Рут Бейдер Гінзберг «Моїми словами»: комунікаційні уроки для України

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Рут Бейдер Гінзберг «Моїми словами»: комунікаційні уроки для України

Днями у стінах Верховного Суду відбулась непересічня подія – Just_читання за мотивами Рут Гінзберг «Моїми словами». За круглим столом зібрались судді як Верховного Суду, так і інших судів, а також прокурори, адвокати, правники, обговорюючи ідеї, які суддя Гінзберг виклала на сторінках своєї книги. Та в основі цієї дискусії все ж залишався український контекст, адже спільно учасники шукали паралелі між "Моїми словами" та "нашими словами" про українське правосуддя та роль судової гілки влади у віддзеркаленні суспільних змін.
Вашій увазі пропонуємо матеріал Віри Михайленко, судді Вищого антикорупційного суду, яка поділилась своїми міркуваннями про важливість інформування суспільства та належної комунікації суду із зовнішнім світом, та про "червоні лінії", які існують у цьому важливому процесі.

Віра Михайленко

15 February, 2022

602

Рут Бейдер Гінзберг «Моїми словами»: комунікаційні уроки для України

«Моїми словами» – це книга не про Рут Гінзберг, а від неї; це книга не про окрему постать судової системи, а про ідеальне суддівство на її прикладі.

Безумовно, Рут Гінзберг – видатна особистість американської правової реальності і вона залишила після себе слід, відчутний далеко за межами Сполучених Штатів. «Моїми словами» – це наче її послання всім нинішнім і майбутнім суддям незалежно від держави, системи, інстанції й спеціалізації.

Це книга про Людей професії – чесних, обізнаних і розсудливих – і про ставлення до того, чому вони присвячують свої життя. Це книга про повагу до права і закону, захопленнядемократичними принципами й ідеалами, про глибинну ціннісну сутність правосуддя та відданість установі, яка його здійснює. Чого тільки вартують слова:

…найбільше вражає, що попри серйозні розбіжності щодо деяких питань – наприклад, у справах про фінансування виборчих кампаній, дискримінації під час працевлаштування, позитивного захисту, доступності абортів та контрацептивних засобів, в’язнів Гуантанамо чи значення другої поправки, – ми лишаємось добрими друзями, поважаємо одне одного і щиро насолоджуємося товариством. Наша взаємна повага здатна похитнутись лиш на мить, у більшості випадків – нашими часом серйозними розбіжностями в поглядах щодо сутності закону. Установа, якій ми служимо, завжди значно важливіша за конкретних людей, які тієї чи іншої миті її складають.

Ця теза, як і багато інших, ілюструє важливість налагодженої внутрішньої комунікації в судовій установі. Рут розповідає про традиції, які існували серед суддів на різних етапах розвитку Верховного Суду, – спільні обіди, чаювання, відвідування опери тощо. Багато уваги приділено комунікації під час ухвалення рішень у справах, особливо в контексті формування більшості, негативному впливу «відокремленості» деяких суддів від більшості та нестриманому тону в бік колег. Вона говорить про різні форми врахування різних думок при ухваленні рішень.

Голова суду Г’юз писав, що протягом багатьох років служби в суді завжди намагався писати рішення логічно і зрозуміло, однак якщо інший суддя, чий голос був потрібний для утворення більшості, наполягав на включенні конкретної фрази, та включалася – і нехай правничі школи ламають голови, що це мусило означати.

Рут, навпаки, як прихильниця колегіальності намагалася імплементувати зауваження колег у свої судові рішення, так би мовити, вплітати їх у єдиний текст і «відточувала виклад рішень за рахунок хороших заперечних думок». Адже «зловживання написанням окремих думок може підвалити як репутацію розсудливості суддівства, так і повагу до судових постанов. Чесноти верховенства права – послідовність, прогнозованість, зрозумілість та стабільність – можуть утискатися, якщо суд регулярно хибить і не діє як колегіальний орган. Небезпеку для системи становлять дві схильності: надто часте звернення до окремих думок та нестриманий тон заяв, що розходяться з позицією більшості суду». Взаємна повага й колегіальність при різноманітті досвіду, ідей і думок – фундамент, на якому мають ґрунтуватися здорові робочі стосунки в судовій установі.

