Поліцейські служби повинні мати задокументовані протоколи і процедури для безпечного, ефективного і належного розміщення затриманих осіб. Протоколи повинні забезпечувати оперативну і безпечну передачу затриманих осіб у місце тримання під вартою, а також передбачати можливість використання альтернативних місць тримання під вартою. Такі альтернативні місця тримання під вартою не обов’язково мають бути територіально найближчими, оскільки метою таких заходів є зниження кількості затриманих в кожному окремому центрі тримання під вартою.
Місткість центру тримання під вартою
У відповідності до пункту 8.1 Кодексу С PACE місткість камери тримання під вартою визначається з розрахунку розміщення у ній одного затриманого. Визначення безпечної кількості затриманих, які можуть бути розміщені в одному центрі тримання під вартою, залежить від цілого ряду чинників, як наприклад:
- числа затриманих, які вже перебувають у центрі тримання під вартою;
- рівня заходів з моніторингу, необхідні для такого числа затриманих;
- виявлених ризиків;
- кількості підготовлених та компетентних співробітників на службі;
- оперативних зобов’язань у цій сфері;
- фактичної кількості камер, які можна використовувати.
Якщо офіцер з нагляду визначає, що рівень можливого ризику у центрі тримання під вартою не зможе бути зменшений до безпечного робочого рівня, він може прийняти рішення про припинення прийому нових затриманих. Це може дозволити уникнути шкоди для безпеки і добробуту ув’язнених і співробітників, у відповідності до їх зобов’язань, закріплених у PACE.
Випадки, коли арештовані не можуть бути прийняті в центр тримання під вартою
У випадках, коли затриманий прибув до центру тримання під вартою але не може бути прийнятий до нього через брак необхідних ресурсів або вільних місць у камерах, офіцери та співробітники мають внести відповідний запис до особової справи, в якому будуть вказані причини, за якими особа не може бути прийнята до центру тримання під вартою.
Необхідність тримання під вартою
Офіцер з нагляду над затриманими повинен розглянути:
- підстави для тримання під вартою;
- можливість звільнення особи із застосуванням запобіжного заходу;
питання про санкціонування тримання під вартою. Тільки офіцер який проводить арешт відповідає за визначення необхідності у ньому (стаття 24 PACE та Кодекс G PACE). Відтак, офіцер з нагляду повинен розглядати тільки питання про необхідність тримання під вартою, враховуючи усю отриману інформацію при прийнятті рішення. Тільки офіцер з нагляду може санкціонувати тримання під вартою. Таке рішення може бути прийняте тільки після того, як офіцер з нагляду особисто вислухав підстави для арешту від офіцера, який доставив затриману особу до центру тримання під вартою. Офіцер з нагляду повинен з’ясувати у співробітника, який проводив арешт, чи використовувались при затриманні силові методи. Якщо так, то це має бути відповідним чином записано. Офіцер з нагляду також повинен з’ясувати, чи може такий співробітник повідомити про будь-які інші моменти, які виникли під час арешту чи транспортування затриманої особи, які потребують негайної уваги і повинні враховуватись при оцінці ризиків. Тримання під вартою завжди має розглядатись як останній засіб, і офіцер з нагляду повинен приймати відповідне рішення тільки тоді, коли у цьому є справжня необхідність, а не коли він вважає це зручним чи доцільним. З рішення про необхідність арешту автоматично не витікає необхідність санкціонування тримання під вартою, оскільки для цього повинне бути прийняте окреме незалежне рішення. Оцінка необхідності тримання під вартою має продовжуватись протягом усього часу тримання під вартою і має регулярно переглядатися. Щодо будь-якого затриманого, доставленого до поліцейської дільниці, має бути заведена особова справа, навіть якщо згодом з цієї особи знімуть арешт або її тримання під вартою не буде санкціоноване.
Тримання у камері декількох затриманих
Пункт 8.1 Кодексу С PACE визначає, що “за можливості, в одній камері потрібно розміщувати не більше одного затриманого”. Однак, у деяких випадках в якості винятку дозволяється розміщувати декілька затриманих в одній камері. Це не застосовується до випадків, коли:
- затриманий потребує особливого нагляду, наприклад, при інвалідності або спеціальних медичних показаннях;
- постають питання щодо поєднуваності різноманітності затриманих, наприклад, у випадку різного віросповідання або неможливості дотримання релігійних обов’язків;
- затримані є різної статі;
- затриманий є дитиною або неповнолітньою особою.
Рішення про тримання у камері декількох затриманих приймається офіцером з нагляду. Якщо рішення офіцеру з нагляду є спірним, справа має передаватися суперінтенданту, який відповідає за цю поліцейську дільницю у відповідності до PACE. Рішення про тримання у камері декількох затриманих має бути обгрунтованим і відповідно записаним, а також враховувати оцінку спільних ризиків, проведену на основі відповідних записів у особових справах затриманих. Затримані не повинні розміщуватись в одній камері, якщо якийсь з вищевказаних ризиків може стосуватись когось з них. Офіцери та співробітники центру тримання під вартою повинні розглянути можливість використання камер спостереження в камерах. Також вони мають забезпечити камеру закритим туалетом. Очікування, що затримані будуть користуватися спільним відкритим туалетом, може становити порушення статті 8 Європейської конвенції про права людини (повага до приватного та сімейного життя). У випадку, коли тримання декількох осіб в одній камері було визнано необхідним, необхідно провести організаційний аналіз обставин, щоб з’ясувати, як цього можна уникнути у майбутньому.
Оцінка спільних ризиків
У випадку тримання під вартою декількох осіб поліцейські служби повинні переглянути режими моніторингу. Офіцери та співробітники центрів тримання під вартою повинні завжди враховувати ризик того, що один затриманий може завдати шкоди іншому. Офіцер з нагляду повинен збільшити частоту перевірок затриманих, якщо вони розміщуються в одній камері. Співробітники центру тримання під вартою, у тому числі медичні працівники, повинні повідомляти офіцера з нагляду щодо будь-яких помітних змін у поведінці затриманих, які можуть вплинути на оцінку ризиків. Офіцери та співробітники мають враховувати:
- будь-які тривожні прояви погіршення стану здоров’я затриманих;
- поведінку затриманих по прибуттю;
- поточну поведінку затриманих;
- відомі гомофобні або расистькі настрої затриманих або підозри у їх наявності;
- інші настрої дискримінаційного характеру;
- позицію кожного затриманого стосовно спільного перебування в одній камері.
Відмова у прийомі до центру тримання під вартою
Для усіх затриманих, які прибули до поліцейської дільниці, має бути заведена особова справа. Якщо офіцер з нагляду вважає, що підстав для тримання під вартою немає, він має зробити про це відповідний запис та вказати причини свого рішення. Випадки, коли у триманні під вартою було відмовлено, повинні бути розглянуті керівником, відповідальним за управління центром тримання під вартою.