Неупередженість прокурора в кримінальних провадженнях про воєнні злочини: убити в собі емпатію чи справедливо виконати професійний обов’язок?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Неупередженість прокурора в кримінальних провадженнях про воєнні злочини: убити в собі емпатію чи справедливо виконати професійний обов’язок?

Джонатан Хайдт у своїй книзі «Праведний розум» («The Righteous Mind») писав, що «cобаку не можна змусити стати радісною, силою помахавши її хвостом».

Юлія Малашич

10 December, 2024

284

Неупередженість прокурора в кримінальних провадженнях про воєнні злочини: убити в собі емпатію чи справедливо виконати професійний обов’язок?

У цьому контексті, попри всі досягнення системи кримінального судочинства у впровадженні найвищих стандартів неупередженості й справедливості, неможливо не визнати, що людей, які складають цю систему та імплементують зміни, так чи інакше торкнулася війна і воєнні злочини.

Безумовно, це посилює градус емпатії до потерпілих від цих злочинів, але чи ставить під сумнів неупередженість суддів і прокурорів?! Можна довго сперечатися і навряд чи ми дійдемо єдиного висновку, бо складову участі емоційного інтелекту чи рівня його розвитку можна оцінювати з різних точок зору. Але одне в цьому випадку очевидно: кожна країна, яка бажає досягти найвищого рівня демократичного розвитку, має дбати, щоб її національне законодавство за будь-яких умов гарантувало надійний захист справедливості та верховенства права, щоб виключити будь-який сумнів у неупередженості, тобто справедливості процесу.

Так, у загальному вигляді під неупередженістю розуміють те, що не має заздалегідь сформованої думки; відсутність необ’єктивності до будь-якого процесу, явища; складову справедливості.

У словнику синонімів безпристрасний — це об’єктивний, неупереджений, незацікавлений, безсторонній. Власне, об’єктивність часто визначається в словниках як неупередженість, безсторонність. У зв’язку із цим не буде помилкою використання термінів «неупередженість», «об’єктивність», «безсторонність» в одному значенні[1].

Питанню неупередженості судді присвячено дуже багато рішень Європейського суду з прав людини, одне з останніх, де досить детально проаналізовано ознаки упередженості, — у справі «Цулукідзе і Русулашвілі проти Грузії» від 29 серпня 2024 року[2].

А в справах «Нортьєр проти Нідерландів» і «Хаусхильдт проти Данії» Європейський суд з прав людини визначив, що будь-який суддя, щодо безсторонності якого існують законні сумніви, має вийти зі складу суду. Здавалося б, така досить імперативна вказівка не може бути протрактована неоднозначно. Водночас ніхто не може позбавити особу права на власну думку, що закріплено в статті 34 Конституції України.

При цьому Європейська доктрина застосування Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод усе ж більше схиляється до об’єктивної складової принципу неупередженості, яка пов’язана не тільки з поведінкою суб’єкта правозастосування, але й тим, як судовий процес сприймається зовнішніми спостерігачами. Тобто важливо враховувати не лише реальні факти, а й те, як процес виглядає для сторін і громадськості. Адже судовий розгляд має бути не лише неупередженим, але й виглядати таким для всіх учасників.

При аналізі принципу неупередженості в практичному втіленні стосовно воєнних злочинів варто зазначити, що в Україні вже був досить небезпечний прецедент самовідводу суддів від розгляду кримінального провадження, пов’язаного з вчиненням воєнного злочину, у зв’язку з тим, що під час окупації населеного пункту було знищено (пошкоджено) майно членів колегії суддів, що, на їхню думку, могло вплинути на їх неупередженість. Зауважу, що будь-які об’єктивні відомості, що обвинувачений у цій справі мав стосунок до вчинених воєнних злочинів стосовно суддів, — відсутні. Тобто в цій справі судді виходили саме із суб’єктивного критерію, сумніву у власній неупередженості щодо можливості справедливо здійснювати судочинство стосовно представника збройних сил країни-агресора.

Тобто, за цією логікою, будь-який прокурор, який унаслідок агресії 2014 року покинув свою домівку в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим чи зазнав будь-яких втрат після повномасштабного вторгнення 2022 року, має самоусунутися від процесуального керівництва й підтримання публічного обвинувачення в справах про воєнні злочини.

Вважаю, що подібний формальний підхід може мати фатальні наслідки для системи кримінального судочинства та не відповідає ідеї й правовій сутності принципу неупередженості як складового елементу справедливості.

Так, вимога до прокурора бути неупередженим міститься в Керівних принципах ООН щодо ролі обвинувачів, а також Законі України «Про прокуратуру», зокрема є елементом Присяги прокурора, а вчинення дій, що можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості, слугують підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності[3].

Про вимогу неупередженості прокурора згадується також і в багатьох пунктах Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, але зміст її не розкривається, за винятком статті 21, де вказано, що прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання; має уникати особистих зав’язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об’єктивність виконання професійних обов’язків, скомпрометувати звання прокурора[4].

