Реабілітація замість покарання: як має працювати ювенальна юстиція?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Реабілітація замість покарання: як має працювати ювенальна юстиція?

JustTalk розпочинає співпрацю із Фундацією DEJURE, в рамках якої в різних форматах і з різних перспектив підійматиме питання правосуддя, дружнього до дитини. Перший матеріал присвячений темі ювенальної юстиції, особливостям підходів, міжнародному досвіду та стандартам правосуддя.

Катерина Грищенко

10 травня, 2023

1959

Реабілітація замість покарання: як має працювати ювенальна юстиція?

ІСТОРІЯ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ

Загалом концепція ювенальної юстиції не нова. Вона бере початок з кінця ХІХ ст., коли в США з’явився перший ювенальний суд. Уже до 1920-х років майже в кожному штаті існували системи ювенальної юстиції^[1]. Підхід до правосуддя в ювенальних судах відрізнявся тим, що дітей не вважали до кінця сформованими особистостями, їхню поведінку ще можна скоригувати і тому, на відміну від дорослих, діти не мали б нести однакову з дорослими відповідальність за свої правопорушення. Процедура в ювенальних судах була менш формальною та змагальною. Вона зосереджувалася радше не на покаранні, а реабілітації та соціалізації. Для дітей були створені окремі виправні установи, що фокусувалися на освіті та професійному навчанні. Увʼязнення для дітей ставали коротшими, суди віддавали перевагу альтернативним заходам, а інформація про судимість не була публічною, щоб уникати стигматизації та не завадити успішній реабілітації^[2].

Протягом ХХ ст. система ювенальної юстиції в США зазнавала змін. Вона пережила період повернення до більш карального підходу, коли за окремі злочини впроваджували обовʼязкове мінімальне увʼязнення, змішане увʼязнення (коли підлітки відбували покарання і в установах для дітей, і в установах для дорослих), передання справ з ювенального суду до звичайного^[3]. Пізніше з огляду на позицію Верховного Суду США в ювенальних судах почали запроваджувати процедурні гарантії, які б мали надати неповнолітнім такий самий захист, як і дорослим (право не свідчити проти себе, право ознайомитися з підставами обвинувачення, право на допомогу адвоката)^[4].

В країнах Європи спеціалізовані системи ювенальної юстиції почали зʼявлятися на початку ХХ ст.^[5]. Зараз, незважаючи на соціальні та культурні особливості та відповідно різні моделі систем ювенальної юстиції, загальним принципом для ювенальної юстиції країн Європи є утримання від карального ухилу в ювенальній юстиції та збереження ставлення до підлітків як до спеціальної групи, згода з тим, що вони можуть припускатися помилок у процесі «нормального» розвитку, і докладання всіх зусиль, щоб інтегрувати їх у суспільство (навіть в разі вчинення найбільш тяжких злочинів)^[6].

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

У наукових дослідженнях про розвиток мозку та поведінку ідеться про те, що підвищена ризикованість поведінки в підлітковому віці є нормативною, біологічно зумовленою та певною мірою неуникненною^[7]. Нейробіологічні дослідження припускають, що поєднання підвищеної чутливості до нагороди та незрілість ділянок мозку, що відповідають за поведінковий контроль, може спонукати підлітків шукати негайних, а не довгострокових здобутків, що, можливо, і пояснює підвищене ризиковане ухвалення рішень та імпульсивну поведінку серед підлітків^[8]. Водночас говориться й про те, що більшість девіантних підлітків не стають девіантними дорослими. І хоча переважна частина підлітків, що вчиняли правопорушення, не стають карʼєрними злочинцями, арешт у молодшому підлітковому віці є найкращим провісником цього^[9].

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ В УКРАЇНІ

Сьогодні завдяки інструментам, розробленим і погодженим на міжнародному рівні, як-от Конвенція ООН про права дитини та низка рекомендаційних документів, можна говорити про ключові принципи в ювенальній юстиції, щодо яких існує консенсус.

