Окремі аспекти ратифікації Україною Римського cтатуту Міжнародного кримінального суду

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Окремі аспекти ратифікації Україною Римського cтатуту Міжнародного кримінального суду

Попри те, що протягом десяти років збройного конфлікту з РФ переважна більшість правозахисників та експертів закликала ратифікувати Римський Статут (далі — Статут, РС), навіть після ухвалення Верховною Радою України і підписання Президентом України ратифікаційного закону продовжуються дискусії щодо доцільності та наслідків такої ратифікації.

Зера Козлиєва

4 September, 2024

666

Окремі аспекти ратифікації Україною Римського cтатуту Міжнародного кримінального суду

З цього приводу вже було висловлено немало позицій і написано чимало статей, які обґрунтовують необхідність ратифікації та розвінчують міфи, що активно роздмухувалися й ширилися навколо цього питання^[1]. Без повторення висловлених думок, хіба що для доповнення й розкриття деяких аргументів, доцільно звернути увагу на наведені нижче аспекти.

По-перше, ухвалення 21 серпня Парламентом і підписання 24 серпня Президентом України Закону України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього» ще не говорить про набрання ним чинності.

На відміну від загальноприйнятих «з дня опублікування» або «через десять днів після оприлюднення», цей Закон набирає чинності «одночасно з набранням чинності Законом України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”». Окрім зареєстрованого імплементаційного законопроєкту з відповідною назвою № 11484 від 15 серпня 2024 року, на сайті Верховної Ради з’явився альтернативний проєкт закону № 11484-1 від 27 серпня 2024 року, внесений групою народних депутатів України. Тому впевнено спрогнозувати час його ухвалення наразі дещо складно.

По-друге, варто звернути увагу, на те, чим концептуально є Статут. Це документ, яким заснований Міжнародний кримінальний суд (далі — Суд, МКС) і закріплено сферу його застосування та юрисдикції МКС, який уже проводить власне розслідування щодо ситуації в Україні^[2].

Його положення своєю чергою цінні з огляду на те, що закріплюють найкращі практики й правові результати діяльності численних судів, трибуналів і механізмів, створених після Другої світової війни саме для недопущення безкарності за найтяжчі злочини, які вчинялися під час цієї та подальших воєн.

Ми пам’ятаємо Нюрнберзький і Токійський трибунали, знаємо про трибунал щодо колишньої Югославії та Спеціальний суд щодо Сьєрра-Леоне й багато інших спроб застосування міжнародних або інтернаціоналізованих механізмів для притягнення до відповідальності винних у міжнародних злочинах. Водночас створення кожного такого трибуналу й механізму потребує неабияких ресурсів — і для матеріально-технічного забезпечення їх функціонування, і для розв’язання питань мандата, порядку створення й діяльності таких судів тощо.

Для того, щоб мінімізувати такі витрати та створити єдиний постійний міжнародний орган, уповноважений притягувати до індивідуальної кримінальної відповідальності винних у найтяжчих злочинах (злочині геноциду, злочинах проти людяності, воєнних злочинах і злочині агресії), і був розроблений РС і створений МКС.

По-третє, МКС уже проводить розслідування в Україні, почавши його ще до ратифікації Україною РС на підставі таких актів національного законодавства України:

Постанова Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України “Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян”» від 4 лютого 2015 року (далі — постанова ВРУ).

Згідно із цим документом, Україна визнала юрисдикцію МКС відповідно до пункту 3 статті 12 РС МКС. Стаття 12 Статуту дозволяє країні визнати юрисдикцію щодо певного злочину, але жодним чином не визначати заздалегідь суб’єктів переслідування.

Співпраця з МКС і відповідно його діяльність в Україні здійснюється згідно з Розділом IX²«“Особливості співробітництва з Міжнародним кримінальним судом» Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України). Так, у частині 2 статті 617 КПК України зазначено, що співробітництво між Україною та МКС здійснюється в порядку, визначеному КПК України та РС МКС, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом, який наскрізно містить низку інших відсилок до РС^[3]. Окрім того, Україна підписала Римський статут 20 січня 2000 року, уже взявши на себе деякі зобов’язання щодо забезпечення правосуддя за найтяжчі злочини.

Водночас у преамбулі до цього розділу законодавець також спробував обмежити коло суб’єктів, які можуть піддаватися переслідуванню^[4].

