Аналіз темпоральної юрисдикції (ratione temporis) ЄСПЛ у справах проти Росії

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Аналіз темпоральної юрисдикції (ratione temporis) ЄСПЛ у справах проти Росії

16 березня 2022 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив рішення «Наслідки агресії Російської Федерації проти України»[1], яким виключив Росію зі складу цієї міжнародної організації за грубі порушення принципів Ради Європи (статті 3, 8 Статуту Ради Європи[2]).

[1] https://search.coe.int/cm/pages/result_details.aspx?objectid=0900001680a5d7d9

[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001#Text

Віталія Лебідь

7 October, 2022

1633

Аналіз темпоральної юрисдикції (ratione temporis) ЄСПЛ у справах проти Росії

22 березня 2022 року Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) ухвалив резолюцію[1], відповідно до якої Росія перестає бути стороною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — ЄКПЛ, Конвенція) з 16 вересня 2022 року.

Такі події викликали багато дискусій щодо наслідків виходу Росії для подальшого розгляду справ ЄСПЛ, а саме щодо можливостей подальшого подання заяв проти Росії та перспектив їх розгляду. Особливо це актуально для потерпілих від російської агресії на території України, для яких ЄСПЛ — один з доступних механізмів міжнародного захисту та інструмент притягнення держави-агресора до відповідальності за масові порушення прав людини.

У цій публікації я спробую проаналізувати темпоральну юрисдикцію ЄСПЛ у справах проти Росії щодо порушень під час російсько-української війни після її виключення з Ради Європи, а також дати відповіді на питання про прийнятність заяв, поданих після 16 вересня 2022 року, у яких відповідачем є РФ.

На багато питань, пов’язаних з прийнятністю заяв проти Росії, наразі немає чітких відповідей, адже відсутня сформована практика ЄСПЛ щодо розгляду справ після виключення держави зі складу Ради Європи. Єдиний достеменний і очевидний наслідок — це те, що Росія несе відповідальність лише за порушення до 16 вересня 2022 року, тобто до 15 вересня 2022 року включно. Отже, якщо порушення трапилося 16 вересня 2022 року і пізніше, то це питання не буде покриватися темпоральною юрисдикцією ЄСПЛ у справах проти Росії.

Одне з найбільш дискусійних і проблемних питань — визначення строку, до якого можна подавати заяви до ЄСПЛ проти Росії. Щодо цього аспекту, то єдиної загальної дати прийнятності заяв проти Росії не існує, усе залежить від індивідуальних обставин справи, які ЄСПЛ буде аналізувати при розгляді скарги, але на основі його практики щодо прийнятності можна зробити певні висновки.

Відповідно до §1 статті 35 Конвенції «суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту, згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, і впродовж чотирьох місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні». Проте відповідно до усталеної практики ЄСПЛ заявник зобов’язаний вичерпати лише ефективні засоби захисту, якщо вони відсутні, то суд застосовує такі підходи:

Якщо від початку зрозуміло, що заявник не має ефективного засобу захисту, перебіг строку починається з дати стверджуваних дій або з дати, коли заявник дізнався про них або відчув їх негативні наслідки або шкоду[2].
Якщо заявник використовує засіб захисту, який видається належним, і лише пізніше дізнається про існування обставин, що роблять цей засіб неефективним, тоді може бути доречно взяти за дату відліку строку ту дату, коли заявник уперше дізнався або повинен був дізнатися про ці обставини[3].

Отже, відрахування чотиримісячного строку напряму залежить від вичерпання національних засобів захисту. Тобто для того, щоб визначити, з якої дати відраховувати строк, потрібно оцінити ефективність наявного засобу захисту в Росії як державі-відповідачу.

