Україна і Міжнародний кримінальний суд: нова ера глобального правосуддя

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Україна і Міжнародний кримінальний суд: нова ера глобального правосуддя

21 серпня Верховна Рада України ухвалила закон про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі — МКС). За це проголосував 281 депутат. Наша держава, яка двічі визнавала юрисдикцію Суду у 2014 та 2015 роках, нарешті впритул наблизилася до повноправного членства. Які наслідки такого історичного рішення та чому це лише початок боротьби за справедливість для постраждалих?

Катерина Рашевська

27 August, 2024

832

Україна і Міжнародний кримінальний суд: нова ера глобального правосуддя

Історія використання Україною МКС

Як результат визнання нашою державою юрисдикції Суду, у квітні 2014 року Офіс прокурора МКС розпочав попереднє вивчення ситуації в Україні^[1]. Своєрідним підсумком цього етапу став звіт 2020 року, у якому визнавалася наявність у діяннях російських агентів, учинених на окупованому Кримському півострові та на сході України, елементів воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Зокрема, мова йшла про вбивства, тортури й нелюдське поводження, депортацію цивільного населення, розграбування майна, у тому числі об’єктів культурної спадщини^[2]. З грудня 2020 року до лютого 2022 року співпраця між Україною та МКС здавалася млявою, а перехід до стадії розслідування згаданих злочинів — примарним, адже жодних обмежень щодо тривалості попереднього вивчення ситуації в країні, яка не є членом, не було.

Після початку повномасштабного вторгнення на початку березня 2022 року прокурор МКС Карім Хан отримав і погодив звернення від 39 держав-членів Суду, до якого згодом приєдналися ще 4 країни, про відкриття розслідування міжнародних злочинів, учинених в Україні. Як результат, станом на момент ратифікації Україною Римського статуту МКС видав 6 ордерів на арешт проти:

президента Владіміра Путіна та уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової за депортацію та примусове переміщення українських дітей як воєнний злочин відповідно до статей 8(2)(a)(vii) і 8(2)(b)(viii) Римського статуту^[3];
генералів Сєргєя Кобилаша та Віктора Соколова за атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури із завданням надмірної випадкової шкоди цивільному населенню та об’єктам як воєнні злочини згідно зі статтями 8(2)(b)(ii) і 8(2)(b)(iv) Римського статуту, а також як злочин проти людяності відповідно до статті 7(1) (k) Римського статуту^[4];
генералів Сєргєя Шойгу та Валєрія Герасімова за діяння з кваліфікацією, ідентичною до попереднього випадку^[5].

9 лютого 2023 року в Раді Європи Офіс прокурора МКС серед пріоритетних напрямів для подальшого розслідування ситуації в Україні назвав (i) депортацію цивільних осіб, у тому числі дітей; (ii) напади на цивільне населення та інфраструктуру, у тому числі електромережі; та (iii) катування, страти, фільтраційні табори, незаконні переміщення тощо^[6]. З огляду на теперішній стан співпраці між Україною та МКС варто очікувати активізацію розслідування за третім напрямом уже найближчим часом.

Причини зволікання з ратифікацією Римського статуту

Україна підписала Римський статут у січні 2000 року. Однак у липні 2001 року Конституційний Суд України постановив, що ратифікація міжнародного договору не відповідає Основному Закону в частині, яка стосується доповнення МКС національних органів юстиції^[7]. У 2019 році згадану «невідповідність» було усунуто, адже набули чинності зміни до статті 124 Конституції України, за якими наша держава може визнати юрисдикцію МКС на умовах, визначених Римським статутом^[8].

Негайна ратифікація міжнародного договору після ліквідації правових перепон усе ж не розпочалася. Натомість з’явилися нові або запозичені з інших держав міфологеми про «загрози», «виклики» й «небезпеки», пов’язані з набуттям повноправного членства в МКС. Серед найбільш поширених можна виокремити такі:

негайна ратифікація Україною Римського статуту «практично нічого для нас не змінить із точки зору юрисдикції»^[9];
Суд буде завалений юридичним спамом росіян, які наштампують сотні заяв про «злочини, учинені ЗСУ»^[10];
жодна країна, яка воює (зокрема, Китай, Ізраїль, США), не ратифікувала статут, а ми країна, яка воює;
діяльність Суду витратна й малоефективна з погляду ухвалених вироків;
Україна буде змушена видавати власних громадян, що значно обмежить права людини^[11];
з початком повномасштабного вторгнення ратифікація Римського статуту — не на часі^[12].

