Що потрібно знати бізнесу про кримінально-правові ризики

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Що потрібно знати бізнесу про кримінально-правові ризики

Анна РезніковаОлександр Максименко

6 October, 2026

Що потрібно знати бізнесу про кримінально-правові ризики

Для більшості власників бізнесу кримінальне провадження традиційно асоціюється з персональним ризиком директора, члена правління, бухгалтера або іншої посадової особи. Логіка проста: якщо підозру отримала службова особа, саме вона й має захищатися, а компанія продовжує працювати. Така позиція є хибною. Так, кримінальне правопорушення, вчинене керівником, працівником або іншим представником компанії, може створити ризики безпосередньо для юридичної особи — від арешту її активів і вилучення документів до застосування штрафу, конфіскації майна, ліквідації або, у передбачених законом випадках, тимчасового обмеження певних видів діяльності й доступу до державних або інших економічних переваг.

Відчутні наслідки кримінального провадження для бізнесу виникають задовго до того, як суд взагалі вирішить питання про застосування до компанії заходів кримінально-правового характеру. Обшук, арешт рахунків та активів, блокування діяльності, вилучення серверів і документів, допити команди, втрата доступу до комерційної інформації, репутаційні збитки, що призводять до призупинення роботи з банками й контрагентами, можуть спровокувати управлінську кризу задовго до винесення вироку.

Тому пропонуємо проаналізувати особливості української моделі кримінально-правового впливу на компанії і дослідити, за яких умов персональний ризик менеджера перетворюється на корпоративний, а також які санкції можуть бути застосовані до компанії та чому корпоративний захист повинен бути превентивним.

Складнощі правозастосування мають історичне підґрунтя — від societas delinquere non potest до організаційної відповідальності компаній

Закономірно, що питання щодо самої можливості притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності тривалий час було одним із найбільш дискусійних у кримінальному праві. Класичний принцип societas delinquere non potest виходив із того, що злочин може бути вчинений лише людиною, оскільки саме фізична особа здатна усвідомлювати характер своєї поведінки, формувати умисел і керувати своїми діями. Натомість компанія позбавлена психіки у фізіологічному розумінні, а тому традиційна конструкція вини тривалий час здавалася несумісною з кримінальною відповідальністю корпорації.

Однак розвиток корпоративного сектору суттєво змінив цю дискусію. Сучасна корпорація може мати тисячі працівників, складну систему делегування повноважень, декілька рівнів управління, окремі юридичні, фінансові, комплаєнс- і ризикові функції. Рішення можуть формуватися поступово — через сукупність дій різних працівників, а інформація, необхідна для ухвалення рішення, може розподілятися між різними підрозділами. У таких умовах пошук однієї людини, яка одночасно знала б про всі обставини, мала б необхідні повноваження та діяла б з відповідним умислом, не завжди відповідає реальній структурі сучасного бізнесу. Саме тому розвиток корпоративної кримінальної відповідальності відбувався поступово — від моделей, які повністю заперечували відповідальність юридичної особи, до моделей, що дають змогу оцінити власну організацію, корпоративну культуру й систему внутрішнього контролю.

У науковій літературі, зокрема в працях Крістіни де Мальє й Елі Ледермана, виділяються різні моделі корпоративної відповідальності та критерії її розвитку. К. де Мальє розмежовує системи, які визнають кримінальну відповідальність корпорацій, зокрема моделі корпоративної вини, і системи, що використовують альтернативні механізми впливу. Умовно цей розвиток можна поділити на три етапи.

Перший етап — заперечення корпоративної кримінальної відповідальності. Як ми вже зауважили вище, за класичною моделлю суб’єктом кримінального правопорушення є виключно людина. Якщо директор, бухгалтер або працівник вчинив злочин у зв’язку з діяльністю компанії, кримінальна відповідальність покладається на нього особисто. А компанія може зазнати цивільно-правових, адміністративних або майнових наслідків, але не визнається самостійним суб’єктом кримінальної відповідальності.

Другий етап — похідна або атрибутивна відповідальність. Він пов’язаний з пошуком відповіді на запитання: коли поведінка людини може вважатися поведінкою компанії? Так, найвідомішою моделлю стала американська доктрина respondeat superior. У США корпорація може нести кримінальну відповідальність за дії працівника або агента, якщо він діяв у межах фактичних чи очевидних службових повноважень і принаймні частково мав намір принести користь корпорації. Основоположним рішенням стало New York Central & Hudson River Railroad Co. v. United States, 212 U.S. 481 (1909), у якому Верховний суд США визнав можливість притягнення корпорації за кримінально карану поведінку її агентів.

