Особливий цинізм заяв РФ, або Хто має право апелювати до міжнародного права?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Особливий цинізм заяв РФ, або Хто має право апелювати до міжнародного права?

Апеляції Російської Федерації до норм міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права стали звичним елементом її публічної риторики. Втім, за гучними заявами про «захист прав людини» стоїть системна практика насильницьких зникнень, таємних затримань, відсутності судового контролю та застосування катувань на окупованих територіях України. У таких умовах розмова про дотримання міжнародного права дедалі більше перетворюється на інструмент політичної маніпуляції.

Тарас Семків

14 January, 2026

Особливий цинізм заяв РФ, або Хто має право апелювати до міжнародного права?

Якщо ж звернутися до змісту базових міжнародних гарантій, стає очевидно, що право на захист, судовий контроль і гуманне поводження є невід’ємними незалежно від громадянства, статусу особи чи обставин затримання. Саме ці стандарти визначають межу між правосуддям і свавіллям та формують основу сучасної системи захисту прав людини. А питання про те, хто має право апелювати до міжнародного права, набуває не лише юридичного, а й фундаментального політичного значення.

3 січня 2026 року світові медіа заполонили новини про спеціальну операцію Сполучених Шатів Америки з захоплення президента Венесуели Ніколаса Мадуро і його дружини Сілії Флорес. Одну з найбільш критичних оцінок діям представників США надали представники Російської Федерації. Зокрема, негайно звільнити Н. Мадуро та його дружину закликав постійний представник РФ при Організації Об’єднаних Націй. Про це заявили й представники МЗС РФ та інших державних органів, а також журналісти. Вони фактично апелюють до дотримання світового порядку, що встановився після створення ООН, дотримання Статуту Організації та інших норм міжнародного права.

Також у перший тиждень 2026 року військові США захопили судно «Марінера» з російськими моряками на борту. Одразу ж після його захоплення російські дипломати в один голос закликали США забезпечити гуманне ставлення до екіпажу й поважати їхні права.

Очевидно, що закликати до дотримання норм міжнародного гуманітарного й міжнародного кримінального права має права той, хто сам його дотримується, інакше ці заяви не сприйматимуться світовим співтовариством.

Не вдаючись до дискусій стосовно наявності чи відсутності акту агресії щодо Венесуели та підстав його здійснення, а також дотримання норм міжнародного морського права судном «Марінера», варто зупинитись на основоположних гарантіях, які міжнародне право вважає невід’ємними і які має як сам Ніколас Мадуро і його дружина Сілія Флорес, так і затримані моряки.

Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення, Європейська конвенція з прав людини, Американська конвенція про права людини й інші відповідні міжнародні договори у сферах прав людини, Женевські конвенції та додаткові протоколи до них, а також інші норми міжнародного гуманітарного права й міжнародного кримінального права надають особам, затриманим представниками влади в будь якій державі низку базових прав.

Поза межами захисту закону: системна практика насильницьких зникнень

Указані міжнародні документи, а також Міжнародна конвенція про захист усіх осіб від насильницьких зникнень (до речі, підписана, але не ратифікована ні РФ, ні США), зобов’язують представників держави визнати факт затримання і повідомити причини затримання особі, яку затримано, а також повідомити про це близьких родичів чи інших визначених осіб.

Тобто арешт, затримання, викрадення чи позбавлення волі в будь-якій іншій формі представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави, за подальшої відмови визнати факт позбавлення волі або за приховування даних про долю чи місцезнаходження зниклої особи, унаслідок чого цю особу залишено без захисту закону, вважаються протиправним.

Містяться такі вимоги й у звичаєвому праві, що є частиною міжнародного гуманітарного права, а Римський статут Міжнародного Кримінального Суду визнає насильницькі зникнення злочином.

Очевидно, що після затримання Мадуро органи влади США зазначені вимоги не порушують. Мадуро розуміє, де зараз перебуває й у зв'язку з чим, а від суспільства не приховується факт його перебування в США. Натомість є тисячі фактів порушення цього фундаментального права з боку представників РФ на окупованих територіях України. Цивільних осіб затримують, а жодної інформації про факт затримання чи арешту, про місця перебування особи ні самим затриманим, ні їхнім рідним, ні суспільству ніхто не надає. Інколи про такі факти можна дізнатися тільки через роки, і численні приклади це підтверджують: злочини щодо українських журналістів (Вікторії Рощиної чи Дмитра Хилюка), представників влади (міський голова міста Дніпрорудного Євген Матвєєв), волонтерів, колишніх військових та ін.

