Нещодавно на сайті JustTalk ми опублікували статтю Людмили Гриценко, експертки з питань захисту прав дітей ГО «ВГЦ “Волонтер”» і Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх. У своєму матеріалі вона розмірковує про «марафон» розбудови ювенальної юстиції в Україні з кількох ракурсів, а також виокремлює п’ять основних викликів, які зараз стоять перед тими, хто біжить цей забіг. Ми зібрали думки інших експерток у сфері ювенальної юстиції, які аналізують головні досягнення й проблеми національної ювенальної юстиції.
Тамара Бугаєць, адвокатка, експертка з питань захисту прав дитини ГО «Волонтер», залучена експертка Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх
У моєму розумінні ювенальна юстиція — це передусім спеціалізація таких фахівців, як слідчий, дізнавач, прокурор, адвокат, суддя.
Систему точно потрібно перезавантажити. І точка відліку, на мою думку, — це законодавчі зміни. Те, що в нас мають бути ювенальні фахівці, потрібно закріпити на рівні закону. Незалежно від процесуального статусу дитини, її справою має опікуватися ювенальний слідчий чи дізнавач, ювенальний прокурор, ювенальний суддя, ювенальний адвокат. Ці фахівці мають бути визначені як ювенальні, і не через формальний наказ чи з огляду на найбільший досвід роботи, а тому, що вони пройшли спеціалізоване навчання й підготовку. Це — ключовий критерій. Підготовка не має бути хаотичною, а системною, міжвідомчою й постійною. Понад те, організованою та впровадженою на центральному рівні.
В одній моїй справі про зґвалтування дитини стіна слідчого, який розслідував справу, була всіяна сертифікатами про проходження різних тренінгів і семінарів. У відділку поліції він вважався найдосвідченішим слідчим. Чи знав слідчий КПК України? Так! Чи знав він, як взаємодіяти з потерпілою дитиною? Ні. У цій справі наразі готується заява до Європейського суду з прав людини. Чи могла б потерпіла дитина отримати справедливе рішення на національному рівні, якби слідчий пройшов спеціалізоване навчання та був дійсно ювенальним? Я думаю, що так.
У 2021 році Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя щодо неповнолітніх схвалила Єдині стандарти підготовки фахівців у сфері правосуддя щодо дітей. Дуже хороша ініціатива, яка повинна мати продовження. Спеціалізоване навчання важливо забезпечити так само для психолога, судового експерта, фахівця служби в справах дитини та фахівця із соціальної роботи. Усі мають говорити «однією мовою», розуміти й чути одне одного.
Важливо розробити стандарти розслідування для різних категорій справ, де дитина має різний процесуальний статус. Процес правосуддя має бути відмінним. Дитячі психологи говорять, що дитина може зазнати більшої психологічної шкоди не від самої протиправної поведінки щодо себе, а від реакції дорослих, коли про це стало відомо. Наразі діти зазнають великого стресу та шкоди від того, що фахівці не знають, як спілкуватися з ними, як діяти й ухвалювати рішення в найкращих інтересах дитини, що значить недискримінаційне ставлення, що передбачає дотримання принципу гідності дитини тощо.
Водночас не можна говорити, що ювенальна юстиція не розвивається. Пам’ятаю одну справу, у якій я писала багато різних скарг, метою яких було провести допит потерпілої дитини в спеціально облаштованому приміщенні за участі психолога. Слідча не вбачала в цьому доцільності й категорично заперечувала. Наразі існує чітке усвідомлення, що проведення допиту за таких умов — правильне. Так, методика «Зелена кімната» уже не викликає такого спротиву, як раніше. Однак попереду маємо ще багато спільної роботи.
Я завжди говорю: дитина є суб’єктом правовідносин, а не об’єктом своїх батьків і системи. Коли відбудуться зміни на законодавчому рівні й усвідомлення на рівні цінностей кожного фахівця, який працює з дитиною, що вступила в контакт із системою правосуддя, можливо тоді, ми добіжимо цей марафон тривалістю десятки років. Але це не значить, що в майбутньому варто зупинятися. Утім, наступний марафон бігти буде легше.
Олеся Волошина, заступниця керівника Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора
Пані Людмила у своїй статті торкнулася важливої складової будь-якого трансформаційного процесу, вплив якої на його результати фахівці дуже часто недооцінюють. Ідеться про статистичні дані, зокрема звіти про результати роботи, які періодично формує як державна інституція, так і незалежний суб’єкт, на кшталт адвоката.
Одночасно зі зміною підходів у роботі, оновленням й удосконаленням системи кримінальної юстиції на користь інтересів дитини мають змінюватися й критерії оцінювання роботи будь-якого суб’єкта, дотичного до кримінального провадження, учасником якого є дитина.
На сьогодні вся система звітності зазначених суб’єктів, як-от слідчих, прокурорів чи суддів, побудована за принципом виключно окремо визначених процесуальних дій і рішень, передбачених КПК України, у якому наразі (найближчим часом, сподіваюся, ця прогалина буде усунута), на жаль, навіть не згадується про дотримання найкращих інтересів дитини.
Натомість згідно з національним законодавством, положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини — це передусім про рішення та дії, спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної й етнічної належності та врахування думки дитини. І в цьому контексті, звичайно, ми розуміємо, що дотримуватися найкращих інтересів дитини під час кримінального провадження — це набагато ширше поле діяльності й підвищена відповідальність. І оцінювання ефективності такої діяльності, безумовно, повинно враховувати дотримання інтересів дитини.
Варто додати, що Офіс Генерального прокурора в межах реалізації Проєкту «Імплементація правосуддя, дружнього до дитини» розробив альтернативну до поточної форму звітності про результати роботи прокурора, яка наразі в процесі пілотного використання.