Рецензія на фільм "Звіт"

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Рецензія на фільм "Звіт"

Стрічка Скотта Бернса «Звіт» (The Report, 2019) створена на основі реальної історії і розповідає про методи, якими ЦРУ намагалося розслідувати події 11 вересня 2001 року.

Мета виправдовує засоби — з цим гаслом працівники відомства взялися за допити підозрюваних, шукаючи інформацію про керівників Аль-Каїди та їхні подальші плани. Усе законно за умови, що це спрацює — розуміли вони, застосовуючи інноваційний «розширений метод допиту».

Головний герой розповіді, тепер уже колишній слідчий Сенату, Даніель Джонс, поклав 10 років на те щоб змусити Америку визнати страшну помилку і сказати вголос: катування не дали жодного результату.

18 May, 2020

1304

«Навіщо замітати сліди, якщо дієш у рамках стандартних методів розслідування?» Відповідь на це питання Даніель Джонс намагався дати, представивши звіт Комітету з розвідки Сенату США про застосування ЦРУ катувань після трагічних подій 11 вересня 2001 року. Чи вдалося це йому?

У документальному драматичному фільмі Amazon Studios від режисера та сценариста Скотта Бернса, що побачив світ у листопаді 2019 року, можна побачити отримані відповіді: там битва за публікацію звіту на 6 700 сторінок (включно з 38 000 примітками), способи розкрити засекречену інформацію, розроблений у ЦРУ «розширений метод допиту», його автори, урядові особи, Білий дім, президенти Дж. Буш та Б. Обама, захисники правопорядку країни, а також сам, тепер уже колишній слідчий Сенату, Даніель Джонс.

Сюжет картини передає хронологію подій після терористичного акту 9/11 в США, коли перші особи країни ухвалюють рішення впровадити і використовувати нові та «ефективніші» методи отримання інформації від 119 потенційних підозрюваних, яких утримували в секретних тюрмах ЦРУ. Водночас ми спостерігатимемо за дослідженнями Даніеля Джонса та його команди, які, опрацювавши понад 6,3 мільйонів сторінок секретних документів, розкрили зміст обов’язкових складових РМД (розширеного методу допиту ЦРУ — enhanced interrogation techniques). Вони включали в себе такі прийоми, як помістити допитуваного у стан безсилля, залежності та страху, імітація утоплення, поховання в труні заживо з комахами, позбавлення сну, обмеження простору, стояння оголеним біля стіни або в незручній стресовій позі, биття об стіну та удари по обличчю. І це вважалося звичайними «законними» та «гуманними» способами здобути достовірну та надійну інформацію в ході розслідування терористичних злочинів, а також запобігти їм. Погоджуєтеся?

«Усе законно за умови, що це спрацює». У вас є 119 хвилин, щоб побачити дієвість системи органів правопорядку чи, навпаки, — її неефективність та вседозволеність. Однак варто пам’ятати, що це лише один з численних випадків, коли вдалося повідомити та винести на широкий загал важливу проблему, щоб обговорити її у суспільстві в колі цивільних громадян і фахівців.

Незрозумілим залишається той факт, що, попри дію Конвенції ООН проти катувань та низки інших вагомих міжнародних і національних актів у цій сфері, людині у ХХІ столітті можуть навмисно заподіювати сильний біль та фізичне або моральне страждання офіційні представники влади та правопорядку. Як посадові особи, уповноважені на захист і утвердження верховенства права, можуть, нівелюючи правові поняття, нехтувати гарантією, де встановлення істини щодо подій, стосовно яких проводиться розслідування, є рівнозначним та рівноцінним дотриманню прав і основоположних свобод особи-учасника такого розслідування, особливо під час допиту осіб, через невід’ємний ризик погроз, примусу або неналежного поводження? Правильної відповіді немає. Та й взагалі такі запитання не мають виникати, а описані вище події за жодних обставин не повинні ставати реальністю. Та 119 осіб, затриманих і таємно ув’язнених за підозрою в участі у терористичній діяльності або у володінні цінною для ЦРУ інформацією щодо неї, катували безперервно.

Хтось із них не витримував і помирав; а часом не витримували самі працівники чи офіцери, тоді ув’язнених переводили або звільняли. Інформацію про допитуваних і методику, яку щодо них застосовували, — засекречували, а у певних випадках — знищували будь-які можливі докази. Але: «Навіщо замітати сліди, якщо дієш у рамках стандартних методів розслідування?»

Такі ситуації виникають, зокрема, через хибне уявлення про те, що неналежне поводження і примус обов’язково необхідні для зізнання або отримання інформації (як у резонансних справах, пов’язаних з організованою злочинністю або національною безпекою, так і в рутинних — наприклад, щодо злочинів середньої тяжкості). Така тенденція існує й досі, незважаючи на незаперечні наукові докази того, що примусові методи в рамках кримінального розслідування, навіть якщо вони не досягають рівня катувань, призводять до неправдивих зізнань або судових помилок, а також послаблюють довіру населення до органів правопорядку.

Водночас, попри категоричну вимогу міжнародного права забезпечувати основні гарантії і належне утримання для всіх осіб, які перебувають під вартою, на практиці часто все відбувається зовсім не так. Такі гарантії (зокрема інформування про права, повідомлення членів сім’ї або інших осіб, невідкладний доступ до адвоката, а також доступ до процедури судового перегляду рішень) мають значення не лише для захисту підозрюваних і їхнього права на справедливий суд, але і для зменшення ризиків неналежного поводження в період, коли такі ризики найвищі.

Даніель Джонс присвятив 6 років дослідженню та написанню своїх висновків для звіту, а потім ще 4 роки розбирав бюрократичну стін цеглина за цеглиною, щоб представити звіт світові відповідно до законодавчо встановленого порядку, після чого одразу ж подав заяву про звільнення. Завершивши одну битву, він невдовзі розпочав і продовжує вести наступні у боротьбі за основоположні права людини, гуманне поводження і повагу до честі та гідності.

Фільм «Звіт про катування» має бути у вашому переліку стрічок, обов’язкових до перегляду. Автор сценарію Скотт Бернс явно довго і важко думав над тим, як відкрити очі суспільству та владі на цю проблему. Але важливо не лише її побачити й усвідомити, а й створити суспільство, що керується законом і здатне сказати: більше ніколи! Після перегляду ви зможете отримати відповіді на раніше поставлені запитання, однак напевно у вас з’явиться чимало нових — відповіді на які ви вже шукатимете самостійно. Погоджуєтеся?

Схожі статті

Чим відрізняється процесуальне інтерв'ю від класичного допиту?

Сім гріхів пам'яті: погляд психології та когнітивної нейронауки

Сучасні моделі процесуального інтерв'ю.