Останніми днями виникло чимало дискусій навколо підписання Президентом України закону, яким внесено зміни до статті 161 КК України та криміналізовано прояви антисемітизму.
Визначення самого антисемітизму закріплене в Законі «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні», і до таких проявів віднесено, зокрема, заперечення факту переслідування і масового знищення євреїв під час Другої світової війни (Голокост).
Такі зміни підкреслюють, що викривлення чи заперечення визнаних історичних фактів набуває не лише суспільного, а і юридичного значення. У світовій практиці вже були випадки, коли подібні питання ставали предметом судового розгляду. Така історія стала сюжетом фільму «Заперечення» (Denial, 2016, режисер Мік Джексон) — інтелектуально насиченої драми, заснованої на реальних подіях і книзі History on Trial: My Day in Court with a Holocaust Denier.
Сюжет фільму розповідає про конфлікт між історикинею Деборою Ліпштадт і Девідом Ірвінгом, який переводить академічну дискусію в площину позову про дифамацію (Irving v. Penguin Books Ltd.).
За позовом Ірвінга, Ліпштадт у своїй книзі безпідставно зруйнувала його репутацію, звинувативши його у фальсифіікації історичних фактів і назвала заперечувачем Голокосту, тому він вимагає визнати ці твердження неправдивими. Незвична ця судова справа, тому що в британському праві у справах про дифамацію тягар доведення лежить на відповідачеві. Так, історикиня Ліпштадт має обґрунтувати не лише свою позицію, а й фактично підтвердити історичну істину в межах судового процесу. Це додає фільму серйозності, адже вимагає від глядача значної уваги до деталей і вибудовує для відповідачки суворі межі емоційності й особливої ретельності до вибору стратегії.
Це доволі нетиповий судовий трилер, адже він не просто є реконструкцією суду. Фільм більше про те, як істина проходить процедуру доказування. Цікавою картина, та й справа загалом, є ще в контексті використання судової експертизи у справі, яка фактично досягає рівня академічного дослідження. Експерти не просто підтверджували факти, а показували, як їх можна викривити — через вибірковість, виривання з контексту чи некоректне тлумачення.
Особливу атмосферу створює зображення британської судової системи, судді, який виступає арбітром, втілення змагальності сторін і представлення ними доказів.

Окремої уваги заслуговує акторська гра Рейчел Вайс у ролі Ліпштадт, яка чудово показала внутрішню напругу навіть у мовчанні, і Тімоті Сполл у ролі Ірвінга, який є напрочуд переконливим у просуванні напівправди, що є частиною небезпечної тактики діяти правовими інструментами, використовуючи їх для легалізації сумнівних тез.
Загалом, «Заперечення» виглядає міждисциплінарним фільмом, який працює на межі права, історії та етики. Він не дає простих відповідей і не знімає напруги, а змушує глядача задуматися про істину і її доказовість.