У міждержавних справах «Кіпр проти Туреччини»[4], «Грузія проти Росії (I»)[5] та «Грузія проти Росії (ІІ)»[6] ЄСПЛ послідовно дотримується практики незастосування правила вичерпання у справах, де є адміністративна практика, тобто повторення дій, несумісних з Конвенцією, та офіційна терпимість з боку державних органів, що робить звернення до національних засобів захисту марними або неефективними. Встановлення наявності такої адміністративної практики можливе при розгляді міждержавної справи. Наприклад, у рішенні щодо прийнятності у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» суд визнав наявність адміністративної практики щодо заявлених Україною порушень прав людини в Криму зі сторони Росії[7]. Окрім того, існують інші аргументи на підтвердження неефективності наявних засобів захисту в Росії щодо порушень під час збройного конфлікту в Україні. По-перше, це відсутність доступу до них, адже після початку повномасштабного вторгнення між Україною та Росією відсутнє поштове чи будь-яке інше сполучення, що унеможливлює для потерпілих надсилання звернень до російських державних органів з території України. По-друге, це врахування політичного та загального контексту, тобто відмова Росії йти на розв’язання конфлікту, відмова дотримуватися вимог міжнародних організацій щодо припинення збройної агресії та недопущення обстрілу цивільних об’єктів, офіційна позиція Росії щодо невизнання вчинення воєнних злочинів представниками ЗС РФ на території України, подальші дії щодо систематичного порушення принципів та норм міжнародного права тощо. По-третє, відсутність випадків розслідування злочинів, вчинених представниками Росії, і притягнення їх до відповідальності за порушення на території України, починаючи з 2014 року, а також відсутність будь-якої судової практики щодо виплати компенсації за такі порушення. Таким чином, якщо потерпілий у заяві до ЄСПЛ стверджує про відсутність ефективних засобів захисту в Росії, потрібно врахувати, що в такому випадку строк звернення до ЄСПЛ становить чотири місяці з дати порушення або відколи заявнику стало відомо про таке порушення. Щодо останнього, то тут можуть бути обставини, коли заявнику стало відомо про порушення значно пізніше, у таких випадках потрібно детально описати події щодо дати, коли заявник зміг дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, на мою думку, можливо застосовувати й іншу, альтернативну стратегію щодо вичерпання національних засобів захисту. Як зазначено вище, строк звернення до ЄСПЛ також можна відраховувати від дати, коли заявнику стало відомо, що наявні засоби захисту не є ефективними. Тобто заявник спробував ними скористатися, але згодом виявилося, що вони не здатні забезпечити виправлення завданої шкоди та не відкривають шанси на успіх. Щодо потерпілих, які перебувають на території України, то наразі існує можливість подати заяву про злочин до Слідчого комітету РФ (СК РФ) через його офіційний сайт[8] (використовуючи програми VPN). Зі свого досвіду скажу, що СК РФ, як правило, надсилає відповіді на електронну пошту на такі заяви. Відповіді бувають різні за змістом, але з усіх листів, які я отримала, за жодною із заяв не було відкрито кримінальне провадження. Таким чином, потерпілий може спробувати використати наявний засіб захисту, але остаточно впевнитися, що він неефективний, і відраховувати чотиримісячний строк від дати отримання листа від СК РФ про фактичну відмову в розслідуванні заявленого порушення. Щодо потерпілих, які проживають за кордоном, то вони можуть подати як електронне звернення, так і надіслати заяву поштовим відправленням. Окрім того, навіть якщо через певний розумний термін жодної відповіді на надіслану заяву до СК РФ не надійде, це теж можна вважати як відмову в проведенні розслідування.

