Справа Пеліко: чи однаково європейські країни трактують зґвалтування?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Справа Пеліко: чи однаково європейські країни трактують зґвалтування?

У контексті євроінтеграційних процесів аналіз знакових кримінальних справ європейських країн перестає бути просто проявом марної цікавості. Експерти Центру громадянських свобод, які проаналізували співвідношення українського законодавства та практики у сфері прав людини зі стандартами ЄС і розробили мапу євроінтеграції з прав людини, відзначають: у сфері кримінальної юстиції в Україні досі зберігається низка проблем.

Юлія Лісова

5 June, 2026

Справа Пеліко: чи однаково європейські країни трактують зґвалтування?

Серед них — законність тримання під вартою, право на справедливий суд, критична нестача суддів і відсутність повноцінного механізму захисту потерпілих від насильницьких злочинів. Це надихнуло нас на нову рубрику на сайті JustTalk, у межах якої ми аналізуватимемо кримінальні справи європейських країн, важливі для розвитку кримінальної юстиції. Ми хочемо, щоб українські правники були більше включені в загальноєвропейський контекст, долучалися до обговорення резонансних кейсів і на конкретних прикладах бачили як сильні сторони, так і проблеми функціонування кримінальної юстиції інших країн. Адже саме такий аналіз дозволяє краще осмислити можливості для розвитку національної системи, законодавства та практики.

Розпочинаємо цю рубрику зі справи Жизель Пеліко у Франції — кейсу, який не лише сколихнув французьке суспільство, а й змусив усю Європу переосмислити підходи до визначення злочину зґвалтування. У статті проаналізовано матеріали справи, доступні в публічному просторі, інтерв’ю захисників, французьке та європейське законодавство, особливості судового розгляду, а також проведено порівняння з українським контекстом.

Правовий європейський контекст

28 квітня 2026 року Європейський парламент підтримав резолюцію із закликом запровадити єдине для всього ЄС визначення зґвалтування. Документ пропонує вважати зґвалтуванням будь-який сексуальний акт без вільно висловленої та усвідомленої згоди.

Кримінально-правові підходи в державах ЄС досі істотно відрізнялися. У частині країн для доведення зґвалтування потрібно було встановити факт фізичного насильства або погроз, тоді як в інших, зокрема в Німеччині й Польщі, діяв принцип «ні означає ні» — потрібно було сказати ні, щоб зупинити дії. Нова директива запроваджує модель «так означає так», за якою будь-який статевий акт без чітко висловленої добровільної згоди є злочином.

Спроба ухвалити єдиний стандарт у 2024 році не була успішною через позицію Франції та Німеччини. Тоді ці держави наполягали, що кримінальне право належить до сфери національного суверенітету, а не до компетенції ЄС. Водночас за останні два роки ситуація суттєво змінилася: у листопаді 2025 року Франція перейшла на модель добровільної згоди після резонансної справи Жизель Пеліко, а Італія нині працює над аналогічними змінами у своєму законодавстві.

На фото: протестувальник тримає плакат з написом «Якщо не так, то ні» під час демонстрації на підтримку Жізель Пеліко. Франція. 14 вересня 2024 року.

Фактичні обставини справи

Домінік і Жизель Пеліко — звичайне французьке подружжя. Вони майже 50 років були в шлюбі, мають трьох дітей і шістьох онуків. Домінік здавався взірцевим сім’янином: мав талант до організації днів народження, а у вихідні грав з онуками у футбол. Але зараз сім’я описує його як найстрашнішого насильника в сучасній французькій історії. Чому ж?

За даними відкритих матеріалів, Домінік Пеліко впродовж багатьох років додавав Жизель заспокійливі або снодійні препарати в їжу й напої, щоб занурювати її в несвідомий стан, у якому вона не могла ані усвідомлювати, що відбувається, ані чинити опір, ані дати згоду. Саме тоді він запрошував до їхнього дому інших чоловіків, яких знаходив в інтернеті, і вони ґвалтували її, поки вона була непритомна.

Злочини тривали роками — орієнтовно з 2011 до 2020 року, тобто майже ціле десятиліття. Усе розкрилося випадково. У 2020 році Домініка Пеліко затримали в супермаркеті, коли він таємно зазирав камерою під спідниці випадкових жінок і знімав їх.

Під час обшуку електронних носіїв поліція виявила папку, підписану «Abuses», що містила понад 20 000 фото- й відеофайлів, на яких його дружину зґвалтували майже 100 разів.

