Доступ до правосуддя в місцях несвободи: системні проблеми, які не можна ігнорувати

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Доступ до правосуддя в місцях несвободи: системні проблеми, які не можна ігнорувати

Коли ми говоримо про доступ до правосуддя, зазвичай уявляємо судову залу, адвоката, можливість подати позов чи оскаржити рішення. Проте для людини, позбавленої волі, доступ до правосуддя починається ще задовго до судового засідання: з можливості отримати правову інформацію, конфіденційно зустрітися з адвокатом, подати звернення чи скаргу, отримати відповідь суду й бути особисто вислуханою під час розгляду питань, що безпосередньо стосуються її прав.

Марина Демура

3 August, 2026

129

Доступ до правосуддя в місцях несвободи: системні проблеми, які не можна ігнорувати

Усі ці можливості не можуть реалізовуватися самостійно: людина, позбавлена волі, повністю залежить від того, чи створила держава умови для їх практичного здійснення і чи забезпечує вона їх ефективну реалізацію.

Саме тому доступ до правосуддя для ув'язнених не є вузькою темою пенітенціарної системи. Це один із найточніших індикаторів того, наскільки ефективно працює вся система кримінальної юстиції. Ідеться не про поодинокі випадки: станом на 31 грудня 2025 року в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах України перебувало 34 925 осіб^[1], для яких держава фактично є єдиним гарантом реалізації права на доступ до правосуддя.

Ці й багато інших питань розкриваються в аналітичному звіті «Доступ ув’язнених до правосуддя: національне законодавство та практика»^[2], який поєднав аналіз законодавства і дослідження практики його застосування.

Перший етап дослідження (листопад 2024 року — січень 2025 року) був присвячений аналізу нормативної бази. Експерти дослідили національне законодавство України, міжнародні стандарти, практику Європейського суду з прав людини, а також останні законодавчі зміни, спрямовані на усунення системних порушень прав людини в місцях несвободи. Окрему увагу приділено правовому регулюванню застосування тримання під вартою, режиму утримання в слідчих ізоляторах та інших місцях несвободи, умовам побачень, дисциплінарним практикам, залученню до праці, а також механізмам подання і розгляду скарг.

Другий етап дослідження (січень — березень 2025 року) був спрямований на те, щоб з'ясувати, як ці норми працюють на практиці. Для цього було проведено 19 напівструктурованих інтерв'ю з представниками Державної кримінально-виконавчої служби України й адміністрацій слідчих ізоляторів і установ виконання покарань, адвокатами системи безоплатної правничої допомоги та приватної практики, моніторами Національного превентивного механізму, представниками громадських організацій, юридичних клінік, а також людиною, яка мала особистий досвід перебування під вартою.

Польове дослідження підтвердило, що доступ ув'язнених до правосуддя й надалі супроводжується низкою системних проблем. Однією з ключових передумов ефективного захисту прав людини є можливість своєчасно і безперешкодно отримати правничу допомогу. Саме тому окрему увагу в дослідженні приділено бар'єрам, з якими адвокати стикаються під час доступу до своїх клієнтів у місцях несвободи:

віддаленість установ і транспортні витрати — у випадках, коли колонія або СІЗО розташований далеко від міста, адвокати вимушені долати значні відстані;
воєнний стан і безпекові обмеження — особливо гостро ця проблема стоїть у регіонах, наближених до лінії фронту. Як зазначив один із респондентів, попри те, що адвокатам дозволено пересуватися під час комендантської години, це часто не вирішує логістичних труднощів;
часті повітряні тривоги — у регіонах з високою інтенсивністю обстрілів тривоги періодично переривають судові процеси, але не всі суди реагують на них однаково;
організаційні затримки: зокрема в окремі дні (наприклад, перед кінцем місяця (звітного періоду) або перед святами) потрапити до СІЗО складніше, оскільки слідчі й прокурори вирішують невідкладні процесуальні питання в кабінетах для зустрічей;
недоступність спеціальних приміщень для зустрічей — у більшості випадків адвокати можуть зустрічатися з клієнтами у визначених для цього кімнатах, однак ці приміщення не завжди доступні;
затягування адміністрацією установ процесу доставлення ув’язненого до кабінету для зустрічей з адвокатом;
труднощі з доступом до матеріалів провадження, особливо, якщо особу евакуйовали з регіону, де відбуваються бойові дії. Та доступ адвоката до матеріалів справи є критичним для забезпечення ефективного захисту.