Іншу модель сформувала англійська identification doctrine. Її класична конструкція передбачала, що дії та психічне ставлення особи, яка є directing mind and will компанії, можуть бути ототожнені з діями й психічним ставленням самої юридичної особи. Проблема такої моделі стала особливо очевидною з розвитком великих децентралізованих корпорацій. Чим складнішою є корпоративна структура, тим важче визначити одну фізичну особу, яка одночасно контролює всі відповідні процеси й може бути визнана «керівним розумом і волею» компанії.

Третій етап — організаційна відповідальність. Саме тут відбувається принципова зміна підходу. Питання вже полягає не лише в тому, хто саме в компанії вчинив правопорушення, а й у такому: 1) чи була належна система внутрішнього контролю; 2) чи були ідентифіковані відповідні кримінальні ризики; 3) чи були процедури запобігання порушенням; 4) чи здійснювався контроль за їх виконанням; 5) чи мала комплаєнс-функція достатні повноваження і ресурси; 6) чи реагувало керівництво на попереджувальні сигнали; 7) чи проводилися внутрішні розслідування; 8) чи застосовувалися дисциплінарні заходи; 9) чи створювала система мотивації працівників стимули для незаконної поведінки. У такій моделі юридичного значення набуває вже не лише поведінка конкретної людини, а й організаційні вади самої компанії.

Сучасна роль комплаєнсу — перетворення з корпоративної практики на елемент юридичного захисту.

Федеральні настанови щодо призначення покарання організаціям — Federal Sentencing Guidelines for Organizations — прямо пов’язують оцінку відповідальності й покарання з наявністю ефективної програми комплаєнсу та корпоративної етики. Чинні настанови передбачають, що ефективна програма має бути розумно спроєктована, впроваджена й забезпечена виконанням, а також має передбачати належну обачність (due diligence) для запобігання і виявлення кримінальної поведінки та формування корпоративної культури законності. Серед елементів програми — стандарти й процедури, нагляд керівного органу, відповідальна особа з достатніми ресурсами та доступом до керівництва, навчання, моніторинг і аудит, канали повідомлення про порушення, дисциплінарні механізми й реагування після виявлення правопорушення. Тобто комплаєнс перестає бути лише внутрішньою управлінською функцією. Він стає доказом того, як саме компанія виконувала свій обов’язок щодо запобігання кримінальним ризикам.

Справа Sargeant Marine Inc. є показовою. У 2020 році американська компанія визнала себе винною в змові з метою порушення антикорупційних положень FCPA у зв’язку з хабарями посадовцям у Бразилії, Венесуелі й Еквадорі та погодилася сплатити 16,6 млн доларів США. Цей приклад демонструє ще одну особливість американської моделі: корпоративне кримінальне провадження може бути спрямоване безпосередньо проти компанії, навіть якщо фактичні дії вчиняли працівники або агенти.

Велика Британія: від directing mind and will до failure to prevent

Велика Британія останніми роками демонструє особливо швидку трансформацію корпоративної кримінальної відповідальності. Традиційно англійське право використовувало доктрину identification, відповідно до якої для притягнення корпорації до відповідальності необхідно було визначити її directing mind and will. Однак Закон Economic Crime and Corporate Transparency Act 2023 розширив можливості притягнення компаній до відповідальності за низку економічних злочинів. Зокрема, було запроваджено окремий механізм атрибуції, за яким компанія може відповідати за правопорушення, вчинене топменеджером (senior manager) у межах фактичних або очевидних повноважень.

Ще важливішим стало запровадження кримінального правопорушення failure to prevent fraud. З 1 вересня 2025 року великі організації можуть нести кримінальну відповідальність, якщо пов’язана з ними особа вчиняє визначене законодавством шахрайство з метою принести вигоду організації або, у певних випадках, її клієнту, а сама організація не мала розумних процедур запобігання шахрайству. Причому прокурору не потрібно доводити, що директор або топменеджер наказав вчинити шахрайство чи знав про нього. Ми бачимо принципово іншу логіку. Компанія може відповідати не тому що її керівник особисто вчинив шахрайство, а тому що компанія не зробила достатньо для запобігання правопорушенню. Цікаво, що новий британський механізм поширюється на великі організації. Критеріями є, зокрема, понад 250 працівників, понад 36 млн фунтів обороту або понад 18 млн фунтів сукупних активів — організація вважається великою, якщо відповідає щонайменше двом із цих критеріїв. За вчинення failure to prevent fraud може бути призначений необмежений штраф.

У 2026 році британська модель пішла ще далі, ввівши Crime and Policing Act 2026, який розширив новий підхід до атрибуції на всі кримінальні правопорушення, а не лише на визначені економічні злочини. Відповідно до розділу 250, юридична особа може відповідати, якщо топменеджер вчинив кримінальне правопорушення в межах фактичних або очевидних повноважень. Ця норма набрала чинності через два місяці після Royal Assent — 29 червня 2026 року. Тож станом на 2026 рік Велика Британія фактично рухається від вузької доктрини directing mind and will до значно ширшої моделі, орієнтованої на сучасну структуру управління компаніями.

