Авторка: Ґаяне Нуріджанян (Gaiane Nuridzhanian), старша викладачка Національного університету «Києво-Могилянська академія», дослідниця UiT-Arctic University of Norway.
Оригінальна назва: Justice for the Crime of Aggression Today, Deterrence for the Aggressive Wars of Tomorrow: A Ukrainian Perspective (24.08; for JustSecurity)
Переклад: Євген Крапивін, контентний редактор JustTalk
Заклики створити спеціальний трибунал для переслідування злочину агресії з’являються з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну. Хоча існує загальний консенсус стосовно того, що російська федерація вчинила акт агресії проти України, пропонуються різні шляхи притягнення винних до відповідальності за його вчинення. Дехто вважає, що необхідно внести зміни до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, які уможливлять переслідування МКС злочину агресії проти України, уповноваживши Генеральну Асамблею ООН передати ситуацію до МКС (Шейн Дарсі). Інші підтримують ідею спеціального трибуналу, однак не дійшли згоди стосовно того, чи повинен він мати суто міжнародний чи гібридний характер (Том Данненбаум, Керрі Макдугал, Кевін Джон Геллер, Овісо Овісо).
Україна самостійно виступає з ідеєю створення міжнародного спеціального кримінального трибуналу (ad hoc criminal tribunal) для переслідування злочину агресії. Хоча цю ідею і підтримують, зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи, Парламент ЄС і Парламентська асамблея НАТО, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба визнає, що переговори про створення такого трибуналу – справа непроста. За словами Дмитра Кулеби, є певне небажання створити альтернативу МКС, постійного суду, який вже має юрисдикцію щодо злочину агресії, незважаючи на те, що правові обмеження заважають МКС здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії, здійсненого проти України. Ще однією причиною вагань «міжнародних партнерів», за його словами, є винятковість практики притягнення до суду лідерів держав за міжнародні злочини.
Необхідність спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії та його юридичне підґрунтя наразі активно обговорюється вченими у сфері міжнародного права (див. дискусії, організовані Chatham House, Public International Law & Policy Group (PILPG), Асоціацією правників України та Університетом Едж Гілл). Залишаючи осторонь юридичний бік питання, ця стаття поділяє український погляд на нормативну необхідність забезпечення відповідальності за злочин агресії проти України. Міжнародне співтовариство має перейти від розмов про створення механізму судового переслідування до втілення цієї ідеї на практиці: це життєво важлива частина дієвого правосуддя в Україні, яка необхідна для забезпечення легітимності правил міжнародного правопорядку та стримування майбутніх агресивних війн.
«КОНЦЕНТРОВАНЕ ЗЛО»[1]
У часто цитованому уривку з рішення Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (IMT) 1946 року злочин агресії описується як «верховний (supreme) міжнародний злочин, який відрізняється від інших воєнних злочинів лише тим, що він являє собою концентроване зло». Саме ведення війни часто призводить до вчинення воєнних злочинів та інших тяжких порушень міжнародного гуманітарного права. Проте збитки, завдані війною Україні, навіть більші, аніж збитки від усіх воєнних злочинів разом узятих. Крім того, судове переслідування за будь-які потенційні злочини проти людяності, навіть злочин геноциду, не відобразить належним чином усю ту шкоду, яку завдала росія, розв’язавши свою агресивну та руйнівну війну проти українського народу.
Звісно, це все тяжкі злочини (grave crimes), і жоден із них ієрархічно не вищий за інших. Але в Україні багато людей постраждали саме від агресії росії, не обов’язково стаючи при цьому потерпілими від інших міжнародних злочинів (тобто воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину агресії – прим. перекл.). Як зазначає Керрі Макдугал, ведення агресивної війни також завдає шкоди нецивільним українцям (тобто військовослужбовцям) і військовослужбовцям власних збройних сил росії. Війна не тільки забирає життя тих, хто бере участь в бойових діях або стає жертвою цих бойових дій, вона також руйнує надію на краще життя для наступних поколінь в Україні, які ще багато років мусять мати справу з матеріальними наслідками війни та психологічними травмами. Страждання цих людей та вплив війни на український народ також мають бути визнані та стати предметом відновлення справедливості (recognized and vindicated).
Одним із найбільших наслідків війни для України є масове вимушене переміщення її населення. За кілька місяців після вторгнення 6,64 мільйона людей переїхали в інші регіони України, а 6,3 мільйона – вимушені були виїхати за кордон. Загалом майже 13 мільйонів людей, близько 30% населення України, були вигнані війною зі своїх домівок і назавжди чи тимчасово втратили те місце, з яким найтісніше пов’язане особисте та сімейне життя. Крім того, для мільйонів українців переміщення означає розлуку з родиною, втрату роботи та дуже невизначене майбутнє. Міжнародна організація з міграції повідомила, що у квітні 2022 року понад третина переміщених осіб вказали, що не мають джерела доходу.
