Як парламент обійшов власну відмову декриміналізувати порно

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Як парламент обійшов власну відмову декриміналізувати порно

Олена Харитонова

18 August, 2026

129

Як парламент обійшов власну відмову декриміналізувати порно

14 липня 2026 року Верховна Рада України в першому читанні прийняла за основу законопроєкт № 15294^[1], який має дві цілі: так звану декриміналізацію дорослого порно та посилення відповідальності за дитячу порнографію. Цей законопроєкт з’явився в парламенті через п’ять днів після того, як парламентарі відхилили попередній законопроєкт № 12191^[2], що прагнув досягти тих самих цілей. Спробуймо розібратися, що відбувається, чому новий законопроєкт є небезпечним і які ризики він ігнорує.

Асиметрія законодавчої уваги є важливою, але нерідко недооціненою формою політичної нерівності. Парламентська увага має обмежений інституційний ресурс: політична система не здатна одночасно й пропорційно реагувати на всі суспільно значущі проблеми, а тому одні питання роками залишаються в стані політичного заціпеніння, тоді як інші отримують повторні цикли політичної мобілізації.

Показовим для розуміння пріоритетів законодавця є контраст між рухом певних законопроєктів. Наприклад, важливий законопроєкт щодо змін до Кримінального процесуального кодексу, спрямований на захист особливо вразливої категорії людей — постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), — уже тривалий час з 2023 року не отримує належного парламентського просування, тоді як питання декриміналізації порнографії після його відхилення через декілька днів знову вноситься до парламенту. Це означає, що йдеться не лише про різницю в темпі законодавчої роботи. Є підстави говорити про асиметричний доступ певних проблем до дефіцитного ресурсу парламентської уваги.

Особливого значення така асиметрія набуває тоді, коли між двома голосуваннями щодо декриміналізації порнографії не відбувається суттєвої зміни політичних чи фактичних обставин: немає виборів, зміни складу парламенту, принципово нової інформації або істотного перегляду змісту законопроєкту (законопроєкт № 12191 було відхилено 28 травня 2026 року; новий законопроєкт-клон № 15294 з майже ідентичним з погляду декриміналізації порно змістом було зареєстровано 3 червня 2026 року і прийнято за основу в першому читанні 14 липня 2026 року). За таких умов швидке повернення практично ідентичної пропозиції може сприйматися як потенційна форма маніпуляції порядком денним — стратегічне використання контролю над часом і повторюваністю парламентського розгляду з метою створення можливостей для формування бажаної більшості після вже висловленої негативної волі парламенту. Сам собою повторний розгляд ще не свідчить про маніпулятивний намір. Однак він особливо виразно контрастує з тривалим невинесенням на ефективний розгляд законопроєктів, спрямованих на захист постраждалих. В основі цих законопроєктів також лежить проблема гендерної нерівності. Сучасна теорія і практика міжнародного кримінального права та прав людини виходять з так званого континуум-аргументу: СНПК є ескалацією під час збройного конфлікту гендерного насильства, яке вже існує в мирний час в згорнутій формі — як гендерна нерівність, негативні гендерні стереотипи тощо. Тому повторний розгляд питання декриміналізації порно ставить значно ширше запитання: чому і як певні інтереси отримують привілейований повторний доступ до законодавчого порядку денного, тоді як інші систематично залишаються на його периферії?

Відповідь на ці запитання може формуватися, якщо розглядати їх поряд з іншими законодавчими ініціативами. На цьому тлі особливо симптоматичного значення набувають положення проєкту нового Цивільного кодексу, які фактично допускали узаконення зґвалтування через юридичну можливість шлюбу з вагітною малолітньою, а також, наприклад, положення проєкту нового Кримінального кодексу щодо зниження віку сексуальної згоди до 14 років. Лише завдяки впливу правозахисного громадського сектору та резонансній громадській реакції ці ініціативи вдалося заблокувати.