Європейський підхід: від атрибуції до організаційного дефекту

У країнах Центральної та Східної Європи корпоративна кримінальна відповідальність розвивається різними шляхами. Дослідження CMS щодо Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини, Болгарії й України правильно фіксує загальну тенденцію: Чехія, Угорщина, Польща, Румунія і Словаччина мають моделі відповідальності юридичних осіб, тоді як Болгарія та Україна використовують інші, зокрема квазікримінальні, конструкції. Однак ці системи не є тотожними.

Наприклад, польська модель передбачає відповідальність колективного суб’єкта за діяння фізичних осіб, пов’язаних з компанією, і враховує неналежний вибір, нагляд або організацію діяльності юридичної особи. Чинний польський закон прямо пов’язує відповідальність колективного суб’єкта, серед іншого, з недостатньою організацією діяльності, яка не забезпечила запобігання правопорушенню.

Словаччина має спеціальний закон про кримінальну відповідальність юридичних осіб, який прямо регулює підстави кримінальної відповідальності юридичних осіб, види покарань і кримінальне провадження щодо них.

Отже, європейська практика не демонструє однієї універсальної моделі. Навпаки, вона рухається до поєднання декількох елементів, а саме: 1) поведінки фізичної особи, 2) зв’язку з діяльністю компанії, 3) самої організаційної поведінки компанії. Саме останній набуває дедалі більшого значення.

Що це означає для України й вітчизняного бізнесу

Україна не запровадила класичну модель кримінальної відповідальності юридичних осіб. У чинному Кримінальному кодексі використовується конструкція заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб. Компанія в українській моделі не визнається суб’єктом кримінального правопорушення у тому самому значенні, що й фізична особа. Натомість за наявності передбачених законом підстав до неї можуть бути застосовані спеціальні кримінально-правові заходи.

Водночас не можна недооцінювати практичне значення цієї конструкції. Для бізнесу різниця між кримінальною відповідальністю юридичної особи і заходами кримінально-правового характеру щодо юридичної особи має переважно доктринальне значення. Практичне питання полягає в іншому: чи може кримінальне правопорушення конкретного менеджера створити самостійні кримінально-правові наслідки для компанії, що суттєво вплинуть на бізнес-діяльність? Відповідь очевидна — так.

Коли кримінальне провадження проти директора стає ризиком для компанії

Українське законодавство не передбачає автоматичного застосування заходів кримінально-правового характеру до компанії в кожному випадку, коли її працівнику повідомлено про підозру. Необхідне дотримання встановлених Кримінальним кодексом умов. Ключовою є стаття 96-3 КК України. Вона визначає перелік кримінальних правопорушень та обставин, за яких до юридичної особи можуть застосовуватися відповідні заходи. До передбачених законом категорій належать, зокрема, окремі кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки, терористичні і пов’язані з ними діяння, легалізація майна, корупційні правопорушення, підкуп та інші спеціально визначені законом діяння.

Також особливого значення після Закону № 4111-IX набув механізм, передбачений частиною другою статті 96-3 КК України. У визначених нею випадках — зокрема щодо діянь, які підпадають під статті 209 (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди (хабаря) службовій особі) і 369-2 КК України (зловживання впливом) у відповідному контексті — заходи щодо юридичної особи можуть застосовуватися незалежно від притягнення фізичної особи до кримінальної відповідальності. Ба більше, закон прямо передбачає, що в таких випадках не потрібно встановлювати конкретну фізичну особу, дії або бездіяльність якої підпадають під відповідні ознаки діяння. Це одна з найбільш суттєвих змін у розвитку української моделі.

Хто є «уповноваженою особою» компанії

Бізнесу важливо розуміти, що поняття уповноваженої особи не обмежується директором. Примітка до статті 96-3 КК України охоплює фізичних осіб, які відповідно до закону, установчих документів, договору, інструкцій або інших усних чи письмових дозволів мають право діяти від імені юридичної особи або представляти її інтереси. Отже, у конкретній ситуації такими особами можуть бути не лише директор або член органу управління. Це можуть бути: 1) керівники структурних підрозділів; 2) особи, які мають делеговані повноваження; 3) представники за договором; 4) працівники, уповноважені діяти від імені компанії; 5) інші особи, яким компанія надала відповідні повноваження. Саме тому для оцінки корпоративного кримінального ризику недостатньо перевірити лише поведінку директора. Необхідно проаналізувати систему делегування повноважень у компанії.

Коли компанія вважається такою, щодо якої здійснюється кримінальне провадження

Це питання потребує особливої точності, оскільки в практиці часто змішуються декілька різних процесуальних моментів. Відповідно до частини восьмої статті 214 КПК України відомості про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, вносяться слідчим або прокурором до ЄРДР після вручення фізичній особі повідомлення про підозру у вчиненні відповідного кримінального правопорушення від імені та в інтересах юридичної особи. Після цього провадження щодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням щодо фізичної особи.

