Украв — поверни! Як працює інститут цивільної конфіскації та як не втратити здоровий глузд

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Украв — поверни! Як працює інститут цивільної конфіскації та як не втратити здоровий глузд

Цивільна конфіскація: механізми, проблеми й судова практика. Суть цивільної конфіскації

Цивільна конфіскація — це правовий інструмент, спрямований на вилучення необґрунтованих активів у дохід держави. На відміну від кримінального провадження, цивільна конфіскація має справу не з особою, а з активами, які вважаються необґрунтованими, якщо їх законне походження не доведено.

Олег Лозовий

7 January, 2025

335

Украв — поверни! Як працює інститут цивільної конфіскації та як не втратити здоровий глузд

Цей механізм спрямований на забезпечення прозорості й повернення незаконно отриманих ресурсів у державний бюджет і слугує чудовим інструментом забезпечення справедливості. Навіть найбільш обережні недоброчесні посадовці та члени їхніх родин схильні витрачати незаконно отримані доходи на купівлю майна, розкішний спосіб життя тощо. У таких випадках якраз і стане в пригоді інститут цивільної конфіскації.

Механізм цивільної конфіскації відповідає міжнародним стандартам, зокрема:

Конвенції ООН проти корупції (2003) — підкреслює необхідність прозорості статків посадовців;
Директиві ЄС 2014/42/EU — допускає конфіскацію активів поза межами кримінального провадження;
рішенню ЄСПЛ («Гогітідзе та інші проти Грузії») — підтверджує, що конфіскація майна незалежно від кримінального обвинувачення є правомірною, якщо дотримано справедливого балансу.

1. Презумпція необґрунтованості активів. Законодавство встановлює, що суд визнає активи необґрунтованими, якщо немає доказів їх законного походження. Ця презумпція спростовна: відповідач повинен надати докази законності набуття активів.

2. Тягар доказування. Відповідно до статті 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) тягар доказування перекладається на відповідача, якщо:

- є підтвердження зв’язку активів із посадовцем;
- наявна значна різниця між вартістю активів і законними доходами (мінімальний поріг — 1 003 500 гривень).

3. Стандарт доказування. Суд ухвалює рішення на основі стандарту переваги доказів (preponderance of the evidence). Це означає, що рішення ухвалюється на користь сторони, яка надала більш переконливу сукупність доказів.

4. Перевірка активів із 1998 року. На практиці аналізуються доходи посадовця, членів його родини, а також третіх осіб, починаючи з 1998 року. Це створює розширені можливості для виявлення незаконно набутого майна.

5. Суди та терміни позовної давності. Спори щодо цивільної конфіскації розглядаються у Вищому антикорупційному суді. Термін позовної давності для таких справ — 4 роки. Однак згідно з прикінцевими положеннями Цивільного кодексу України в період дії воєнного стану перебіг строків позовної давності призупиняється. Завдяки цьому зберігається можливість подати позов навіть після закінчення стандартного строку, якщо воєнний стан тривав у визначений період.

Відповідно до частини 2 статті 290 ЦПК України позов пред’являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» — 28 листопада 2019 року.

Одна з ключових особливостей процедури — виявлення опосередкованого володіння активами. Це означає, що посадовець може не бути прямим власником майна, але здійснювати контроль над ним через третіх осіб, таких як родичі чи довірені особи.

Докази опосередкованого володіння:

Спілкування через месенджери, наприклад WhatsApp. В одній зі справ відповідач переписувався з рієлтором, координуючи купівлю нерухомості, формально оформленої на третю особу. Суд визнав це доказом опосередкованого розпорядження активами. Витяг із судового рішення в справі № 991/2396/22:

«Відповідач-1 спілкувався з рієлтором особисто та здійснював переписку з ним за допомогою месенджера “WhatsApp” щодо визначення долі Активу-1 та Активу-2, які належать Відповідачу-2. Наприклад, рієлтор від абонента з номером НОМЕР_2, який відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, належить Відповідачу-1, отримав повідомлення зі змістом “Завтра сделка у нотариуса по переоформлению”, “У меня такое впечатления, что не ты, а я тебе должен”. Це свідчить про те, що ініціатором відносин з приводу набуття Відповідачем-2 Активу-1 та Активу-2 був саме Відповідач-1. Таким чином, судом встановлено, що саме спілкування Відповідачем-1 за допомогою месенджера “WhatsApp” щодо визначення долі Активу-1 та Активу-2, які належать Відповідачу-2» і є прикладом того, як особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Родинні або дружні зв’язки з номінальними власниками активів.
Створення умов для набуття майна третіми особами з подальшим фактичним розпорядженням цим майном.
Виявлення «неформалізованого права розпорядження», коли посадовець може прямо чи опосередковано впливати на долю активу.

