Криміналізація обходу санкцій: як забезпечити баланс між охороною національної безпеки та дотриманням демократичних принципів?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Криміналізація обходу санкцій: як забезпечити баланс між охороною національної безпеки та дотриманням демократичних принципів?

У січні 2025 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроєкт № 12406 (далі — законопроєкт). Ним запропоновано доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 114-3, яка передбачає відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України, а саме «Порушення спеціального економічного чи іншого обмежувального заходу (санкції) та/або умисний обхід санкцій».

Станіслав Панишев

22 May, 2025

224

Криміналізація обходу санкцій: як забезпечити баланс між охороною національної безпеки та дотриманням демократичних принципів?

Для обґрунтування важливості ухвалення законопроєкту автори згадують необхідність запровадження кримінальної відповідальності як способу запобігти випадкам «порушення санкцій, які завдають шкоди національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України», які почастішали, і гармонізації національного законодавства з правовою системою ЄС у зв’язку з тим, що «24 квітня 2024 року Європейським Парламентом та Радою Європи прийнято Директиву (ЄС) 2024/1226 “Про визначення кримінальних правопорушень і покарань за порушення обмежувальних заходів Союзу та внесення змін до Директиви (ЄС) 2018/1673”, яка встановлює зобов’язання країн-членів Європейського Союзу протягом 1 року впровадити у своє національне законодавство кримінальну відповідальність за порушення та обхід санкцій, за що передбачити суворі заходи відповідальності».

Водночас у зв’язку з тим, що зазначений законопроєкт визначений Президентом України як невідкладний, виникають побоювання: чи не призведе стрімке опрацювання законопроєкту щодо питання, яке вимагає чіткого і виваженого підходу, до відкриття «скриньки Пандори»?

За таких обставин вважаємо необхідним спочатку більш ґрунтовно проаналізувати запропоновані зміни.

Окрім доповнення Кримінального кодексу України новим складом злочину, законопроєкт також пропонує:

не застосовувати строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений статтею 114-3 Кримінального кодексу України;
передбачити як додаткове покарання у виді заборони права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю;
застосовувати заходи кримінально-правового характеру до юридичних осіб;
встановити спеціальну конфіскацію за вчинений злочин;
об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 382 Кримінального кодексу України, доповнити альтернативним діянням у вигляді умисного невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».

Зміни до Кримінального процесуального кодексу України закріплюють предметну підслідність за органами безпеки й уможливлюють спеціальне досудове розслідування (in absentia) пропонованого законопроєктом злочину.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України висловило такі основні зауваження до цього законопроєкту:

відсутність правового механізму одержання зацікавленими особами від компетентних органів дозволів (ліцензій) на правомірне проведення окремих операцій, пов’язаних із санкціями;
відсутність диференційного підходу щодо некриміналізації дій, які охоплюють «гуманітарну допомогу особам, які її потребують, або діяльність на підтримку основних людських потреб»;
наявність техніко-юридичних недоліків.

Як убачається з диспозиції частини 1 статті 114-3 Кримінального кодексу України, запропоновано передбачити два самостійні склади кримінального правопорушення, зокрема «порушення» та/або «обхід» санкцій.

Своєю чергою «порушення» санкцій може вчинятися у формі «невиконання» або «перешкоджання виконанню». При цьому законодавець, на відміну від «обходу» санкцій, не пропонує деталізації вказаних діянь, а тому слід виходити із загальних змістових засад цих дефініцій.

Так, під «невиконанням» санкцій можливо розуміти дію, що суперечить встановленим обмеженням, наприклад надання певних фінансових послуг підсанкційним особам або передача прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо.

«Перешкоджання виконанню» санкцій ширше за змістом поняття та може полягати в діях, спрямованих на запобігання або ускладнення реалізації санкцій. Наприклад, відкриття фіктивних компаній (рахунків) для осіб, що перебувають під санкціями.

Формальну ж передачу активів третім особам слід кваліфікувати як «обхід» санкцій, відповідно до запропонованих змін до Закону України «Про санкції», а саме додаткової статті 5-5 «Обхід санкцій».

Щодо останнього прикладу, на думку спадає кейс Новинського та «Smart-Holding» (2023)[1].

Ще одним показовим прикладом є санкційний кейс п’ятого Президента України[2]. Але вже в кінці квітня 2025 року в медіа з’явилася інформація про те, що його дружина подала позов до суду про поділ майна. Як пояснили в партії «Європейська солідарність»: «Оскільки (президент України) Зеленський своїм указом про санкції заборонив Петру Порошенку вчинення будь-яких правочинів, навіть сплату податків, розблокувати фінансування Благодійного Фонду Порошенка можна лише через відповідне рішення суду».