Тобто необхідно розрізняти: 1) фактове кримінальне провадження (у якому жодній особі не висунуто підозри); 2) кримінальне провадження щодо фізичної особи; 3) момент виникнення передбачених КПК підстав для внесення відомостей про юридичну особу до ЄРДР; 4) набуття компанією процесуального статусу юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Це означає, що саме після появи такого статусу компанія отримує власного представника й процесуальні права в межах кримінального провадження.

Які права має компанія в кримінальному провадженні

КПК України передбачає спеціальну юридичну конструкцію представництва юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Відповідно до статті 64-1 КПК України її представником може бути: 1) особа, яка має право бути захисником; 2) керівник або інша особа, уповноважена законом чи установчими документами; 3) працівник юридичної особи. Компанія як учасник кримінального провадження має процесуальні можливості для захисту своїх інтересів, зокрема щодо участі в процесуальних діях і подання клопотань, доказів та оскарження процесуальних рішень. На практиці це означає, що компанія повинна мати власну процесуальну стратегію, а не автоматично приєднуватися до позиції службової особи, якій повідомлено про підозру. Це особливо важливо в ситуаціях, коли інтереси компанії і такої особи не збігаються.

Конфлікт інтересів: чому директор не завжди може бути ефективним представником компанії

Уявімо ситуацію. Директор компанії підозрюється в тому, що він: уклав фіктивний договір; дав хабар; приховав інформацію від власників; використав кошти компанії; створив схему, від якої особисто отримував вигоду.

Одночасно компанія залучається до провадження як юридична особа, в інтересах якої нібито діяла ця особа. Очевидно, що позиції директора і компанії можуть не збігатися. Службова особа може стверджувати, що вона діяла в межах регламентів, повноважень та внутрішніх положень. А позиція компанії може бути прямо протилежною — вона може стверджувати, що службова особа діяла всупереч регламентам, процедурам і корпоративній політиці й перевищила повноваження.

Саме тому в складних кримінальних провадженнях корпоративний захист має бути відокремлений від персонального захисту менеджера. Інакше компанія може фактично опинитися без самостійної правової позиції.

Які санкції можуть бути застосовані до компанії

Стаття 96-6 КК України передбачає чотири групи заходів: 1) штраф; 2) конфіскація майна; 3) ліквідація; 4) додаткові нефінансові заходи кримінально-правового характеру. Але їх застосування залежить від конкретної підстави. Штраф і ліквідація є основними заходами, тоді як конфіскація майна — додатковим. Однак після прийняття Закону № 4111-IX конструкція стала складнішою. Додаткові нефінансові заходи передбачені саме для спеціальної категорії випадків, визначених частиною другою статті 96-3 КК України, а не як універсальна санкція для будь-якого кримінального провадження щодо компанії.

До таких заходів належать, зокрема, тимчасові обмеження діяльності юридичної особи й тимчасові обмеження в отриманні певних прав і переваг. Серед можливих обмежень закон передбачає, зокрема: 1) участь у публічних та оборонних закупівлях; 2) користування ліцензіями; 3) участь у приватизації; 4) участь в оренді державного й комунального майна; 5) отримання або продовження спеціального дозволу на користування надрами; 6) участь у державно-приватному партнерстві; 7) участь у діяльності спільних підприємств; 8) отримання окремих державних пільг та активів; 9) використання коштів міжнародних технічних проєктів; 10) отримання державної допомоги; 11) набуття статусу резидента Дія City; 12) отримання окремих форм державної та іншої фінансової підтримки експортної діяльності. Такі обмеження можуть застосовуватися на строк від шести місяців до трьох років. Для бізнесу це принципово важливо.

Штраф — не єдина і не завжди найнебезпечніша санкція. Як визначається штраф?

Для компанії, яка залежить від державних закупівель, ліцензій, надрокористування, державної підтримки або інвестиційного проєкту, тимчасове обмеження відповідного права може мати значно серйозніші економічні наслідки, ніж одноразовий штраф.

Стаття 96-7 КК України передбачає різні механізми визначення розміру штрафу залежно від конкретної ситуації. У випадках, коли неправомірна вигода була одержана і її розмір можна визначити, розмір штрафу визначається з урахуванням її розміру. Якщо неправомірна вигода не була одержана або її розмір неможливо обчислити, закон встановлює діапазони залежно від тяжкості кримінального правопорушення.

У відповідній категорії нетяжкого злочину штраф може становити від 10 000 до 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 170 000 грн до 340 000 грн. Саме верхню межу — 20 000 НМДГ, або 340 000 грн, — суд застосував у справі ТОВ «ВМС-10». Тут важливо не сприймати 340 000 грн як «типовий корпоративний штраф». Розмір санкції залежить від кваліфікації діяння, характеру неправомірної вигоди й інших обставин, передбачених статтею 96-10 КК України.