Припущення, що національне рішення, зокрема постанова Верховної Ради України, ухвалена відповідно до РС, або преамбула до розділу КПК України, який містить низку посилань на нього, мають вищу юридичну силу, ніж положенням самого РС, не видається переконливим. Як із точки зору спроби врегулювати питання міжнародного права й обмежити юрисдикцію міжнародної інституції лише в межах національного закону, — цю позицію критикує переважна частина правознавців, так і з огляду на те, що за Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 року Україна взяла на себе зобов’язання вживати всіх заходів задля забезпечення правосуддя за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, незалежно від суб’єкта їх вчинення. А загальна тенденція положень національного, у тому числі кримінального й кримінального процесуального, законодавства свідчить про перевагу положень міжнародних договорів над національними законами в разі виникнення суперечностей.

Як приклад, частини 1 та 5 статті 3 Кримінального кодексу України, частини 2 та 4 статті 9 КПК України. Зокрема, в останній (частина 4 статті 9 КПК України) зазначено, що «у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України». У статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплена аналогічна правова норма: «Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».

На недопустимість держави «в односторонньому порядку визначати, за яких обставин виникає… відповідальність, і якими мають бути межі такої відповідальності та неможливість посилатися на положення свого внутрішнього права… для невиконання договору» звертала увага у своєму висновку на проєкт Закону України «Про засади державної політики перехідного періоду» і Венеційська комісія^[5].

Натомість стаття 124 Статуту якраз передбачає, що держава, коли стає учасницею РC, може заявити, що протягом семи років після набрання ним чинності для відповідної держави вона не визнає юрисдикції Суду стосовно категорії злочинів, що згадуються в статті 8, коли, ймовірно, злочин було вчинено її громадянами або на її території. І нинішній закон про ратифікацію^[6] передбачає таку норму про застереження згідно із статтею 124 РС.^[7]

У цьому разі коло суб’єктів, яких МКС може переслідувати за воєнні злочини, обмежується міжнародним договором — РС. Тому ці положення, на відміну від зазначеної вище заяви Верховної Ради України та норм КПК України, можуть обмежувати повноваження МКС щодо злочинів, учинених під час міжнародного збройного конфлікту в Україні, імовірно, громадянами нашої країни.

Таким чином, відсутність підстав переслідування українських військових усіх рівнів за воєнні злочини саме МКС, а не в межах національних кримінальних проваджень може бути забезпечено саме через ратифікацію РС з поправкою відповідно до статті 124 РС.

По-четверте, відповідно до ратифікованих Україною чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, зокрема статей 49 ЖК І, 50 ЖК ІІ, 129 ЖК ІІІ, 146 ЖК IV^[8], Україна зобов’язана вживати всіх необхідних заходів для встановлення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчиняють або віддають накази вчиняти будь-які серйозні порушення цих конвенцій, забезпечувати розшук і притягнення до відповідальності таких осіб, а також заходів для припинення таких порушень. Тому основний обов’язок забезпечення притягнення до відповідальності за воєнні злочини покладається саме на національні органи правопорядку, прокуратури та правосуддя навіть без ратифікації РС.

Відповідно до принципу комплементарності МКС — додатковий механізм, до якого провадження передаються, коли «держава не бажає або не здатна належним чином здійснювати розслідування або кримінальне переслідування».

Окрім того, стаття 17 РС встановлює обмеження діяльності МКС і вказує, «що справа не може бути прийнятою до провадження у випадках, коли: a) у цій справі здійснюється розслідування або кримінальне переслідування державою, яка має юрисдикцію щодо неї, крім зазначених вище винятків; b) державою, яка має юрисдикцію щодо такої справи, вже було проведено розслідування, і ця держава вирішила не здійснювати кримінального переслідування щодо відповідної особи, за винятком випадків, коли таке рішення стало результатом небажання або нездатності держави належним чином здійснювати кримінальне переслідування; c) відповідну особу вже було засуджено за поведінку і проведення судового розгляду МКС не дозволяється згідно з пунктом 3 статті 20 РС відповідно до принципу Ne bis in idem; d) справа не є достатньо серйозною, щоб виправдати подальші дії з боку Суду».