Як стало відомо пізніше, провадження в справі було закрито у зв’язку з відсутністю спору. Але в сторін ще залишається право на апеляційне оскарження, тому будемо спостерігати за розвитком подій.

Зазначений кейс дуже цікавий із практичної точки зору, оскільки при впровадженні кримінальної відповідальності не виключено, що контролюючі органи можуть намагатися кваліфікувати розлучення з поділом майна як «пособництво».

До кваліфікуючих ознак автори законопроєкту пропонують віднести:

за частиною 2 — діяння, вчинене службовою особою або особою, яка надає публічні послуги, повторно або за попередньою змовою групою осіб чи стосовно предмета у великому розмірі;
за частиною 3 — діяння, вчинене організованою групою або службовою особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище, або стосовно предмета в особливо великому розмірі.

Щодо суб’єктного складу як кваліфікуючої ознаки, передбаченої частинами 2 та 3, автори в Примітці до запропонованої статті 114-3 Кримінального кодексу України відсилають до суб’єктного складу кримінальних правопорушень, встановлених у пунктах 2 і 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України, яка дає визначення службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а щодо осіб, які надають публічні послуги, — до суб’єктного складу, визначеного в диспозиції частини 1 статті 365-2 КК України, що цілком логічно.

Однак не до кінця розв’язаним залишається питання про відповідальність осіб, які надають професійні правничі послуги, — адвокатів.

Зі змісту запропонованого законопроєкту вбачається, що адвокати на загальних умовах підпадають під суб’єктний склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-3 Кримінального кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняється притягати до кримінальної чи іншої відповідальності адвоката у зв’язку зі здійсненням ним адвокатської діяльності згідно із законом.

За таких обставин постає питання, яким чином розмежувати надання адвокатом правничих послуг, пов’язаних із реалізацією конституційного права особи на правову допомогу, гарантованого статтею 59 Основного закону, і пособництво в порушенні санкцій?

Уявімо ситуацію. До адвоката звертається клієнт, до якого нещодавно були застосовані санкції, з проханням розробити нову корпоративну структуру пов’язаних суб’єктів господарювання та супроводити правочини з відчуженням належних йому корпоративних прав. Це добре, коли клієнт відомий (як у прикладі, згаданому вище), тоді зрозуміло, що адвокату краще відмовитися від відносин із таким клієнтом. А що роботи, коли клієнт належить до категорії «no name»? А якщо ми ускладнимо завдання та умовою зазначимо, що санкції були накладені на клієнта вже після того, як він уклав з адвокатом договір й адвокат фактично взявся до надання професійних правничих послуг?

Чи будуть кваліфіковані дії адвоката за частиною 5 статті 27 частини 3 статті 114-3 КК України як пособництво в порушенні спеціальних економічних чи інших обмежувальних заходів (санкцій), вчинене в особливо великому розмірі, у випадку надання адвокатом навіть консультацій такому клієнту? Як «трішки» обізнаний із реаліями нашої правоохоронної системи, автор статті не має жодного сумніву, що так. «Живий» приклад — повідомлення про підозру одному з відомих столичних адвокатів «за ст. 206 Кримінального кодексу України (протидія господарській діяльності) за вчинення ним дій як адвокатом у межах надання правничої допомоги клієнту».

Тому постає питання, яким чином забезпечити баланс між охороною національної безпеки та дотриманням демократичних принципів, зокрема права на правову допомогу?

Цілком слушним може бути зауваження, що автори законопроєкту в частині 4 пропонованої статті передбачили спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, а тому ніщо не заважає адвокату своєчасно повідомити про це «компетентні органи» з метою уникнення ймовірного притягнення до кримінальної відповідальності. Але слід погодитися, що навряд чи адвокат, який «інформує» органи правопорядку про справи своїх клієнтів, зможе довго «залишатися на плаву» на ринку юридичних послуг.

Але заради справедливості слід зазначити, що міжнародний досвід із цих питань однозначний: адвокати на рівні з іншими підлягають відповідальності за «допомогу» в порушенні / ухиленні санкцій.

У країнах англосаксонської правової сім’ї адвокати можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за пособництво в обході санкцій, зокрема якщо вони: консультують клієнтів щодо структурування угод, спрямованих на ухилення від санкцій; виступають номінальними особами в схемах, які маскують реального бенефіціара, що перебуває під санкціями тощо.

Так, у Сполучених Штатах Америки нью-йоркському адвокату Роберту Уайзу загрожує до 5 років ув’язнення з конфіскацією за допомогу одному російському олігарху оплачувати утримання шести об’єктів нерухомості через свій клієнтський рахунок, приховуючи походження грошей.