Не вдаючись до детального аналізу наведених «аргументів», зазначимо, що питання повноправного членства України в МКС за 24 роки перетворилося на інструмент внутрішньополітичної боротьби. Ключові партії намагалися використати на свою користь як потенційну ратифікацію, так і зволікання з нею. Утім, після визнання Україною юрисдикції Суду за статтею 12(3) Римського статуту наша держава вже взяла на себе обов’язки, які охоплюють усі «ризики», що традиційно озвучувалися у зв’язку з повноправним членством.

Визнання юрисдикції у 2014–2015 роках означало:

обов’язок співпрацювати із Судом, зокрема щодо екстрадиції осіб;
відсутність будь-яких обмежень юрисдикції МКС щодо України як із погляду предмета (за винятком, злочину агресії), так і кола осіб (у тому числі українських військових);
відсутність будь-яких часових лімітів щодо попереднього вивчення ситуації в Україні та переходу до стадії розслідування (урешті, відбулося лише і у зв’язку з повномасштабним вторгненням);
зведення до мінімуму прав України — неможливість брати участь у засіданнях Асамблеї держав-учасниць, пропонувати свої кандидатури на посади тощо^[13].

Коли Римський статут набуде чинності для України та що робити із заявою за статтею 124?

Ухвалення Верховною Радою України закону про ратифікацію Римського статуту не означає автоматичне набуття Україною членства в МКС. Для завершення процедури ратифікації слід також проголосувати за так званий імплементаційний закон, який передбачає адаптацію національного законодавства до вимог статуту. Це, імовірно, відбудеться не раніше ніж у вересні. Далі Президент має підписати обидва закони, і наступний крок — здача ратифікаційної грамоти на зберігання Генеральному секретарю ООН. Після проходження 60 днів із цього моменту першого дня наступного місяця Україна стане повноправним членом МКС^[14]. Фактично, як і зазначала заступниця керівника Офісу Президента України Ірина Мудра, питання з ратифікацією буде закрите до кінця року^[15].

Україна ратифікувала Римський статут із заявою за статтею 124. Остання передбачає виключення юрисдикції Суду щодо воєнних злочинів, які можуть бути вчинені українськими громадянами, на сім років після набрання чинності Римським статутом для нашої держави.

Така заява є не індульгенцією, а вимушеним компромісом у зв’язку з внутрішньою політичною боротьбою й маніпуляціями під соусом «захисту українських військових». Правда ж полягає в тому, що протягом десяти років Суд має юрисдикцію щодо них і при цьому не ініціював жодного розслідування їхніх діянь, так само як видачі ордерів на арешт. У справі Гбагбо Палата попереднього провадження МКС постановила крізь призму Римського статуту та правила 44 Регламенту Суду, що за заявами в порядку, передбаченому статтею 12(3), прямо обмежуються дискреційні повноваження держав у визначенні ситуації, яка може бути розслідувана. Інакше кажучи, країни, які не є членами МКС, могли б використовувати Суд як політичний інструмент для вибіркового переслідування окремих злочинів або сторін у конфлікті^[16]. Натомість заяви за статтею 124, які можуть бути відкликані ще до проходження семирічного строку, як у випадку Франції, є суверенним правом держави, яка набуває членство в МКС^[17].

Вочевидь, заява України за статтею 124 вже обросла критикою з боку міжнародних експертів і неурядових організацій. Вона, справді, сприймається як вибірковий підхід до міжнародного правосуддя, подвійні стандарти та прагнення «приховати власні злочини». Викликає питання також (не)узгодженість між попередніми заявами України про визнання юрисдикції Суду та виключенням після ратифікації Римського статуту щодо українських громадян у контексті воєнних злочинів. Така неузгодженість частково може бути забезпечена шляхом відкликання Верховною Радою України попередніх заяв у зв’язку з набуттям повноправного членства в МКС. Водночас слід продовжувати просвітницьку роботу серед військових і політиків, щоб пояснити їм доцільність дострокового відкликання заяви за статтею 124.