Комунікація суду з навколишнім світом також не залишилася поза увагою у працях Рут Гінзберг. Але мова йде не про роботу пресслужби або коментування судових рішень. Мається на увазі те, що суд і судді, які його складають, «транслюють» суспільству й іншим гілкам влади та як сприймають зворотні очікування.

…Судді не формують юридичну доктрину самотужки, але беруть участь у діалозі з іншими органами влади та народом… Критично важливою для верховенства права будь-якої країни є незалежна судова система: судді, що не підпадають під контроль інших гілок влади й таким чином здатні неупереджено забезпечувати виконання законодавства… Однак… суддівська незалежність… може зруйнуватися, якщо суспільство, для служіння якому існує закон, не піклується про забезпечення її цілісності… Конституція відвела судовій системі місце, подібне до ролі рефері у баскетболі, змушеного у переломну мить гри зафіксувати фол у виконанні гравця команди господарів; його гучно освистають, але він однаково має зафіксувати те, що бачив, а не те, чого від нього хоче натовп на місцевому майданчику.

Ідеться про те, що, з одного боку, рішення суду мають бути зрозумілими й очевидними з огляду на систему координат, у якій вони ухвалюються, а з іншого – судова влада не має «загравати» ані з іншими гілками влади, ані із суспільством. І якщо правові приписи вимагають розв’язання тієї чи іншої ситуації таким чином, що це може викликати обурення влади або суспільства (а в наших реаліях так переважно і стається), то судді мають залишатися чесними і відданими праву та своїй місії, а не включати «інстинкт суддівського самозбереження». З іншого боку,

…судді повинні розглядати конкретні справи, а не абстрактні проблеми. Кожна справа доходить до суду, засновуючись на конкретних фактах, і рішення в ній повинно залежати від цих фактів та регуляторного законодавства, висловлене і пояснене у світлі конкретних аргументів сторін чи їхніх представників. Суддя, який присягнув виносити рішення неупереджено, не може пропонувати прогнозів чи підказок, бо це не лише демонструватиме неповагу до особливостей конкретної справи, а й виказуватиме зневагу до всього суддівського корпусу.

Отже, судова влада має забезпечувати певний комунікаційний баланс.

Говорячи про зовнішню комунікацію, відзначимо, що, отримавши найбажанішу посаду американського юриста, Рут Гінзберг не зупинилася лише на суддівстві у Верховному Суді. Вона читала лекції в правничих школах й університетах, брала участь у різноманітних заходах по всьому світу, публікувалася у професійних і непрофесійних виданнях. Очевидно, що це також певна форма комунікації з професійною спільнотою та суспільством, яка відбувалася з метою популяризації й адвокації ідей рівності, справедливості та чесного незалежного суддівства.

***

В українських реаліях негатив, який суспільство висловлює до судової влади, наразі сприймається як аксіома і не в останню чергу є результатом її тривалої «закритості». Так, справді, суди не зобов’язані звітувати перед суспільством за свою діяльність, інакше це суперечило б підвалинам суддівської незалежності. Однак без налагодженої внутрішньої й зовнішньої комунікації неможливо сформувати й підтримувати довіру до суддівства. Правова спільнота має взяти до уваги досвід, з яким можливо ознайомитися завдяки таким працям, як «Моїми словами», і використовувати найкраще з нього, особливо в ціннісному вимірі.

Не відомо, скільки потрібно часу, щоб суспільство і влада нарешті почали повною мірою поважати й цінувати українське правосуддя, але ми маємо пройти цей шлях. Лише коли представники суддівства будуть щиро і відверто пропагувати взаємну повагу одне до одного, відданість своїм інституціям, активну прихильність ідеям верховенства права і транслювати це назовні, суспільство стане вірити в правосуддя й довіряти йому.

правосуддя суддя читанка Верховний Суд

Схожі статті

#Читанка. Пріоритезація кримінальних справ у США

#Читанка. «Я читаю — значить, я живу»: Читанка від судді Віри Левко

#Читанка. Конфлікт між прокурором і детективом: випадок чи закономірність?