Сага про польський МіГ-29: правове регулювання війни у повітрі та нейтралітет

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Сага про польський МіГ-29: правове регулювання війни у повітрі та нейтралітет

27 лютого 2022 року високий представник ЄС із закордонних справ Жозеф Боррель заявив, що Європейська рада вирішила запропонувати Україні цінний пакет летальної зброї, зокрема винищувачі. Однак моделі західного типу не будуть суттєвим військовим рішенням для українських ВПС, оскільки українські пілоти не мають досвіду польотів на них (але це може змінитися з перебігом збройного конфлікту).

6 October, 2022

396

Сага про польський МіГ-29: правове регулювання війни у повітрі та нейтралітет

Автор: Матеуш Пянтковський (Mateusz Piątkowski), доцент Лодзького університету, Польща, адвокат і член Польського товариства військового права та права війни

Оригінальна назва: «The Saga of the Polish MiG-29: The Laws on Neutrality and the Law of Air Warfare» (03.10.2022, for OpinioJuris)

Переклад: Євген Крапивін, контентний редактор JustTalk

Разом з тим, три країни НАТО все-таки мають на озброєнні літаки, які могли б стати вагомим внеском у посилення можливостей українських Повітряних сил, а саме МіГ-29. Напередодні краху «залізної завіси» колишні учасники Варшавського договору отримали партію цього багатоцільового літака наприкінці 1980-х років. Україна особливо добре знайома з цим літаком, близько тридцяти таких винищувачів уже використовуються, включно з легендарним «Привидом Києва», який багаторазово завдав ураження противнику з його допомогою.

Значна частина парку МіГ-29 країн НАТО експлуатується Військово-повітряними силами Польщі, яка придбала винищувачі радянської епохи з різних джерел: шляхом прямого експорту, обміну з Чеською Республікою у 1995 році та пожертвування з боку Німеччини в 2002 році. Польські МіГ-29 були модернізовані відповідно до стандартів НАТО, деякі з них у співпраці з ізраїльським виробником «Israel Aerospace Industries» (IAI). Наразі строк їхньої експлуатації добігає кінця, оскільки передбачається, що всі ці літаки будуть повністю замінені між 2024 і 2026 роками на F-35 Lighting II, придбаний польським урядом у 2020 році (перехід з винищувачів четвертого до винищувачів пʼятого покоління – прим. перекл.). Таким чином, існує сприятливий збіг обставини – ВПС Польщі мають застарілий (але все ще придатний до польотів) парк винищувачів, які вже знайомі українським авіаторам.

Після оголошення цієї новини 27 лютого [цього року] це рішення зазнало суттєвих змін, адже 1 березня 2022 року глава польської держави заявив, що «[ми] не будемо надсилати наші літаки [Україні], оскільки це означатиме, що НАТО бере участь у збройному конфлікті. (…) НАТО не є стороною збройного конфлікту». 2 березня 2022 року держсекретар США Ентоні Блінкен в телеінтерв'ю заявив, що країни НАТО мають «зелене світло» для початку поставок бойових літаків в Україну. 3 березня 2022 року речник польського уряду спростував, що військові літаки збиралися залучатися до збройного конфлікту з території Польщі. 8 березня 2022 року Міністерство закордонних справ Польщі оприлюднило заяву, в якій зазначено, що воно «готове негайно та безкоштовно розгорнути всі свої літаки МіГ-29 на авіабазі Рамштайн і передати їх у розпорядження уряду Сполучених Штатів Америки». Була швидка відповідь прес-секретаря Пентагону, який зазначив, що офіційна точка зору польського уряду не є «переконливою». Польська влада прокоментувала, що НАТО має розділити колективну відповідальність за рішення постачати Україні винищувачі.

Рішення забезпечити країну, яка перебуває у стані війни, бойовими військовими літаками є значним кроком. Роль військової авіації в сучасних війнах є першочерговою. В умовах збройного конфлікту, враховуючи те, що російським ВПС не вдалося досягти переваги в повітрі, відправлення двадцяти-тридцяти готових до бою винищувачів могло б істотно підвищити бойові шанси українських ВПС. Постає питання: як така діяльність [з передачі винищувачів] розглядається з позиції нейтралітету, з урахуванням «права повітряної війни?».

