Сексуалізований вплив як форма психологічного насильства в контексті ст. 156 КК України

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Сексуалізований вплив як форма психологічного насильства в контексті ст. 156 КК України

Захист дітей від сексуального насильства є одним із пріоритетних напрямів державної політики й міжнародно-правових зобов’язань України.

Юлія Серьогінова

18 May, 2026

293

Сексуалізований вплив як форма психологічного насильства в контексті ст. 156 КК України

Актуальним є питання кримінально-правової оцінки насильницького характеру сексуалізованих дій щодо дитини, які охоплюють не лише випадки фізичного сексуального насильства, а й дії, що вчиняються через психологічний вплив, інтелектуальне розбещення чи нав’язування сексуалізованих тем.

Стаття 19 Конвенції ООН про права дитини встановлює обов’язок держав-учасниць уживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітницьких заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного й психологічного насильства, образ чи зловживань, відсутності піклування або недбалого чи жорстокого поводження та експлуатації, включно з сексуальними зловживаннями з боку батьків, законних опікунів або будь-якої іншої особи, яка здійснює піклування про дитину.^[1]

У тексті Стратегії Ради Європи з прав дитини на 2022–2027 роки насильство щодо дітей визначається як порушення прав людини, включно з усіма формами фізичного або психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування, недбалого і брутального поводження чи експлуатації, зокрема й сексуальні зловживання^[2].

Одним із проблемних питань Стратегія визначає те, що психологічне насильство не завжди сприймають як, власне, насильство. Також є ризик, що насильство вважатимуть нормою, залежно від того, хто або де його вчиняє.

У Загальному коментарі № 13 (2011) Комітету ООН з прав дитини щодо права дитини на свободу від усіх форм насильства поняття «насильство» тлумачиться широко. Воно охоплює всі форми фізичного та психологічного впливу, зокрема образи, зловживання, відсутність турботи або недбале ставлення, грубе поводження й експлуатацію, включно з сексуальним насильством.

Водночас насильство в повсякденному розумінні часто зводиться лише до фізичної або умисно заподіяної шкоди. Комітет наголошує, що таке вузьке тлумачення є помилковим: використання цього терміна не повинно применшувати значення нефізичних або неумисних форм шкоди — зокрема пов’язаних із нехтуванням потребами дитини чи неналежним психологічним поводженням^[3].

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження, експлуатації, включно з сексуальними зловживаннями, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Також законодавством встановлено заборону використання дітей для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, втягнення в злочинну діяльність та інші протиправні форми поведінки.

Так, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає насильство як «навмисне застосування фізичної сили або влади, здійснене або у вигляді загрози, направлене проти себе, проти іншої особи, групи осіб або спільноти, результатом якого є (або є висока вірогідність цього) тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збиток»^[4].

ВООЗ також зазначає, що одним із видів насильства щодо дітей є сексуальне насильство, яке охоплює сексуальні контакти або дії сексуального характеру, вчинені без згоди, а також дії без фізичного контакту (зокрема вуаєризм, сексуальні домагання), спроби вчинення таких дій, акти торгівлі дітьми з метою сексуальної експлуатації, а також експлуатацію дітей в інтернеті.

У ст. 18 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція), ратифікованої Україною 20.06.2012, на державу покладається обов’язок криміналізувати умисну поведінку сексуального характеру щодо дитини, зокрема у випадках застосування примусу, сили чи погроз, а також у разі вчинення діяння з використанням довіри, авторитету чи впливу на дитину^[5].

Пункт 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає сексуальне насильство як форму домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, а також вчинені в присутності дитини^[6].

Частинами 1, 2 ст. 156 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, а також за вчинення таких дій щодо малолітньої особи, або вчинення їх членами сім’ї чи близькими родичами, а також особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього.

Частина 4 ст. 183 КПК України передбачає, що слідчий суддя або суд, враховуючи підстави та обставини, визначені ст. 177 і 178 КПК України, має право не визначати розмір застави в кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Судова практика

Судова практика в кримінальних провадженнях зазначеної категорії дає підстави стверджувати, що в переважній більшості випадків суди все ж визначають розмір застави при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальних провадженнях, передбачених ст. 156 КК України.

Зазначене зумовлено тим, що розпусні дії за своєю природою нерідко здійснюються без явного фізичного примусу й без прямого застосування сили, що ускладнює доведення їх насильницького характеру в межах процесуальних стандартів обґрунтування ризиків і підстав застосування безальтернативного запобіжного заходу.

Водночас відсутність фізичного впливу не виключає наявності насильства як такого. У міжнародно-правових і наукових підходах насильство розглядається ширше та охоплює не лише фізичний примус, а й психологічний вплив.

Показовим є підхід, викладений в ухвалі Хмельницького апеляційного суду від 30.03.2026 у справі № 676/1635/26, якою задоволено апеляційну скаргу прокурора та скасовано ухвалу слідчого судді щодо застосування до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави.

Так, апеляційним судом постановлено нову ухвалу, якою клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави задоволено з огляду на викладене нижче.

Суд зазначає, що поняття сексуального насильства визначено в національному законодавстві, зокрема в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно з яким сексуальне насильство є формою домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, зокрема вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Тобто за своєю природою розбещення малолітніх є проявом сексуального насильства щодо дитини, оскільки передбачає вчинення дій сексуального характеру щодо особи, яка через свій вік перебуває у вразливому й безпорадному стані та не здатна усвідомлювати вчинення щодо неї таких дій.