Можливість суб’єкта декларування прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, охоплює значне коло факторів:

користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником і суб’єктом декларування (наприклад, проживання у квартирі, оформленій на родича);
систематичність, тривалість, спосіб, обсяг і зміст користування активом суб’єктом декларування (наприклад, регулярне користування автомобілем, зареєстрованим на друга);
наявність між власником та суб’єктом декларування родинних, дружніх або інших зв’язків, відносин підпорядкування тощо (наприклад, власник — близький друг, який діє в інтересах посадовця);
набуття активу номінальним власником на підставі правочину, у якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов’язана із суб’єктом декларування, в інтересах якої набувається актив (наприклад, купівля дачі на підставного власника за кошти посадовця);
фінансова спроможність третьої особи самостійно набути актив у власність (наприклад, відсутність доходів у номінального власника для придбання дорогого автомобіля);
створення суб’єктом декларування умов для набуття активів третьою особою (наприклад, передача коштів для оформлення майна на іншу особу);
здійснення суб’єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов’язаних з утриманням активу (наприклад, оплата комунальних послуг за квартиру, оформлену на іншу особу);
здійснення суб’єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов’язаних з ефективним використанням активу (наприклад, здача нерухомості в оренду в інтересах посадовця);
поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби (наприклад, ремонт будинку, оформленого на іншу особу);
можливість суб’єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, дозвіл членам сім’ї користуватися транспортним засобом, оформленим на друга);
можливість суб’єкта декларування відмовитися від активу (наприклад, передача права власності безкоштовно номінальному власнику);
можливість суб’єкта декларування впливати на долю активу, у тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо (наприклад, рішення про продаж або передачу майна іншій особі).

Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що при розв’язанні справи за позовом про визнання активів необґрунтованими з’ясуванню підлягають такі обставини:

Чи має суб’єкт, який, за твердженням позивача, набув необґрунтовані активи, статус особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування?
Чи поширюються на активи, про необґрунтованість яких стверджує позивач, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», тобто чи вони набуті після 28 листопада 2019 року?
Чи наявний зв’язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування?
Чи набуто активи в один зі способів, передбачених пунктом 2 частини 8 статті 290 ЦПК України, а саме:

безпосередньо у власність;
іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що:

таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або
особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними?

Чи можливо на підставі поданих доказів встановити, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, були набуті за рахунок законних доходів?
Чи відповідають заявлені позивачем об’єкти ознакам активу в розумінні частини 2 статті 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи (мінімальний поріг різниці — 1 003 500 грн)?
Чи сукупність доказів позивача більш переконлива порівняно із сукупністю доказів відповідача?

1. Справа, у якій посадовець обґрунтовував свій актив отриманою позикою розміром 140 000 доларів (№ 991/1786/22)

У цій справі відповідач стверджував, що кошти на його банківському рахунку — це позика від тестя. Суд встановив, що доходи родини тестя, включаючи витрати на нерухомість, були недостатніми для накопичення такої суми. Відповідач не надав переконливих доказів наявності в тестя 140 000 доларів. Рішення: активи визнані необґрунтованими.

Витяг із судового рішення:

«Тесть за період з четвертого кварталу 1998 по 2014 рік включно (тобто за 16 років) отримав 1 108 458,08 грн доходу.

Теща за період з 2001 по 2013 роки отримала доходи у розмірі 711 942 грн.

Брат дружини за період з третього кварталу 2002 по 2021 рік отримав 522 340 грн.

Також згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна тесть придбав за договором купівлі-продажу машиномісце № 68 площею 15,6 кв. м в цокольному поверсі житлового будинку АДРЕСА_3.

Теща за договором купівлі-продажу 11.07.2012 придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_4.

Брат дружини за договором купівлі-продажу 27.08.2013 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 за 925 038 грн.

За свідченням Відповідача, сума у 140 000 доларів США, яка належала батькам його дружини, перебувала у нього на збереженні з того моменту, як він виїхав з Донецька у 2014 році внаслідок воєнних дій. Тобто можливі доходи родини тестя після 2014 року для надання оцінки твердженню Відповідача щодо надання позики значення не мають.