Закон нейтралітету (law of neutrality) – це «правові відносини між державами, які беруть участь у збройному конфлікті (воюючими сторонами), і державами, які не беруть участі в таких бойових діях (нейтральними сторонами)». По суті, концепція нейтралітету є однією з найстаріших засад міжнародного права. Він отримав значний розвиток щодо морської війни до такої міри, що став пунктом першочергової важливості в багатьох договорах про морську війну, наприклад, у Паризькій декларації 1856 року та Гаазькій конвенції № XIII 1907 року про права та обов’язки нейтральних держав у морській війні. Подібне положення було ухвалене в контексті сухопутної війни. Усі вищезгадані документи чітко підкреслюють добре відоме правило нейтралітету: будь-яке пряме чи непряме постачання будь-яких військових матеріалів (включно з військовими кораблями) нейтральними сторонами воюючій стороні заборонено. Водночас приватні перевезення зброї не заборонені.

А як щодо повітряної війни (air warfare)? Варто підкреслити, що право ведення повітряної війни лише частково кодифіковано у 1977 році Додатковим протоколом І до Женевських конвенцій (стаття 49(3)). Кодифікація передбачає правила повітряного бомбардування об'єктів, розташованих на землі, і стосується особливої ситуації льотчиків, які зазнали лиха. Все, що виходить за межі цієї сфери, визначається міжнародним звичаєвим правом і загальними принципами МГП, загальними для всіх аспектів ведення війни.

Свого часу була зроблена спроба комплексно врегулювати закони війни за допомогою Гаазьких правил ведення повітряної війни 1923 року (HRAW). Ці правила ніколи не були ратифіковані, хоча вони загалом є відображенням державної практики, оскільки вона була сформована під час повітряних боїв між 1914 і 1918 роками. Документ здебільшого відомий своїм розділом про повітряне бомбардування, але той факт, що проєкт був набагато більшим за обсягом і включав розділ про нейтралітет у повітряній війні було забуто. Стаття 44 HRAW передбачає, що «нейтральному уряду заборонено постачати воюючій державі, прямо чи опосередковано, літаки, їх складові частини або матеріали чи боєприпаси для літаків». Положення є простими та відповідають загальній забороні постачати нейтральною державою воюючим сторонам будь-якого виду військового обладнання (морського, сухопутного чи повітряного).

Деякі положення HRAW сьогодні підтверджують цінність звичаєвого права (наприклад, що стосується визначення військового літака). Решта ж залишається дискусійними, включно з пропозиціями щодо передачі військових літаків нейтральними країнами сторонам збройного конфлікту. Щоправда, розробники дотримувалися основної тенденції міжнародного права в цьому відношенні, хоча чіткої державної практики під час Першої світової війни не було вироблено.

У Гарвардському посібнику з міжнародного права (Harvard Manual on the International Law), положення якого стосується війни у повітрі та із застосуванням ракет (далі – Гарвардський посібник) 2009 року, наявне пряме посилання на правила, що закладались у HRAW (правила 165, 173). Проте Гарвардський посібник не є джерелом міжнародного права – він відображає лише звичаєве право. Однак чи завжди країни дотримувалися пропозицій HRAW? Наведемо кілька історичних прикладів:

У 1939 році військова авіація Польщі прагнула придбати нові винищувачі, щоб замінити свій застарілий парк авіації. Чотирнадцять Hawker Hurricane були придбані у Великої Британії в червні 1939 року. Принаймні один з Hurricane досяг Гдині всього за кілька днів до початку [Другої світової] війни, але капітану корабля, [що транспортував літак] було наказано залишатися в нейтральних водах. Однак наприкінці серпня 1939 року британський уряд дав «зелене світло» більшому вантажу, який прибув до Польщі через румунський порт Констанца (варто зазначити, що Велика Британія та Франція вступили у Другу світову війну на третій день від її початку).

За іронією долі, деякі з Hurricane’s, призначених для приєднання до ВПС Польщі, були продані ВПС Фінляндії в лютому 1940 року, під час Зимової війни (Talvisota). Крім того, Велика Британія вирішила посилити Фінляндію такими літаками як Bristol Blenheims і Gladiators. 23 січня 1940 року британський уряд погодився на продаж дванадцяти Hawker Hurricane; однак офіційно літаки були поставлені компанією Hawker, а не самим урядом. З іншого боку – уряд Франції вирішив безпосередньо передати винищувачі MS 406 для фінської авіації.

Між 1939 і 1941 роками Сполучені Штати ухвалили Закон про готівку та транспортування та Акт, що дозволяє ленд-ліз (Cash and Carry and Lend-Lease Act). Це дозволило воюючим країнам-союзникам купувати обладнання в Сполучених Штатах і транспортувати його власними засобами (див. відоме зображення бомбардувальників, які переправляються через сухопутний кордон між США і Канадою). Сполучені Штати як нейтральна держава посилили Королівські ВПС, поставивши бомбардувальники B-25 Mitchell.