В Україні, попри те, що не прийнято окремого закону про ювенальну юстицію та не сформовано окремих інституцій, які опікуються лише питаннями ювенальної юстиції, певна частина підходів, визнаних на міжнародному рівні, уже реалізується. Наприклад, встановлений мінімальний вік для кримінальної відповідальності неповнолітніх, заборонено застосувати до неповнолітніх довічне увʼязнення, впроваджена спеціалізація суддів у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх, діє підготовка досудової доповіді щодо неповнолітніх органом пробації, запроваджена на рівні пілотного проєкту програма відновлення для неповнолітніх. Інші складові можуть і мають бути вдосконалені, для чого, зокрема, ухвалена Національна стратегія реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року та розроблені законопроєкти «Про юстицію, дружню до дитини» № 5617 і № 5618.

Далі пропоную розглянути ключові принципи ювенальної юстиції, визнані в міжнародних стандартах, і коротко окреслити можливість їх застосування в Україні.

ЧОТИРИ БАЗОВІ ПРИНЦИПИ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Почнемо з чотирьох базових принципів, на яких заснована Конвенція ООН про права дитини: забезпечення найкращих інтересів дитини, недискримінація, участь (право бути заслуханою) і забезпечення права дитини на життя, виживання та здоровий розвиток.

Під забезпеченням найкращих інтересів дитини розуміють насамперед перевагу відновного підходу в кримінальній юстиції перед каральним підходом^[10]. Концепція найкращих інтересів дитини є близькою до забезпечення добробуту дитини^[11]. І в цьому контексті важливо, щоб держава зменшувала потребу втручання кримінальної юстиції в життя дитини, тобто розробляла політики, що забезпечують добробут дитини, її сімʼї, оточення (школа, громада)^[12], підтримувала вразливі сімʼї^[13] та опікувалася превенцією правопорушень серед дітей і соціалізацією дітей^[14]. Дотримання і захист прав дитини відповідно до міжнародних конвенцій також є частиною забезпечення найкращих інтересів дитини.

Принцип недискримінації означає, що до всіх дітей у конфлікті із законом^[15] мають ставитися однаково. Окрім того, недискримінація означає, що до дітей у конфлікті із законом мають ставитися інакше, ніж до дорослих^[16]. Діти в конфлікті із законом часто стають жертвами стигматизації, їм складно отримувати доступ до освіти й ринку праці, тому принцип недискримінації вимагає, щоб таким дітям допомагали реінтегруватися в суспільство^[17]. Також для уникнення стигматизації дітей у конфлікті із законом особливу увагу слід приділяти захисту приватності, щоб жодна інформація, за допомогою якої можна ідентифікувати дитину в конфлікті із законом, не оприлюднювалася^[18]. Стигматизація дитини в конфлікті із законом також може бути спричинена надмірно тривалим кримінальним провадженням, тому загальновизнаним підходом є ухвалення рішень щодо дітей у конфлікті із законом без зайвих зволікань^[19].

Участь або право дитини бути заслуханою в контексті ювенальної юстиції означає, що для того, щоб дитина могла висловити свою думку, їй необхідно доступною мовою пояснити суть обвинувачення проти неї, перебіг процесу, її можливості та права в процесі^[20].

Право дитини на життя, виживання і здоровий розвиток означає передовсім профілактику правопорушень серед дітей, заборону застосування до дітей смертної кари та довічного позбавлення волі без можливості звільнення. Водночас цей принцип передбачає застосування до дітей інвазивних інструментів покарання (тримання під вартою, арешту чи позбавлення волі) лише як виняткових заходів і на мінімальний строк, оскільки це негативно впливає на розвиток дитини і її можливість реінтегруватися в суспільство^[21].

СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ПРОЦЕДУРИ ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ

Елементи, що забезпечують реалізацію одного з чотирьох базових принципів Конвенції ООН про права дитини в ювенальній юстиції, часто можуть дублюватися щодо іншого. Наприклад, застосування позбавлення волі як виняткового заходу є одночасно і складовою забезпечення права дитини на здоровий розвиток, і складовою забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки відображає відхід від суто карального підходу. Аналогічно захист приватності може розглядатися як складова забезпечення найкращих інтересів дитини, а також як захист від дискримінації. Згадані принципи пропоную розглянути саме під таким кутом.

