Доведення злочину примусової вагітності

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Доведення злочину примусової вагітності

У справі Онгвена МКС визначив сутність злочину примусової вагітності — поставити жертву у становище, за якого вона не може вирішити, чи продовжувати їй вагітність.

Марія Желтуха

14 September, 2022

707

Заборона злочину примусової вагітності як однієї з форм сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом, існувала в міжнародному гуманітарному праві вже давно, проте на конвенційному рівні відповідальність за нього вперше закріплена в Римському статуті Міжнародного кримінального суду (далі — МКС, Суд). І лише 24 роки потому, у 2021 році, у справі «Прокурор проти Домініка Онгвена» МКС отримав можливість надати тлумачення цьому злочину та встановити його елементи.[1]

Стаття 7(2)(f) Римського статуту визначає примусову вагітність як «незаконне позбавлення волі будь-якої жінки, яка стала вагітною у примусовому порядку, з метою зміни етнічного складу будь-якої групи населення або вчинення інших серйозних порушень міжнародного права»[2]. У справі Онгвена МКС визначив сутність злочину примусової вагітності — поставити жертву у становище, за якого вона не може вирішити, чи продовжувати їй вагітність. Судді також встановили, що «немає потреби доводити, що зловмисник має особливий умисел щодо результату вагітності». Далі Суд проаналізував основні елементи злочину, наявність яких необхідна для встановлення факту його скоєння.[3]

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

Злочинець незаконно позбавив волі одну чи більше жінок [ТА]

«Незаконне позбавлення волі» означає обмеження можливості фізичного пересування жінки з порушенням норм міжнародного права, зокрема статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статті 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В елементах злочинів не вказано, яким має бути термін позбавлення волі. Не зазначено також, що позбавлення волі має бути жорстоким, як це прямо передбачено, наприклад, щодо злочину проти людяності у вигляді ув’язнення або іншого жорстокого позбавлення фізичної свободи.[4]

У справі Онгвена Палата попереднього провадження МКС постановила, що існують вагомі підстави вважати, що обвинувачений позбавив волі та утримував постраждалих під охороною в закритому приміщенні як до, так і після примусового запліднення:

Одна з постраждалих свідчила, що перебувала в полоні Армії опору Господа (Lord’s Resistance Army, далі — ЛРА) протягом восьми років з моменту її викрадення [обвинуваченим] та іншими бойовиками ЛРА в серпні 1996 року до її втечі в липні 2004 року. […] Друга та третя її вагітності підпадають під часову юрисдикцію Суду, і протягом обох цих вагітностей вона утримувалася в будинку [обвинуваченого] без можливості втекти. [5]

Жінка була піддана заплідненню в примусовому порядку [ТА]

«Запліднення в примусовому порядку» в цьому випадку передбачає такі ж обставини примусу, які в Римському статуті визначені для інших злочинів сексуального насильства. Це означає, що вагітність не обов’язково має бути наслідком фізичного насильства, щоб бути примусовою. Під «примусовою» мається на увазі не лише застосування сили, але й погрози силою, примусу, який є наслідком страху зазнати насильства, тиску, психологічного пригнічення, зловживання владою щодо постраждалої чи іншої особи, або використання примусових обставин, у тому числі ситуацій збройного конфлікту та позбавлення волі. Тобто використання таких умов, за яких жінка не може надати справжню добровільну згоду.[6]

Палата попереднього провадження МКС прийняла свідчення постраждалої як доказ факту її примусової вагітності:

Внаслідок зґвалтувань, вчинених Домініком Онгвеном, [постраждала] тричі завагітніла.[7]

Потім Палата виявила докази того, що постраждала особа спочатку зазнала зґвалтувань, які зрештою призвели до її вагітності:

У день, коли [постраждала] була викрадена, [обвинувачений] змусив її стати його так званою «дружиною» і продовжував насильно примушувати її до статевих актів аж до її втечі. Коли вона відмовлялася вступати у статеві відносини, вона зазнавала побиття та не мала змоги втекти. [...] Внаслідок зґвалтувань, скоєних [обвинуваченим], [постраждала] тричі завагітніла.[8]