Що змінив Закон № 4111-IX

Закон України № 4111-IX від 4 грудня 2024 року став одним із найважливіших етапів розвитку української моделі заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб. Закон спрямований, зокрема, на вдосконалення механізмів відповідальності юридичних осіб за підкуп посадових осіб іноземних держав. Він набув чинності й продовжує діяти; офіційна база законодавства містить чинну редакцію Закону.

Для бізнесу ключовими є декілька нововведень. По-перше, розширено конструкцію підстав застосування заходів щодо юридичної особи незалежно від притягнення конкретної фізичної особи до кримінальної відповідальності. По-друге, розширено коло юридичних осіб, щодо яких у відповідних випадках можуть застосовуватися заходи. По-третє, запроваджено нефінансові заходи кримінально-правового характеру. По-четверте, посилено значення організаційної поведінки самої юридичної особи. Стаття 96-10 КК України прямо передбачає, що вибираючи захід, суд також враховує заходи, ужиті юридичною особою для запобігання кримінальному правопорушенню. У спеціальних випадках суд враховує і заходи компанії щодо запобігання правопорушенням, сприяння розслідуванню та судовому розгляду. Це важливий сигнал для бізнесу: корпоративна система запобігання правопорушенням уже має пряме значення в українському кримінальному праві.

Чи може комплаєнс захистити українську компанію

Тут є свої нюанси. В Україні наявність комплаєнс-програми не означає автоматичного звільнення компанії від заходів кримінально-правового характеру. Однак її фактична ефективність може мати юридичне значення під час оцінки обставин справи й вибору заходу. Стаття 96-10 КК України прямо вимагає враховувати заходи, яких юридична особа вживала для запобігання кримінальному правопорушенню. Тому для бізнесу важлива не наявність папки під назвою «Комплаєнс». Важливим є, чи вибудувана система й чи працює вона. Наприклад, чи проводиться перевірка контрагентів; чи здійснюється ризик-орієнтований due diligence; чи є процедура погодження платежів; чи перевіряються посередники; чи є правила взаємодії з державними службовцями; чи є реальні канали повідомлення про порушення; чи захищений викривач від переслідування; чи документуються результати перевірок; чи реагує керівництво на сигнали; чи проводяться внутрішні розслідування; чи застосовуються санкції до працівників, які порушують правила. І головне — чи можна довести, що все це реально працювало до вчинення правопорушення.

Судова практика: корпоративний ризик уже не є теоретичним

Практика українських судів підтверджує, що заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб поступово формуються. Може скластися враження, що такі судові рішення є рідкістю. Так, застосування заходів кримінально-правового характеру вирішувалося у справах № 263/9687/16-к Жовтневого районного суду м. Маріуполь, № 686/10280/16-к Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, № 552/5825/17 Київського районного суду м. Полтави, № 461/2964/24 Галицького районного суду м. Львова, № 991/846/24 Вищого антикорупційного суду, № 766/5921/24 Херсонського міського суду Херсонської області; № 991/5305/23 Вищого антикорупційного суду.

Особливо показовою є справа № 991/846/24. У ній 4 березня 2024 року Вищий антикорупційний суд визнав винним директора підприємства за частиною першою статті 369 КК України й одночасно застосував до юридичної особи штраф у розмірі 20 000 НМДГ — 340 000 грн. Суд встановив: директор діяв від імені та в інтересах компанії, а його дії створювали умови для отримання компанією відповідної вигоди. Водночас сама компанія не отримала неправомірної вигоди, однак це не виключило застосування штрафу.

Інший показовий приклад — справа № 766/5921/24. Так, 30 квітня 2024 року Херсонський міський суд застосував до двох юридичних осіб — ТОВ «Торговий Дім «Продексім» і ТОВ «Ланаподове 1» — штрафи по 340 000 грн у зв’язку з кримінальним правопорушенням, вчиненим їхнім директором. Цікаво, що суд оцінює не лише сам факт поведінки фізичної особи, а й питання того, чи було діяння пов’язане з діяльністю компанії та її інтересами.

Ще показовішою є справа № 991/5305/23. У ній 3 жовтня 2025 року Вищий антикорупційний суд визнав фізичну особу винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369-2 КК України, й одночасно застосував до ТОВ «Компанія КИТ» захід кримінально-правового характеру у вигляді штрафу 20 000 НМДГ — 340 000 грн. Ця справа цікава також процесуально: у ній компанія мала власного представника, а питання її відповідальності розглядалося разом з кримінальним провадженням щодо фізичної особи. Станом на кінець 2025 року на вирок були подані апеляційні скарги як стороною захисту фізичної особи, так і представником юридичної особи. Отже, практика демонструє не лише можливість застосування санкцій до компанії, а й поступове формування самостійної процесуальної ролі юридичної особи.

