Викривач корупції: формальність чи необхідність?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Викривач корупції: формальність чи необхідність?

Окремі питання участі викривача в кримінальному провадженні досліджували науковці й практики Ірина Гловюк, Василь Луцик, Віра Михайленко та інші. Однак, незважаючи на значний внесок вчених і практиків, за чинного законодавчого регламентування проблемні аспекти правозастосування вказаного інституту в практичній діяльності все ще існують.

Валерій Жидков

2 July, 2024

623

Викривач корупції: формальність чи необхідність?

Мета цієї публікації — дослідження актуальних питань, пов’язаних із визначенням:

міжнародних зобов’язань щодо захисту викривачів;
процесуального статусу викривача;
розмежування його статусу від заявника, свідка, потерпілого, конфідента;
формування судової практики;
удосконалення його дефініції та практичного застосування.

Для кращого розуміння статусу викривача необхідно зупинитися на вимогах міжнародних конвенцій, що регламентують це питання і з урахуванням яких він імплементується в Україні.

Міжнародні зобов’язання щодо захисту викривачів

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) визначає, що кожна сторона вживатиме таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення ефективного й належного захисту: a) тих, хто повідомляє про кримінальні злочини, визначені у статтях 2–14, або в інший спосіб співробітничає з органами слідства та переслідування; b) свідків, які дають показання стосовно цих злочинів (стаття 22 Конвенції) [1].

Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією (1999) передбачає створення кожною стороною у своєму внутрішньому законодавстві належного захисту проти будь-якої необґрунтованої санкції щодо працівників, які мають достатні підстави підозрювати корупцію та які добросовісно доповідають про свої підозри відповідальним особам або компетентним органам (стаття 9) [2].

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції зазначає, що кожна держава-учасниця розглядає можливість включення до своєї внутрішньої правової системи належних заходів для забезпечення захисту будь-яких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов’язані зі злочинами, передбаченими цією конвенцією, від будь-якого несправедливого поводження (стаття 33) [3].

Директива (ЄС) 2019/1937 Європейського парламенту і ради ЄС від 23 жовтня 2019 року «Про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства союзу» застосовується до осіб, які повідомляють про порушення і які працюють у приватному або державному секторах, що отримали інформацію про порушення в межах робочої діяльності (стаття 4) [4].

Положення Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції передбачають, що викривач може повідомляти про такі злочини, як хабарництво посадових осіб, у тому числі в представницьких органах, міжнародних організаціях, міжнародних парламентських асамблеях, посадових осіб міжнародних судів; зловживання впливом; хабарництво в приватному секторі.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією до таких злочинів також відносить відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов’язаних із корупцією, і фінансові злочини.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції додатково визначає відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом (стаття 23); приховування (стаття 24) і перешкоджання здійсненню правосуддя (стаття 25).

У широкому розумінні вищенаведених міжнародних договорів викривачем є особа, яка добросовісно й обґрунтовано повідомляє про визначені кримінальні злочини та дає покази стосовно них.

У вузькому сенсі викривачем є особа, яка повідомляє про порушення в приватному або державному секторах, якій така інформація стала відома саме під час робочої діяльності (стаття 4 Директиви (ЄС) 2019/1937).

Така двозначність дефініції викривача в міжнародних документах позначилася на його визначенні в законодавстві України.

Регламентація в національному законодавстві кримінальних правопорушень, у яких особа може мати статус викривача, відрізняється від злочинів, що зазначені в положеннях вищевказаних конвенцій, оскільки останні передбачають дещо інший перелік кримінально караних діянь. Це питання більш детально буде розглянуто після ознайомлення з національним законодавством України.

Переходячи до національного законодавства, зазначимо, що воно містить два визначення викривача.

Зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України (далі — КПК України) передбачає, що викривач — це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування (пункт 16^-2частини першої статті 3 КПК України).

Перелік корупційних правопорушень наведено в примітці до статті 45 Кримінального кодексу України (далі — КК України).

Натомість Законом України «Про запобігання корупції» (далі — Закон) визначено, що викривач — це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання (абзац 20 частини першої статті 1 Закону).

Як бачимо, запропонований Законом перелік умов, за яких особа стає викривачем, ширший і більш конкретизований, ніж у КПК України, який не передбачає додаткових умов щодо зазначених у Законі сфер діяльності (роботи, навчання тощо).