Під час війни у В'єтнамі (1959-1975) ВПС Північного В'єтнаму отримали від СРСР кілька військових літаків (включно з винищувачами МіГ-21).

Під час війни Судного дня (1973) через значні втрати ізраїльської військової авіації Сполучені Штати запровадили прискорену відправку літаків F-4 Phantom, які базувались на авіаносцях поблизу (операція «Нікель Грасс»). Терміновість була настільки великою, що пілоти США направили літаки на авіабазу Лод в Ізраїлі, де машини були негайно зайняті ізраїльськими льотчиками.

Запчастини для американських F-14 Tomcat були продані Ірану в 1980-х роках, незважаючи на ембарго (справа Iran-Contras) та Ірано-Іракську війну, що тривала на той момент.

Вважається, що «списання» (retirement) словацьких МіГ-29 може бути пов'язане з можливою передачею літаків ВПС України.

З огляду на факти вище державна практика в цьому питанні є розрізненою та непослідовною. Особливо, що стосується другої половини ХХ століття, в якому держави віддавали перевагу політичним інтересам над тими обмеженнями, що встановлені згаданими законами нейтралітету.

Крім того, незважаючи на те, що постачання бойових літаків є серйозним внеском у боєздатність країни, яка перебуває у стані війни, на мою думку, це не вважалося «актом прямих бойових дій», який переводить статус нейтральної держави на воюючу [тобто не робить її стороною збройного конфлікту]. Насправді Міноборони РФ проводить межу між «не нейтральністю» (non-neutrality) та «ворожістю», вважаючи, що остання характеристика стосується ситуації в якій третя держава дозволяє українській військовій авіації укриватися на її нейтральних авіабазах.

Як уже зазначалось, закони нейтралітету розрізняють державний і приватний експорт зброї, адже останній не заборонений. У правилах повітряної війни, а саме статті 46 HRAW, передбачено наявність лише двох обмежень у контексті приватної діяльності: 1) запобігати відльоту військового літака в повному бойовому режимі (озброєного та заправленого) та 2) зупиняти транскордонні польоти між нейтральною державою та воюючою державою, якщо літаком керують члени збройних сил воюючої сторони. Проте, як зазначено в Гарвардському посібнику, практика в цьому відношенні дуже непереконлива.

Що стосується інших положень, то правила є вкрай «мінливими». 24 лютого 2022 року винищувач Су-27 ВПС України залетів у повітряний простір Румунії та був перехоплений румунським F-16, змусивши порушника приземлитися на авіабазі Бакеу в Румунії. Причини рішення українського пілота увійти в нейтральний повітряний простір невідомі: можна припустити, що пілот був змушений залишити територію України або через знищення власної авіабази, або намагався уникнути повітряного бою з ворогом. Разом з тим, 1 березня 2022 року влада Румунії погодилася перекинути винищувач Су-27 назад на межу повітряного простору Румунії та України, зрештою повернувши його ВПС України. Літак відлетів без боєкомплекту (Су-27 під час перехоплення був у повному озброєнні). Також невідомо, хто керував літаком. Знову ж таки, з позиції нейтралітету та правового регулювання повітряної війни, військові літаки воюючих сторін повинні бути затримані на час військових дій, і, насправді, існує певна практика щодо цього:

після агресії СРСР проти Польщі у 1939 році засоби ВПС Польщі були евакуйовані до Румунії та Угорщини, де літаки були інтерновані та передані військовим;

кілька літаків воюючих сторін були інтерновані Швецією, Іспанією та Швейцарією під час Другої світової війни;

під час Першої війни у Перській затоці (1990-1991) значна частина літальної техніки ВПС Іраку втекла до Ірану, де була інтернована до запиту іракського уряду, поданого роками після закінчення військових дій. Деякі з колишніх іракських Mirage F1 все ще експлуатуються ВПС Ірану.

З усього вищенаведеного можна зробити кілька висновків:

Правове регулювання нейтралітету та повітряної війни щодо доставки військових літаків нейтральною державою воюючій державі є надто неоднозначними та зазнають значного політичного впливу, щоб бути частиною звичаєвого міжнародного права, особливо коли бенефіціар допомоги є жертвою агресії. Власне, практика держав під час радянської агресії проти Фінляндії та триваючої російської агресії проти України може свідчити про появу звичаєвої норми про допустимість доставки бойового літака жертві агресії (країні, що потерпає від агресії).

Міжнародне право не забороняє приватний експорт повітряних суден через компанії/фізичних осіб, не пов'язаних з державою.

Передача бойових літаків, особливо в напівофіційний спосіб, не обов'язково призводить до розгляду країни-експортера як воюючої сторони.