У Висновку № 13(2018) Консультативної ради європейських прокурорів «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» містяться більш детальні рекомендації (пункти 6, 10, 17, 37, 51–54, 64). Зокрема, зазначено, що прокурори зобов’язані реалізовувати власну свободу вираження поглядів і зібрань таким чином, щоб вони не суперечили їхнім повноваженням та не впливали або не могли вплинути на незалежність чи неупередженість судових органів або прокуратури; вони не можуть коментувати справи, що розслідуються, і уникають вираження поглядів, що можуть поставити під сумнів репутацію та справедливість суду; діяти неупереджено та об’єктивно, поважаючи та дотримуючись основних прав і свобод, включаючи презумпцію невинуватості; дотримуватися нейтралітету і діяти незалежно від своїх особистих уподобань, соціального походження, відносин, політичних, філософських або релігійних переконань; бути й виглядати неупередженими у своїх рішеннях, бути прозорими, уникати конфліктів інтересів або неналежного впливу, не сприяти жодній стороні внаслідок будь-яких зав’язків із нею (якщо існує ризик, що прокурор може не мати належної можливості дистанціюватися від цієї особи, то утримуватися від розгляду справи); не брати участі в справах, коли їхні особисті інтереси (або інтереси членів їхніх сімей) можуть перешкоджати їхній повній неупередженості та об’єктивності[5].

Більш коротко й чітко вимога неупередженості прокурора викладена в документі під назвою «Стандарти професійної відповідальності та виклад основних обов’язків та прав прокурорів», ухваленому Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року. Неупередженість означає, що прокурори повинні виконувати свої обов’язки, не керуючись страхом, уподобаннями чи упередженнями[6].

Об’єктивно діяльність будь-якого слідчого чи прокурора завжди була й буде пов’язана з певною боротьбою власних поглядів та ідей із професійним обов’язком забезпечити справедливість, тобто діяти неупереджено. Тому абсолютно релевантною виглядає позиція Д. Гаврилова, де неупередженість особи полягає в її внутрішній свободі від упередженості, здатності здійснювати самоконтроль, формулювати й долати сумніви, пов’язані з необхідністю уникнення односторонності в оцінці обставин справи[7].

Впровадження протягом останніх років методик і принципів, що сприяють забезпеченню справедливого кримінального провадження та унеможливлюють навіть формальний вплив суб’єктивізму на розслідування воєнних злочинів, — яскраве свідчення спроможності правоохоронної системи України уникнути будь-яких сумнівів у неупередженості прокурорів.

При цьому, оцінюючи поведінку представників російської федерації, зокрема під час процесу в справі «МН 17», вважаю, що необхідно постійно вдосконалювати українське законодавство та практику його правозастосування, щоб уникнути будь-яких маніпуляцій на тему упередженості поточних і майбутніх кримінальних проваджень.

Не менш значуще створення таких інституційних запобіжників та умов, за яких участь в ухваленні рішень про притягнення до відповідальності особи ухвалюватиме не окрема людина, а воно буде результатом залучення різних рівнів людських ресурсів із метою посилення «морального капіталу» стандартів кримінального провадження.

Українська система кримінальної юстиції вже зробила чимало кроків до досягнення цієї мети, але реалії сьогодення вимагають системної та постійної роботи в цьому напрямі. Нам конче необхідно покращити механізми й порядок заочного кримінального провадження, адже переважна частина досудових і судових процесів наразі відбувається саме за цією процедурою.

Зокрема, потрібно поліпшити принципи публікації досудових і судових викликів, впровадивши щонайменше систему пошуку за прізвищем підозрюваного / обвинуваченого. У середньому на сайті Офісу Генерального прокурора в день публікується щонайменше кілька десятків повідомлень і викликів, що, очевидно, за відсутності елементарного інструменту пошуку за прізвищем та ім’ям у майбутньому неминуче може призвести до обґрунтованих нарікань, у тому числі міжнародних судових інституцій, на формалізм таких повідомлень.

Понад те, ідея публікації повідомлень про виклик на сайті Офісу Генерального прокурора продиктована саме необхідністю забезпечення зацікавленим особам можливості отримати інформацію про виклик централізовано з одного джерела. Цілком адекватним рішенням могло б стати впровадження єдиної практики публікації всіх викликів і повідомлень на стадії судового розгляду на сайті Офісу як додаткового інструменту для забезпечення обізнаності особи, стосовно якої розпочате спеціальне судове провадження, про наявну відносно неї справу.

Окрім цього, потрібно внести зміни до процесуального законодавства та передбачити для обвинувачених (засуджених) у порядку спеціального судового провадження процесуальну можливість не тільки оскаржити вирок за результатами такого розгляду, але й процедуру його першочергового перегляду судом першої інстанції, на чому неодноразово наголошувала Венеційська комісія. У першу чергу це зумовлено тим, що апеляційний розгляд не може й не повинен підміняти розгляд справи в суді першої інстанції, тому для осіб, які не брали участі в розгляді кримінального провадження, необхідно передбачити право на перегляд вироку.

Загалом нам і надалі варто робити все можливе, щоб лупати цю скелю, бо, як сказав хтось із класиків:

«Ми не ті, ким себе уявляємо, але якщо спробуємо себе трохи краще пізнати, то в нас є шанс на те, щоб вчиняти справедливо».

[1] Словник синонімів Полюги. Безпристрасний [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/31/53393/27402.html

[2] Рішення ЄСПЛ «Цулукідзе і Русулашвілі проти Грузії» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-235473%22]}

[3] Керівні принципи ООН щодо ролі обвинувачів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://kdkp.gov.ua/uploads/files/%D0%9A%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B8%20%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE%20%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2.pdf

[4] Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001900-17#Text

[5] Висновок № 13(2018) КРЄП «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://rm.coe.int/opinion-13-ccpe-2018-ukr/1680939322

[6] Стандарти професійної відповідальності та виклад основних обов’язків та прав прокурорів від 23.04.1999 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.iap-association.org/getattachment/Resources-Documentation/IAP-Standards-(1)/Ukrainian.pdf.aspx

[7] Прийма С. В. Неупередженість як основна вимога принципу справедливості тлумачення права / Матеріали конференції, Братислава 27–28.11.2005. С. 81–84.