Домініка Пеліко заарештували 2 листопада 2020 року. Почалося досудове розслідування, аналіз наявних відеоматеріалів, встановлення особистості ґвалтівників. Він розповів суду, що знаходив чоловіків на немодерованому вебсайті та запрошував до себе, пропонуючи їм свою дружину в несвідомому стані. Домінік давав чоловікам детальні інструкції: не будити дружину, приходити без сторонніх запахів (парфумів, цигарок тощо), щоб не лишати слідів, не торкатися її холодними руками, щоб не розбудити. Він також був проти презервативів. У суді деякі чоловіки розповіли, що встановлених інструкцій вони не дотримувалися: хтось викурював декілька цигарок, хтось приходив у стані алкогольного сп’яніння.

Коли чоловіки приїжджали, Жизель лежала на ліжку непритомна — роздягнена або в білизні, яку на неї надягав Домінік. Під час зйомок зґвалтування він робив непристойні коментарі щодо жінки й називав її шльондрою. На ліжку біля неї лишав таблички «Службова повія» чи «Повія» або писав на її тілі: «Я покірна повія». На відео видно, як деякі чоловіки піднімають великий палець, схвалюючи таку «композицію».

Під час розслідувань Жизель розповіла, що довгий час мала гінекологічні проблеми — уранці бували відчуття, наче в неї відходять води, як у вагітних, — а також загалом страждала на слабкість, втому і провали в пам’яті. Жінка побоювалася, що в неї рак, хвороба Альцгеймера чи Паркінсона. Вона шукала проблему, ходила до лікарів, які не помічали наслідків обпоювання снодійним чи наркотиками. Усюди її супроводжував Домінік, який запевняв лікарів, що все гаразд, що вона просто втомлена доглядом за онуками. Через насилля жінка донині бореться з наслідками чотирьох хвороб, що передаються статевим шляхом.

Профіль ґвалтівника

Одна з тем, яку підняв цей кейс, — це так званий профіль гвалтівника, який існує в уяві суспільства. У цьому кримінальному провадженні серед обвинувачених були депутат місцевої ради, журналіст, колишній поліцейський, тюремний охоронець, військовий, пожежник, державний службовець. Один з обвинувачених, 40-річний батько трьох дітей, працював у тому самому супермаркеті, де Домініка заарештували за таємну зйомку під спідницями жінок.

«Це не обов’язково людина, яку ви зустріли на парковці пізно вночі. Ґвалтівник також може бути в родині, серед наших друзів», — так Жизель описала в суді профіль гвалтівника.

Підсудних об’єднують дві речі. Перша — сайт, де вони списувалися з Домініком. Вебсторінку називали лігвом хижаків. Там листувалися торговці наркотиками, люди обговорювали вбивства, ґвалтування, педофілію. Улітку 2024 року французька поліція оголосила, що заблокувала сайт.

Ще одна спільність — ніхто з чоловіків так і не пішов до правоохоронців розказати про дії Домініка. Один обвинувачений заявив, що не хотів даремно витрачати свій час у поліцейській дільниці, бо йому все одно ніхто не повірить.

Більшість обвинувачених заперечувала свою вину у зґвалтуванні. Вони стверджували, що в їхніх діях не було жодного насильства: вони нібито вважали, що йдеться про постановку, сценарій, придуманий сімейною парою, щоб урізноманітнити сексуальне життя. Проте ніхто з них не заперечує, що не мав згоди на секс від самої жінки.

Адвокати потерпілої мадам Пеліко, А. Камю і С. Бабонно, стверджували під час процесу, що «Ґвалтівник — це той, хто ґвалтує. І не можна казати, що якщо ти хороший чоловік, добрий чоловік, і твої друзі приходять свідчити, що ти чудова людина, то це виключає факт зґвалтування».

Судовий процес

Судовий розгляд розпочався 2 вересня 2024 року. Він також відомий як справа Мазан (Affaire Mazan) — за назвою міста, де жило подружжя Пеліко. Спочатку прокурор і адвокати підсудних попросили вести судовий розгляд у закритому режимі з міркувань пристойності та захисту сторін, але Жизель наполягала на відкритому розгляді.

На фото: Жизель Пеліко

«Вона хоче, щоб люди знали, що з нею сталося, і вважає, що в неї немає причин це приховувати. Моя клієнтка точно не отримує якогось задоволення від публічного розкриття своїх страждань. Вона наполягає на відкритому слуханні, бо хоче публічного правосуддя. Подобається це комусь чи ні, але цей судовий процес виходить за межі цієї зали суду. А перебування за закритими дверима також означає, що моя клієнтка буде замкнена в одному приміщенні з її кривдниками», — заявив адвокат Жизель Пеліко.

Після обговорень цього прохання п’ять суддів, які розглядали справу, постановили, що її слід провести публічно. Судовий розгляд тривав 15 тижнів. Домініка Пеліко визнали винним за всіма пунктами обвинувачення і засудили до 20 років позбавлення волі — це максимально можливий термін. Він визнав себе винним і не подав апеляції.

«Я винен у тому, що зробив. Я шкодую про те, що зробив, я прошу вибачення, навіть якщо цьому немає прощення», — заявив Домінік Пеліко в залі суду.

