Проблеми зупинення судового провадження щодо одного з обвинувачених

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Проблеми зупинення судового провадження щодо одного з обвинувачених

Досить часто обвинуваченими у вчиненні одного кримінального правопорушення є кілька осіб. З метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження судовий розгляд щодо таких обвинувачених здійснюється в межах одного провадження. При цьому інколи можуть виникати ситуації, коли один з обвинувачених не може брати участь у судовому провадженні протягом тривалого часу.

Ян Нечваль

4 May, 2023

2745

Проблеми зупинення судового провадження щодо одного з обвинувачених

Такі ситуації можуть виникати у зв’язку з ухиленням обвинуваченого від суду, тяжкою хворобою обвинуваченого, призовом обвинуваченого для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.

Частина 1 ст. 335 КПК України встановлює, що повинен робити суд у вказаних вище випадках:

«У разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб».

Тобто законодавець чітко встановив, що у випадку неможливості одного з обвинувачених брати участь у судовому провадженні з визначених у ч. 1 ст. 335 КПК України причин суд обов’язково зупиняє судове провадження щодо такого обвинуваченого та обов’язково продовжує його щодо іншого. На практиці це відбувається таким чином. Суд на підставі ст. 217 КПК України виділяє судове провадження щодо одного з обвинувачених в окреме провадження та зупиняє його. Відповідно судове провадження щодо іншого обвинуваченого продовжується.

При цьому законодавець не робить жодних винятків з указаного вище правила та не враховує ситуацій, коли неможливо встановити наявність у діяннях одного з обвинувачених складу кримінального правопорушення за відсутності встановлення зазначеного складу в діяннях іншого обвинуваченого.

Наведемо приклад, на основі якого продемонструємо недосконалість норм ч. 1 ст. 335 КПК України. Припустимо, що у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачується імовірний виконавець та імовірний пособник, який сприяв імовірному виконавцю вчинити кримінальне правопорушення. Жоден з обвинувачених не вважає себе винним у вчиненні кримінального правопорушення. На стадії судового провадження імовірного виконавця призивають для проходження військової служби за призовом під час мобілізації. (Надалі для зручності аналізу цієї ситуації замість «імовірний виконавець» та «імовірний пособник» буде використовуватися «виконавець» та «пособник» відповідно.)

З норм ч. 5 ст. 27 КК України вбачається, що пособництво у вчиненні кримінального правопорушення — це (1) допоміжні діяння для вчинення чи приховування кримінального правопорушення; (2) які полягають у сприянні конкретному співучаснику у вчиненні кримінального правопорушення чи його приховуванні; (3) мають місце лише в тому разі, коли співучасник, якому допомагає пособник, справді вчиняє кримінальне правопорушення чи замах на нього.

Своєю чергою якщо особа, якій допомагає пособник, не вчинила кримінальне правопорушення чи замах на нього, то діяння пособника не утворюють складу кримінального правопорушення.

Тобто для встановлення в діях пособника складу кримінального правопорушення суд повинен обов’язково встановити, що виконавець учинив відповідне кримінальне правопорушення незалежно від того, зупинено судове провадження щодо виконавця чи ні. Водночас якщо в наведеному вище прикладі керуватися нормами ст. 217, 335 КПК України, то суд зобов’язаний виділити судове провадження щодо виконавця в окреме провадження та зупинити його, а судове провадження щодо пособника продовжити.

Своєю чергою після зупинення провадження щодо виконавця з метою продовження судового провадження щодо пособника суду в будь-якому разі потрібно встановити наявність у діях виконавця складу кримінального правопорушення. У такому випадку в суду не залишається іншого вибору, окрім встановлення факту вчинення виконавцем кримінального правопорушення саме в межах судового провадження щодо пособника, у якому виконавець більше не є учасником. Однак такі дії суду будуть порушувати норми законодавства. Наведемо кілька тез на підтвердження цієї думки.

1. У СУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ, У ЯКОМУ ВИКОНАВЕЦЬ БІЛЬШЕ НЕ Є УЧАСНИКОМ, ЗАБОРОНЕНО КОНСТАТУВАТИ ФАКТ ВЧИНЕННЯ НИМ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

У ст. 17 КПК України закріплено принцип презумпції невинуватості, відповідно до якої лише обвинувальним вироком суду може бути встановлена вина особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Водночас, якщо суд зупиняє судове провадження щодо виконавця і продовжує провадження щодо пособника, то в такому разі суд встановлює факт вчинення виконавцем кримінального правопорушення не обвинувальним вироком суду щодо такого виконавця, а в межах встановлення фактичних обставин справи в судовому провадженні щодо пособника.

Окрім того, у контексті презумпції невинуватості слід звернути увагу на практику ЄСПЛ.

У п. 42 рішення ЄСПЛ від 27.02.2014 у справі «Karaman v. German» № 17103/10 від 27.02.2014 вказано: «Європейський Суд вважає, що теоретично до порушення принципу презумпції невинуватості може призвести і передчасне вираження думки про винність підозрюваного у вироку у справі інших підозрюваних, виділеному в окреме провадження». Аналогічні висновки містяться також у рішенні ЄСПЛ у справі «Navalnyy and Ofitserov v. Russia» № 46632/13 і 28671/14 від 23.02.2016.

Тобто згідно з висновками ЄСПЛ національний суд не має права у вироку висловлювати свою думку про винуватість особи, яка не є учасником судового провадження, у межах якого ухвалюється вирок.

З наведеного можна зробити однозначний висновок, що встановлення факту вчинення кримінального провадження виконавцем у межах судового провадження щодо пособника, у якому виконавець не є учасником, порушує принцип презумпції невинуватості.

