Шлюб у 14: кримінально-правовий аспект

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Шлюб у 14: кримінально-правовий аспект

Питання шлюбного віку активно обговорюється в суспільстві впродовж останніх днів. Підставою для цього стало внесення на розгляд Верховної Ради України законопроєкту № 14394, однією з ініціатив якого стала стаття 1478 Цивільного кодексу України, що торкнулася питання шлюбного віку в Україн

Марта Змисла

6 March, 2026

110

Так, законодавці виклали статтю в такій редакції:

Право на шлюб мають особи протилежної статі, які досягли шлюбного віку.

За заявою особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, а у разі вагітності жінки або народження нею дитини — чотирнадцятирічного віку.

Хоча станом на сьогодні спірну норму, яка дозволяла шлюб з 14 років, виключено через суспільний резонанс, дискусії з цього питання не припиняються. Це ще раз підкреслює актуальність цієї теми.

Важливим є встановлення того, чи запропонований законодавцем підхід узгоджується з інтересами дітей і чи він взагалі мав право на існування. І ключове — як ця норма співвідноситься з положеннями Кримінального кодексу України. Оцінку питанню шлюбного віку можна надавати не лише з погляду юриспруденції, а й з позиції психології та медицини. Окрім юридичної здатності особи укладати шлюб, сам шлюб також передбачає достатній рівень психологічної, емоційної та фізіологічної зрілості. Сьогодні ми зупинимося на юридичній стороні цього питання.

Перед аналізом положень законопроєкту необхідно згадати, який підхід до встановлення шлюбного віку існує вже сьогодні. Питання шлюбного віку в Україні регулюється положеннями Сімейного кодексу України, відповідно до яких шлюбний вік встановлюється на рівні 18 років як для чоловіків, так і для жінок. З указаного правила є лише один виняток: особі, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 Сімейного кодексу України). Тобто можливість зниження шлюбного віку не є новою для національного законодавства й уже існує на рівні Закону, хоча поширюється на осіб, які досягли 16 років, а не 14, як пропонується в законопроєкті. Слід відзначити, що в багатьох європейських країнах такої законодавчої можливості щодо зниження шлюбного віку не існує. Однак в Україні наявність такої норми обґрунтовується захистом прав та інтересів неповнолітньої особи.

А тепер повернімося до законодавчої ініціативи, яка стосується можливості зниження шлюбного віку до 14 років і її відповідності чинному законодавству. Спірний законопроєкт передбачає кілька умов для можливості укладення шлюбу в 14 років: 1) рішення суду; 2) жіноча стать; 3) вагітність або народження дитини; 4) відповідність інтересам неповнолітньої. За таких умов надання дозволу на шлюб до досягнення встановленого шлюбного віку фактично пов’язується законодавцем з обставинами, які свідчать про наявність інтимних стосунків з малолітньою / неповнолітньою особою. Однак у площині кримінального права такий вік особи може набувати кримінально-правового значення.

Так, статева свобода й недоторканість неповнолітніх, зважаючи на несформованість психіки останніх, посилено захищаються розділом IV Кримінального кодексу України. Верховний Суд зазначив, що під статевою свободою слід розуміти право психічно й фізично здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу, а під статевою недоторканністю — абсолютну заборону вступати в статеві контакти з особою, яка через певні обставини не є носійкою статевої свободи (перебуває в безпорадному стані, зокрема в стані алкогольного сп’яніння, є малолітньою тощо), усупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його.

У контексті шлюбного віку це означає, що держава, встановлюючи мінімальний вік для вступу в шлюб, одночасно реалізує кримінально-правову функцію охорони дітей від передчасного втягнення в статеві стосунки. Тому питання зниження шлюбного віку або надання дозволу на шлюб до його досягнення повинно оцінюватися з урахуванням не лише цивільно-правових норм, а й гарантій, закріплених у кримінальному законодавстві, спрямованих на захист статевої свободи й недоторканності дитини.

Кримінальний кодекс України містить статті, які встановлюють відповідальність за посягання на статеву свободу дітей. Так, ч. 4 ст. 152 КК України передбачає відповідальність за вступ у статевий зв’язок з особами, які не досягли 14 років. Вказана ситуація визнається злочином незалежно від згоди потерпілої. Субʼєктом вчинення кримінального правопорушення є особа у віці від 14 років. Отже, положення законопроєкту, яке передбачає можливість укладення шлюбу з 14 років, якщо особа вагітна або народила дитину, не узгоджується з ч. 4 ст. 152 Кримінального кодексу України, оскільки кримінальне законодавство встановлює абсолютну заборону на вступ у статеві стосунки з особою, яка не досягла 14 років, незалежно від її згоди.

За таких умов виникає внутрішня нормативна колізія: з одного боку, держава визнає можливість офіційного оформлення сімейних взаємин у 14 років, а з іншого — захищає статеві стосунки з особою цього віку.