У контексті України, згідно з такими вимогами РС, потенційно до МКС можуть передані такі справи:

провадження щодо злочинів проти людяності (які поки що не імплементовані в Кримінальний кодекс України); або
справи щодо найвищих посадових осіб рф (як це відбувається наразі) через об’єктивні причини, у зв’язку з якими Україна не може здійснювати розслідування щодо окремих осіб, зокрема пов’язані з імунітетами вищих посадових осіб, перешкодами щодо оголошення ймовірних злочинців у міжнародний розшук, переховування таких осіб на тимчасово окупованих територіях або на території рф тощо.

Таким чином, навіть без застереження, передбаченого статтею 124 РС, МКС досить обмежений у можливості переслідування українських військових у разі ймовірного вчинення ними порушень міжнародного гуманітарного права, особливо за наявності відповідних національних розслідувань.

Така позиція дозволить захистити право всіх учасників процесу правосуддя, у першу чергу —— право жертв і потерпілих, на відновлення можливої міри справедливості. Ратифікація та імплементація РС лише сприятимуть формуванню повної та всеосяжної системи правосуддя за найтяжчі злочини в Україні, які щоденно в умовах війни вчиняються проти наших громадян, але проти яких з об’єктивних причин на сьогодні наша система правосуддя безсила.

Звісно, з огляду на обмежені ресурси МКС і вимогу достатньої серйозності справи МКС зможе взяти на себе лише певну кількість найсерйозніших кейсів, про що йшлося в інших публікаціях^[9].

^[1] https://justtalk.com.ua/post/ukraina-i-mizhnarodnij-kriminalnij-sud-nova-era-globalnogo-pravosuddya?fbclid=IwY2xjawE9PMpleHRuA2FlbQIxMAABHbPOVdlizsdpFvAcDFS2qCABLBQAI9AUZOS2fw68Fx7BG-6Gp6EDiAp3Yw_aem_lfuDun_2xdSWzqL_tezaLA;

https://www.eurointegration.com.ua/experts/2024/08/16/7192201/;

https://babel.ua/en/texts/109988-zelenskyy-asks-the-parliament-to-ratify-the-rome-statute-there-are-rumors-that-after-this-the-ukrainian-military-can-be-tried-in-the-hague-is-this-true-no-here-we-explain-why;

https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3691045-ukraina-ta-rimskij-statut-comu-treba-ratifikuvati-cej-dogovir.html

^[2] https://www.icc-cpi.int/news/statement-icc-prosecutor-karim-aa-khan-qc-situation-ukraine-receipt-referrals-39-states

^[3] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n7216

^[4] Згідно з преамбулою до Розділу IX² Кримінального процесуального кодексу України, дія цього розділу поширюється… на осіб (громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства), які на момент вчинення злочину… були підпорядковані та/або діяли, з метою здійснення збройної агресії проти України, та/або на підставі рішень (наказів, розпоряджень тощо) посадових осіб, військового командування, або органів державної влади Російської Федерації або іншої країни, що здійснювала агресію, або сприяла її здійсненню проти України.

^[5] https://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL-AD(2021)038-e

^[6] https://itd.rada.gov.ua/092d6c89-ad60-41e6-a2f3-d8e79098b85a

^[7] Зокрема, у законі передбачено: «Україна заявляє, що протягом семи років після набрання Римським статутом чинності для України вона не визнає юрисдикції Міжнародного кримінального суду стосовно злочинів, зазначених у статті 8 (з урахуванням поправок), коли, ймовірно, злочин було вчинено її громадянами».

^[8] ЖК І — Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_151/print;

ЖК ІІ — Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_152#Text;

ЖК ІІІ — Женевська Конвенція про поводження з військовополоненими: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_153#Text;

ЖК ІV — Женевська Конвенція про захист цивільного населення під час війни: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text

^[9] https://justtalk.com.ua/post/ukraina-i-mizhnarodnij-kriminalnij-sud-nova-era-globalnogo-pravosuddya?fbclid=IwY2xjawE9MI9leHRuA2FlbQIxMAABHVpsXJ9dE0romBFDnMmpB4NkEC3jvukMrdHQydIzBTDZQ_KTwinp9-8jwQ_aem_sj9YDsQBFzSSgCWimgA1bg

Схожі статті

Україна і Міжнародний кримінальний суд: нова ера глобального правосуддя

Чи має МКС юрисдикцію щодо злочину геноциду проти української нації?