У кожного з відомих детективів, створених письменниками чи режисерами, яскраво простежується своя манера діставатися суті злочину.
Шерлок Голмс користується методом дедукції, при якому висновки він робить, складаючи пазл з окремих, на перший погляд розрізнених фактів.
Міс Марпл — персонажка детективних творів Аґати Крісті — спокійна та поважна пані, у поле підозри якої здатен потрапити будь-хто, незважаючи на соціальний статус, репутацію та вік. Її «професійний метод» — відшукувати паралелі зі злочинами попередніх років, у яких стара леді і знаходить підказку: на який типаж злочинця орієнтуватися.
Американський кінематограф довгі роки наділяв детективів і поліцейських не лише харизмою, а й значними фізичними даними: герої Мела Ґібсона, Брюса Вілліса, Сильвестра Сталоне та багатьох інших у ході своєї роботи не лише повсякчас вступають у перестрілки і фізичну боротьбу зі злочинцям, але й змушені в прямому сенсі «вибивати» з них докази та свідчення. Варто зазначити, що така поведінкова модель кінодетективів аж ніяк не вигадана режисерами, а цілком відповідає реальним практикам, що панували у світі донедавна.
Шлях до принципово інакшого підходу до отримання свідчень, в основі якого — гуманність та людяність, бере початок у середині 80-х років у Великій Британії. Так, у 1984 році парламент Великобританії ухвалив Акт про поліцію та докази у кримінальних справах (The Police and Criminal Evidence Act), який, фактично, став початком до впровадження методики процесуального інтерв’ю. Цей метод прийшов на зміну допиту в його класичному форматі. Адже, як показали дослідження, побудова психологічного контакту та емпатія значно більше сприяють отриманню правдивих свідчень, а отже, підвищують ефективність усього розслідування.
І хоча такий підхід був новаторським, цікаво, що на екранах американського телебачення ще на початку 70-х років з’явився персонаж, який у своїй роботі використовував методи, що лягли в основу процесуального інтерв’ю. На це вказує й британський спеціаліст у сфері юридичної психології Рей Булл в одному з розділів своєї роботи «Тиск чи мир: чи це була липа?».
Йдеться про лейтенанта Коломбо, якого в однойменному серіалі втілив актор Пітер Фальк. Протягом 13 сезонів він розслідує справи, пов’язані з убивствами, при цьому у кожному з епізодів він діє за принципом гуманності та поваги.
Спробуємо з’ясувати, що може бути спільного між методами дещо дивакуватого, але незмінно успішного в своїх висновках лейтенанта у світлому плащі та методах, які лежать в основі процесуального інтерв’ю?
Емпатія
Герой Пітера Фалька пропонує ковдру чи гарячий чай людині, яка перебуває у стресі, просить поліцейських залишити у спокої того, з ким щойно трапилося нещастя (і хто, врешті, може виявитися зовсім не потерпілим, а справжнім підозрюваним). Складається враження, наче перше завдання, яке він собі ставить, коли потрапляє на місце потенційного злочину, — це зрозуміти, хто що відчуває.
Встановлення психологічного контакту
Одним із гачків фірмового стилю лейтенанта Коломбо є встановлення психологічного контакту. І на перший погляд здається, наче робить він це випадково, «між іншим». То зробить вдалий комплімент вишуканій прикрасі, то раптом почне розповідати про самопочуття власного дядька, який — от дивовижний збіг! — якраз купив таке саме авто, що і співбесідник Коломбо. А в одній серії, поки поліцейські зайняті пошуком слідів, які міг залишити злочинець, Коломбо пропонує допомогти потенційний підозрюваній приготувати вечерю.
І ця поведінка приносить свої результати: співбесідники почуваються у безпеці, спілкуючись із Коломбо, й схильні більше довіритися йому, аніж звичайним поліцейським.
Вільне пригадування
Лейтенант Коломбо вислуховує розповідь підозрюваного чи свідка з усією уважністю й дає йому/їй можливість відтворити свій варіант подій повною мірою. А тепер додайте до цього попередньо встановлений психологічний контакт та високий рівень емпатії — і ось, уточнювальні запитання від лейтенанта вже сприймаються не як елемент допиту, а як прояв щирої зацікавленості.
Збір інформації
Уважність до деталей, яка ховається під маскою наївності, — ще один спосіб, за допомогою якого Коломбо отримує інформацію. Він досліджує простір і характер людини, яка перебуває поруч із ним, з прискіпливістю науковця, та разом з тим не напружує й не лякає людину своїми запитаннями. У його манері дізнаватися про будь-що: від сорту дерева, з якого виготовлено антикварний стіл, до кількості прикрас, подарованих дружині чоловіком, — часом простежується дитяча особливість запитувати про все на світі. І що найцікавіше — відповідають йому з усією терплячістю, оскільки — знову ж таки — не вбачають у цьому загрози, того самого «Anything you say may be used against you».
Крім того, під час спілкування зі свідками чи підозрюваними Коломбо різко «перемикається» між темами або провокує неочікувані зустрічі. У його співрозмовника — й у глядачів також — складається враження, що це результат певної розсіяності лейтенанта, його занурення у власний світ, «політ у хмарах». Та разом з тим такий метод дає цікавий психологічний ефект: людина відчуває себе збитою з пантелику, а відтак — дещо втрачає контроль над ситуацією і не може слідувати завчасно продуманному шаблону.
Спосіб представлення доказів
Коломбо висуває своєму опоненту обвинувачення лише наприкінці серії, а отже, і справи. Коли всі докази зібрано, коли немає місця для неврахованих версій, коли сам злочинець розуміє — шансів на порятунок немає.
Цікаво прослідкувати й за поведінкою лейтенанта Коломбо у момент викриття злочинця. Коли факти зібрано й провина підозрюваного вже не підлягає сумніву — Коломбо представляє докази, зберігаючи максимальну повагу та людяність. І хоча він жодним чином не виправдовує злочин, усе ж його поведінка та манера спілкуватися свідчить про розуміння та, певною мірою, співчуття.
Звісно, методи персонажа Пітера Фалька не варто сприймати як стовідсоткову інструкцію до дій, але ми впевнені, що перегляд цього культового серіалу під новим кутом зору здатен не лише принести задоволення, а й, можливо, стати у пригоді сучасним детективам і забезпечити певні інсайти під час майбутніх розслідувань.