Примусове відібрання біологічних зразків за ухвалою слідчого судді: де межа допустимого примусу?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Примусове відібрання біологічних зразків за ухвалою слідчого судді: де межа допустимого примусу?

На практиці ухвала слідчого судді про примусове відібрання біологічних зразків часто не знімає, а лише відтерміновує ключове питання: як його виконати. Коли особа відмовляється добровільно надати зразки або чинить активний опір, слідчі опиняються в ситуації правової невизначеності. З одного боку, є судове рішення, яке підлягає обов’язковому виконанню. З іншого — чинне законодавство України не передбачає порядку примусового відібрання біологічних зразків. У результаті виникає ризик або фактичної неможливості реалізувати ухвалу або отримання доказу з порушенням, через що згодом його можуть визнати недопустимим.

Євгенія Мурзо

3 March, 2026

153

Примусове відібрання біологічних зразків за ухвалою слідчого судді: де межа допустимого примусу?

Зазначена правова невизначеність знаходить відображення в судовій практиці. Так, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому в м. Полтава, доручено внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і перевірити застосування до ОСОБА_3 фізичної сили під час примусового відібрання біологічних зразків, вчиненого щодо нього працівником Нікопольського РУП ГУНП у Дніпропетровській області ОСОБА_15, працівниками ДУВП № 4 ОСОБА_16, ОСОБА_17 і старшим слідчим з ОВССУ ГУНП у Дніпропетровській області ОСОБА_9, шляхом заламування рук, утримання голови й рук у певному положенні, примусового відкриття слідчим його ротової порожнини, зрізі слідчим нігтьових пластин з його рук та отримання зразків його крові^[1].

В іншому кримінальному провадженні слідчий, усвідомлюючи наявність тієї самої правової невизначеності щодо фактичного виконання ухвали, прямо зазначив у клопотанні спосіб, у який планується примусово відібрати біологічні зразки (знерухомлення підозрюваного, примусове відкриття ротової порожнини й відбір мазків із внутрішньої поверхні щік). Однак слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання в цій частині, мотивуючи це тим, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не надає слідчому судді права визначати механізм примусового відібрання біологічних зразків. Водночас в ухвалі вказано, що відібрання біологічних зразків в особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 КПК України, з обов’язковим і неухильним дотриманням положень ч. 3 ст. 241 КПК України^[2]. Так, суд, з одного боку, санкціонує примусовий характер слідчої (розшукової) дії, а з іншого — фактично самоусувається від визначення допустимих меж фізичного впливу під час її виконання, залишаючи це питання на розсуд сторони обвинувачення і залучених спеціалістів.

Проблема меж допустимого фізичного впливу під час примусового відібрання біологічних зразків має не лише національний і процесуальний, а й правозахисний вимір. У практиці Європейського суду з прав людини ст. 8 Конвенції поширюється на фізичну недоторканність людини, оскільки тіло людини є найбільш інтимним аспектом приватного життя, а медичне втручання, хай і незначне за своїм обсягом, становить втручання у це право (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Y.F. проти Туреччини», «V.C. проти Словаччини», «Соломахін проти України», «I.G. та інші проти Словаччини»).

У цьому контексті потребує уточнення саме поняття біологічних зразків як об’єкта примусового відбору. Порядок збору, зберігання і використання біологічних зразків людини з дослідницькою метою, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2024 № 999^[3] визначає термін «біозразки» як анатомічні матеріали, зокрема органи (їхні частини), тканини, анатомічні утворення, клітини, фетальні матеріали, рідини й інші матеріали людини, які використовуються з дослідницькою метою і не призначені для безпосереднього клінічного застосування на людях.

А колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду формує ширше матеріально-онтологічне визначення біологічних зразків. За їхнім підходом, це матеріальні об’єкти біологічного походження, що безпосередньо пов’язані з організмом людини й отримані з її тіла або фізіологічних виділень (клітини, тканини, секрети, продукти життєдіяльності, фізіологічні виділення, мазки, зішкреби, змиви тощо)^[4]. Біологічні зразки особи виробляються в процесі її життєдіяльності (наприклад, кров, слина, піт, сперма тощо). Під час відібрання таких біологічних зразків вони відокремлюються від організму особи, тобто відбираються. Так, за своєю суттю біологічний зразок повинен мати здатність бути відокремленим.