Проаналізувавши рішення, можемо зробити декілька важливих висновків. По-перше, корпоративний ризик не є автоматичним. Сам факт кримінального провадження щодо директора ще не означає застосування заходу до компанії. Необхідно встановити передбачені статтею 96-3 КК України обставини. По-друге, центральним питанням є зв’язок з компанією. Суди аналізують, чи діяла особа від імені й/або в інтересах юридичної особи. По-третє, роль директора залишається дуже значною. У наявній практиці саме директор часто є тією особою, поведінка якої створює підстави для застосування заходу до юридичної особи. По-четверте, компанія може бути окремим учасником процесу. У судових рішеннях фігурують окремі представники юридичних осіб, а компанії реалізують власні процесуальні права. По-п’яте, комплаєнс може мати юридичне значення. Стаття 96-10 прямо передбачає врахування заходів, ужитих юридичною особою для запобігання кримінальному правопорушенню.

Строки давності

Кримінальний кодекс України передбачає спеціальні правила звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру у зв’язку із закінченням строків давності. За загальним правилом статті 96-5 КК України: 1) 3 роки — у разі кримінального проступку; 2) 5 років — у разі нетяжкого злочину; 3) 10 років — у разі тяжкого злочину; 4) 15 років — у разі особливо тяжкого злочину.

Для спеціальної категорії діянь, передбачених частиною другою статті 96-3 КК України, встановлено окремі строки: 1) 5 років, якщо діяння містить ознаки нетяжкого злочину; 2) 10 років, якщо воно містить ознаки тяжкого злочину; 3) 15 років, якщо воно містить ознаки особливо тяжкого злочину. Але закон також передбачає механізми зупинення й переривання перебігу давності. Тому сам факт спливу певного календарного періоду не завжди означає автоматичне припинення ризику.

Найбільший ризик для бізнесу часто виникає не у вироку

Для власника компанії природно концентруватися на потенційній санкції: «Який штраф може отримати компанія?». Але з погляду бізнесу це далеко не завжди головне запитання. Найбільший ризик може виникнути ще на стадії досудового розслідування.

Арешт активів. КПК України допускає арешт майна для забезпечення, зокрема: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як заходу щодо юридичної особи; 4) цивільного позову; 5) стягнення неправомірної вигоди. Для бізнесу арешт рахунку або ключового активу може бути значно болючішим за майбутній штраф.

Обшук може паралізувати роботу окремого підрозділу, можуть також вилучити сервери, телефони, бухгалтерські документи й іншу інформацію.

Тимчасовий доступ. Правоохоронні органи можуть отримувати документи й інформацію в банків, контрагентів, операторів та інших осіб.

Допити працівників. Показання окремого працівника можуть мати значення не лише для його власного процесуального статусу, а й для встановлення ролі компанії.

Репутаційні наслідки. Навіть без остаточного вироку кримінальне провадження може впливати на: банківські відносини, інвестиційні переговори, участь у тендерах, відносини з міжнародними партнерами, кредитування, страхування, корпоративні угоди й M&A-процеси. Саме тому корпоративний кримінальний ризик потрібно оцінювати не лише в категоріях «вирок / невинуватість», а й у категоріях безперервності бізнесу.

Для власника бізнесу принципово важливо розуміти, що крім активів кримінальне провадження може впливати й на контроль. Наприклад, якщо директор перебуває під вартою або іншим запобіжним заходом, ключові документи вилучені, корпоративні рахунки арештовані, частка або інше майно арештоване, компанія втрачає можливість брати участь у закупівлях, контрагенти призупиняють співпрацю або інвестор відмовляється від угоди.

Формально власник може залишатися власником компанії. Але фактично здатність здійснювати контроль над бізнесом може бути істотно обмежена. Саме тому кримінальний захист бізнесу має включати не лише захист фізичної особи, а й план збереження корпоративного контролю та операційної безперервності.

Що робити бізнесу, якщо виник кримінально-правовий ризик

Першою помилкою є очікування. Компанія часто дізнається про проблему після обшуку, арешту або затримання директора. На цьому етапі частина можливостей уже втрачена. Правильна стратегія передбачає щонайменше сім напрямів.

Негайно визначити процесуальний статус. Необхідно з’ясувати таке: чи внесені відомості про компанію до ЄРДР, за якими статтями КК України, у зв’язку з діями якої особи, чи пов’язуються ці дії з діяльністю компанії, які процесуальні рішення вже ухвалені.
Провести кримінально-правове оцінювання ризиків. Потрібно встановити: 1) які активи можуть арештувати; які документи можуть цікавити слідство; 2) яких працівників можуть допитати; 3) які операції можуть стати предметом дослідження; 4) чи є ризик застосування заходів щодо самої юридичної особи.
Визначити незалежного представника компанії. Не слід автоматично покладати представництво компанії на директора, якщо його інтереси потенційно суперечать інтересам юридичної особи.
Захистити документи й інформацію Необхідно забезпечити: 1) збереження електронних даних; 2) резервне копіювання; 3) документування корпоративних рішень; 4) збереження листування; 5) контроль доступу до конфіденційної інформації.

