Свобода слова, ікона в залі суду і суть над формою: грецька правова освіта очима українського адвоката

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Свобода слова, ікона в залі суду і суть над формою: грецька правова освіта очима українського адвоката

Що може дати навчання правнику, який вже має диплом і роки адвокатської практики в кримінальному праві? Петро Шерстюк, адвокат MIU Legals з Одеси, ділиться досвідом навчання в Університеті Арістотеля в Салоніках — спочатку за магістерською програмою, а згодом за докторською (PhD).

Юлія ЛісоваПетро Шерстюк

6 August, 2026

Свобода слова, ікона в залі суду і суть над формою: грецька правова освіта очима українського адвоката

У новій JustРозмові з контент-редакторою Юлією Лісовою він розповів про цінності грецької правової освіти, свободу академічної дискусії, поєднання права з філософією та історією, а також про підхід, за якого студентів навчають бачити не лише форму, а й зміст права.

Юлія: Пане Петре, дякую, що погодилися розповісти про свій досвід навчання в Греції. Почнімо з того, коли саме Ви вступили до грецького університету і яку освіту й професійний досвід уже мали на той момент.

Петро: В Україні я навчався на факультеті правознавства Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, який закінчив у 2011 році. У 2015 році отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю й відтоді активно практикую. Мої основні спеціалізації — кримінальне економічне право, цифрове право і правовий супровід господарської діяльності.

До Університету Арістотеля в Салоніках я вступив у 2023 році на однорічну магістерську програму LL.M. «Європейське бізнес- та економічне право». Після її завершення продовжив навчання на PhD. Зараз працюю над дослідженням на тему «Смартконтракт як юридичний документ: баланс інтересів індустрії та регулятора».

Усе моє навчання в Греції відбувалося крізь призму української практики. Здобувати освіту, коли вже маєш життєвий і професійний досвід, особливо цікаво: ти не просто сприймаєш інформацію, а шукаєш відповіді на конкретні запитання, з якими стикаєшся у своїй роботі.

Юлія: Чим Університет Арістотеля вирізняється серед інших і чому Ви обрали саме його?

Петро: Університет Арістотеля — один із найдавніших і найбільших у Греції. Він об’єднує багато факультетів: технічних, прикладних, гуманітарних та правничих. В університеті панує особлива атмосфера, у якій відчувається свобода слова. Навіть графіті на його території часто містять політичні чи освітні гасла. Викладачі наголошували, що студенти мають право вільно висловлюватися.

Університет, як і Греція загалом, також має сильні традиції. Одним із проявів цієї культури є студентські страйки. За рік мого навчання їх було кілька, а один тривав майже два тижні. Він був пов’язаний з реформою у сфері освіти, яка дозволила здобувати вищу освіту на контрактній основі.

Історично вища освіта в Греції є безоплатною, але вступ дуже конкурентний: рейтинг формується на основі середнього шкільного бала, а для багатьох спеціальностей потрібно мати 19 балів із 20. Тому реформа спричинила гостру суспільну дискусію. З одного боку, студенти роками готувалися до вступу на безоплатне навчання, вкладаючи в це багато часу й зусиль. З іншого — платна освіта відкриває доступ тим, хто може за неї заплатити, що змінює саму логіку вступу.

Багато хто вважав це несправедливим щодо дітей із малозабезпечених родин, для яких освіта є важливим соціальним ліфтом. Урешті реформу ухвалили, але дискусії навколо неї тривають.

Юлія: Цікаво, що питання рівного доступу до освіти викликало настільки активну суспільну дискусію. В Україні поєднання безоплатної і контрактної форм навчання вже сприймається як звична модель.

Петро: Так, навіть серед викладачів не було єдиної позиції. Контрактне навчання дає університетам додаткові ресурси для наповнення бюджету, але водночас може послаблювати закладений у систему принцип рівності.

Юлія: А як відбувався вступ на магістерську програму?

Петро: Я розглядав програми в різних країнах, але зрештою обрав Університет Арістотеля через спеціалізацію з європейського бізнес- та економічного права. На відміну від бакалаврату, навчання за програмою LL.M. у Греції є платним.

Процес вступу передбачав подання документів і співбесіду, під час якої основну увагу приділяли моїй мотивації. В університеті зацікавлені в тому, щоб студент справді опанував програму, а не просто формально завершив навчання.

Цікаво й те, що в Греції студента не відраховують лише через академічну неуспішність. Він може продовжувати навчання доти, доки не виконає встановлені академічні вимоги.

Юлія: Розкажіть, будь ласка, як була побудована програма та які предмети Ви вивчали.