Внаслідок аналізу зазначених даних про офіційні доходи та витрати родини тестя на придбання нерухомості Суд дійшов однозначного висновку про недостатність доходів тестя для акумулювання суми в розмірі 140 000 доларів США та надання її у позику Відповідачу. Доказів зворотного Суду не надано».

2. Справа, у якій посадовець пояснював законність походження свого активу подарунком бабусі (№ 991/2175/22), заслуговує на детальний аналіз, оскільки вона ілюструє ключові аспекти доказування в справах про визнання активів необґрунтованими.

Обставини справи

Відповідач стверджував, що кошти для придбання квартири отримав у подарунок від бабусі. Згідно з представленими поясненнями, джерелами цих коштів були:

1. Пенсійні заощадження бабусі: 270 668 гривень, накопичені за період із 2010 по 2021 рік, конвертовані у валюту.
2. Кошти від продажу будинку у 2001 році: 8 660 євро.
3. Інші заощадження сім’ї: 6 000 доларів США, які, за твердженням відповідача, були накопичені до 2001 року.

Позиція суду

1. Пенсійні заощадження

Суд погодився з обґрунтованістю наявності цієї частини коштів, оскільки надані докази підтверджували суму пенсій, отриманих бабусею. Однак суд звернув увагу на те, що відсутність документів, які підтверджують конвертацію цих коштів у валюту (долари або євро), ускладнює повну оцінку їх використання.

2. Кошти від продажу будинку

Факт продажу будинку у 2001 році було підтверджено договором купівлі-продажу та свідченнями покупця. Суд визнав, що отримання 8 660 євро обґрунтоване, оскільки в той період операції в іноземній валюті були поширеними, особливо для заощаджень в умовах інфляції.

3. Інші заощадження

Суд піддав сумніву існування 6 000 доларів США, оскільки відповідач не зміг надати належних доказів їх походження. Станом на 2001 рік ця сума була значною для середньостатистичної родини, і без підтверджуючих документів її накопичення виглядало недостовірним.

Висновок суду

Суд визнав обґрунтованими тільки ті кошти, джерела яких були належним чином підтверджені документами або свідченнями. Таким чином:

Загальна сума обґрунтованих активів становила 270 668 гривень (пенсійні заощадження) і 8 660 євро (від продажу будинку).
Решта коштів була визнана необґрунтованою через відсутність документів.

Аналіз здорового глузду

1. Документальне підтвердження обміну валюти

Вимога до бабусі зберігати чеки про обміни валюти, здійснені понад десять років тому, а також підтвердити накопичення 6 000 доларів США на 2001 рік — дискусійна. Умови 2001 року не передбачали обов’язкової архівації таких документів для фізичних осіб. Це ставить питання про доцільність вимоги документального підтвердження в ситуаціях, де такі документи могли бути втрачені або знищені.

2. Врахування соціальних реалій

Продаж будинку та заощадження коштів у валюті видаються логічними з огляду на інфляційні процеси того часу. Це свідчить про раціональну поведінку бабусі як власниці коштів.

3. Недоцільність зберігання чеків

Умови зберігання паперових документів, таких як чеки, не передбачають їх довговічності. Через кілька років ці документи можуть втратити придатність для використання. Вимога зберігати їх протягом десятиліть може суперечити здоровому глузду через відсутність прямої необхідності для звичайних громадян.

Уроки із цієї справи

Необхідно розробити чіткі критерії для оцінки старих операцій. Законодавство має враховувати давність і технічну складність надання доказів операцій, здійснених у далекому минулому.
Визнати соціальні реалії. Суд має враховувати економічну ситуацію та умови, за яких здійснювалися фінансові операції.

Справи такого типу підкреслюють необхідність розроблення більш чітких і справедливих підходів до оцінювання активів і доходів з урахуванням як об’єктивної реальності, так і принципів здорового глузду.

Довгострокове зберігання документів. Вимога зберігати квитанції або чеки про обмін валюти в українських реаліях (інфляція, відсутність стабільних архівних систем) не є практичною. Натомість слід зосереджуватися на системній оцінці фінансового стану особи за іншими доступними джерелами доказів.
Аналіз економічних умов. Суд має також враховувати типову практику для України у 1990-х і 2000-х роках через нестабільність національної валюти.

Єдині стандарти судових рішень:

Виробити чіткі підходи до оцінювання активів, їх зв’язку з доходами та конфіскації.

Удосконалення доказової бази:

Чітко законодавчо врегулювати процес збору доказів.