Вироки для інших засуджених чоловіків коливалися від 3 до 15 років позбавлення волі. 17 із 50 обвинувачених подали апеляцію.

Французьке законодавство vs. українське законодавство: матеріальний аспект

Французьке право тривалий час визначало зґвалтування як акт проникнення, вчинений «by violence, constraint, threat or surprise» (з насильством, примусом, погрозою або неочікувано).

Тож визначення зґвалтування будувалося не навколо згоди, а навколо насильства, примусу, погроз або ситуації неочікуваності. Справа Пеліко показала, що така модель погано працює там, де жертва була в непритомному чи безпорадному стані. Після цього Франція пішла на реформи: нові зміни закріпили, що згода має бути вільною, усвідомленою, конкретною, попередньою і такою, що може бути відкликана, а мовчання чи відсутність реакції не є згодою.

Але цікаво, що французькі адвокати А. Камю, П. Коен і Б. Заварро, які працювали в цій справі як на стороні захисту, так і на стороні потерпілої, не є прибічниками цих змін.

Тут витяг із їхньої розмови з журналісткою:

— Чому не ввести поняття згоди, якщо це може зробити закон більш зрозумілим?

А. Камю:

— Це може навіть дати зворотний ефект. Ні значить ні, але так не завжди означає так. Треба бути обережними з цим, бо можемо досягти протилежного результату.

П. Коен:

— Згоду можуть дати під примусом…

Б. Заварро:

— Щодо питання, чи потрібно змінювати закон: я вважаю, що немає потреби вводити в закон слово «згода». Бо воно вже закладене у визначенні зґвалтування. Якщо людина скаржиться на статевий акт, вчинений із примусом, погрозою, несподіванкою або насильством, це означає, що згоди не було. Тому не бачу потреби в новій законодавчій роботі.

В українському праві зґвалтування визначається ст. 152 Кримінального кодексу України як сексуальне проникнення без добровільної згоди потерпілої особи, а сексуальне насильство окремо охоплюється ст. 153 КК України. Тобто українська модель уже прямо прив’язує відповідальність до відсутності добровільної згоди.

Після резонансу справи Пеліко Франція у 2025 році рухалася до зміни законодавства та включення згоди як юридичного критерію, тоді як в Україні така концепція вже закладена в базову конструкцію складу злочину.

Французьке законодавство vs. українське законодавство: процесуальний аспект

Порівнюючи український і французький процесуальний порядок розгляду справи, одразу впадає в око склад суду, який може розглядати такого роду справу.

У Франції в суді першої інстанції справа розглядалася колегією з п’яти суддів. В Україні ж у першій інстанції така справа розглядалася б одним / однією суддею районного / міського суду. За Кримінальним процесуальним кодексом України колегіальний розгляд (3 судді) справи був би можливий лише за умови, що обвинувачення передбачало б покарання у вигляді довічного позбавлення волі або у випадку покарання в понад 10 років позбавлення волі і якщо обвинувачений просить про колегіальний розгляд справи. Ураховуючи положення ст.ст. 152 та 153 КК України, колегіальний розгляд справи був би можливий лише за наявності таких кваліфікуючих ознак: дії вчинені щодо особи, яка не досягла 14 років; дії, що спричинили тяжкі наслідки; зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої особи.

Тут варто підкреслити кардинальну різницю систем і підходів до організації судового процесу. У Франції засідання в цій справі відбувалися щодня або майже щодня, а судді та присяжні працювали лише над однією справою в цей період. Процес являв собою єдиний безперервний блок. Справу Пеліко розглянули за 15 тижнів!

В Україні ж підхід інший: процес може бути дещо розтягнутий календарно, засідання призначаються з інтервалами в тижні або місяці, судді ведуть одночасно багато справ. Кожне засідання — це окрема узгоджена дата, а не безперервний блок.

Для порівняння: українську резонансну справу про зґвалтування неповнолітньої на Закарпатті (№ 936/285/22) суд першої інстанції розглядав рік (з березня 2022 року по березень 2023 року). Іншу резонансну справу про зґвалтування в Кагарлику суд розглядав 3 роки (з грудня 2020 року по травень 2023 року). Верховний суд поставив крапку в цій справі тільки в лютому 2026 року.

Очевидно, що тривалість процесу безпосередньо впливає на ретравматизацію потерпілих осіб і на сприйняття процесу як справедливого.

Позиція захисниці обвинуваченого

Цікаво, що Беатріс Заварро, адвокатка обвинуваченого Пеліко, під час розгляду цієї справи була дуже активною медійно. Це не сходиться з нашими звичними уявленнями про те, як має (може) поводити себе захисниця (-ник), коли вона (він) захищає обвинуваченого в такому жахливому злочині. Ніби очікується, що за такою категорією справ треба захищати тихо. У цьому контексті цікавими є деякі висловлювання Беатріс Заварро, які вона надала французьким медіа.