Петро: Основу програми становило європейське право. Ми вивчали принципи правової системи Європейського Союзу, а також розмежування повноважень між державами-членами ЄС, Європейською Комісією, Європейським парламентом і Європейським центральним банком.

Серед інших дисциплін були право інтелектуальної власності, конкурентне, фінансове, економічне й кримінальне право, захист персональних даних, державні та приватні закупівлі, енергетичне право і міжнародне торговельне право.

У кожному семестрі пропонували шість предметів, із яких студент обирав три. Ще один курс був обов’язковим: у першому семестрі — принципи європейського економічного права, у другому — конкурентне право і державна допомога.

Я відвідував усі шість курсів, хоча складав іспити лише з чотирьох, оскільки всі теми були для мене важливими.

Юлія: Ви розповіли, які дисципліни входили до програми. А як було організоване саме навчання і які методики використовували викладачі?

Петро: Підходи відрізнялися залежно від викладача. Усі вони мали досвід викладання та роботи в інших країнах ЄС і США, тому ми могли познайомитися з різними міжнародними методиками викладання права.

Наприклад, професор Йосиф Ктенідіс використовував гарвардську методику. Перед кожною лекцією ми опрацьовували значний обсяг судових рішень і наукових статей, а на семінарах не просто слухали викладача, а ще й обговорювали матеріал. Професор вимагав посилатися на конкретні абзаци судових рішень, порівнювати позиції науковців і регулятора — Європейської комісії. Усі студенти активно залучалися до роботи.

Інший викладач — декан юридичної школи, професор Панайотіс Главініс — навчав нас логіки й аналізу в контексті міжнародних економічних відносин. На заняттях ми переглядали виступи політиків, лідерів «Групи семи», президентів, представників Світової організації торгівлі й записи міжнародних зустрічей на YouTube. Професор звертав увагу на конкретні висловлювання посадовців, які ухвалювали відповідні рішення. Це допомагало зрозуміти ширший контекст появи тієї чи іншої норми, її логіку, мету і насамперед кому й для чого вона потрібна.

Крім того, майже щомісяця він організовував конференції за участі практиків із різних країн Європи та США. Наприклад, кілька місяців тому до університету приїжджали судді зі США. Після лекцій для студентів проводили окремі зустрічі, де можна було поставити запитання. І тут також відчувався властивий Греції дух свободи слова: студенти й викладачі нерідко ставили гострі та незручні запитання.

Юлія: У контексті цієї культури дискусії цікаво, чи відчувається вона й у судовому процесі. Чи мали Ви нагоду відвідувати судові засідання в Греції? Якими були Ваші враження і чи здалися вони Вам більш змагальними?

Петро: Я відвідував суди в Україні, Греції, Дубаї та Англії. У залах судових засідань кожної країни є свої символи: в Україні — герб і прапор, у Дубаї — герб і портрети правителів Дубая та ОАЕ, в Англії — королівський герб, а в Греції — ікона.

На мою думку, ці символи відображають певну філософію правосуддя. Коли головним символом є державний герб, це підкреслює, що правосуддя здійснюється іменем держави. В Англії воно символічно пов’язане з Короною, а в Греції присутність ікони нагадує про глибокий вплив релігійної традиції. Хоча Греція є світською державою, такий християнський символ у залі суду, схоже, не викликає суспільних заперечень.

Якщо говорити безпосередньо про судові засідання в Греції, мене насамперед вразили взаємна повага між суддями, прокурорами й адвокатами та відчуття справжнього діалогу між усіма учасниками процесу.

Юлія: Повернімося до Вашого навчання. Які ще формати використовували викладачі?

Петро: Ми готували аналітичні роботи — есе, присвячені окремим правовим проблемам. Наприклад, я досліджував захист персональних даних у цифровому середовищі та право бути забутим. Серед інших тем були робота кол-центрів і питання екстрадиції, а також цифрові сліди. У таких есе потрібно було представити різні погляди на проблему й проаналізувати рішення, які пропонуються або вже впроваджуються на рівні Європейської комісії.

Звісно, були й традиційні лекції, під час яких ми переважно конспектували матеріал за викладачем. Водночас значну частину навчання становили заняття, присвячені аналізу рішень Суду справедливості ЄС. Ми крок за кроком розбирали аргументацію суду й намагалися зрозуміти, чому він ухвалив саме таке рішення.

Загалом аналіз судової практики був дуже важливим. Я, наприклад, не пам’ятаю, щоб під час мого навчання в Україні йому приділяли стільки уваги, хоча український Єдиний державний реєстр судових рішень є одним із найкращих з погляду можливостей пошуку й роботи з матеріалами. У Греції, наприклад, немає загального доступу до реєстру судових рішень, а наявні ресурси оновлюються недостатньо оперативно.

