Чому ЄСПЛ використовує автономні поняття?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Чому ЄСПЛ використовує автономні поняття?

Практика Європейського суду з прав людини часто сприймається через призму окремих рішень, однак за ними стоїть цілісна система тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із ключових її елементів є автономні поняття — терміни, зміст яких Суд визначає незалежно від національного законодавства держав-учасниць. Саме завдяки цьому підходу забезпечується уніфікований стандарт захисту прав людини в різних правових системах. У статті аналізується, як працює механізм автономного тлумачення, чому він є необхідним для ефективного захисту прав людини та яке практичне значення має для українського правозастосування.

Олексій Кравчук

23 December, 2025

722

Чому ЄСПЛ використовує автономні поняття?

Нещодавно Європа відзначала 75 років від дня підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі — Конвенція), що набула чинності для України в 1997 р. Конвенція — це як конституція для країн-членів Ради Європи, а саме документ конституційного характеру, що встановлює зобов’язання держав-учасниць щодо захисту прав людини.

Контрольним органом Конвенції є Європейський суд з прав людини (надалі — ЄСПЛ або Суд), який переважно розглядає скарги індивідуальних заявників (людей) про недотримання державами-учасницями Конвенції зобов’язань щодо забезпечення певних гарантованих нею прав. Також ЄСПЛ може розглядати міждержавні справи: згідно зі ст. 33 Конвенції держава-учасниця може звернутися до суду з заявою щодо порушення, допущене, на її думку, іншою державою-учасницею.

ЄСПЛ використовує прецедентне право, спираючись на свої попередні рішення як на судові прецеденти. Оскільки учасниками Конвенції є понад 40 держав з різними правовими системами, за роки роботи ЄСПЛ виробив низку інструментів, що дають йому змогу за приблизно однаковими підходами вирішувати справи, які стосуються різних правових систем.

До таких інструментів належать автономні поняття — це певні застосовані в Конвенції терміни, що Суд їх використовує незалежно від того, як вони розуміються в національному законодавстві різних країн.

Одними з основних принципів правозастосовної діяльності ЄСПЛ є принцип певної свободи національного розсуду, який передбачає врахування особливостей кожної держави, і субсидіарність (додатковість) ролі Суду. Водночас принцип автономного тлумачення, що реалізується через використання автономних понять, призначений для пошуку своєрідного загального європейського знаменника в захисті тих чи інших прав людини (щодо принципів правозастосовної діяльності ЄСПЛ) [1]

Як видно з ухвалених ЄСПЛ рішень за роки його роботи, порушення прав людини час від часу допускали або допускають різні держави-члени Ради Європи. В окремих випадках певна держава може, застосовуючи на рівні національного права інші терміни, ніж Конвенція, ніби виводити певні відносини з-під передбачених Конвенцією гарантій. За допомогою автономних понять така можливість виключається, адже держава-учасниця повинна забезпечувати гарантовані Конвенцією права людини незалежно від термінології, яку вона застосовує на національному рівні.

Наприклад, нещодавно Конституційний Суд України ухвалив рішення, де згадувалось автономне поняття «кримінальне обвинувачення». Конституційний Суд зазначив, що значні розміри штрафів, передбачені ПКУ, за своєю природою можуть бути співмірними з кримінальним покаранням, а тому щодо них законодавець повинен урегулювати порядок притягнення осіб до відповідальності в такий спосіб, який би втілював гарантії, встановлені ст. 61, 62 Конституції України, а саме принцип індивідуалізації юридичної відповідальності та принцип презумпції невинуватості.

Розгляньмо як діє автономне поняття «кримінальне обвинувачення». Конвенція в ст. 6 установлює щонайменші права осіб, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення. До таких прав належать, зокрема, презумпція невинуватості; право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; право допитувати свідків; право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд; право на безоплатну правову допомогу; право на перекладача; право на вирішення справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку. Оскільки країни Ради Європи мають різне законодавство, а права людини є універсальними (тобто мають діяти незалежно від національного законодавства), ЄСПЛ розробив критерії, за якими він оцінюватиме, чи вважатимуться випадки притягнення до відповідальності кримінальним обвинуваченням. Якщо так, на людину, що притягається до такої відповідальності поширюватимуться права, гарантовані ст. 6 Конвенції незалежно від того, як той чи інший вид відповідальності називається у відповідній країні та за яким кодексом чи законом застосовується.