Така різна законодавча регламентація умов визнання особи викривачем ускладнює розуміння цього учасника кримінального провадження як правозастосовниками-практиками, так і особами, які можуть належати до потенційних викривачів. Зупинюся на двох проблемних питаннях, що виникають у зв’язку із цим на практиці.

По-перше, щодо обов’язковості таких додаткових умов, визначених Законом, як трудова, професійна, господарська, громадська, наукова діяльність, проходження служби чи навчання або участь у передбачених законодавством процедурах, за яких викривач міг дізнатися про кримінальне правопорушення.

Оновлені Роз’яснення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі — НАЗК) № 2 від 12 червня 2023 року «Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні» визначають, що в разі відсутності хоча б однієї вищевказаної в абзаці 20 частини першої статті 1 Закону умови особа не може вважатися викривачем [5]. Такі роз’яснення, хоч і відображають позицію НАЗК із цього питання, проте не узгоджуються з КПК України, які не містять зазначених у Законі умов щодо сфер діяльності (роботи, навчання тощо).

Таким чином, з урахуванням положень Закону та згаданих Роз’яснень НАЗК не кожен, хто повідомив про корупційне кримінальне правопорушення, визначене в статті 45 КК України, набуває статусу викривача.

Стає зрозуміло, що Роз’яснення НАЗК врахували положення Директиви (ЄС) 2019/1937, яка пов’язує такого інформатора саме сферою робочої діяльності.

Слід зазначити, що особи, які можуть вважати себе викривачами, навряд чи будуть здійснювати порівняльний аналіз законів і роз’яснень, а насамперед спиратимуться на один із законів (КПК України або Закон), що відрізняються в цій частині, очікуючи від держави захисту. Проте відповідно до Закону мати статус викривача не можуть.

Натомість Закон передбачає, що викривач може повідомити про можливі факти корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень шляхом використання внутрішніх каналів, зовнішніх каналів або регулярних каналів повідомлень такої інформації (частина перша статті 1 Закону), доступ до яких може мати будь-який громадянин (не лише пов’язаний визначеною Законом сферою діяльності (роботи, навчання тощо).

Таким чином, будь-яка особа, яка повідомила за допомогою використання означених каналів передавання інформації про певний факт корупційних діянь, що їй став відомий не у зв’язку з визначеною Законом сферою діяльності (роботи, навчання тощо), помилково може вважати себе викривачем. Такі випадки вже траплялися на практиці.

Тому найкращим урегулюванням цього питання є єдине законодавче визначення поняття викривача та уточнення його додаткових ознак й умов визнання.

По-друге, виникає резонне запитання: «Чи є викривачем особа, яка повідомляє про кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією, передбачене статтями 366^-2, 366^-3 КК України», які законодавець не відносить до корупційних?

Формулювання, наведені в Законі, передбачають, що викривачем може бути особа, яка повідомляє про пов’язані з корупцією правопорушення та інші порушення цього Закону, що нібито надає формальні підстави визнавати в кримінальному провадженні викривачами осіб, які повідомляють про кримінальні правопорушення, пов’язані з корупцією, однак це не узгоджується з КПК України.

Тому слід погодитися з І. Гловюк і В. Луциком, які вважають, що вказана прогалина в законі має бути якнайшвидше усунена, оскільки чинна наразі редакція дефініції викривача формально не дозволяє визнавати викривачами осіб, які повідомили про вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією [6], що значно спростить розуміння та правозастосування інституту викривача.

Порівнюючи регламентацію кримінально караних діянь, у яких особа набуває статусу викривача, визначених зазначеними положеннями національного законодавства, а також вищевказаних конвенцій, наголосимо, що останні передбачають інший перелік таких діянь. Зокрема, особа може набувати статусу викривача, повідомивши в тому числі про такі злочини: відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов’язаних із корупцією; фінансові злочини; відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом; приховування; перешкоджання здійсненню правосуддя.

Указані діяння КК України не відносить до корупційних кримінальних правопорушень, тому, повідомивши про них, особа не набуде статусу викривача.

Натомість національне законодавство додатково передбачає, що викривачі можуть повідомляти про такі кримінальні правопорушення: викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України); у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, передбачені статтями 308, 312, 313, 320 КК України; викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (стаття 357 КК України); викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 410 КК України) у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем.