У п. 17 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2005 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» визначено, що розпусні дії можуть мати сексуальний характер і проявлятися як у формі фізичних дій, так і у формі інтелектуального розбещення^[7]. Такі дії спрямовані на задоволення статевої пристрасті винної особи або на збудження статевого інстинкту в неповнолітньої особи.

До фізичних розпусних дій віднесено, зокрема, оголення статевих органів винного чи потерпілої особи, непристойні доторкання до статевих органів, імітацію статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних сексуальних дій тощо.

Інтелектуальними розпусними діями визнаються, зокрема, ознайомлення потерпілої особи з порнографічними зображеннями або відеоматеріалами, ведення цинічних розмов на сексуальні теми й інші форми сексуалізованого впливу.

Обґрунтування визначення сексуалізації дітей і нав’язування сексуалізованих тем як форми психологічного насильства

Сексуалізація дітей і нав’язування сексуалізованих тем може розглядатися як форма психологічного насильства, оскільки дитина не є рівноправним учасником взаємодії з дорослим, а отже не здатна надати повноцінну добровільну й усвідомлену згоду на сексуалізовану комунікацію, демонстрацію або нав’язування інформації сексуального характеру.

У психологічному аспекті насильство визначається не лише як фізичний вплив, а як втручання в психічні межі особи, порушення її внутрішньої безпеки й емоційної стабільності, особливо з урахуванням вікової та психоемоційної незрілості дитини.

Вразливість дитини зумовлена її віком, незрілістю нервової системи, відсутністю сформованого критичного мислення, нездатністю повною мірою усвідомлювати наслідки, а також залежністю від дорослого.

Нерівність позицій між дорослим і дитиною виключає можливість визнання взаємодії добровільною, оскільки дорослий має перевагу в знаннях, соціальному статусі, життєвому досвіді, фізичній силі й можливостях контролювати ситуацію. За таких умов відсутність заперечення з боку дитини не може тлумачитися як згода, а радше є проявом психологічної адаптації, страху, розгубленості або реакції завмирання.

У дитини, з огляду на вікові особливості розвитку, відсутня психологічна готовність до сприйняття сексуалізованої інформації. Так, інформаційна сексуалізація дитини може бути кваліфікована як форма психологічного насильства, оскільки становить втручання в психічні межі дитини, порушує вікові норми розвитку та руйнує базове відчуття безпеки.

Британська урядова організація «Центр експертизи із сексуального насильства над дітьми» у звіті «Про ключові висновки з досліджень щодо впливу сексуального насильства над дітьми» за березень 2023 року зазначає, що травматична сексуалізація, тобто невідповідний вікові розвиток сексуальності, сексуальних почуттів та установок розглядається як наслідок сексуального насильства і може впливати на відчуття, переживання та сексуальну поведінку особи. Також ці порушення сексуального функціонування здатні чинити негативний вплив на психічне і фізичне здоров’я та емоційне благополуччя в майбутньому^[8].

Раннє сексуалізоване навантаження здатне спричиняти стійкі негативні психологічні наслідки, зокрема: формування сорому щодо власного тіла, тривожність, страх, викривлене сприйняття близькості, порушення особистих кордонів, спотворене розуміння любові й уваги, а також підвищення ризику залежної поведінки в майбутньому. Окрім того, може формуватися механізм звикання до порушення меж, що надалі сприймається як нормальна модель взаємодії.

Інформаційна сексуалізація дитини є формою психологічного насильства, оскільки становить умисний психотравмувальний вплив на незрілу психіку, може порушувати нормальний психосексуальний розвиток і формувати викривлене уявлення про інтимність.

З урахуванням наведеного, доцільним є використання висновків судово-психологічної експертизи щодо наявності ознак пережитої психотравмувальної ситуації внаслідок сексуалізованого впливу, а також висновків спеціалістів-психологів для обґрунтування факту психологічного насильства як складової сексуалізованих дій.

Такі докази сторона обвинувачення може використовувати для доведення насильницького характеру кримінального правопорушення та подальшого звернення до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України.

^[1] Конвенція про права дитини. 16.11.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text

^[2] Стратегія Ради Європи з прав дитини на 2022–2027 рр. URL: https://rm.coe.int/coe-strategy-for-the-rights-uk/1680a774c4

^[3] Загальний коментар № 13 (2011) Комітету ООН з прав дитини. URL: https://www.refworld.org/legal/general/crc/2011/82269

^[4] Всесвітня організація охорони здоров’я. URL: https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/violence-against-children

^[5] Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства. 20.06.2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/994_927

^[6] Про запобігання та протидію домашньому насильству. Закон України від 19.12.2024 р. № 2229-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/2229-19

^[7] Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30.05.2005 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи». URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/v0005700-08

^[8] Fiona Vera-Gray, Child and Woman Abuse Studies Unit, London Metropolitan University. 2023. URL: https://www.csacentre.org.uk/app/uploads/2023/03/Key-messages-from-research-Impacts-of-child-sexual-abuse.pdf

права людини правосуддя

Схожі статті

Розбудова дитиноцентрованої ювенальної юстиції — це не спринт на сто-триста днів, а марафон на десятки років, який ми вже біжимо

Залучення дітей до участі в збройному конфлікті

Особистий обшук або проведення обшуку в інтимних місцях дітей та підлітків в системі Custody Records Великобританії