Дорогою ціною: чому існує потреба в новій системі покарань для дітей і якою вона має бути

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Дорогою ціною: чому існує потреба в новій системі покарань для дітей і якою вона має бути

Позбавлення волі дорого коштує в усіх сенсах. І не лише для тих, хто потрапляє за ґрати, і їхніх рідних, адже ізолює людину замість того, щоб інтегрувати її у суспільство. Це також дорогий вид покарання для платників податків.

Катерина ГрищенкоВероніка Крейденкова

22 June, 2023

1764

Дорогою ціною: чому існує потреба в новій системі покарань для дітей і якою вона має бути

Для неповнолітніх, які вчиняють правопорушення, позбавлення волі може автоматично означати хрест на їхньому майбутньому. Наприклад, якщо підліток повторно вчиняє крадіжку, то суддя, призначаючи покарання, сьогодні має лише дві опції — арешт або позбавлення волі. Така практика суперечить міжнародним стандартам правосуддя, дружнього до дитини, адже позбавлення свободи мало б застосовуватися до дітей у виняткових випадках.

Обмеження волі згідно із законом полягає в тому, що засуджену особу тримають у кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції, здійснюють за нею нагляд та обов’язково залучають до праці. На практиці, однак, в Україні не створені виправні установи відкритого типу, відбування обмеження волі майже не відрізняється від перебування у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

Як ми зазначали в дослідженні Фундації DEJURE «Так простіше»: як призначають покарання неповнолітнім в Україні» (2021), однією з проблем нашого кримінального закону є відсутність альтернативних до позбавлення свободи покарань, які можуть застосовуватися до дитини. Тому в окремих випадках закон просто не дозволяв суддям призначити інше покарання, аніж пов’язане з позбавленням свободи.

Через позбавлення волі суспільство не ставить собі за мету перевиховати неповнолітніх та запобігти подальшим злочинам. Однак головна відмінність між засудженими у віці 14–15 та 50 років полягає саме в більшій можливості бути реінтегрованими в суспільство. І це є причиною, чому система покарань для дорослих повинна відрізнятися від системи покарань для дітей.

Водночас ми переконані, що кримінальний закон має бути достатньо гнучким як для забезпечення кари, так і ресоціалізації засуджених і запобігання новим правопорушенням.

Чи є він таким на практиці, особливо для такої чутливої групи, як неповнолітні?

1. ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЯК НАЙЛЕГШИЙ СПОСІБ ПОКАРАТИ

Кримінальний кодекс дозволяє застосовувати до неповнолітніх обмежену кількість покарань порівняно з дорослими, усього п’ять — штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі.

Утім, не всі доречні саме для неповнолітніх: діти зазвичай не мають власних коштів і майна, тож на практиці сплатою штрафу займаються батьки, а виправні роботи передбачають наявність роботи, якої діти, як правило, не мають.

Громадські роботи часто застосовують у світі, адже вони можуть містити відновний і розвивальний компоненти — можливість виправити завдану шкоду та водночас допомогти громаді, при цьому набути нових навичок і соціальних зв’язків. Цей вид покарання, як показує досвід інших країн, максимально можливо «задизайнити» під потреби та особливості розвитку неповнолітніх, що зумовлює його велику ефективність. Однак, згідно з дослідженням Фундації DEJURE, в Україні цей вид покарання практично «мертвий» через відсутність інфраструктури, обмежені види та неадаптованість для дітей.

Арешт і позбавлення волі можуть застосовуватися до неповнолітніх, однак міжнародні стандарти свідчать, що це мають бути останні заходи саме через свою низьку ефективність. Такими винятковими випадками є насильницькі злочини, поєднані з низькою ймовірністю виправлення та високою небезпекою для суспільства в майбутньому (до речі, дані США вказують, що рівень повторності вчинення неповнолітніми злочинів щодо статевої свободи є суттєво нижчим за рівень повторності дорослих).

Проте практика в Україні відрізняється від цих стандартів: у 79 % випадків покаранням стає саме позбавлення волі. Судді часто виявляються «затиснуті санкцією», коли справа доходить до обрання покарання: позбавлення волі єдине можливе покарання або ж єдине покарання, яке можна застосувати, зважаючи на обставини (наприклад, коли дитина не має місця роботи). І хоча за певних обставин судді все ж можуть застосувати покарання, яке «легше», ніж те, що пропонує санкція, закон покладає на суддю додатковий тягар мотивування такого рішення. Це не сприяє застосуванню механізму. Тому судді нерідко йдуть найпростішим шляхом, щоб і покарання призначити, і зробити так, щоб дитина реально «не сиділа»: у 80 % випадків позбавлення волі засудженого звільняють від його відбування з іспитовим строком. На жаль, така практика є сумнівною з погляду ефективності, бо радше формує відчуття уникнення відповідальності, ніж її прийняття, що ніяк не сприяє відновленню в суспільстві. Це ж дає відчуття безкарності, що спонукає вчиняти нові порушення.