Два дні проти нескінченності: право на невідкладний судовий контроль

Затримана людина має право на захист і право якомога швидше постати перед судом, де може ініціювати провадження щодо законності свого арешту. Тоді як затримані Росією люди тривалий час не мають зв’язку із зовнішнім світом, зокрема не можуть залучити когось для свого захисту, а судові процеси стосовно них часто не відбуваються взагалі, затримані громадяни Венесуели в США вже 5 січня 2026 року (через 2 дні після затримання) взяли участь у судовому засіданні у федеральному суді Мангеттена, Нью-Йорк. На засіданні Мадуро пред’явили обвинувачення за чотирма пунктами (стосовно наркоторгівлі та забезпечення зброєю для захисту наркотрафіку), а його дружині Сілії Флорес — за трьома пунктами. Обвинувачені свою вину не визнали за жодним із пунктів. Водночас у затриманих були захисники, відомі в юридичних колах у США. Адвокат Баррі Полек заявив про намір оскаржувати законність затримання, а наступне судове засідання призначено судом на 17 березня 2026 року [1]. Що ж до затриманих моряків, то представники Білого дому вже заявили про ордери на арешт екіпажу судна.

Видається, що судова система в США намагається дотримуватися принципу справедливості кримінального провадження, що є основоположним при судовому розгляді. Тоді як у практиці РФ правова чорна діра: відсутність статусу затриманих, неможливість ініціювати провадження щодо законності тримання під вартою, що фактично є насильницьким зникненням за Римським статутом.

Межа між правосуддям і катуванням: виправдання станом війни не існує

Затримані особи мають право на те, щоб з ними за будь-яких обставин поводились гуманно, а застосування катувань чи інших форм жорстокого поводження не допускається. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання покладає на держави обов’язок не допустити катувань щодо затриманих і жодні виключні обставини, якими б вони не були — стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан — не можуть бути виправданням. Норми щодо гуманного поводження закріплені також у Женевських конвенціях і Додатковому протоколі (Протокол I) до них, підкреслюючи необхідність дотримання прав людини під час конфліктів.

Затримані Ніколас Мадуро і Сілія Флорес уже подали скарги на факти отримання ними тілесних ушкоджень під час затримання. Зараз вони перебувають у федеральній в'язниці Metropolitan Detention Center (MDC) у Брукліні, Нью-Йорк, де їм гарантують належні умови тримання до наступного слухання. Натомість люди, затримані правоохоронцями чи військовими в РФ, зазвичай не можуть подати жодних скарг. Режим утримання цивільних чи полонених українців такий, що не всі здатні його витримати. Перебування там супроводжується щоденними побоями, застосуванням електрошокера під час огляду — замість надання медичної допомоги [2].

Як наслідок, багато людей помирають у неволі, так і не зрозумівши причину свого перебування там і строк їхнього ув’язнення [3]. А абсолютна більшість звільнень — це результати роботи дипломатів і наслідки одночасних звільнень бранців Росії та військовослужбовців, що потрапили в полон до українських оборонців.

Архітектура безпеки майбутнього: хто розроблятиме нові гарантії?

Очевидно, що за таких обставин голос РФ на міжнародній арені щодо необхідності дотримання прав людини звучить смішно. Безперечно, світу потрібен новий, ефективніший порядок для захисту людини, яка потрапляє під контроль представників влади в іншій державі, проте розробити його зможе точно не Росія, яка не здатна навіть на своїй території забезпечити дотримання базових гарантій.

[1] Мадуро в суді США заявив, що не визнає провини, і назвав себе викраденим. NV. URL: https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/v-ssha-maduro-dostavili-v-zal-suda-50573444.html

[2] «Доктору Зло» з розслідування «Схем», який катував українських полонених у Мордовії, повідомили про підозру. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-skhemy-illya-sorokin-doktor-zlo-pidozra/33610751.html

[3] У колонії Каменськ-Шахтинського через тортури померли двоє полонених, — розслідування. Слідство інфо. URL: https://www.slidstvo.info/news/u-kolonii-kamensk-shakhtynskoho-cherez-tortury-pomerly-dvoie-polonenykh-rozsliduvannia

катування права людини правосуддя

Схожі статті

Кримінальна політика і стратегічне планування в протидії злочинності: перспективи і до чого тут євроінтеграція

Розслідування по-європейськи: досяжна ціль чи довічний виклик || Маргарита Сокоренко