій сфері ми так і не знайшли.

Недолік №4: У випадку надання дозволу на НСРД КПК України зобов’язує додавати до клопотання… витяг із ЄРДР

КПК України в частині, наприклад, запобіжних заходів містить вимогу, згідно з якою до клопотання про обрання запобіжного заходу треба додавати документи, які підтверджують викладені в ньому обставини. Однак у вимогах до клопотання про надання дозволу на проведення НСРД КПК України зобов’язує додавати до нього … витяг із ЄРДР.

«Чи достатньо витягу з ЄРДР для обґрунтування необхідності проведення НСРД?» — риторичне питання.

«Чи додають детективи (слідчі) інші документи до клопотання для підтвердження викладених у ньому обставин?» — мабуть, щось додають, а може, і не додають.

Про те, чи справді інші документи додавалися і які саме документи, ніхто не дізнається, бо в клопотанні їх переліку ніколи нема. Натомість у додатках згадується лише про витяг із ЄРДР. Отже, ніхто й ніколи не дізнається, чим керувався суд, дозволяючи проведення НСРД (окрім, звісно, клопотання детектива / слідчого / прокурора, в обґрунтованості якого ми не сумніваємося).

Деякі інші менш значні аспекти заяви також залишилися без уваги. Сподіваємося, що нам ще випаде нагода звернути увагу ЄСПЛ на вказані проблеми в нових заявах. А ще краще, щоб до того часу держава їх усунула.

Джерело: сайт АО «Назар Кульчицький та Партнери»

ЄСПЛ

Схожі статті

Маргарита Сокоренко про ЄСПЛ, Star Trek і динозаврів | Люди професії

Практика ЄСПЛ: секрети вдалого застосування | JustTalk Context