2. ОДНІ ҐРАТИ НА КРАЇНУ

Зазвичай неповнолітні засуджені припиняють жити в суспільній увазі з моменту, коли їм призначать позбавлення волі. Але їхнє реальне життя триває. І в їхньому випадку в єдиному можливому місці — Кременчуцькій виховній колонії в Полтавській області (будівля якої недавно постраждала від обстрілів).

Розташування колонії сприяє тому, що неповнолітні втрачають свої соціальні зв’язки з рідними чи дорослими, які могли б бути для дітей хорошим прикладом (мало хто з віддалених куточків України чи закордону має змогу регулярно відвідувати заклад). Тоді як практика інших країн засвідчує, що для ресоціалізації дітей дуже важливо мати в житті «правильного дорослого», якому можна довіряти та на якого можна рівнятися. Натомість у колонії діти набувають нових соціальних зв’язків серед таких же засуджених.

При цьому експерти вказують, що умови перебування та навчання в колонії унеможливлюють набуття звичайних навичок для життя в суспільстві, таких як купівля продуктів у супермаркеті, приготування їжі, уміння шукати роботу чи житло. Це робить дітей неадаптованими для життя у звичайному суспільстві.

Усе це може стати стимулами, щоб неповнолітні після відбуття покарання знову вчиняли правопорушення. Таким чином, держава «інвестує» у вчинення нових злочинів. До того ж у випадку дітей ідеться про наступні десятиліття, тобто все їхнє життя.

3. ЗАМАЛИЙ ДЛЯ ПЕРЕВИХОВАННЯ

Особа може нести кримінальну відповідальність після досягнення 16 років. Однак за окремі правопорушення можна відповідати і з 14 років.

Утім, спеціальних покарань для неповнолітніх 14–15 років немає. Навпаки список ще менший — штраф і позбавлення волі (інші можливі для неповнолітніх покарання застосовуються із 16 років). При цьому серед злочинів, за які відповідають неповнолітні до 16 років, є не тільки насильницькі, але й корисливі, такі як крадіжка чи грабіж. Це створює ситуацію, коли дитина за повторну крадіжку коробки цукерок (зараз кримінальна крадіжка починається з 268 грн 40 коп.) може реально «відсидіти» та отримати тавро злочинця до кінця життя.

До досягнення віку кримінальної відповідальності до дитини можуть застосовувати примусові заходи виховного характеру. Більшість з них обмежувального характеру (обмеження дозвілля, передача під нагляд батьків), а ті, які б могли мати позитивний виховний вплив (призначення вихователя), практично не застосовуються через відсутність шляху реалізації. Тобто їх ефективність також сумнівна, що визнають фахівці юстиції.

Отже, бачимо, що система покарань для неповнолітніх не може виконувати свої функції перевиховання та запобігання, у тому числі й через невдалі положення закону. Закон відмежовує дітей від того, що їм не підходить, але не пропонує дієвих інструментів натомість. Через це неможливо забезпечити ані запит на справедливість для жертви, ані дати шанс неповнолітньому на відновлення, а суспільству на подальшу безпеку (навіть у випадку вчинення ненасильницьких злочинів).

ЩО З ЦИМ МОЖНА ЗРОБИТИ ВЖЕ ЗАРАЗ?

Частково проблему з покараннями для неповнолітніх могло б розв’язати ухвалення законопроєктів 5617-18. Їхня мета — зменшити каральний ухил системи юстиції та посилити виховний і відновлювальний. Але оскільки голова профільного парламентського комітету пропонує направити їх на доопрацювання в уряд, це означає, що найближчим часом їх не розглянуть.

Ще одна опція — розробити новий законопроєкт, який розв’яже цю проблему, адже без внесення змін до Кримінального кодексу і Кримінального процесуального кодексу це неможливо. Своєю чергою створення і в перспективі ухвалення такого законопроєкту стане хорошим поштовхом для розвитку системи покарань і її відповідності міжнародним стандартам. Це також допоможе реалізувати завдання з реформування системи покарань для неповнолітніх, що містяться в Національній стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року. Оскільки її цілі досягнуті лише частково, то, вочевидь, у наступній стратегії згадані питання знову будуть актуалізовані.

Цей матеріал підготовлено в межах співпраці JustTalk і Фундації DEJURE, в рамках якої в різних форматах і з різних перспектив підіймаємо питання правосуддя, дружнього до дитини.

Схожі статті

Реабілітація замість покарання: як має працювати ювенальна юстиція?