Розмежування статусу викривача від заявника, свідка, потерпілого та конфідента

Після подання заяви або повідомлення про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування викривач має процесуальний статус заявника з відповідним переліком прав. За своїм процесуальним статусом викривач є заявником (пункт 25 частини першої статті 3, частина третя статті 60 КПК України) із ширшим колом процесуальних прав.

Так, заявник, який є викривачем, окрім передбачених частиною другою статті 60 КПК України прав, має право в порядку, встановленому Законом, отримувати інформацію про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням (частина третя статті 60 КПК України).

Така інформація надається слідчим або прокурором у строк не більше ніж п’ять днів із моменту подання заяви (частина друга статті 60 КПК України).

Слідчий, дізнавач протягом 24 годин із моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у письмовій формі повідомляє НАЗК про початок досудового розслідування за участю викривача, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п’ятою статті 60 КПК України.

Копія зазначеного повідомлення НАЗК надається викривачу (частина дев’ята статті 214 КПК України), а його форма визначається додатком 2 до Роз’яснень НАЗК № 2 від 12 червня 2023 року «Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні».

КПК України не відносить викривача до сторін кримінального провадження, не визначає його статусу при допиті, що також призводить до неоднакового розуміння його постаті в кримінальному процесі слідчими та прокурорами, оскільки в практичній діяльності трапляються випадки його допиту саме як викривача.

У більшості випадків викривач є свідком, оскільки йому відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і він викликається для давання показань (стаття 65 КПК України). За винятком осіб, визначених частиною другою статті 65 КПК України, які не можуть бути допитані як свідки.

Набувши статус свідка, він має права та обов’язки свідка, проте також має певні додаткові права та гарантії, визначені КПК України та Законом, яких не має свідок, що не є викривачем.

За певних умов викривач може бути потерпілим, якщо йому завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, і відповідно мати права й обов’язки потерпілого, передбачені статтею 56 КПК України. Як приклад, саме з урахуванням завданої моральної шкоди викривач був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні за фактом пропозиції, обіцянки або надання йому неправомірної вигоди (судова справа № 554/14287/15-к).

Оскільки викривач, повідомивши про корупційне кримінальне правопорушення, може надалі переслідуватися та притягатися до різної юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, цивільної, кримінальної) за свою активну позицію в протидії так званій внутрішньосистемній корупції, Закон передбачає не лише права та гарантії захисту викривача, але й цілу систему державного захисту таких осіб.

Таким чином, імплементація вказаного учасника кримінального провадження до національного законодавства України є не формальним виконанням міжнародних зобов’язань, а необхідністю захисту осіб, які повідомляють про корупційні правопорушення.

Відсутність законодавчого визначення особи, яка здійснює конфіденційне співробітництво з органами правопорядку, ускладнює більш повне розмежування викривача й конфідента, оскільки фактична співпраця конфідента з органами правопорядку може бути розпочата до початку досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Якщо ж зупинитися на конфіденційному співробітництві викривача з агентами держави в кримінальному провадженні, то воно повинно відповідати вимогам КПК України, Європейській конвенції з прав людини та практиці Європейського суду з прав людини. Обов’язковою умовою такого співробітництва повинна бути відсутність підбурювання, активних дій і схилення з боку конфідента певних осіб до вчинення злочину з метою їх викриття, тобто провокації вчинення злочину (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року; «Тейшейра де Кастро проти Португалії» від 26 лютого 2001 року).

Судова практика

Зупиняючись на національній судовій практиці участі викривача в кримінальному провадженні, відзначимо, що наразі вона формується, є різною й характеризується невеликою кількістю вироків, переглянутих у касаційному порядку, що свідчить про відсутність сталості із цих питань.

Вироки, якими визнано, що мала місце провокація злочину, а викривач — провокатор.

Вироком суду від 27 грудня 2022 року в справі № 501/2141/14-к обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 190 і частиною четвертою статті 27 та частиною 1 статті 369 КК України, визнано невинуватим на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв’язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, і виправдано. Суд погодився із захистом, що всі обставини свідчать про те, що (викривач-потерпілий) раніше був працівником органу правопорядку й далі постійно співпрацював із ними із метою створення штучних доказів для органів правопорядку.

