Як ми «лікували» катування, а «захворів» бізнес

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Як ми «лікували» катування, а «захворів» бізнес

Останнім часом доводиться чути чимало скарг від підприємців на те, що нібито чиновницької корупції в країні стало менше, натомість набагато збільшився тиск на бізнес.

Роман Мудрий

23 January, 2025

486

Як ми «лікували» катування, а «захворів» бізнес

Мовляв, раніше працювала корупційна схема «заплатив — отримав», за допомогою якої бізнесу можна було розв’язати певні питання (хоч і незаконно). А зараз — ні, бо чиновники тепер бояться правоохоронців. І небезпідставно. Але водночас, за заявами підприємців, побільшало випадків «кошмарення» бізнесу й тиску на нього з боку силових структур. «Правила гри» справді кардинально змінилися, і представники бізнесу це відчувають. Але вони не розуміють причин, які призвели до такої ситуації. Отже, спробую пояснити й запропонувати своє кваліфіковане бачення, як можна розв’язати цю проблему.

Насправді вона з’явилася не зараз. Їй щонайменше дванадцять років. І вона має накопичувальний ефект.

Як відомо, до 2012 року в Україні діяв Кримінально-процесуальний кодекс ще 1960 року, який вимагав наявності конкретних приводів і підстав для порушення кримінальної справи. Відповідно до нього достатніх причин для порушення справ проти посадовців було небагато, і чиновники почувалися відносно вільно й безпечно.

Ситуація докорінно змінилася після ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу України у 2012 році.

Новий кодекс впровадив геть інший порядок реєстрації кримінальних проваджень. Відтоді правоохоронці можуть реєструвати кримінальне провадження на підставі будь-якої заяви, повідомлення про злочин або навіть публікації в інтернеті. Кількість проваджень проти посадових осіб зросла в десятки, якщо не в сотні разів. Кожна скарга, кожна публікація, кожна заява від активістів, журналістів чи простих недоброзичливців стає підставою для розслідування. Чиновників викликають на допити, вимагають документи, перевіряють їхні дії, створюючи атмосферу страху й паралізуючи їхню роботу. А отже, вони бояться ухвалювати будь-які рішення, які потенційно можуть бути розцінені як порушення закону, за який передбачено найсуворіший тип покарання — кримінальну відповідальність.

Відповідні зміни в новому КПК України багато в чому були зумовлені великою кількістю програних Україною справ у Європейському суді з прав людини, пов’язаних із катуванням, тортурами і жорстким поводженням. Люди скаржилися на неправомірні дії правоохоронців і перевищення ними посадових обов’язків, а слідчі не поспішали порушувати кримінальні справи, і Україна несла відповідальність за порушення прав людини, програючи справи в ЄСПЛ. Щоб виправити ситуацію, на законодавчому рівні було вирішено реєструвати абсолютно всі заяви про ймовірні злочини як кримінальні провадження.

КПК України 2012 року справді запровадив чимало інструментів, спрямованих на запобігання будь-яким проявам катування. Проте, розв’язуючи одну проблему, ми створили іншу. Законодавці не врахували, що новий порядок реєстрації кримінальних проваджень стосуватиметься не лише справ про катування, а й економічних, господарських злочинів, у сфері службової та професійної діяльності, що передбачає відповідальність посадових осіб. Тепер будь-який бізнесмен може стати стороною під час кримінального переслідування на підставі анонімної скарги, а будь-яка дія чиновника, що не сподобалася громадянину, — призвести до кримінального провадження.

Отже, розв’язавши проблему з реєстрацією заяв про катування, ми створили проблему тиску на бізнес і чиновників.

Зараз багато українських підприємців скаржиться на «кошмарення» бізнесу й купу безпідставних кримінальних проваджень, що стосуються їхньої діяльності. Вони намагаються якось розв’язати цю проблему, але марно, оскільки мало хто бачить її коріння. Важливо розуміти причини проблеми, щоб знайти ефективне рішення.

На мою думку, треба визнати помилку 2012 року та переглянути статтю 214 КПК України. Ми маємо повернутися до концепції, коли кримінальне провадження реєструється лише за наявності достатніх приводів і підстав, а не на основі будь-якої інформації, зокрема сумнівного походження.

Єдиний реєстр досудових розслідувань (ЄРДР) за своєю суттю мав стати електронним реєстром усіх заяв і повідомлень про злочини. Але використовувати його треба не для автоматичної реєстрації кримінальних проваджень, а обліку інформації, щоб працівники органів правопорядку не могли її приховати, породжуючи бездіяльність. Після реєстрації заяви слідчий або прокурор повинен мати час (приміром, 10–30 днів) для перевірки наявності складу злочину. І тільки після цього запис у реєстрі може отримати статус саме кримінальної справи, з додатковою відміткою в реєстрі.

Такий підхід дозволить забезпечити облік усіх звернень громадян, запобігти зловживанням та одночасно зменшити тиск на бізнес і чиновників.