Судді МКС не виділяли окремих доказів того, що в цій справі злочинець обмежував репродуктивний вибір постраждалих осіб, змушуючи жінок зберігати вагітність. Однак Суд постановив, що злочин «примусової вагітності посягає на право жінки на особисту та репродуктивну автономію та право на сімейне життя».[9] При цьому наслідком позбавлення постраждалої волі є позбавлення її репродуктивної автономії. Судова палата МКС також визнала, що саме акцент на репродуктивній автономії відрізняє злочин примусової вагітності від суміжних злочинів, таких як зґвалтування.

Палата попереднього провадження МКС встановила факт того, що сила була застосована, щоб змусити жінку зберігати вагітність. У цьому випадку, зокрема, постраждала особа була незаконно позбавлена волі під час її примусової вагітності:

Друга та третя її вагітності підпадають під часову юрисдикцію Суду, і протягом обох цих вагітностей вона утримувалась в будинку [обвинуваченого] без можливості втекти.[10]

Окрім того, Палата знайшла докази того, що постраждала перебувала під страхом зазнати насильства чи примусу:

З моменту її прибуття в будинок [обвинуваченого] і до її втечі у 2011 році [постраждала] утримувалася [обвинуваченим], у тому числі під час її першої примусової вагітності у 2005 році, — її стерегли озброєні охоронці, і вона боялася, що якщо вона втече, її наздоженуть, повернуть назад та вб’ють.[11]

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

Загальний суб’єктивний елемент злочину примусової вагітності передбачений у статті 30 Римського статуту та охоплює спеціальний намір і стан усвідомлення наслідків злочинцем. Це означає, що злочинець умисно й свідомо має прагнути завдати шкоди сексуальній та репродуктивній свободі постраждалої особи, усвідомлюючи, що за звичайного розвитку подій злочинне діяння матиме один з двох альтернативних наслідків:

Злочинець мав на меті змінити етнічний склад будь-якої групи населення [АБО]

При встановленні спеціального наміру в центрі уваги має бути особисте уявлення злочинця про те, як його дії вплинуть на етнічний склад населення, а не реальний масштаб такого впливу. Не важливо, скільки жінок зазнали примусового запліднення або скільки дітей внаслідок цього народилося, як і те, чи справді постраждала належала до іншої етнічної групи, ніж обвинувачений, якщо останній сприймав її як таку.

У справі Караджич Судова палата Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії (далі — МТКЮ) використовувала дані перепису населення, щоб встановити етнічний склад відповідного регіону та чи існували там окремі національні, етнічні, расові чи релігійні групи:

Баня-Лука є найбільшим муніципалітетом у Боснії та Герцеговині, що розташований на сході від Прієдору та Санскі-Моста та на південь від Босанська-Градишки. За даними перепису 1991 року, у муніципалітеті Баня-Луки проживало 195 139 осіб, з яких близько 55 % були боснійськими сербами, 15 % — боснійськими мусульманами та 15 % — боснійськими хорватами.[12]

Що стосується наслідку, то у справі Мусема Судова палата Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди використала висловлювання обвинуваченого, щоб довести, що він мав намір знищити захищену етнічну групу:

На основі представлених доказів можна зробити висновок про те, що акти серйозної фізичної та психічної шкоди, включаючи зґвалтування та інші форми сексуального насильства, часто супроводжувалися принизливими висловлюваннями, що ясно вказує на те, що мета кожного конкретного акта полягала у знищенні групи тутсі загалом. Наприклад, Палата зазначає, що під час зґвалтування [однієї з постраждалих обвинувачений] заявив: «Гордість тутсі закінчиться сьогодні». У цьому контексті акти зґвалтування та сексуального насильства були невід'ємною частиною плану, спрямованого на знищення групи тутсі. Такі акти спрямовані, зокрема, проти жінок тутсі та сприяють їхньому знищенню, а отже, знищенню групи тутсі як такої.[13]