У сукупності з повторним просуванням декриміналізації порнографії за ширмою піклування про дітей та одночасною недостатньою увагою до потерпілоорієнтованого підходу в справах постраждалих від СНПК й інших гендерно чутливих законопроєктів цей комплекс законотворчих ініціатив може розглядатися як симптом глибшої патріархальної інституційної конфігурації, у межах якої жіночі тілесна й сексуальна автономія, безпека та право на захист структурно поступаються інтересам, пов’язаним з розширенням чоловічого домінування.

Таку конфігурацію можна описати через поняття фратерналістського, або братерського (від лат. frater — брат), патріархату — системи, у якій політична рівність між чоловіками і їхня участь у спільному управлінні спираються на збереження підпорядкованого становища жінок. У цьому сенсі умовою стабільності політичного союзу чоловіків стає відтворення такого нормативного порядку, де жіночі інтереси й права не набувають співмірної політичної ваги. Асиметрія законодавчої уваги може бути прочитана як один із механізмів відтворення цієї влади: наявна політична та інституційна патріархальна конфігурація є достатньо сильною і стабільною, щоб постійно відновлювати власні пріоритети, зокрема через просування порядку денного, пов’язаного з декриміналізацією порнографії, тоді як законодавчі ініціативи, спрямовані на захист жінок, дівчат та інших постраждалих від гендерно зумовленого насильства, залишаються структурно менш пріоритетними.

Водночас доволі цинічною виглядає маніпуляція навколо назви законопроєкту № 15294 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за виготовлення і розповсюдження дитячої порнографії», адже за фасадом підсилення відповідальності за дитяче порно (що, безперечно, є важливим кроком) приховується декриміналізація ввезення, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, збуту й розповсюдження так званої дорослої порнографії, тобто по суті декриміналізується комерційний порнобізнес, а також виникають ризики приватного порноконтенту, який є насильницьким чи екстремальним (може нести загрозу для здоровʼя чи навіть життя, включати зображення імітації несанкціонованих сексуальних проникнень тощо), що може становити серйозні ризики для прав жінок.

У публічних дискусіях навколо декриміналізації дорослого порно головними аргументами називали необхідність ліквідувати корупційні можливості для представників силових структур, убезпечення людей від переслідування за «хтивки» в приватному листуванні та потребу у відмові від марнування державних ресурсів на сумнівні практики на кшталт контрольних закупівель порнопродукції. Водночас багато фахівців, зокрема у сфері кримінальної юстиції, спиралися на лібертаріанський аргумент щодо свободи самовираження і практично повністю ігнорували більш егалітарні цілі, що убезпечують жінок від насильства.

У псевдоновому законопроєкті повністю проігноровано, що за останні десятиліття порнографія стала агресивнішою, тісніше пов’язаною з мізогінією та сексуальним насильством і такою, що алгоритмічно просувається платформами. Те, що колись вважалося шокуючим або нішевим контентом, тепер стало «новою нормою». Так зване мейнстримне порно дедалі більше включає сцени приниження жінок, насильницькі практики домінування та примусу, фетишизацію юного віку й псевдодитячу сексуалізацію, інцест-сюжети, расові стереотипи, імітацію зґвалтувань, сексу без згоди, несмертельні удушення тощо. Жінки становлять переважну більшість осіб, щодо яких у такому контенті зображується насильство.

Поширення і нормалізація подібних образів можуть сприяти формуванню більш толерантного ставлення до насильства в суспільстві та створювати уявлення про його прийнятність. Окрему небезпеку становить можливе наслідування демонстрованих моделей поведінки, які дегуманізують жінок, зводять їх до ролі сексуальних об’єктів і відтворюють уявлення про їхнє підпорядковане становище в стосунках, сім’ї та суспільстві. У такий спосіб можуть посилюватися сексистські установки, гендерні стереотипи й мізогінія.