2. ПОСОБНИК НЕ МОЖЕ ЗАХИЩАТИСЯ ПРОТИ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ЯКЕ СТОСУЄТЬСЯ ВИКОНАВЦЯ

У частині 1 ст. 337 КПК України закріплено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Статтею 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто судовий розгляд здійснюється лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення. Водночас обвинувачення має бути обмежене діяннями особи, якій його висунуто. Вказані вище норми покликані не допустити, щоб особі ставилося в провину, а особа захищалася від обвинувачення щодо діянь третіх осіб. У протилежному випадку на особу буде покладено надмірний тягар захисту. Крім того, обвинувачений не може захищатися від обвинувачення щодо діянь третіх осіб, оскільки він не може повною мірою пояснити мотиви повноту чи наслідки діянь, яких він не вчиняв.

Водночас, якщо суд у межах судового провадження щодо пособника почне встановлювати наявність у діях виконавця складу кримінального правопорушення, то в такому разі пособнику, по суті, доведеться захищатися проти обвинувачення, яке стосується виконавця, що порушуватиме, зокрема, норми ст. 337 КПК України.

3. У МЕЖАХ ДВОХ СУДОВИХ ПРОВАДЖЕНЬ ДІЯМ ВИКОНАВЦЯ МОЖЕ БУТИ НАДАНА РІЗНА ЮРИДИЧНА ОЦІНКА

Якщо суд зупинить судове провадження щодо виконавця та продовжить його щодо пособника, то може виникнути ситуація, у якій одним і тим самим діям виконавця в межах різних судових проваджень буде надана різна юридична оцінка.

Водночас це не узгоджується з нормами законодавства, практикою ЄСПЛ і Верховного Суду.

Так, зі змісту ст. 31 Конституції України випливає, що під час кримінального провадження встановлюється істина. Про встановлення істини в межах кримінального провадження також згадується в п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Perna v. Italy», постановах Верховного Суду від 17.11.2022 у справі № 453/337/19 та від 24.09.2020 у справі № 306/2629/17.

Тобто в межах кримінального провадження суд повинен встановити істину. На моє переконання, істина може бути лише одна, та вона не може змінюватися.

За таких обставин конкретні діяння виконавця або є кримінальним правопорушенням, або ним не є. Неможливо в одному судовому провадженні констатувати наявність у діяннях виконавця складу кримінального правопорушення, а в межах іншого — констатувати, що ці саме діяння не є кримінальним правопорушенням. Якщо в межах судового провадження щодо пособника в діях виконавця буде встановлено склад кримінального правопорушення, а в межах виділеного судового провадження щодо виконавця буде встановлено, що виконавець не вчиняв кримінальне правопорушення, то яка в цьому разі буде істина: виконавець вчинив кримінальне правопорушення чи не вчинив? Можна припустити, що істина може бути встановлена саме в межах того провадження, у якому буде забезпечено змагальний процес і в межах якого виконавець зможе реалізувати право на захист. Однак на момент розгляду виділеного щодо виконавця судового провадження судове провадження щодо пособника вже може бути розглянуте. І пособник може бути визнаний винним у пособництві виконавцю у вчиненні останнім кримінального правопорушення, якого виконавець не вчиняв.

Таким чином, зупинення судового провадження щодо виконавця та продовження його щодо пособника може призвести до різної юридичної оцінки дій виконавця в межах різних проваджень, що є недопустимим.

З наведеними вище висновками в подібній ситуації погодилася й Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду. Так, у кримінальному провадженні № 52019000000000746 Вищий антикорупційний суд виділив і зупинив судове провадження щодо ймовірного виконавця, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, і продовжив судове провадження щодо ймовірного пособника. Причиною цьому став призов ймовірного виконавця на військову службу. При цьому Вищий антикорупційний суд вироком від 08.11.2022 у справі № 991/8783/21 визнав ймовірного пособника винним у вчиненні злочину. Однак Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 09.02.2023 у справі № 991/8783/21 скасувала вказаний вирок і направила справу на новий розгляд, зазначивши: «Під час нового розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000000746 суду першої інстанції слід врахувати висновки колегії суддів, викладені в даній ухвалі, щодо необхідності здійснення оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_6 [імовірного пособника] виключно у взаємозв’язку з оцінкою дій ОСОБА_15 [імовірного виконавця], або шляхом здійснення спільного судового розгляду, або з урахуванням рішення суду, що набрало законної сили по суті обвинувачення ОСОБА_15 [імовірного виконавця] у вчиненні відповідного кримінального правопорушення».

Наведені разом факти свідчать про те, що зупинення кримінального провадження щодо одного з обвинувачених і продовження його щодо іншого може призвести до істотного порушення прав обох обвинувачених.

Отже, стає очевидно, що норми ст. 335 КПК України є недосконалими та потребують змін. Законодавець має передбачити, що не завжди можливо зупинити судове провадження щодо одного обвинувачення та продовжити його щодо іншого.

Водночас, на мою думку, за відсутності внесення відповідних змін до КПК України, у випадках, коли неможливо зупинити судове провадження щодо одного з обвинувачених і продовжити його щодо іншого, суд може діяти таким чином:

або зупинити судове провадження одразу щодо кількох обвинувачених;

або зупинити судове провадження щодо одного з обвинувачених та відкладати судові засідання щодо іншого обвинуваченого, допоки не буде поновлено зупинене судове провадження.

Незважаючи на те, що вчинення вказаних дій повністю й не узгоджується з нормами КПК України, однак на мою думку, права обвинувачених та основоположні норми чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства мають бути дотримані в будь-якому випадку.

правосуддя