Виправдувальні вироки в Україні: міф чи реальність?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Виправдувальні вироки в Україні: міф чи реальність?

В Україні неодноразово проводилися реформи правоохоронної та судової системи. У 2006 році прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». У 2012 році для виправлення ситуації введено в дію Кримінальний процесуальний кодекс України, яким проголошено принципи верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності вини, зокрема й те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Нижче проаналізуємо, чи призвело це до змін у системі.

Олег Мицик

10 April, 2026

118

Виправдувальні вироки в Україні: міф чи реальність?

Відповідно до статистики, наданої Державною судовою адміністрацією, у 2008–2013 роках показник осіб, виправданих судами першої інстанції, становив близько 0,6 %. З 2014 року показник трішки покращився — до понад одного відсотка. Для порівняння: у країнах ЄС цей показник становить понад 8 %. Якщо ж проаналізувати категорію проваджень, за якими ухвалені виправдувальні, то найбільша кількість виправдувальних вироків у провадженнях проти спеціальних суб’єктів: правоохоронців, суддів, держслужбовців. У цих випадках суди частіше дослухаються до аргументів сторони захисту про недопустимість доказів чи відсутність складу кримінального правопорушення. Значною мірою це пов’язано з тим, що в такій категорії злочинів, особливо якщо справа перебуває на розгляді ВАКСу, якість захисту зазвичай є значно вищою.

Що ж до категорій злочинів зі звичайними суб’єктами, то кримінальний процес, згідно зі статистикою, має обвинувальний ухил. Чому ж так трапляється?

У деяких країнах ЄС існує система попередньої фільтрації справ прокурорами: до скерування справ до суду кожна з них проходить стадію вивчення прокурором для визначення, чи достатньо доказів і чи взагалі наявний склад кримінального правопорушення в діях особи. Це дозволяє уникнути скерування до суду сумнівних справ.

В Україні, на жаль, такої системи немає. Найчастіше пріоритетом системи обвинувачення є показники розкриття і скерування справ до суду. Людина стає лише статистикою. До цього призводить те, що у випадку стягнення шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, до слідчих і прокурорів, які все ж наважились направити справу до суду, ні регрес, ні покарання за недобросовісне слідство фактично не застосовується.

Наявний також принцип кругової поруки: судді й прокурори є давніми знайомими та працюють у режимі узгодження інтересів — такі особи не хочуть псувати відносини винесенням виправдувального вироку. А коли справа починає розсипатись у суді, сторона обвинувачення і суд всіляко затягують судовий розгляд для того, щоб особа, яку притягають до відповідальності, втомилась і швидше погодилась на звільнення від кримінальної відповідальності за спливом строків (ст. 49 Кримінального кодексу України), а не плекала мрію про виправдання.

Так, виправдувальний вирок досі залишається дивом, за яким стоїть величезна праця адвоката й/або принципова позиція суду. І найбільшою рідкістю є те, що цей вирок встоїть у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Розгляньмо приклад.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ СПРАВИ

Це історія про формальне ставлення до доведення складу злочину правоохоронцями. Уявіть ситуацію, де жінка, яка є особою з інвалідністю й отримує відповідну пенсію, здійснює догляд за своїм братом, який також є особою з інвалідністю у зв’язку з психічними розладами. За здійснення такого догляду вона отримувала компенсацію від держави — близько тисячі гривень. Оскільки такої суми було явно недостатньо для належного догляду за братом, жінка була змушена поїхати за кордон на заробітки.

У 2021 році правоохоронці, на мою думку, женучись за масовим показниками розслідування кримінальних справ, почали діяти за такою схемою: брали списки осіб, які отримують допомогу на догляд, отримували дані з Державної прикордонної служби щодо того, хто з цих осіб виїжджав за кордон, і масово висували їм підозри. Обвинувачення полягало в тому, що такі особи, виїжджаючи за кордон, не доглядали за відповідними особами й не повідомили про це соціальну службу, а отже, заволоділи бюджетними коштами в шахрайський спосіб.

У цьому ж випадку поки жінка перебувала за кордоном і заробляла кошти для догляду за братом, оскільки соціальна допомога є явно мізерною, догляд фактично здійснював чоловік обвинуваченої на ті кошти, які жінка нібито незаконно привласнила. Попри те, що жінка повідомляла ці обставини правоохоронцям, вони все ж повідомили їй про підозру і вмовили укласти угоду про примирення з потерпілим (органом соціальної служби), де вона нібито повністю визнає свою вину в скоєному. Окрім цього, сторона обвинувачення ще й вмовила жінку відшкодувати заподіяну за версією обвинувачення шкоду, яка становила 5048,92 грн.

Цю справу скерували до місцевого суду разом з угодою про примирення з потерпілим. Коли ж принциповий суддя в підготовчому судовому засіданні почав з’ясовувати, чи визнає обвинувачена свою вину, жінка повідомила, що нічого протиправного не вчиняла, і знову перелічила всі обставини, про які повідомляла й на слідстві. Суд першої інстанції відмовився затверджувати таку угоду і призначив справу до судового розгляду.