Порнографічний контент, що містить сцени насильства й приниження, може знижувати чутливість до сексуальної агресії, негативно позначатися на досягненні гендерної рівності та сприяти відтворенню так званої культури зґвалтування. Культура зґвалтування — це суспільне середовище, у якому сексуальне насильство підтримується або нормалізується ширшими культурними уявленнями. Наприклад, коли відповідальність частково перекладають на постраждалу («сама спровокувала», «не треба було туди йти»), чоловічу сексуальну агресію вважають природною, до свідчень жінок ставляться з упереджувальною недовірою, а страх сексуального насильства обмежує поведінку та свободу жінок. Особливо вразливими до таких наслідків є жінки, які перебувають у складних життєвих обставинах або стикаються з різними формами дискримінації, зокрема через бідність, бездомність, залежність, расову чи етнічну належність, гомофобію або трансфобію, статус вимушено переміщеної особи тощо, що особливо підсилюється станом війни.

Сучасні наукові дослідження порнографії демонструють, що насильницьке порно повʼязане із сексуальними сценаріями в реальному житті, пропонуючи модель того, як поводитися в інтимних стосунках. Це впливає на очікування людей у сексуальних контактах, привносить запит на певні дії сексуального характеру і може спрямовувати реальний сексуальний досвід.

Проведене у 2020 році на замовлення британського уряду дослідження потенційного зв’язку між використанням порнографії і шкідливими сексуальними установками й поведінкою містило висновок про наявність такого зв’язку між ними (особливо це стосується насильницької порнографії). Зокрема, було виявлено чотири теми, на які впливає використання порнографії:

сприйняття жінок як сексуальних об’єктів;
формування сексуальних очікувань чоловіків щодо жінок;
схвалення сексуальної агресії щодо жінок;
сприйняття сексуальної агресії (наприклад, значна терпимість і зниження готовності втрутитися в потенційний акт сексуального насильства)^[3].

Порнографія сприяє формуванню в споживачів переконаності, що жінки прагнуть піддаватися насильству та приниженню і що сексуальне насильство приносить жінкам задоволення. На тематичних форумах та платформах присутня неймовірна концентрація ненависті й зневаги до жінок. Порнографічний дискурс може формувати сексуальні потреби чоловіків, які намагаються уникати інтимності і яким складно отримати сексуальну реакцію з реальними жінками без порнографії. Жінки, соціалізовані в такій культурі, з юності всотують, що їхня найбільша цінність — у їхній сексуальній привабливості, і це готує їх до ролі сексуальних обʼєктів чоловічого бажання з ігноруванням інших альтернатив. Їхня власна сексуальна автентичність підкорена формулою «вона хоче того, чого хоче і від чого насолоджується він», й у такий спосіб жінки опиняються у світі, де техніки сексу — ніби ключ до всього, а інтимність та ніжність сексуальних стосунків знаходяться поза фокусом уваги.

Утім, тих, хто вивчає жіночу сексуальність за порнографією, очікує розчарування. Порнографія не дорівнює сексу, а жіночі «я» набагато складніші, і взаємодія з ними крізь призму порно лише ускладнює можливість побачити цю складність, підміняючи її набором стандартизованих сексуальних сценаріїв та очікувань.

У цьому контексті дуже важливою стає концепція культурної шкоди, яку спричиняє порнографія. Уявлення про прямий причинно-наслідковий зв’язок між переглядом порнографії і вчиненням сексуального насильства є надмірно спрощеним, оскільки причини сексуальних злочинів мають комплексний характер. Аргумент тут полягає не в тому, що перегляд порнографії безпосередньо призводить до насильства, а в її культурній шкоді: поширення таких зображень і толерантність до них сприяють нормалізації сексуального насильства, утверджують міфи про жіночу згоду й задоволення від примусу і формують середовище, у якому насильство може сприйматися як прийнятне або як форма розваги. Саме така культурна шкода може бути підставою для пропорційного законодавчого втручання в право на свободу самовираження та обмеження подібного контенту.

Це стає особливо значущим з урахуванням того, як сучасна цифрова машинерія посилила можливості для такої шкоди. Порносайти використовують вподобайки, реакції, коментарі, алгоритми рекомендацій для формування механіки залучення. Через це користувачі поступово звикають до дедалі жорсткішого контенту, а технологічні комерційні компанії лише більше зацікавлені в отриманні надприбутків і проліферації свого впливу.