Стурбованість викликає також імплементаційний закон № 11484^[18], який потрібно проголосувати у двох читаннях і який вартує окремого детального правового аналізу. Уже зараз слід зазначити, що «нашвидкуруч» переназвати статтю 438 без відтворення всіх елементів воєнних злочинів із посиланням на розроблені та «працюючі» стандарти розслідування видається недоцільним, особливо в умовах критики рішень національних судів за цією категорією злочинів. Залишається сподіватися, що це тимчасовий захід і в межах ратифікації Україною іншого міжнародного договору — Любляно-Гаазької конвенції про міжнародне співробітництво в розслідуванні та притягненні до відповідальності за злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та інші міжнародні злочини — національне кримінальне законодавство буде належним чином узгоджене з міжнародним кримінальним правом.

Що означає ратифікація Римського статуту для України?

Набуття Україною повноправного членства в МКС — історична подія та вагомий крок на шляху до забезпечення справедливості для постраждалих від міжнародних злочинів.

Ратифікація Римського статуту відкриває низку можливостей для нашої держави, серед яких такі:

здобуття прав члена Суду: винесення питань на розгляд Асамблеї держав-учасниць, визначення пріоритетів діяльності та розподіл бюджету, ініціювання, участь у розробленні та голосуванні за зміни до Римського статуту, зокрема щодо злочину агресії вже у 2025 році, висування кандидатури на зайняття посади судді у 2026 році тощо;
спрощення доступу постраждалих від міжнародних злочинів в Україні до Цільового фонду МКС;
додаткові важелі тиску на інших членів, які відмовляються або маніпулюють виконанням рішень Суду, у тому числі про затримання й екстрадицію осіб, які мають ордери на арешт;
наближення членства в ЄС та НАТО через виконання однієї з ключових вимог^[19], а також дотримання положень про ратифікацію Римського статуту в низці безпекових угод (наприклад, з Чехією, Німеччиною та Нідерландами).

Важливо підкреслити, що рф неодноразово висувала Україні вимогу відмовитися від ратифікації Римського статуту та відкликати заяву про визнання юрисдикції МКС. Своєю рішучістю долучитися до Суду в період активних бойових дій наша держава демонструє відданість міжнародному праву й готовність продовжувати боротьбу в юридичній площині.

^[1] https://www.icc-cpi.int/fr/news/le-procureur-de-la-cour-penale-internationale-fatou-bensouda-ouvre-un-examen-preliminaire-en

^[2] https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/itemsDocuments/2020-PE/2020-pe-report-ukr-rus.pdf

^[3] https://www.icc-cpi.int/news/situation-ukraine-icc-judges-issue-arrest-warrants-against-vladimir-vladimirovich-putin-and

^[4] https://www.icc-cpi.int/news/situation-ukraine-icc-judges-issue-arrest-warrants-against-sergei-ivanovich-kobylash-and

^[5] https://www.icc-cpi.int/news/situation-ukraine-icc-judges-issue-arrest-warrants-against-sergei-kuzhugetovich-shoigu-and

^[6] https://www.ohchr.org/sites/default/files/2023-08/A_HRC_52_CRP.4_En%20%28003%29.pdf, para. 875.

^[7] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003v710-01#Text

^[8] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-19#Text

^[9] https://www.radiosvoboda.org/a/news-maluska-ukraina-rymskyy-statut/31880061.html

^[10] https://t.me/OstapDrozdovOfficial/3031

^[11] https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/manipulyaciya-faktami-chi-naspravdi-ratifikaciya-rimskogo-statutu-e-velikoyu-problemoyu.html

^[12] https://www.radiosvoboda.org/a/news-maluska-ukraina-rymskyy-statut/31880061.html