Сторона обвинувачення чинила шалений опір. Будучи обізнаною про те, що в судді закінчується строк повноважень, прокуратура, зокрема й за допомогою потерпілого — органу соціального захисту — намагалась зірвати судові засідання: представники потерпілого не прибували в судові засідання, у прокурора раптово нібито погіршувався стан здоров’я під час засідань, прокуратура просила надати їй час для підготовки до судових дебатів. Однак суд першої інстанції проявив виняткову принциповість і визнав жінку невинуватою у зв’язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Найбільшим успіхом було те, що нам вдалося втримати цей вирок у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

ЯКІ НАСЛІДКИ ДЛЯ ПРАВООХОРОНЦІВ

Згодом на користь виправданої було стягнуто 105 тисяч гривень моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури. У цьому випадку суди застосували коефіцієнт 1,5, оскільки строк перебування жінки під слідством і судом був невеликим: лише 10 місяців.

Відшкодування заподіяної особі шкоди в таких випадках регулюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі — Закон). Цей Закон передбачає чотири підстави для відшкодування шкоди:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

3) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Слід зазначити, що відповідно до судової практики відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення є ще однією підставою для відшкодування, хоча така і прямо не передбачена Законом.

У вказаних випадках особа має право на відшкодування: заробітку й інших грошових доходів, які вона втратила внаслідок незаконних дій; майна, конфіскованого або зверненого в дохід держави судом, вилучене органами; штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат; витрат на правову допомогу, сплачених особою під час кримінального провадження; моральної шкоди.

Розмір моральної шкоди обраховується, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом першої інстанції за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Такий розмір є гарантованим мінімумом, який презюмується і не підлягає зменшенню.

Взагалі, ця практика не є рідкісною. У Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти багато таких рішень про стягнення коштів. Нижче наведено ще декілька прикладів з власної практики:

Стягнуто 186 558,50грн моральної шкоди та 55 102 грн витрат на правову допомогу в кримінальній справі — особа обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України: працюючи заступником директора банку, він нібито надав дозвіл на зняття заборони з Єдиного реєстру для реєстрації заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та вилучення з Державного реєстру житлового будинку, який перебував в іпотеці. Проте під час захисту Клієнта ми встановили, що коли вищевказане нерухоме майно відчужувалось, Позивач надав нотаріусу паспорт із вклеєною фотографією Позивача у віці 45 років. Однак на той момент Виправданий ще не досяг цього віку і, відповідно, ніяк не міг надати такий паспорт. Попри те, що мій Клієнт повідомляв ці дані правоохоронцям ще на слідстві, він усе ж був змушений доводити свою невинуватість уже в суді.

Стягнуто 450 418грн втраченого заробітку, 122 000грн витрат на правничу допомогу в кримінальній справі, 636 266 грн моральної шкоди — керівник Рівненської митниці ДФС обвинувачувався в тому, що вчинив розтрату майна шляхом використання в особистих цілях службового легкового автомобіля митниці, призначеного для нього пального і шляхом безпідставної виплати заробітної плати й перерахування єдиного соціального внеску водію митниці на загальну суму 3236,74 грн (ч. 2 ст. 191 КК України). Попри те, що Позивач здійснював службові поїздки до м. Києва у зв’язку з викликами керівництва і загальна сума заподіяної шкоди була предметом адміністративного правопорушення, а не кримінального, Позивач 6,5 років був змушений доводити свою невинуватість у судах.

Стягнуто 256 000грн моральної шкоди і 556 000 грн витрат на правничу допомогу в кримінальній справі — особу, яка займається волонтерською діяльністю протягом тривалого часу, обвинувачували в здійсненні продажу гуманітарної допомоги (ч. 3 ст. 201-2 КК України). Під час судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що Позивач продажу не здійснював, оскільки бронежилети, які намагався придбати агент правоохоронців, насправді не були гуманітарною допомогою і були завезені на територію України задовго до інкримінованих подій. Водночас мій Клієнт ще на слідстві повідомляв, що військова амуніція, ввезена в Україну як гуманітарна допомога, була передана військовослужбовцям безкоштовно. Як наслідок, прокурор відмовився підтримати державне обвинувачення, хоча правоохоронці могли встановити ці обставини ще під час досудового розслідування.

Однак законодавство передбачає випадок, коли шкода особі не відшкодовується — фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, не має права на відшкодування шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК України).

На жаль, у моїй практиці був такий такий випадок. Під час судового розгляду, уже коли я вступив до справи, ми добилися відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення. Однак у зв’язку з тим, що під час досудового розслідування Клієнт обмовив себе, спричинену моральну шкоду стягнути було неможливо.

Висновок: виправдувальні вироки існують. Але потребують наполегливої праці й величезного терпіння, оскільки в моїй практиці були випадки, коли особу визнавали невинуватою через 12 років. Найкращим захистом буде професійна правова допомога. Не бійтеся захищатися!

Однак шкода, що в таких випадках держава змушена витрачати величезні суми бюджетних коштів спочатку на судові розгляди сумнівних справ, а згодом ще й на компенсації виправданим особам.

обвинувачений

Схожі статті

1% виправданих в Україні та США: чому важливо правильно тлумачити дані кримінальної статистики?