Суд, аналізуючи таку «активність» потерпілого, вважає, що присутні ознаки залучення його до цієї справи як «штатного заявника», що ставить під сумнів добросовісність потерпілого як викривача. Суд зауважує, що доводи сторони захисту про сплановану провокацію сторона обвинувачення не спростувала й не намагалася спростувати [7]. Апеляційний перегляд справи триває.

Вироком суду від 29 червня 2022 року в справі № 202/1949/21 обвинувачену визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, і виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв’язку з недоведеністю того, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.

Суд дійшов висновку, що дії викривача (мав статус свідка), який за відсутності будь-яких дій із боку обвинуваченої, спрямованих на отримання хабаря, звернувся до органів поліції із заявою про злочин, мали провокативний характер, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, співробітники органів правопорядку не обмежилися пасивним розслідуванням, а виступили з активними діями, оскільки не провели перевірку й не отримали доказів зовнішньої інформації про вчинення обвинуваченою чи готування до вчинення злочинів, не підтвердили її перед судом, самі зініціювали інформацію про злочин, зустрічі викривача з обвинуваченою, провели так звану оперативну закупівлю, підбуривши обвинувачену діями викривача на вчинення інкримінованого їй злочину з метою її подальшого викриття, який не був би вчинений обвинуваченою без будь-якої участі з боку органів правопорядку, оскільки до їх втручання обвинувачена не була помічена в протиправних діях, і співробітники органів правопорядку не «приєдналися» до злочину, який особа вже почала вчинювати, а безпосередньо спонукали й підбурили її до його вчинення [8].

Апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, у касаційному порядку вирок суду не переглядався.

Активність і наполегливість викривача може бути викликана власним інтересом, оскільки він може мати всі необхідні підстави для ухвалення законного рішення.

Натомість постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 8 вересня 2021 року в справі № 279/2578/18 частково задоволено касаційну скаргу прокурора.

Виправдувальний вирок суду від 6 липня 2020 року, яким обвинуваченого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасовано й призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Верховний Суд не погодився з висновком попередніх судів про те, що викривач неодноразово залучався в кримінальних провадженнях як викривач у зв’язку з обвинуваченням інших осіб у вчиненні корупційних правопорушень при схожих обставинах, що вказує на те, що в ході досудового слідства були грубі порушення норм кримінально-процесуального законодавства та вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Також судом зазначено, що матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що викривач спонукав останнього до фінансової вигоди.

Окрім того, Верховний Суд відзначив, що поза увагою судів залишився той факт, що активність і наполегливість (викривача) могли бути викликані саме власним інтересом, оскільки він мав усі необхідні підстави для встановлення групи інвалідності й саме тому ініціював відповідні питання до лікарсько-консультативної комісії, головою якої був обвинувачений [9].

Право на винагороду викривачу. Апеляція викривача

За повідомлення про корупційний злочин, активне сприяння його розкриттю, якщо грошовий розмір предмета злочину або завдані державі збитки від такого злочину в п’ять тисяч і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину, викривачу виплачується винагорода у вигляді десяти відсотків від грошового розміру предмета корупційного злочину або від завданого державі збитку після ухвалення обвинувального вироку суду, але не більше ніж три тисячі мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину (частина перша статті 130^-1 КПК України), що є заохочувальною відзнакою держави важливості співпраці з таким викривачем.

При цьому передбачені певні обмеження цього права. Так, право на винагороду не має особа, яка повідомила про корупційний злочин у межах угоди в кримінальному провадженні або яка є співучасником корупційного злочину, про який вона повідомила; повідомила про корупційний злочин як викривач, маючи при цьому можливість для здійснення офіційного повідомлення про виявлений злочин у межах реалізації своїх службових повноважень (частина третя статті 130^-1 КПК України).

Проте викривач має право оскаржити судове рішення в частині, що стосується його інтересів під час розв’язання питання виплати йому винагороди як викривачу (частина сьома статті 130^-1 КПК України), тобто на апеляційне оскарження судового рішення в частині, що стосується його інтересів під час розв’язання питання виплати йому винагороди як викривачу (пункт 9^-³частини першої статті 393 КПК України).

На практиці вже виникали суперечності щодо права викривача на винагороду та оскарження такою особою в апеляційному порядку вироку суду, яким йому відмовлено у виплаті винагороди.