Також окремою процесуальною перешкодою є використання судами механізму затягування розгляду справ через зміну підсудності, що безпосередньо впливає на доступ до адвоката. Як зазначає один із адвокатів, наприклад, у справах, пов’язаних з організованою злочинністю, окремі судді часто вдаються до маніпуляцій, щоб максимально ускладнити процес. Це може впливати на доступ адвокатів до клієнтів, особливо якщо підсудність змінюється у зв’язку з переведенням особи до іншої установи або регіону.

Ще одна проблема стосується доступу ув’язнених до правової інформації. Для більшості людей, які перебувають у місцях несвободи, доступ до актуального законодавства, судової практики або навіть зразків процесуальних документів є суттєво обмеженим. Респонденти з досвідом тримання під вартою зазначали, що «пам’ятки про права отримував тільки в судах, а в СІЗО — нічого. Навіть художні книжки складно взяти, не те що якісь буклети».

За свідченнями колишнього монітора НПМ, друковані матеріали в бібліотеках закладів застарілі, оскільки фінансування на їх закупівлю не в пріоритеті. Частково цю прогалину намагаються заповнювати громадські організації, які закуповують і передають до окремих установ актуальну правничу літературу. Проте такі ініціативи не можуть компенсувати системних недоліків. Забезпечення ув'язнених актуальною правовою інформацією не є сферою відповідальності громадського сектору. Це прямий обов'язок держави, адже саме держава має гарантувати, щоб кожна позбавлена волі людина мала реальний доступ до актуальної правової інформації.

В умовах браку правової інформації нерідко виникає неформальна взаємодопомога, коли ув'язнені передають одне одному інформацію про порядок звернення до суду чи допомагають складати процесуальні документи. Проте така практика не може замінити належне виконання державою своїх обов'язків щодо забезпечення доступу до правосуддя.

Не менш важливою складовою права на доступ до правосуддя є право на звернення зі скаргами до уповноважених органів. Зокрема, адміністрація не має переглядати кореспонденцію, адресовану Омбудсманe, а також прокуратурs й деякиv іншиv суб’єктfv, і ця кореспонденція повинна бути відправлена вчасно.

Також адміністрація має надавати ув’язненим надруковані форми звернень. Утім, на практиці вони здебільшого відсутні або недоступні, й ув’язнені часто пишуть заяви самостійно. Один з опитаних зазначає, що не бачив бланків, а всі звернення пише від руки. Він навіть не знає, де взяти шаблон.

За даними правозахисних організацій, у 12 установах протягом 2022–2023 років узагалі не було відправлено жодного звернення (у запечатаному конверті) ні до Омбудсмана, ні до прокуратури, ні до правозахисних організацій. Подібна ситуація, зокрема, фіксується в Арбузівській ВК № 83, Божківській ВК № 16 й інших колоніях. Ще в 6 установах за цей самий період не зафіксовано жодного звернення саме до Омбудсмана, хоча була зареєстрована незначна кількість звернень до прокуратури чи інших органів. У 19 установах звернень до Омбудсмана було не більше п’яти за весь період.

Сумарно в 37 установах (що становить майже половину із 76, які надали відповіді) повністю відсутня або ж зведена до мінімуму практика звернень до цього органу. Це може свідчити або про тотальну відсутність потреби, що, з огляду на загальний стан пенітенціарної системи, виглядає нереалістично, або про перешкоди всередині установи — від психологічного тиску до фактичного блокування листів адміністрацією.

Під час одного з моніторингових візитів зафіксовано, що засуджений, перебуваючи в Харківському СІЗО, направив листа до Омбудсмана, про що отримав талон-підтвердження. Проте зазначений лист до Секретаріату Омбудсмана не надходив, а це свідчить про те, що в зазначеній установі порушуються вимоги законодавства щодо листування ув’язнених.