Водночас будь-які дії щодо документів необхідно виконувати виключно в законні способи. Видалення або приховування інформації після виникнення кримінального ризику може створити додаткові проблеми.

Підготувати компанію до слідчих дій. Компанія повинна заздалегідь мати протокол реагування на: обшук, тимчасовий доступ, вилучення техніки, допити, арешт рахунків, арешт майна.
Окремо оцінити арешт активів. Необхідно визначити, які активи критичні для операційної діяльності і заздалегідь сформувати аргументацію щодо їх захисту.
Не чекати завершення розслідування для початку корпоративного захисту. Найкраща позиція формується тоді, коли компанія ще може впливати на процес.

19. Чому власнику потрібна окрема корпоративна кримінальна стратегія

У складних провадженнях одночасно можуть бути декілька різних стратегій: захист директора, захист інших працівників, захист юридичної особи, захист активів, захист корпоративного контролю і забезпечення безперервності бізнесу. Вони можуть збігатися, але не є тотожними. Наприклад, для директора може бути вигідним стверджувати, що він діяв в інтересах компанії. Для компанії така позиція може бути небезпечною, якщо вона фактично підтверджує, що директор діяв від її імені й у її інтересах. Саме тому корпоративна кримінальна стратегія повинна формуватися окремо.

Від реагування до превенції

Міжнародна практика показує, що ефективний захист бізнесу починається задовго до кримінального провадження. У США федеральні настанови прямо стимулюють компанії створювати ефективні програми комплаєнсу. У Великій Британії модель failure to prevent fraud прямо пов’язує кримінальну відповідальність організації з наявністю розумних процедур запобігання шахрайству. У Law Commission Англії та Уельсу ще у 2022 році серед варіантів реформи було запропоновано механізми failure to prevent, а також можливість враховувати колективну недбалість компанії. Тож міжнародна тенденція є очевидною: компанія дедалі частіше відповідає не лише за те, що зробили її працівники, а й за те, наскільки сама організація була здатна запобігти кримінальним ризикам. Українське законодавство поки не відтворює цю модель повністю. Однак окремі її елементи вже присутні. Зокрема, законодавство прямо вимагає враховувати заходи юридичної особи щодо запобігання кримінальним правопорушенням. Це означає, що комплаєнс поступово переходить із категорії доброї корпоративної практики до категорії юридично значущого елемента управління кримінальними ризиками.

Що має містити корпоративна система захисту від кримінальних ризиків

Для бізнесу ефективна система не повинна зводитися до формального кодексу поведінки. Вона має включати щонайменше: корпоративне управління, чіткий розподіл повноважень, правила делегування, контроль за ухваленням ризикових рішень і документування корпоративних рішень.

Комплаєнс — антикорупційна політика, AML-процедури, санкційний комплаєнс, перевірка контрагентів, правила роботи з агентами й посередниками.

Due diligence. Особливу увагу потрібно приділяти: державним контрагентам, політично значущим особам, агентам, консультантам, посередникам, іноземним партнерам, юрисдикціям підвищеного ризику.

Інформування про порушення. Має бути реальний канал повідомлення про порушення, який: забезпечує конфіденційність, захищає працівника, передбачає процедуру перевірки повідомлення, забезпечує документування результатів.

Внутрішні розслідування. Компанія повинна мати алгоритм такого розслідування: отримання сигналу, оцінка ризику, визначення масштабу, збереження доказів, збір документів, інтерв’ю працівників, юридичний аналіз, коригувальні дії, документування результатів.

Навчання. Політика, про яку ніхто не знає і яку ніхто не виконує, не є ефективним комплаєнсом. Тому навчання має бути регулярним і відповідати конкретним ризикам бізнесу.

Основний висновок для власника бізнесу

Кримінальне провадження щодо директора — це вже не обов’язково лише його особиста проблема. У певних випадках воно може трансформуватися в кримінально-правовий ризик для самої компанії. Українська модель не є класичною моделлю кримінальної відповідальності юридичної особи. Проте за наявності передбачених законом підстав до компанії може застосовуватися штраф, конфіскація, ліквідація, а в спеціально визначених законом випадках — додаткові нефінансові заходи. Після змін 2024 року коло таких ризиків стало ширшим, а механізми впливу — різноманітнішими.

Водночас для бізнесу найбільш небезпечним часто є не фінальний штраф. Набагато серйознішими може стати арешт рахунків, арешт активів, вилучення техніки, втрата доступу до інформації, зупинення окремих бізнес-процесів, кримінальне переслідування менеджменту, репутаційні втрати, втрата банківського фінансування, проблеми з міжнародними партнерами, обмеження участі в державних закупівлях чи втрата інвестиційних можливостей.