Злочинець мав на меті вчинити інші серйозні порушення міжнародного права

Палата попереднього провадження МКС у справі Онгвена визнала, що обвинувачений виконав конкретну вимогу про наявність наміру, насильно утримуючи постраждалу з метою скоєння серйозних порушень міжнародного права:

Внаслідок зґвалтування [обвинуваченим] [постраждала] завагітніла чотири рази під час перебування в полоні ЛРА. [Обвинувачений] утримував вагітну [постраждалу] під вартою під час цих вагітностей, у тому числі це стосується вагітності, що мала місце у 2005 році на півночі Уганди, з наміром вчинити серйозні порушення міжнародного права, у тому числі використовувати її як одну зі своїх ексклюзивних подружніх партнерок, ґвалтувати, утримувати в сексуальному поневоленні, рабстві та катувати її.[14]

Окрім того, важливо довести, що злочинець усвідомлював, що за звичайного розвитку подій незаконне позбавлення волі однієї чи більше жінок, які зазнали насильницького запліднення, матиме вплив на етнічний склад будь-якої групи населення або дозволить вчиняти інші серйозні порушення міжнародного права.

[Поведінка]: Злочинець мав намір обмежити свободу однієї або кількох жінок, які були піддані насильницькому заплідненню

Докази відповідного наміру злочинця можуть міститися у висловленнях, документах чи діяннях. Апеляційна палата МТКЮ у справі Крноєлак прийняла як доказ той факт, що злочинець виконував обов’язки, які робили його частиною системи, що забезпечувала та підтримувала незаконне позбавлення волі:

Апеляційна палата вважає, що в тому, що стосується обов’язків [обвинуваченого], часу, протягом якого він виконував ці обов'язки, його знання про існуючу систему, злочини, скоєні у рамках цієї системи, та їх дискримінаційний характер, розсудливий суддя, що вирішує питання факту, має із вищенаведеного зробити висновок, що [обвинувачений] є частиною системи, а отже, мав намір її підтримувати.[15]

КВАЛІФІКАЦІЯ ПРИМУСОВОЇ ВАГІТНОСТІ ЯК МІЖНАРОДНОГО ЗЛОЧИНУ

Злочин проти людяності

Коли злочин примусової вагітності є складовою широкомасштабного та систематичного нападу на цивільне населення незалежно від кількості постраждалих жінок, він може бути кваліфікований як злочин проти людяності відповідно до статті 7(1)(g) Римського статуту. У справі Онгвена, наприклад, Суд постановив, що обвинувачений скоїв три злочини примусової вагітності проти двох жінок.

Римський статут не дає визначення понять «повномасштабний» і «систематичний». Однак з практики випливає, що критерій «повномасштабний» зазвичай кількісний, тобто кількість постраждалих осіб, а також географічний — масштаб нападу на цивільне населення. Критерій «систематичний» розглядається як якісний, тобто увага приділяється рівню організації насильства — відповідні діяння мають реалізуватися в межах заздалегідь розроблених планів або політики держави чи уряду.

ВОЄННИЙ ЗЛОЧИН

Криміналізація примусової вагітності як воєнного злочину міститься в статтях 8(2)(b)(xxii) і 8(2)(e)(vi) Римського статуту. Для того, щоб кваліфікувати примусову вагітність як воєнний злочин, необхідно довести, що обвинувачений знає про існування міжнародного або неміжнародного збройного конфлікту, а його діяння зумовлені цим фактом.