Окремою категорією справ виступають заяви, які стосуються порушень, що тривають. Під час збройного конфлікту ― це справи зниклих безвісти, перебування в полоні військових чи незаконні затримання цивільних або відсутність доступу до майна на окупованих територіях. Постає питання, як відраховувати строк на звернення до ЄСПЛ і як буде застосовуватися темпоральна юрисдикція ЄСПЛ відносно обов’язків Росії? ЄСПЛ у своїй практиці розглядав чимало справ щодо юрисдикції ratione temporis у випадках, коли порушення почалося до ратифікації Конвенції і продовжувалося після приєднання держави до неї. У таких справах суд визнавав свою компетенцію з дати набрання чинності ЄКПЛ для держави-відповідача і до моменту завершення порушення. Якщо застосовувати такий підхід зворотно, очевидно, що у випадках порушень, що тривають, Росія нестиме відповідальність з дати початку порушення до 16 вересня 2022 року. Щодо відрахування строку звернення до ЄСПЛ у таких категоріях справ, то, як правило, до суду можна звертатися протягом чотирьох місяців після закінчення порушення, що тривало (наприклад, після звільнення з полону). У випадках зникнення безвісти під час міжнародного збройного конфлікту ЄСПЛ сформував підхід щодо строків звернення у справі «Варнава та інші проти Туреччини»: (1) якщо держава не розслідує випадок зникнення безвісти і відсутній будь-який контакт з органами влади, то родичі мають подати заяву щонайбільше протягом кількох років після інциденту; (2) якщо розслідування проводиться, то родичі можуть почекати ще кілька років, поки надія на прогрес фактично не зникне; (3) якщо минуло більше ніж десять років після зникнення, то заявники повинні переконливо довести суду, що під час розслідування був досягнутий певний конкретний прогрес, щоб виправдати подальшу затримку в поданні заяви[9]. Хочу зауважити, що заява у справі «Варнава та інші проти Туреччини» була подана у 1990 році щодо подій зникнення безвісти родичів заявників під час турецько-кіпрського конфлікту в 1974 році.

У справах щодо порушення права власності, а саме відсутність доступу до майна на окупованій території, суд неодноразово визнавав, що це не є одномоментним порушенням, а становить ситуацію, яка триває[10]. Щодо строків звернення до суду, то в проміжному рішенні щодо прийнятності «Чірагов та інші проти Вірменії» він встановив, що його потрібно відраховувати з моменту відновлення цього права, тобто з моменту отримання власниками доступу до свого майна[11]. Підсумовуючи практику суду, наголошу, що у випадках порушення, яке триває, варто подавати заяву проти Росії якомога раніше, щоб мінімізувати ризики визнання заяви неприйнятною.

Отже, можливість звернутися до ЄСПЛ проти Росії за порушення під час збройного конфлікту не завершується ані 16 вересня 2022 року, ані 16 січня 2023 року. Незважаючи на той факт, що Росія наразі дотримується політики повного ігнорування в комунікації з ЄСПЛ, цей засіб захисту залишається доступним і його варто використовувати з метою доведення відповідальності Росії як держави-агресора на міжнародному рівні.

[1] https://echr.coe.int/Documents/Resolution_ECHR_cessation_membership_Russia_CoE_ENG.pdf

[2] Varnava and Others v. Turkey [GC], nos. 16064/90 and 8 others, § 157, ECHR 2009: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-94162

[3] Ibid, § 158.

[4] Cyprus v. Turkey [GC], no. 25781/94, § 99, ECHR 2001-IV: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-59454

[5] Georgia v. Russia (I) [GC], no. 13255/07, § 125, ECHR 2014: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-145546

[6] Georgia v. Russia (II) [GC], no. 38263/08, § 93, 21 January 2021: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-207757

[7] Ukraine v. Russia (re Crimea) (dec.) [GC], §§ 260–263, 363–368: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-207622

[8] sledcom.ru.

[9] Varnava and Others v. Turkey [GC], nos. 16064/90 and 8 others, § 166, ECHR 2009: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-94162

[10] Papamichalopoulos and Others v. Greece, 24 June 1993, § 40, Series A no. 260-B: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57836; Chiragov and Others v. Armenia [GC], (dec.) no. 13216/05, § 103, ECHR, 14 December 2011: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-108383; Loizidou v. Turkey (merits), 18 December 1996, §41, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58007

[11] Chiragov and Others v. Armenia [GC], (dec.) no. 13216/05, § 99, ECHR, 14 December 2011: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-108383