Зі змісту ч. 3 ст. 245 КПК України й покликання на ст. 241 КПК України випливає, що виокремлення біологічних зразків зумовлене необхідністю посилення процесуальних гарантій захисту особи від необґрунтованого втручання в її приватне життя та обмеження особистої недоторканності шляхом запровадження судового контролю за примусовим відбиранням зразків і встановлення спеціального процесуального порядку проведення відповідної дії. Отже, відповідно до ст. 245 КПК України відбір здійснюється стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею; у випадку, якщо проведення експертизи доручено судом, відібрання зразків для її проведення здійснюється судом або за його дорученням — залученим спеціалістом. Відбирання біологічних зразків в особи здійснюється за правилами, передбаченими ст. 241 цього Кодексу, що передбачає обов’язок запропонувати особі добровільно надати зразки, застосування примусу допускається лише в межах, необхідних для досягнення мети відповідної слідчої (розшукової) дії, забороняються дії, які принижують честь і гідність особи або є небезпечними для її здоров’я, має бути можливість залучити лікаря або спеціаліста, а також обов’язковим є складання протоколу. У разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому ст. ст. 160–166 КПК України, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов’язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово.

У практичному вимірі допустимість примусового відібрання біологічних зразків залежить не лише від формальної наявності ухвали слідчого судді, а й від сукупності процесуальних передумов її виконання. Це підтверджується підходом слідчого судді в кримінальному провадженні № 120202550160000544 від 15.12.2020^[5], у якому суд відмовив у наданні дозволу на примусове відібрання зразків букального епітелію в підозрюваного з огляду на відсутність належного обґрунтування необхідності саме примусового способу отримання зразків і недоведення неможливості досягнення процесуальної мети іншими засобами. Крім того, відібрання біологічних зразків розглядається судами як дія, пов’язана з проведенням експертизи, що передбачає наявність рішення про її призначення. Звернення з клопотанням про примусове відібрання зразків без належного оформлення підстав для проведення експертизи створює сумніви в допустимості отриманих результатів як доказів^[6].

Суб’єкт виконання ухвали слідчого судді має істотне значення з огляду на те, що біологічні маніпуляції пов’язані з втручанням у тілесну сферу особи й потребують спеціальних знань і оцінки медичних ризиків. Критична оцінка слідчих суддів щодо спроб обґрунтувати можливість відібрання біологічних зразків самим слідчим, без залучення фахівця з відповідною кваліфікацією, узгоджується з підходом ЄСПЛ щодо пропорційності та забезпечення безпеки для життя і здоров’я особи. За відсутності належної процесуальної організації та фахового виконання біологічних маніпуляцій зростає ризик порушення прав особи й визнання отриманих зразків недопустимими доказами^[7].

Важливим є і співвідношення примусового відібрання біологічних зразків із принципом свободи від самовикриття. Хоча отримання матеріальних зразків не тотожне отриманню усних показань, судова практика як на національному рівні, так і на рівні ЄСПЛ виходить із того, що тілесні втручання мають оцінюватися з урахуванням загальних гарантій захисту особи, зокрема права на повагу до приватного життя та принципу пропорційності втручання.

Так, у справі Saunders v. the United Kingdom^[8] Суд підтвердив, що право не свідчити проти себе не поширюється на матеріальні дані, які існують незалежно від волі особи, однак допустимість їх примусового отримання підлягає оцінці з огляду на дотримання процесуальних гарантій і вимог пропорційності. У рішенні Pretty v. the United Kingdom^[9] Суд підкреслив, що втручання у фізичну недоторканність особи повинно спрямовуватися на забезпечення законних цілей із належними гарантіями. Аналогічний підхід простежується в справі S. and Marper v. United Kingdom^[10], у якій Суд акцентував на високому рівні охорони біометричних даних як складової приватного життя особи. У цьому контексті позиція ЄСПЛ у справі Jalloh v. Germany свідчить про те, що отримання біологічних зразків в особи поза її згодою може бути виправданим лише за умови належного обґрунтування, пропорційності втручання і наявності ефективних гарантій захисту прав особи. Відсутність належного обґрунтування цілей примусового втручання та орієнтація виключно на формування доказової бази обвинувачення створює ризик порушення фундаментальних гарантій захисту прав особи й подальшого визнання отриманих біологічних зразків недопустимими доказами.

Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 29.03.2023 (справа № 472/827/20^[11]) ураховує, що в аспекті гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, за дотичною практикою ЄСПЛ право не свідчити проти себе не поширюється на інформацію, яка існує незалежно від волі особи і яку можна отримати із застосуванням відповідних примусових повноважень, зокрема шляхом примусового відібрання зразків для встановлення стану алкогольного сп’яніння, а також зразків крові, сечі та шкіри для аналізу ДНК.

Узагальнюючи підходи ЄСПЛ, допустимість отримання доказів із застосуванням примусу підлягає оцінці з урахуванням, зокрема, характеру й інтенсивності примусу (з урахуванням заборони застосування методів, що принижують честь і гідність особи або становлять небезпеку для її життя і здоров’я), а також цілей отримання та подальшого використання одержаних даних, оскільки відібрання зразків в особи без її згоди допускається лише за відсутності виключно обвинувальної мети. Як типові порушення прав людини під час здійснення процедури відібрання зразків Суд виокремлює катування чи нелюдське поводження, порушення права особи на захист у контексті заборони самовикриття та порушення права на повагу до приватного життя.

Отримання зразків для експертизи повинно здійснюватися з дотриманням таких вимог, як забезпечення прав і свобод людини; одержання зразків належною особою в передбаченому порядку; забезпечення безсумнівності походження зразків від конкретного об’єкта, їхньої достовірності; правильне документування перебігу і результатів слідчої (розшукової) дії. Після отримання зразків для експертизи складається протокол, у якому обов'язково мають бути зазначені такі відомості: який саме зразок вилучено (його точна назва, характеристика й кількість); у кого він отриманий (у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого); у який матеріал або ємність він упакований (поміщений) і як посвідчена його ідентичність; де він буде зберігатися; зауваження, які надійшли від учасників під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії^[12]. Додатково доцільно фіксувати в протоколі факт застосування фізичної сили, її обставини й осіб, які були присутні під час відібрання зразків. Такий підхід відповідає стандарту, закріпленому в праві Англії та Уельсу (відповідно до п. 6.10A Кодексу D до Закону Великої Британії «Про поліцію та докази у кримінальних справах» (Police and Criminal Evidence Act 1984), у разі застосування сили під час відібрання зразків обов’язковому документуванню підлягають обставини її застосування і коло присутніх осіб)^[13].

За відсутності детальної процесуальної регламентації примусового відібрання біологічних зразків у КПК України особливого значення набуває розроблення внутрішніх стандартів виконання ухвали слідчого судді, спрямованих на уніфікацію практики й мінімізацію ризиків порушення прав людини. Такі внутрішні стандарти доцільно формалізувати у вигляді окремої Інструкції про порядок і умови примусового відібрання біологічних зразків у кримінальному провадженні (затвердженої наказом органів Національної поліції, органів безпеки, органів Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора і Міністерства охорони здоров’я України), яка може передбачати, зокрема: 1) визначення кола осіб, уповноважених здійснювати відбір зразків; 2) умови й місце проведення процедури; 3) попередню оцінку стану здоров’я особи та допустимості втручання з урахуванням виду зразків; 4) диференціацію процедур залежно від виду зразків (неінвазивні й інвазивні); 5) вимоги до процесуальної фіксації.

У межах внутрішнього стандарту виконання ухвали слідчого судді доцільно закріпити модель процесуальної послідовності дій сторони обвинувачення, яка, зокрема, передбачає:

пред’явлення особі, у якої планується здійснити примусове відбирання зразків для експертизи, оригіналу ухвали слідчого судді та вручення їй копії такої ухвали до початку примусового відбирання біологічних зразків (ч.3 ст. 245, ч. 2 ст. 165 КПК України);
визначення суб’єкта відібрання біологічних зразків з урахуванням їх виду й умов проведення слідчої (розшукової) дії: відібрання неінвазивних зразків (букальний епітелій, мазки, зішкріб)— уповноваженою особою (слідчий, спеціаліст) за умови дотримання санітарних вимог і використання сертифікованих засобів відбору; у випадках, коли відібрання біологічних зразків пов’язане з необхідністю оголення особи, слідча (розшукова) дія здійснюється з дотриманням вимог щодо статі осіб, які її проводять, й обмеження присутності інших учасників відповідно до ч. 3 ст. 241 КПК України; відібрання інвазивних зразків (кров, тканини тощо) здійснюється виключно медичним працівником або іншим фахівцем з відповідною кваліфікацією;
визначення місця проведення примусового відібрання біологічних зразків з урахуванням виду зразків, рівня інвазивності втручання і стану здоров’я особи: неінвазивні зразки можуть відбиратися в службовому приміщенні органу досудового розслідування або іншому процесуально придатному місці за умови дотримання санітарних вимог; інвазивні зразки— виключно в умовах закладу охорони здоров’я або іншого приміщення, придатного для медичних процедур, що забезпечує безпеку для життя і здоров’я особи й можливість надання невідкладної медичної допомоги;
попередня оцінка стану здоров’я особи є обов’язковою у випадках інвазивного втручання або за наявності об’єктивних ознак ризику для життя і здоров’я особи; у разі відібрання неінвазивних зразків така оцінка може не здійснюватися за відсутності медичних протипоказань, що випливають із конкретної ситуації;
обрання найменш інвазивного способу отримання біологічних зразків, достатнього для досягнення процесуальної мети;
застосування заходів фізичного впливу лише в разі відмови особи підкоритися законним вимогам щодо виконання ухвали слідчого судді про примусове відібрання біологічних зразків, після попередження про намір їх застосувати, у межах, необхідних для виконання ухвали, і з мінімальним впливом на особу (з урахуванням вимог ст. 28 Конституції України, ст. ст. 11, 143 КПК України);
складання протоколу відповідно до вимог ст. 104 КПК України із зазначенням виду відібраних зразків, способу й умов їх отримання, а також зауважень учасників слідчої (розшукової) дії (ч. 3 ст. 245, ч. 5 ст. 241 КПК України);
забезпечення належного пакування, маркування, зберігання і передачі біологічних зразків для проведення експертизи з дотриманням вимог щодо безсумнівності їх походження та збереження властивостей зразків.

^[1] Ухвала Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 (справа № 182/7523/24, провадження № 1-кп/0182/428/2025). https://reyestr.court.gov.ua/Review/130064035

^[2] Ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12.02.2026 (справа № 484/165/26, провадження № 1-кс/484/134/26). https://www.reyestr.court.gov.ua/Review/134031627

^[3] Про затвердження Порядку збору, зберігання та використання біологічних зразків людини з дослідницькою метою: Постанова Кабінету Міністрів України; Порядок від 30.08.2024 № 999 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/999-2024-%D0%BF

^[4] Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС від 22.03.2023 у справі № 761/17704/20 (провадження № 51-4187км22). https://reyestr.court.gov.ua/Review/109747688.

^[5] Ухвала Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.01.2021 у справі № 697/2305/20 (провадження № 1-кс/697/9/2021). https://reyestr.court.gov.ua/Review/94299676

^[6] Ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.03.2024 у справі 202/1120/24 (провадження № 1-кс/202/1551/2024). https://reyestr.court.gov.ua/Review/117516030

^[7] Ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.02.2024 у справі № 99/628/24 (1-кс/199/124/24). https://reyestr.court.gov.ua/Review/116966375

^[8] https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58009

^[9] https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-60448

^[10] https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-90051

^[11] Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС від 29.03.2023 у справі № 472/827/20 (провадження № 51-3551км22). https://reyestr.court.gov.ua/Review/109963729

^[12] Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС від 02.02.2023 у справі № 591/2823/19 (провадження № 51-49км22). https://reyestr.court.gov.ua/Review/108849815

^[13] Police and Criminal Evidence Act 1984, Code D: Revised Code of Practice for the Identification of Persons by Police Officers / Presented to Parliament pursuant to section 67(7B) of the Police and Criminal Evidence Act 1984. December 2023. 58 p. URL: https://assets.publishing.service.gov.uk/media/65816ec7fc07f300128d4433/PACE%2BCode%2BD%2B2023.pdf

права людини кримінальна процедура

Схожі статті

Балаклійський прецедент колаборування з ворогом: уроки для кримінальної юстиції воєнного часу

Поріг криміналізації — де він проходить?