Так, вироком Вищого антикорупційного суду від 24 березня 2023 року в справі № 991/2197/22 обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України. Судом встановлено, що підстави для виплати винагороди викривачу відсутні (10.2). З приводу виплати винагороди викривачу в цьому кримінальному провадженні колегія суддів звернула увагу на таке.

Викривач на час пропозиції йому неправомірної вигоди обіймав посаду директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України. Згідно з положенням про цей департамент, директор департаменту в межах повноважень забезпечує проведення регулярного оцінювання корупційних ризиків у діяльності департаменту й організовує здійснення відповідних антикорупційних заходів. Відповідно до статті 24 Закону особи, уповноважені на виконання функцій держави, прирівняні до них особи в разі надходження пропозиції неправомірної вигоди зобов’язані невідкладно письмово повідомити про такий факт безпосереднього керівника (за наявності), спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції (10.2.2).

Оскільки останній як директор департаменту в межах реалізації своїх службових повноважень офіційно повідомив про виявлений злочин, він не має право на винагороду [10].

На вказаний вирок суду викривачем подано апеляцію, яку задоволено.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 9 листопада 2023 року вирок суду від 24 березня 2023 року змінено в частині виплати викривачу винагороди.

Суд зазначив, що з огляду на те, що останній самостійно виявив корупційне правопорушення й повідомив про це спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції про факти порушення законодавства у сфері запобігання й протидії корупції, то колегія суддів вважає, що на нього розповсюджується правовий статус викривача й гарантії захисту.

Судом зобов’язано органи державного казначейства здійснити виплату винагороди викривача за рахунок Державного бюджету України за процедурою безспірного списання в розмірі 1 680 000 (один мільйон шістсот вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок [11].

Висновки

За результатами порівняння регламентації кримінально караних діянь, повідомивши про які, особа набуває статусу викривача, визначених національним законодавством України, а також згаданих міжнародними конвенціями, можемо зробити висновок, що останні передбачають інший перелік таких діянь. Зокрема, конвенції, окрім корупційних злочинів, на відміну від законодавства України, до них відносять також фінансові злочини; відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов’язаних із корупцією; відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом; приховування; перешкоджання здійсненню правосуддя.

Натомість законодавство України до таких діянь відносить корупційні кримінальні правопорушення, а також умовно корупційні кримінальні правопорушення, передбачені статтями 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, і тільки у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем.

Національне законодавство надає різні визначення викривача, оскільки Закон містить ширший і більш конкретизований перелік умов, за яких особа набуває такого статусу, на відміну від КПК України, який не передбачає додаткових умов щодо згаданих у Законі сфер діяльності (роботи, навчання тощо). Як наслідок, це зумовлює складнощі в правозастосуванні, пов’язані з визначенням особи викривачем.

Наведене в КПК України поняття викривача не дозволяє визнавати такими осіб, які повідомили про вчинення кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією.

Урегулюванню цього питання сприятиме єдине законодавче визначення поняття викривача та уточнення його додаткових ознак та умов визнання.

Впровадження вказаного учасника кримінального провадження в національне законодавство є не лише виконанням міжнародних зобов’язань України, визначених згаданими конвенціями, а необхідністю створення надійної системи захисту осіб, які повідомляють про корупційні кримінальні правопорушення та співпрацюють з органами правопорядку, з метою їх захисту й недопущення можливого переслідування.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101#Text
Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_102#Text
Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16#Text
Директива (ЄС) 2019/1937 Європейського парламенту і ради ЄС від 23 жовтня 2019 року «Про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства союзу». URL: https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2023/06/Dyrektyva-YES-20191937.pdf
Роз’яснення Національного агентства з питань запобігання корупції № 2 від 12 червня 2023 року «Щодо правового статусу викривача у кримінальному провадженні». URL: https://wiki.nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2023/06/Rozyasnennya-vid-12.06.23-2-SHHodo-pravovogo-statusu-vykryvacha.pdf
Луцик В. В., Гловюк І. В. Кримінально-процесуальний статус викривача: проблемні питання. Юридичний науковий електронний журнал. № 10/21. URL: http://www.lsej.org.ua/10_2021/140.pdf
ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109061234
ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104984800
ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99648270
ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109780532
ЄДРСР. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115124621

викривач

Схожі статті

Впливай — викривай, або Викривання як феномен кримінального провадження