У Великій Британії «Herbert Smith Freehills CIS LLP» у 2022 році здійснила шість платежів на 3,93 млн фунтів стерлінгів на користь трьох підсанкційних російських банків. У результаті цих порушень вона отримала штраф розміром 465 тис. фунтів стерлінгів.

У країнах-членах Європейського Союзу притягнення адвокатів до відповідальності за допомогу в обході санкцій рідкісне, проте існують прецеденти, пов’язані з порушеннями санкційного законодавства.

Так, у 2024 році Кіпрська колегія адвокатів обвинуватила адвоката Христоса Христодулідеса в поведінці, яка «ганьбить або несумісна з юридичною професією», що може призвести до позбавлення його ліцензії. Хоча конкретні звинувачення в підтримці обходу санкцій не були висунуті, його діяльність викликала стурбованість у контексті можливого сприяння ухилянню від міжнародних санкцій. Указані приклади демонструють, що в різних юрисдикціях адвокати можуть нести кримінальну, адміністративну та дисциплінарну (остання майже завжди ініціюється разом із кримінальною або адміністративною) відповідальність за пособництво в порушенні або обході санкцій.

І це цілком логічно, оскільки в іншому випадку могла б виникнути так звана каста недоторканих.

У сучасних українських реаліях просте «сліпе» копіювання «досвіду» західних країн шляхом механічної транспозиції норм права у вітчизняну правову систему без належної їх адаптації може призвести до того, що санкції стануть позасудовою формою переслідування, а наявність кримінальної відповідальності за їх обхід або порушення стане свого роду запобіжником, який унеможливить будь-які намагання добитися справедливості, адже відповідній посадовій особі достатньо буде лише внести відомості в ЄРДР із правовою кваліфікацією «замах» та отримати повне різноманіття процесуальних можливостей, передбачених чинним Кримінальним процесуальним кодексом України.

Зазначені тенденції можуть стати ще одним важелем тиску органів правопорядку на адвокатів. Для приводу достатньо буде лише розпочати розслідування проти адвоката й таким чином отримати доступ до відомостей, які становлять адвокатську таємницю, стосовно осіб — клієнтів адвоката, які викликають деяку зацікавленість у правоохоронців.

Зазначені ризики, на думку автора, можливо подолати шляхом визначення адвоката як спеціального суб’єкта порушення санкцій і запровадження спеціального виду кримінальної відповідальності із чітким встановленням у диспозиції статті дій і наслідків, за які адвоката може бути притягнуто до кримінальної відповідальності.

Одночасно можливе запровадження іншої відповідальності за послуги адвоката, які, з точки зору ступеня суспільної небезпеки, не потрапляють до сфери регулювання кримінального права. Як, наприклад, дисциплінарна відповідальність у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю за консультування в санкційних справах тощо.

Замість висновків

Аналіз міжнародного досвіду застосування відповідальності за порушення санкцій свідчить про нульову толерантність за такі порушення. Яскравим прикладом слугує ухвалення Директиви (ЄС) 2024/1226, яка запроваджує перехід від «здебільшого» застосування адміністративних штрафів до повноцінної кримінальної відповідальності.

Однак важливо усвідомлювати, що запровадження кримінальної відповідальності за порушення обмежувальних заходів породжує перед Україною численні виклики, насамперед пов’язані із забезпеченням балансу між охороною національної безпеки й дотриманням демократичних принципів.

[1] У квітні 2023 року РНБО ввела санкції проти колишнього нардепа та бенефіціарного власника групи «Smart-Holdind» Вадима Новинського. Як з’ясувалася пізніше, Новинський передав корпоративні права своїх компаній третім особа, до яких входили «висококваліфіковані фідуціарні адміністратори, призначені відповідно до ліцензійних умов законодавства Кіпру», трастів «Smart Trust» і «Step Trust». Водночас, за версією правоохоронців, ці зміни були фіктивними, і Новинський продовжував здійснювати контроль.

[2] У лютому 2025 року РНБО вирішила ввести санкції проти Петра Порошенка, серед яких такі: блокування активів (заборона розпоряджатися власними фінансовими ресурсами та майном); обмеження використання електронних комунікацій (потенційні проблеми з банківськими рахунками та платіжними системами); запобігання виведенню капіталу (блокування грошових переказів за кордон) тощо.

адвокат національна безпека

Схожі статті

Декриміналізувати не можна судити: до питання про викрадення чужого майна під час воєнного стану

Професійна читанка. Принцип пропорційності у криміналізації діянь