На практиці, враховуючи дані установ, де понад рік не фіксувалося жодного звернення, є підстави припускати, що адміністрація може фактично блокувати чи ускладнювати процес передавання кореспонденції (зокрема, не надаючи конвертів, зволікаючи з відправленням, «втрачаючи» кореспонденцію тощо) або переконувати засуджених не звертатися назовні. Загалом це створює неформальні перешкоди, які знижують імовірність реального доступу до правничої допомоги.

Окремим викликом залишається функціонування системи безоплатної правничої допомоги. Попри те, що закон передбачає оплату послуг адвоката протягом десяти днів після подання акта виконаних робіт, насправді затримки з виплатами мають системний характер. Один із респондентів — адвокат, який працює в системі БПД з 2016 року, — зазначив, що у 2024 році отримував винагороду лише тричі: у лютому, вересні й грудні. Водночас чинний механізм оплати не враховує значної частини фактичних витрат адвокатів, зокрема транспортні витрати, вартість пального чи час, витрачений на поїздки до слідчих ізоляторів та очікування допуску до клієнта.

У сукупності ці фактори створюють додаткове навантаження на систему БПД. За словами респондентів, адвокати нерідко змушені одночасно вести велику кількість справ, тоді як затримки з оплатою, низький рівень компенсації фактичних витрат і складні умови роботи під час війни негативно впливають на мотивацію залишатися в системі.

Особливо гостро ця проблема проявляється в прифронтових регіонах. Як зазначила одна з представниць громадянського суспільства, якщо до початку повномасштабного вторгнення в Херсоні до системи безоплатної правничої допомоги було залучено близько ста адвокатів, то сьогодні їх залишилося менше десяти. Постійні обстріли, безпекові ризики й вимушений виїзд фахівців призводять до того, що забезпечити своєчасний доступ до адвоката стає дедалі складніше. За словами респондентки, подібна тенденція, хоча й менш виражена, спостерігається і в інших регіонах України, зокрема на Львівщині.

Загалом результати дослідження свідчать про те, що проблема доступу до правосуддя осіб, які перебувають під вартою або відбувають покарання в Україні, має структурний характер і не може бути вирішена за допомогою поодиноких законодавчих або практичних змін. Її подолання потребує комплексного підходу, що включає вдосконалення кримінального процесуального й кримінально-виконавчого законодавства, створення ефективних превентивних і компенсаційних механізмів, посилення ролі судового контролю, розвитку адвокатської спеціалізації, забезпечення стабільної участі громадянського суспільства та приведення національної практики у відповідність до стандартів Європейської конвенції з прав людини й практики Європейського суду з прав людини.

Ця стаття розкриває лише окремі висновки дослідження. Повний аналітичний звіт «Доступ ув'язнених до правосуддя: національне законодавство та практика» містить докладний аналіз українського законодавства, міжнародних стандартів, практики Європейського суду з прав людини, результати польового дослідження, а також рекомендації щодо вдосконалення системи забезпечення права на доступ до правосуддя для осіб, які перебувають у місцях несвободи.

^[1] Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Про стан справ щодо недопущення в Україні катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання у 2025 році», 30 с. URL: https://www.ombudsman.gov.ua/storage/app/media/uploaded-files/1-01052026-0931-spetsialna-dopovid-npm-2025-na-druk.pdf

^[2] В. Харченко, М. Демура, Т. Печончик. Аналітичний звіт. URL: https://zmina.ua/wp-content/uploads/sites/2/2026/06/zmina-prisonersaccesstojusticeua_web.pdf.

права людини місця несвободи

Схожі статті

Практика ЄСПЛ: від права цитат до права стандартів

Безпека не має кордонів: досвід української делегації на Police Security Expo 2026

«Добровільність під окупацією». Верховний Суд змінює стандарт доказування у справах про колабораційну діяльність?

Лідерство в кримінальній юстиції: професійна зрілість, етика й довіра