Що стосується висування обвинувачень за злочин примусової вагітності, то тут важливо підкреслити два аспекти. По-перше, як було підтверджено в першому звіті Московського механізму ОБСЄ щодо України, особа може вчинити воєнний злочин та злочин проти людяності одним діянням, адже ці категорії злочинів не є повністю відокремленими. [16]

По-друге, можливе одночасне обвинувачення та засудження за примусову вагітність та інший злочин сексуального насильства, пов’язаний з конфліктом, наприклад зґвалтування. Понад те, Офіс прокурора МКС у своїй Політиці щодо злочинів сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом, зазначив, що висуватиме кумулятивні обвинувачення, щоб справедливо відобразити тяжкість і багатогранність таких злочинів.[17]

ПІДСУМОК

Доведення злочину примусової вагітності не потребує більше, окрім встановлення двох об’єктивних елементів — позбавлення волі та примусове запліднення й альтернативного суб’єктивного елементу — спеціальний намір змінити етнічний склад групи населення або вчинити інше серйозне порушення міжнародного права (та усвідомлення, що відповідні дії призведуть до такого наслідку).

У цьому випадку немає потреби доводити, що злочинець незаконно позбавив потерпілу волі з наміром, щоб вона народила дитину. Таке тлумачення Судової палати засноване на аналізі термінів, які використовуються в Римському статуті та Елементах злочинів, а також підготовчих матеріалів, які демонструють, що держави розглядали, але відхилили пропозицію додати відповідне положення. Тому результат примусової вагітності (наприклад, народження дитини, аборт, викидень, смерть постраждалої) не має значення.

Що стосується кваліфікації злочину примусової вагітності як міжнародного злочину, то відповідні діяння можуть бути кваліфіковані одночасно і як воєнні злочини, і як злочини проти людяності, якщо вони задовольняють вимоги кожної з цих категорій.

Screenshot_5

*«Прокурор проти Домініка Онгвена»: «[С]утність злочину примусової вагітності полягає в тому, що винна особа незаконно поставила постраждалу в становище, у якому остання не може обирати, чи продовжувати вагітність» → Результат примусової вагітності (народження дитини / аборт / викидень / смерть постраждалої тощо) не має значення для кваліфікації злочину.

Screenshot_2

[1] The Prosecutor v. Dominic Ongwen, No. ICC-02/04-01/15 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/CR2021_01026.PDF?utm_campaign=ongwen

[2] Римський статут міжнародного кримінального суду [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.un.org/ru/law/icc/rome_statute(r).pdf

[3] The Prosecutor v. Dominic Ongwen, No. ICC-02/04-01/15 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/CourtRecords/CR2021_01026.PDF

[4] Там само, § 2724.

[5] The Prosecutor v. Dominic Ongwen, PTC II, Decision on the confirmation of charges against Dominic Ongwen, No. ICC-02/04-01/15-422- Red, 23 March 2016 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.icc-cpi.int/court-record/icc-02/04-01/15-422-red (далі — Decision on the confirmation of charges against Dominic Ongwen), § 111.

[6] Там само, § 2725.

[7] Там само, § 111.

[8] Там само.

[9] Там само, § 2717.

[10] Там само, § 111.

[11] Там само, § 114.

[12] ICTY, The Prosecutor v. Radovan Karadzic, TC, Public Redacted Version of Judgement Issued on 24 March 2016 (Volume 1), Case No. IT-95-5/18-T, 24 March 2016 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.icty.org/x/cases/karadzic/tjug/en/160324_judgement.pdf, § 1369.

[13] ICTR, The Prosecutor v. Alfred Musema, TC I, Judgement and Sentence, Case No. ICTR-96-13-A, 27 January 2000 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.legal-tools.org/doc/1fc6ed/, § 933.

[14] Decision on the confirmation of charges against Dominic Ongwen, § 88.

[15] ICTY, The Prosecutor v. Milorad Krnojelac, AC, Judgement, Case No. IT-97-25-A, 17 September 2003 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.icty.org/x/cases/krnojelac/acjug/en/krn-aj030917e.pdf, § 111.

[16] Звіт про порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені в Україні починаючи з 24 лютого 2022 року, ODIHR.GAL/26/22/Rev.1 від 11 травня 2022 року [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.osce.org/files/f/documents/5/2/517815.pdf, с. 5.

[17] ICC, Policy Paper on Sexual and Gender-Based Crimes, June 2014 [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/iccdocs/otp/OTP-Policy-Paper-on-Sexual-and-Gender-Based-Crimes--June-2014.pdf, с. 30.