На фото: Беатріс Заварро

— Ви бачите свою роль як таку, що має підштовхувати його [підзахисного] до правди, допомагати йому говорити? Чи це просто захист?

— Це і те, і інше. Ми не в ситуації конфліктного захисту. Це супровід. …Я сказала йому [підзахисному Пеліко] на початку процесу дві речі. Перше: «Ви і я проти всього світу», бо я знала, що буду дуже самотньою в цій справі. Друге: «Я хочу, щоб наприкінці процесу пані Пеліко була спокійнішою, і щоб Ви пояснили причини своїх дій. Я хочу, щоб уся правда була встановлена, щоб не залишилося сірих зон». Тобто моя роль — супроводжувати його до правди і водночас його захищати.

— Захищати від чого?

— Можливо, від того, як його називають: маніпулятор, брехун, монстр. Він це чує. Він не може це ігнорувати. Але я хочу, щоб у ньому залишилася хоча б частина людської гідності.

— Ви казали: «Він і я проти решти світу». Чи відчуваєте Ви труднощі в повсякденній роботі? Чи реагують люди на Вас на вулиці? Чи є погрози?

— Ні, прямих погроз не було. По-перше, мені пощастило, що мене підтримує мій партнер, тому я не сама. Ми багато обговорюємо цю справу. Це дуже важливо, бо він має зовнішній погляд і дає мені свою думку після кожного слухання. Були невеликі інциденти: дзвінки до офісу, які моя секретарка одразу припиняла, бо це були образи. Люди писали, що не розуміють мою позицію або що мій захист здається їм надто наполегливим.

— Чи Ви шкодуєте про свою участь у цій справі?

— Ні. Абсолютно ні. Я виконую свої професійні обов’язки. І намагаюся це робити якнайкраще. Я не можу шкодувати про це.

Висновки

Справа Пеліко стала для Європи не лише резонансним кримінальним процесом, а й каталізатором переосмислення самого поняття сексуального насильства, меж згоди і ролі кримінальної юстиції в захисті потерпілих. Вона показала, що навіть у країнах із розвиненою правовою системою суспільні уявлення про зґвалтування можуть суттєво відставати від сучасних стандартів прав людини.

Цей кейс продемонстрував кілька важливих тенденцій.

По-перше, європейське кримінальне право поступово зміщується від моделі, у центрі якої перебувало насильство, погроза чи фізичний примус, до моделі добровільної та усвідомленої згоди. Показово, що Франція, яка тривалий час виступала проти уніфікації підходів до визначення зґвалтування на рівні ЄС, після справи Пеліко сама розпочала реформування законодавства в напрямі consent-based model.

По-друге, справа продемонструвала кризу традиційного уявлення про типового ґвалтівника. Значна частина обвинувачених — це соціально інтегровані люди без кримінального минулого, що вкотре підтвердило: сексуальне насильство не є виключно проявом маргінальної поведінки, а може існувати в межах зовні нормального соціального середовища.

По-третє, процес у справі Пеліко став прикладом того, як публічність судового розгляду може перетворити індивідуальну трагедію на суспільну дискусію про межі насильства, сорому й відповідальності. Відмова Жизель Пеліко від закритого розгляду фактично змінила суспільний фокус: сором був перенесений із потерпілої на винних.

Звертає на себе увагу також публічна комунікація адвокатів обох сторін у справі. Дотримуючись інтересів клієнтів — протилежних сторін, вони знайшли простір для професійного неконфронтаційного обговорення суспільно значущих питань, піднятих цим кейсом.

Для українського контексту справа є цікавою одразу з кількох причин. З одного боку, українське кримінальне законодавство після змін 2019 року вже містить модель добровільної згоди, яка лише зараз активно впроваджується в окремих країнах ЄС. З іншого боку, українська практика все ще стикається з системними проблемами: тривалістю судових процесів, недостатньою чутливістю до потерпілих, ризиками ретравматизації та перевантаженням судової системи.

Порівняння французького і українського досвіду демонструє, що ефективність кримінальної юстиції визначається не лише формулюванням норми закону, а й організацією процесу, культурою судового розгляду, рівнем суспільної довіри до суду та здатністю системи забезпечити гідність усіх учасників процесу.

Нарешті, справа Пеліко ще раз нагадує: кримінальний процес у справах про сексуальне насильство — це не лише питання покарання винних, а й питання того, які саме цінності правова система готова захищати публічно.

сексуальне насильство Міжнародний кейс

Схожі статті

Сексуалізований вплив як форма психологічного насильства в контексті ст. 156 КК України

«Закарпатська справа»: які системні проблеми в справах про сексуальне насильство вона оголила

Сексуальне кібернасильство: механізми реагування та виклики. Discussion paper