Виведення дитини з кримінального провадження (diversion) використовується для того, щоб уникнути негативних наслідків залучення дитини до формальних процедур кримінальної юстиції й судового розгляду, наприклад стигматизації через засудження й призначення покарання. Для цього поліція, прокуратура та інші органи, залучені в кримінальну юстицію, мають бути уповноважені за згодою дитини і з дотриманням належної процедури не передавати справу на розгляду суду, а застосувати до дитини громадські роботи, нагляд з боку соціальних працівників або представників пробації, реституцію або компенсацію жертві^[22]. Кроком у цьому напрямі в Україні стало запровадження програми відновлення для неповнолітніх на рівні пілотного проєкту, однак зараз на рівні закону подібних інструментів поки що не запроваджено. Водночас законопроєкти «Про юстицію, дружню до дитини» № 5617 і № 5618 такий інструмент пропонують.

Органи, залучені в систему ювенальної юстиції, повинні мати достатньо широку дискрецію, щоб на кожній стадії провадження (досудове розслідування, судовий розгляд та подальші дії) вживати найбільш доречних заходів з огляду на індивідуальні потреби дитини^[23]. Це потрібно, зокрема, і для того, щоб застосовувати виведення дитини з кримінального провадження.

Одним з головних способів забезпечити відновний підхід у ювенальній юстиції на противагу каральному є надання переваги альтернативним заходам перед заходами, повʼязаними з обмеженням свободи^[24]. Щоб така перевага діяла, потрібно, по-перше, щоб субʼєктам ювенальної юстиції були доступні такі альтернативні заходи, тобто щоб на рівні закону вони були запропоновані. По-друге, під час призначення покарання суд має застосовувати позбавлення волі або арешт лише як винятковий захід і на мінімальний строк. В Україні перелік покарань, неповʼязаних з ізоляцією, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, доволі обмежений. І прямої вказівки застосовувати до неповнолітніх позбавлення волі лише як винятковий захід і на мінімальний строк теж немає. На практиці це призводить до того, що позбавлення волі призначають неповнолітнім як покарання доволі часто. У дослідженні Фундації DEJURE ця проблема детально розкрита.

Ще від появи ідеї ювенальної юстиції і дотепер ключовим механізмом її втілення є наявність законів, процедур, органів та інституцій, що діють щодо дітей у конфлікті із законом. Ідеться про спеціалізовані підрозділи в поліції, прокуратурі, суді, адвокатурі^[25] та спеціалізовані послуги з пробації, консультування та супервізії разом зі спеціалізованими установами стаціонарного догляду або лікування для дітей у конфлікті із законом^[26]. Ці органи й установи мають постійно й ефективно координувати свою роботу^[27]. Водночас створення таких органів та інституцій має супроводжуватися відповідною підготовкою фахівців з питань застосування Конвенції ООН про права дитини, вивченням соціальних та інших причин правопорушень серед неповнолітніх, психологічних та інших аспектів розвитку дітей^[28].

Попри те, що в Україні діє така спеціалізація на рівні поліції (ювенальна превенція), прокуратури (Департамент захисту інтересів дітей та протидії насильству) та судів (спеціалізація суддів зі здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх), ефективна координація між ними, а також проведення обовʼязкового навчання для відповідних фахівців на рівні закону як обовʼязкові практики не запроваджені.

Окремо в контексті ювенальної юстиції слід згадати про правила і процедури, спрямовані на захист дітей-жертв злочинів і дітей-свідків злочинів. Зокрема, це право дітей-жертв злочинів на допомогу адвоката, економічну допомогу, консультування, медичні та соціальні послуги, послуги соціальної реінтеграції та фізичного та психологічного відновлення. Це також процесуальні правила, що убезпечують від прямого контакту між дитиною-жертвою та дитиною в конфлікті із законом на всіх стадіях кримінального провадження. Заборона ідентифікувати дітей-жертв злочинів у медіа вважається необхідною для захисту приватності таких дітей. Ще одним важливим інструментом для захисту дітей-жертв злочинів і дітей-свідків злочинів є запровадження фіксування показань дитини на відеозаписі з подальшим використанням такого відео як доказу для уникнення повторних допитів дитини, які можуть її ретравматизувати^[29]. Для того, щоб відповідні процесуальні дії проводилися в дружній до дитини атмосфері, існує практика «зелених кімнат» і центрів «Барнахус», які вже почали створювати в Україні, однак стандарти організації яких зараз недостатньо нормативно врегульовані.

