Пункт 3.1 Кодексу С PACE визначає, що офіцер з нагляду має пересвідчитись, що особа, яка була арештована і направлена до поліцейської дільниці або була арештована у поліцейській дільниці, прийшовши туди добровільно, отримала чітку інформацію щодо своїх прав.
Такі права можуть здійснюватись на будь-якому етапі протягом періоду тримання під вартою і включають в себе наступне:
- право повідомити кого-небудь про свій арешт;
- право на приватну консультацію з адвокатом і право на вільне отримання незалежної юридичної допомоги;
- право на ознайомлення з Кодексами практики PACE;
- у випадку необхідності, право на усний і письмовий переклад;
- у випадку необхідності, право на розмову з представниками Високої комісії Її Величності, посольства або консульства;
- право на отримання інформації щодо правопорушення і (в залежності від обставин) будь-яких правопорушень скоєних у подальшому у центрі тримання під вартою, за які особа була арештована і перебуває під вартою.
Відповідно до пункту 3.2 Кодексу С PACE, затримані особи а також, у випадку необхідності, відповідні опікуни мають отримати письмову пам’ятку щодо прав затриманий, яка доступна 54 мовами окрім англійської. Ця пам’ятка містить інформацію про:
- їхні права відповідно до пунктів 3.1, 3.12 та 3.12 А Кодексу С PACE;
- отримання юридичної консультації;
- отримання копії особової справи;
- право зберігати мовчання;
- право на отримання матеріалів справи та документів, необхідних для оскарження законності арешту і тримання під вартою;
- право на отримання медичної допомоги;
- право на отримання доказів по їх справі до судового засідання у випадку судового переслідування;
- положення, що стосуються проведення допитів у центрах тримання під вартою;
- обставини, при яких опікунам повинен надаватися доступ;
- право подавати подання при перегляді необхідності їх тримання під вартою;
- розумні стандарти дотримання рівня фізичного комфорту, що стосуються, наприклад, їжі, напоїв, туалету, душу, одягу тощо.
(Цей список частково переказує пункт 3.2 Кодексу С PACE. Для отримання повної інформації зверніться, будь-ласка, до повного тексту нормативно-правового акту). Затримані мають отримати можливість прочитати пам’ятку, також їм має бути запропоновано розписатися у особовій справі про її отримання. Запис стосовно відмови також має бути внесений до особової справи. Поліцейські служби мають забезпечити донесення до всіх затриманих інформації щодо їх прав у зрозумілий спосіб. При цьому можуть використовуватись такі засоби комунікації як аудіо-записи, усне пояснення, слухові апарати, переклади документів іноземною мовою, використання версій для легкого читання або двостороннього телефонного зв’язку для перекладу. Офіцери та співробітники центру тримання під вартою мають вносити до особової справи усі випадки відмови у зустрічі з опікуном на запит затриманого.
Особи, які добровільно прибувають до поліцейської дільниці, не перебуваючи під арештом
У випадках, коли особа добровільно приходить на допит, не перебуваючи при цьому під арештом, але отримавши підозру, співробітник, який повідомив про таку підозру, має також проінформувати, що якщо особа погодиться залишитись добровільно, вона може отримати безкоштовну та незалежну юридичну допомогу. Офіцер повинен надати такій особі копію письмової пам’ятки, в якій описані механізми отримання юридичної допомоги, а також пояснити, що вона також має право на телефонну розмову з адвокатом. Офіцер повинен запитати у особи, чи бажає вона отримати юридичну консультація, і, якщо так, вжити для цього відповідні заходи. Жодної іншої інформації у письмовому вигляді надавати не обов’язково.
Винятки, які стосуються допитів правопорушників, які допомагають слідству та судовому переслідуванню згідно з Актом про серйозну організовану злочинність та поліцію 2005 року
Бувають випадки, коли особу перевозять з пенітенціарної установи до поліцейської дільниці для проведення її допиту відповідними співробітниками слідства. Особи, які переводяться з тюремних установ для проведення допиту, у відповідності до статей 71-74 Акту про серйозну організовану злочинність та поліцію 2005 року (SOCPA) мають перебувати під вартою з дотриманням вимог, визначених Актом про злочинність (покарання) 1997 року та керівництвом відповідної в’язниці, а не положеннями PACE.
У таких випадках офіцери з нагляду та керівник центру мають зустрітись зі старшим співробітником слідства та дійти взаєморозуміння з приводу догляду над такою особою і умовами її тримання під вартою.