Загальні критерії, за яких певний вид відповідальності вважатиметься кримінальним обвинуваченням, ЄСПЛ розробив у досить давній справі «Енгель та інші проти Нідерландів», рішення у якій ухвалено ще в 1976 р. Розроблені в цій справі критерії (за її назвою) називають «критеріями Енгеля». Суть цих критеріїв така: якщо покарання вважається кримінальним за національним законодавством, на нього поширюватимуться права людини, гарантовані ст. 6 Конвенції. Якщо ж певна відповідальність не вважається кримінальною за національним законодавством, то залежно від критеріїв, як-от 1) природа правопорушення та 2) характер і суворість можливого покарання, вона також може вважатися кримінальною, з поширенням на неї відповідних гарантій за ст. 6 Конвенції.

З прикладами правопорушень, які не визнавалися кримінальними за національним законодавством, але є такими за практикою ЄСПЛ, можна ознайомитись у Посібнику за ст. 6 Конвенції (Кримінальний аспект), що його час від часу доповнює секретаріат ЄСПЛ. Це можуть бути адміністративне, податкове, митне, фінансове й антимонопольне провадження та інші спеціальні провадження, якщо йдеться про суттєві покарання (наприклад, суттєві штрафи, арешт особи, конфіскацію майна). Саме з огляду на дію автономного поняття «кримінальне обвинувачення» для України додержання гарантій, передбачених у ст. 6 Конвенції, є обов’язковим у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, коли йдеться про суттєве покарання.

До речі, значення автономного поняття кримінального обвинувачення стосуватиметься не лише прав людини, гарантованих ст. 6 Конвенції, але й ст. 7 — щодо неможливості зворотної дії закону про кримінальне покарання в часі (nullem crimen, nulla poena sine lege), ст. 4 Протоколу 7 — неможливість бути двічі притягнутим до кримінальної відповідальності за одне правопорушення (ne bis in idem) [2].

Ще раз акцентуємо, що важливою ідеєю цього автономного поняття є унеможливлення для держав-учасниць Конвенції замість включення відповідного покарання до кримінального кодексу (якщо такий кодекс існує в державі) або відповідного аналогічного закону назвати певну відповідальність по-іншому, щоби не додержувати своїх конвенційних зобов’язань під час притягнення людини до відповідальності. Як би не назвала держава той чи інший вид відповідальності, якщо за практикою ЄСПЛ він вважатиметься кримінальним, держава зобов’язана забезпечити додержання прав людини, передбачених Конвенцією, як для кримінального обвинувачення.

Автономних понять у практиці ЄСПЛ вироблено чимало. Право обвинуваченого допитувати свідків, яке передбачено ст. 6 Конвенції, тлумачиться з використанням автономного поняття «свідок», що охоплює, зокрема, інших обвинувачених і потерпілих. Тож порушення права на перехресний допит (коли інший обвинувачений чи потерпілий, надавши довільні показання або відповівши на запитання прокурора, відмовився надалі відповідати на запитання сторони захисту) може становити підставу для визнання показань недопустимим доказом за ст. 87 КПК (також про це, наприклад, ідеться в нашій статті про вільні пояснення під час допиту й відмову давати показання).

Важливими для захисту прав людини, гарантованих ст. 8 Конвенції, є автономні поняття «сімейне життя» (що стосується людей, які мають родинні зв’язки або спільно проживають, незалежно від визнання сім’єю за національним законодавством) і «житло» (що охоплює різні види володіння особи).

Цікаво, що в ст. 8 Конвенції йдеться про право на повагу до житла, і вже це поняття набуло розвитку в практиці ЄСПЛ, який вказав, що до житла в контексті цього права слід включати й інше володіння особи (у Посібнику до ст. 8, підготовленому Секретаріатом ЄСПЛ, наводиться чимало прикладів володінь особи, які охоплюються автономним поняттям «житло»). Важливо, що в ст. 30 Конституції України, де йдеться про гарантію недоторканності житла, вказується: «Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду». Отже, прямою конституційною нормою ця гарантія чітко поширюється не лише на житло, але й на інше володіння особи.

Для розгляду питань щодо захисту права власності, гарантованого ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції, у практиці ЄСПЛ використовується автономне поняття «володіння», що охоплює не лише наявне майно, а й легітимні очікування. Держави-учасниці повинні гарантувати відповідні права людини незалежно від того, як вони розуміються в національному законодавстві, але з урахуванням їх розуміння за практикою ЄСПЛ.

Дудаш Т.І. Практика Європейського суду з прав людини: навч.посіб. К, 2016, с. 139-142.
Harris, O’Boyle & Warbrick. Law of the European Convention on Human Rights, Oxford, 2023, p. 499, 985.

Схожі статті

Використання літературних та наукових джерел ЄСПЛ при ухваленні рішень

Слово / термін «кримінал(-ьний)»: неоднозначність вживання