Для протидії небезпечним ефектам порнографії варто звернути увагу на такі сформовані правові інструменти:

Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи REC (2001) 8^[4] від 5 вересня 2001 року щодо саморегуляції та захисту споживачів кіберконтенту від протиправного й шкідливого контенту в нових комунікаціях та інформаційних сервісах, де державам-учасницям рекомендується заохочувати інтернет-провайдерів до створення саморегуляторів і впроваджувати дескриптори й фільтри для потенційно шкідливого інтернет-контенту та оскаржувальні механізми щодо нього;
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1835 (2011)^[5], де міститься заклик оцінити вплив чинних законів і правил, що стосуються насильницької та екстремальної порнографії і переглянути їх за потреби з метою, якщо це необхідно, криміналізації створення та розповсюдження насильницької й екстремальної порнографії;
Загальна рекомендація № 1 GREVIO (2021)^[6] моніторингового органу Стамбульської конвенції Ради Європи, де в розділі «Координація політик» (п. 57(i)) міститься рекомендація сторонам Конвенції перешкоджати комерційним структурам отримувати прибуток від сексуальних зловживань щодо жінок і дівчат, що є сексуальним насильством, наприклад зафільмоване зґвалтування, зокрема шляхом криміналізації виробництва та розповсюдження такого контенту;
Директива ЄС з питань протидії насильству щодо жінок і домашньому насильству 2024/1385^[7], де встановлене зобовʼязання держав-учасниць ЄС щодо криміналізації поширення інтимних або зманіпульованих зображень без згоди, кіберсталкінгу, кіберхарасменту та кіберрозпалювання ненависті чи насильства й посилення правових інструментів протидії цифровому насильству. У світлі євроінтеграційних процесів відповідність України цим вимогам є вельми значущою.

Автори законопроєкту не пропонують системного бачення описаних у цьому блозі проблем. Заслуговують на увагу аргументи та виглядає слушною вимога громадського сектору відхилити цей законопроєкт.

Подальша законотворча робота в цій сфері має конструюватися з урахуванням потреби в:

криміналізації насильницького порноконтенту;
встановленні регуляторного регулювання обов’язків онлайн-платформ щодо виявлення, модерації та видалення незаконних матеріалів і посилення вікової верифікації;
забезпеченні дієвих механізмів відкликання згоди на поширення інтимного контенту та захисту від його несанкціонованого розповсюдження;
розгляді порнографії як фактора ризику під час профілактики сексуальних та інших гендерно зумовлених злочинів;
зміні підходів у системі кримінальної юстиції до розуміння процесу радикалізації сексуальних кримінальних правопорушників;
врахуванні ширшої культурної шкоди, зокрема щодо нормалізації сексуального примусу, насильства й дискримінації, розповсюдження негативних гендерних стереотипів.

Суттєвим чинником у протидії такій шкоді має бути комплексна сексуальна освіта, що відповідає віку учнів, а також інші необхідні кроки для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками й чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у взаєминах без застосування насильства, насильство щодо жінок за гендерною ознакою і право на особисту цілісність. Ці теми мають бути включені до навчальних планів на всіх рівнях навчання як у формальній, так і у неформальній системі освіти згідно з вимогами ст. 14 Стамбульської конвенції.

^[1] https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/70129

^[2] https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/Card/45187

^[3]https://www.gov.uk/government/publications/the-relationship-between-pornography-use-and-harmful-sexual-behaviours

^[4] https://www.osce.org/files/f/documents/0/7/31584.pdf

^[5] https://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-EN.asp?fileid=13173

^[6] https://rm.coe.int/grevio-rec-no-on-digital-violence.against-women/1680a49147

^[7] https://data.consilium.europa.eu/doc/document/PE-33-2024-INIT/en/pdf

покарання сексуальне насильство

Схожі статті

Поріг криміналізації — де він проходить?

Декриміналізувати не можна судити: до питання про викрадення чужого майна під час воєнного стану

Чи дійсно закриття кримінального провадження у звʼязку з декриміналізацією діяння порушує презумпцію невинуватості? (Рішення КСУ №3-р(ІІ)/2022)