Також для студентів організовували муткорти — навчальні судові змагання. Оскільки на той момент я вже мав значний досвід участі в судових процесах, то виконував роль ментора команди. Для студентів це був дуже цікавий і практично орієнтований досвід.

Юлія: А як відбувається спілкування між викладачами і студентами?

Петро: Викладачі завжди відкриті до спілкування і ставляться до студентів як до партнерів. До них можна звернутися із запитанням під час перерви або написати електронного листа, попросити додатково щось пояснити чи поділитися матеріалами — це цілком нормально.

У нас ніколи не було ситуацій, коли студенти боялися професора або коли когось виганяли із заняття. На мою думку, це результат взаємної поваги між викладачами і студентами.

Окремо мені запам’яталася організація навчального процесу. За нашою групою був закріплений секретар — містер Маніос, який разом із деканом Панайотісом Главінісом практично цілодобово допомагав студентам із найрізноманітнішими питаннями, навіть якщо вони не стосувалися безпосередньо навчання.

Також особливе враження на мене справила бібліотека. Для мене це був зовсім новий досвід, адже вона відігравала надзвичайно важливу роль у житті університету. Бібліотека постійно поповнювала фонд найсучаснішою літературою, а всі матеріали поступово оцифровувалися.

Студенти проводили там багато часу до й після лекцій: читали, виконували завдання, готувалися до занять і спілкувалися. Тобто бібліотека була не лише місцем для навчання, а й своєрідним культурним і комунікаційним центром. Часом там було досить шумно — мабуть, давалася взнаки грецька ментальність — але всі продовжували працювати. Простір бібліотеки залишався відкритим до пізньої ночі.

Юлія: Як оцінювали успішність студентів?

Петро: У нас діяла десятибальна система оцінювання. Іспити були письмовими й усними. Їх міг приймати один викладач або комісія, зазвичай з трьох осіб.

Під час підготовки ми опрацьовували весь матеріал курсу, оскільки вичерпного переліку запитань не було. Уже на самому іспиті студент витягував білет з конкретними запитаннями.

Юлія: Чи передбачала програма практику або стажування?

Петро: Безпосередньо під час навчання — ні. Але викладачі за потреби намагалися допомогти студентам знайти відповідні можливості.

Юлія: Зараз Ви здобуваєте ступінь PhD. Що можете розповісти про цей рівень навчання?

Петро: Так, я продовжую навчання в Університеті Арістотеля. Мій головний висновок полягає в тому, що під час навчання на PhD надзвичайно важливо навчитися змінювати підхід юриста-практика на підхід науковця. Потрібно не просто швидко розв’язати проблему, а дослідити її, проаналізувавши різні позиції, підходи й можливі рішення.

Як юрист-практик, я зазвичай намагаюся знайти найкоротший шлях: є конкретна проблема, тож потрібно запропонувати швидке й ефективне рішення з огляду на актуальну судову практику. Однак професори неодноразово радили мені забути про те, що я практик, і змінити спосіб мислення. Як науковець, я маю не просто знайти рішення, а обґрунтувати науковий підхід до поставленого питання.

Можливих рішень часто декілька. Тому потрібно їх знайти, оцінити переваги і недоліки кожного, зіставити різні наукові позиції та пояснити, з якими з них ти погоджуєшся, а з якими — ні, і чому. Науковий погляд є значно ширшим: він передбачає врахування більшої кількості думок, аргументів і підходів.

Юлія: Чи плануєте Ви застосовувати здобуті знання в Україні?

Петро: Я продовжую працювати як український адвокат, і глибше розуміння європейського права та його принципів уже допомагає мені в роботі. Я багато працюю зі справами про екстрадицію, тому добре розумію особливості взаємодії з європейськими колегами.

Також мені дуже близький принцип добросовісності (good faith), який я зараз часто використовую в процесуальних документах. Під час навчання в Греції цьому принципу приділяють багато уваги. Його суть полягає в тому, що під час правової оцінки дій особи чи правовідносин зміст має переважати над формою. До речі, цей принцип дедалі частіше застосовує і Верховний Суд.

Юлія: Пане Петре, щиро дякую за цікаву розмову. Ми з Вами поговорили не лише про навчання, а й трохи про філософію права і правосуддя.

JustРозмова

Схожі статті

Аналіз замість цитування: Анастасія Клюга про культуру правової освіти у Великій Британії

JustРозмова | Правозахисниця Анна Козьменко про юридичну освіту в США

JustРозмова | Суддя Андрій Рищенко про LegalTech: від першого засідання в Zoom до створення курсу зі ШІ для правників