Тому кримінально-правовий захист бізнесу потрібно будувати не навколо запитання: «Як захистити директора?», а навколо значно ширшого запитання: «Як захистити компанію, її активи, контроль, репутацію і здатність продовжувати працювати?». Саме ця зміна підходу є ключовою для сучасного корпоративного кримінального захисту.

Висновки

Світова практика демонструє поступовий перехід від персоналізованих моделей корпоративної відповідальності до моделей, у яких оцінюється сама організація. США давно використовують широку модель respondeat superior і розвинену систему корпоративного sentencing, у якій ефективний комплаєнс має безпосереднє значення для оцінки відповідальності й покарання.

Інститут заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб залишається відмінним від класичної кримінальної відповідальності корпорацій, однак його практичне значення поступово зростає. Закон № 4111-IX істотно розширив можливості кримінально-правового впливу на юридичних осіб у визначених законом категоріях справ, а судова практика останніх років підтверджує, що цей механізм вже застосовується не лише теоретично.

Для українського бізнесу це означає просту, але принципову річ: кримінальний ризик потрібно оцінювати на рівні всієї компанії. Власник, який починає думати про корпоративний захист лише після обшуку або арешту рахунків, часто реагує вже на наслідки. Натомість ефективна система кримінального управління ризиками передбачає: ідентифікацію ризиків → комплаєнс → внутрішній контроль → due diligence → готовність до розслідування → окремий захист компанії → захист активів → забезпечення безперервності бізнесу.

У цьому контексті сучасний кримінальний захист бізнесу — це вже не лише захист людини від кримінального переслідування. Це захист самої корпоративної системи від кримінально-правового ризику. І чим складнішою стає компанія, тим важливішим стає питання не лише про те, хто вчинив правопорушення, а й про те, що компанія зробила, щоб його уникнути. Впровадження ефективних комплаєнс-процедур, внутрішнього контролю, антикорупційних механізмів і своєчасне залучення професійних радників дедалі більше стають не питанням корпоративної культури, а елементом управління юридичними ризиками.

Для власників бізнесу й керівників компаній ключовим завданням сьогодні є усвідомлення того, що кримінальне провадження може стосуватися не лише конкретної посадової особи. У певних випадках об’єктом процесуального й санкційного впливу стає сама компанія.

Від того, наскільки швидко бізнес здатний оцінити ризики, сформувати стратегію захисту та забезпечити належне представництво своїх інтересів, часто залежить і результат кримінального провадження, і можливість збереження стабільної діяльності компанії загалом.

Основні джерела й нормативна база

Кримінальний кодекс України.
Кримінальний процесуальний кодекс України.
Закон України № 4111-IX від 04.12.2024 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів притягнення юридичних осіб до відповідальності за підкуп посадових осіб іноземних держав».
de Maglie C. Models of Corporate Criminal Liability in Comparative Law. Washington University Global Studies Law Review. 2005. Vol. 4. No. 3. P. 547–566.
Lederman E. Corporate Criminal Liability: The Second Generation. Stetson Law Review. 2016. Vol. 46. P. 71–88.
Law Commission of England and Wales. Corporate Criminal Liability — Options Paper, 10 June 2022.
United States Sentencing Commission. 2025 Guidelines Manual, Chapter 8 — Sentencing of Organizations.
New York Central & Hudson River Railroad Co. v. United States, 212 U.S. 481 (1909).
U.S. Department of Justice. Sargeant Marine Inc. Pleads Guilty and Agrees to Pay $16.6 Million to Resolve Charges Related to Foreign Bribery Schemes.
UK Home Office. Economic Crime and Corporate Transparency Act 2023: Guidance to organisations on the offence of failure to prevent fraud.
UK Serious Fraud Office. Glencore group of companies.
Crime and Policing Act 2026, section 250, й офіційні Explanatory Notes.
CMS. The CEE Guide to Criminal Liability of Corporate Entities. 2021.
Закон Польщі від 28 жовтня 2002 року про відповідальність колективних суб’єктів за заборонені діяння. Чинна консолідована редакція.
Закон Словацької Республіки № 91/2016 Z. z. «Про кримінальну відповідальність юридичних осіб».
ВАКС, вирок від 04.03.2024 у справі № 991/846/24.
Херсонський міський суд, вирок від 30.04.2024 у справі № 766/5921/24.
ВАКС, вирок від 03.10.2025 у справі № 991/5305/23.

кримінальна процедура

Схожі статті

Угода про визнання винуватості: світовий досвід, українська модель і сучасні виклики

Як ми «лікували» катування, а «захворів» бізнес

Як вилучати електронні носії інформації під час обшуку з користю для слідства і без шкоди для бізнесу. Алгоритм прийняття рішень