Водночас стаття 155 КК України встановлює для повнолітніх осіб відповідальність за вступ у статевий зв’язок з особою, яка не досягла 16-річного віку. У межах цієї норми, встановлюючи кримінальну відповідальність повнолітньої особи за вступ у статеві стосунки з особою, яка не досягла 16 років, законодавець виходить із презумпції недостатньої статевої і психологічної зрілості такої особи для повноцінної реалізації статевої свободи. У цьому контексті надання права на укладення шлюбу з 14 років створює очевидну нормативну суперечність: держава одночасно визнає особу здатною до створення сім’ї, але в кримінально-правовому аспекті особа є такою, що потребує посиленого захисту від статевих стосунків з повнолітніми. Це свідчить про відсутність системної узгодженості між нормами сімейного і кримінального законодавства.

Як випливає з аналізу законодавчої ініціативи, статеві стосунки могли мати місце в 13 років, що не допускається згідно з нормами КК України, і потенційний батько й чоловік підлягатимуть кримінальній відповідальності. Тотожна ситуація у випадку, якщо жінка досягла 14 років, але батько дитини є повнолітнім.

Додатково слід зазначити, що наявність добровільної згоди на статеві стосунки не впливає на процес притягнення повнолітнього батька до кримінальної відповідальності. Стаття 155 КК України, яка передбачає відповідальність за вступ у статеві стосунки з неповнолітніми особами, не входить у коло справ приватного обвинувачення. Добровільна згода й бажання створити сімʼю обох партнерів за таких обставин є лише обставинами, які суд враховуватиме під час призначення покарання, однак вони не виступають підставами для звільнення від нього.

Отже, хоча чинне законодавство формально не містить заборони на укладення шлюбу у випадку притягнення особи до кримінальної відповідальності, ключовою умовою зниження шлюбного віку є відповідність такого рішення найкращим інтересам дитини. Законопроєкт № 14394 фактично встановлює, що укладення шлюбу жінкою, яка досягла 14 років, можливе лише з особами від 16 до 18 років. У протилежному випадку потенційні «чоловіки» або не досягнуть шлюбного віку або підлягатимуть кримінальній відповідальності. Ефективність захисту прав та інтересів неповнолітньої матері за описаних обставин ставиться під сумнів, оскільки другий з подружжя буде позбавлений можливості допомагати у вихованні дитини внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, встановлення можливості зниження шлюбного віку лише для осіб жіночої статі створює ознаки гендерної нерівності та ставить під сумнів відповідність такої норми принципу рівності прав чоловіків і жінок, закріпленому в Конституції України.

Європейський Суд з прав людини, висновки якого є обовʼязковими для України, зазначив, що ні стаття 8, ні 12 Конвенції не можуть тлумачитися як такі, що накладають на будь-яку Державу-учасницю Конвенції зобов’язання визнавати шлюб, релігійний чи будь-який інший, укладений 14-річною дитиною. Стаття 12 прямо передбачає регулювання шлюбу національним законом, враховуючи відповідний делікатний моральний вибір і важливість, яку слід надавати захисту дітей і створенню безпечного сімейного середовища. Тобто, розв’язуючи питання про можливість зменшення шлюбного віку до 14 років, першочергово необхідно враховувати інтереси дитини й можливість подальшого реального створення сімʼї.

Положення законопроєкту № 14394 містять декларативну можливість для реєстрації шлюбу з 14 років, однак реалізація цього законодавчого положення на практиці не може визнаватися ефективною й оцінюватися крізь призму «забезпечення найкращих інтересів дітей». Першочергово це зумовлено суперечністю з положеннями Кримінального кодексу України, оскільки вказівка на вагітність чи народження дитини передбачає вступ із неповнолітньою особою в статевий звʼязок, що підлягає суворому захисту зі сторони держави.

Також законопроєкт не повною мірою враховує особливості психологічного розвитку малолітніх / неповнолітніх осіб і складнощі, зумовлені вагітністю чи народженням дитини. Така ситуація не сприяє формуванню безпечного середовища для розвитку дитини й може створити негативні наслідки для її майбутнього.

Вилучення спірної норми з проєкту нового Цивільного кодексу України є позитивним рішенням, яке сприятиме узгодженості законодавства та забезпеченню належного захисту прав і інтересів дітей.

Список використаних джерел:

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30.05.2008 № 5.
Постанова Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 вересня 2024 року у справі № 607/3164/23 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121697911
Постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 січня 2026 року у справі № 616/905/19 URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133708834
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «З. Х. і Р. Х. проти Швейцарії» (Z.H. and R.H. v. Switzerland), 2015 р., § 44.
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хан проти Сполученого Королівства» (Khan v. the United Kingdom).

права людини

Схожі статті

Проблемні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх за колабораційну діяльність

Реабілітація замість покарання: як має працювати ювенальна юстиція?