Прогнозується, що війна занурить населення України в бідність і знищить будь-яке економічне зростання та процвітання, яких Україні вдалося досягти за останні роки. За даними Світового банку, через війну бідність в Україні зросте до 19,8% у 2022 році (з 1,8% у 2021 році). Крім того, 59% населення України ризикуватиме опинитися за межею бідності з доходом вище середнього (5,5 доларів США на день). Як мінімум, бідність впливає на доступ людини до основних потреб, таких як їжа, вода, одяг, житло, медичне обслуговування та освіта. Якби не війна Росії, шанси на те, що майже 80% населення України опиниться під загрозою бідності у 2022 році, були б близькі до нуля.
Якби не російська агресивна війна, то українці в усіх куточках країни також були б позбавлені справжніх душевних мук та страждань, спричинених війною, внаслідок яких вони мусять бути свідками насильства, втрачати родини чи друзів, відчувати фізичну небезпеку та жити під постійною загрозою невибіркових атак росії та авіаударів. Відчувши це «концентроване зло», Україна потребує відповідної всебічної можливості для відновлення справедливості, такої, яка відображає весь спектр шкоди, якої зазнали Україна та українці.
СВІТ У ЗАРУЧНИКАХ
Російська війна – це набагато більше, аніж напад на Україну, і її наслідки спостерігаються далеко за межами українських кордонів. Вже зазначалося, що відверто незаконна війна росії проти України є наступом на міжнародний правопорядок. Війна розмиває парадигму, яка склалась після Другої світової війни, відповідно до якої міжнародні суперечки необхідно вирішувати мирними засобами і що сила не повинна використовуватися для перекроювання міжнародно визнаних кордонів держав. Хоча ця парадигма була недосконалою для запобігання регіональним війнам і локальним конфліктам, принаймні вдалося зберегти мир у всьому світі. Дотепер. [Повномасштабне] вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року поставило світ на межу третьої світової війни та ядерної катастрофи.
Війна не тільки перетворила світ на менш безпечне місце, вона також породжує конкретні та тяжкі наслідки для багатьох людей за межами України. Війна серйозно загострює кризу вартості життя (cost of living crises). За оцінками Світового банку, сукупні наслідки війни та пандемії призведуть до того, що ще 95 мільйонів людей опиняться в умовах крайньої бідності. За даними ООН, у 2022 році очікується, що ще 47 мільйонів людей зіткнуться з гострим голодом через війну Росії. Ці «голодні ігри» створені штучно, оскільки росія використовує голод як метод ведення війни в Україні, а постачання продовольства як зброю проти решти світу.
АГРЕСИВНІ ВІЙНИ ЗАВТРАШНЬОГО ДНЯ
Військово-політичне керівництво росії несе відповідальність за розвʼязання війни проти України та має бути притягнуте до відповідальності за злочин агресії. Доречно поставити під сумнів те, що створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу щодо злочину агресії призведе до будь-яких практичних результатів у судовому переслідуванні російського керівництва, враховуючи складнощі затримання потенційних підозрюваних.
Однак не менш актуальним для цієї дискусії є питання: які наслідки матиме відмова навіть від спроби переслідувати злочин агресії проти України? Відповідь на це питання може видатись досить передбачуваною, але лише тому, що його варто повторювати знову й знову. Це дало б сигнал до того, що ведення відверто незаконних і колонізаційних війн у ХХІ столітті може легко залишитися безкарним. Це створить прогалину безкарності, за якої росія та її лідери уникнуть відповідальності за те, що створили людську трагедію для мільйонів українців, якою є війна, і призвели до бідності та голоду ще мільйонів людей у світі. Це ще більше підірвало б міжнародний правопорядок, який вважався б нездатним навіть створити компетентний механізм для судового переслідування злочину, який полягає в кричущому порушенні його найґрунтовнішої норми – заборони застосування сили.
Відсутність зусиль щодо притягнення до відповідальності за ведення незаконних війн у минулому не має бути приводом для того, щоб і надалі залишатися пасивними у цьому питанні. У будь-якому разі такі минулі невдачі, наприклад, щодо агресивної війни, розвʼязаної росією проти України, починаючи з 2014 року, принаймні частково уможливили повномасштабне вторгнення росії у 2022 році. Відмова міжнародної спільноти навіть спробувати притягнути до відповідальності винних сьогодні, цілком може спровокувати [нові] агресивні війни завтра.
[1] “War is essentially an evil thing. Its consequences are not confined to the belligerent states alone, but affect the whole world. To initiate a war of aggression, therefore, is not only an international crime; it is the supreme international crime differing only from other war crimes in that it contains within itself the accumulated evil of the whole” – з рішення Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (IMT, 1946).