Далі буде…

Попри те, що існує велика ймовірність того, що законопроєкти «Про юстицію, дружню до дитини» № 5617 і № 5618 можуть повернути на доопрацювання в уряд, в України все одно залишаються зобовʼязання гарантувати справедливий суд та особливий захист дітям у конфлікті із законом, дітям-жертвам і свідкам злочинів відповідно до Конвенції ООН про права дитини. Оскільки частина заходів, запланованих для реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, не були впроваджені, слід очікувати, що у 2024 році буде розроблений новий стратегічний документ політики, спрямований на впровадження міжнародних стандартів ювенальної юстиції. Водночас зміна підходів також може відбуватися завдяки активній позиції практиків кримінальної юстиції (прокурорів, адвокатів, суддів). І навіть там, де держава не впроваджує достатнього регулювання, залишається можливість, застосовуючи норми міжнародного права, забезпечувати найкращі інтереси дитини в кримінальному процесі.

^[1] David O. Brink. Immaturity, normative competence, and juvenile transfer: how (not) to punish minors for major crimes, с. 1559: https://davidobrink.com/sites/default/files/publications/ImmaturityNormativeCompetenceJuvenileTransfer.pdf

^[2] Там само. C. 1559.

^[3] Там само. C. 1562–1563.

^[4] Там само. C. 1559–1560.

^[5] Frieder Dünkel, Joanna Grzywa, Philip Horsfield, Ineke Pruin (Eds.). Juvenile Justice Systems in Europe Current Situation and Reform Developments, с. 1541: https://rsf.uni-greifswald.de/storages/uni-greifswald/fakultaet/rsf/lehrstuehle/ls-harrendorf/Bd36_4_9783936999969.pdf

^[6] Там само. C. 1577.

^[7] Laurence Steinberg. Risk Taking in Adolescence: New Perspectives From Brain and Behavioral Science, с. 58: https://journals.sagepub.com/doi/pdf/10.1111/j.1467-8721.2007.00475.x

^[8] B. J. Casey, Sarah Getz, Adriana Galvan. The adolescent brain. Developmental review. Volume 28. Issue 1. P. 68.

^[9] David O. Brink. Immaturity, normative competence, and juvenile transfer: how (not) to punish minors for major crimes, с. 1574: https://davidobrink.com/sites/default/files/publications/ImmaturityNormativeCompetenceJuvenileTransfer.pdf

^[10] Committee on the Rights of the Child, General Comment № 10, Children’s Rights in Juvenile Justice, 25 April 2007 (CRC/C/GC/10), п. 10: https://digitallibrary.un.org/record/599395

^[11] Model Law on Juvenile Justice and Related Commentary. Justice in Matters Involving Children in Conflict with the Law. UNODC, 2013, c. 70: https://www.unodc.org/documents/justice-and-prison-reform/Justice_Matters_Involving-Web_version.pdf

^[12] United Nations General Assembly, United Nations Standard Minimum Rules for the Administration of Juvenile Justice (the Beijing Rules), adopted by the General Assembly on 29 November 1985 (A/RES/40/33), п. 1.1: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/united-nations-standard-minimum-rules-administration-juvenile

^[13] General Comment № 10, п. 18.

^[14] United Nations General Assembly, United Nations Guidelines for the Prevention of Juvenile Delinquency (the Riyadh Guidelines), adopted by the General Assembly on 14 December 1990 (A/RES/45/112), р. ІV: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/united-nations-guidelines-prevention-juvenile-delinquency-riyadh

^[15] Дитиною в конфлікті із законом вважають дитину, яка є підозрюваною, обвинуваченою або визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення.

^[16] The Beijing Rules, п. 2.2(a).

^[17] General Comment № 10, п. 7.

^[18] The Beijing Rules, п. 8.2.

^[19] General Comment № 10, п. 52.

^[20] General Comment № 10, п. 44.

^[21] General Comment № 10, п. 11.

^[22] General Comment № 10, п. п. 24–27.

^[23] The Beijing Rules, п. 8.2.

^[24] The Beijing Rules, п. 18, Model Law on Juvenile Justice, Article 53.

^[25] General Comment № 10, п. 90.

^[26] General Comment № 10, п. 94.

^[27] General Comment № 10, п. 94.

^[28] General Comment № 10, п. 97.

^[29] Economic and Social Council Resolution 1997/30, Guidelines for Action on Children in the Criminal Justice System (the Vienna Guidelines), adopted by the Economic and Social Council on 21 July 1997, р. ІІІ: https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/guidelines-action-children-criminal-justice-system

Схожі статті

ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ. Частина 1 | JustTalk Context