Як переклади міжнародних конвенцій українською мовою перетворилися на «слона в кімнаті»

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Як переклади міжнародних конвенцій українською мовою перетворилися на «слона в кімнаті»

Україна ще за часів СРСР ратифікувала значний перелік нормативно-правових актів, які стосуються питань засобів і методів ведення війни й забезпечення покарання за найтяжчі міжнародні злочини. Однак, коли питання міжнародного кримінального права у зв’язку зі збройною агресією росії стали актуальними, виявилося, що існує велика проблема з перекладами цих актів українською мовою: деякі з них не мають офіційного українського перекладу, а на сайті Верховної Ради України в базі законодавства розміщені лише російські оригінальні тексти, а більшість актів, які мають офіційний переклад, містять помилки та не узгоджені між собою.

Анна ВишняковаАндрій Бєсєдін

5 August, 2024

2196

Як переклади міжнародних конвенцій українською мовою перетворилися на «слона в кімнаті»

Дивовижною стала ситуація, коли Україна і весь світ заговорили про порушення росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Однак офіційним джерелом на сайті Верховної Ради України був тільки оригінал Конвенції проти злочину геноциду та покарання за нього російською мовою (потім і цей текст прибрали). ГО «LingvaLexa» переклала цю конвенцію, але на те, щоб «проштовхнути» переклад до статусу офіційного, знадобився цілий рік.

Не тільки цієї конвенції не було українською. Схожа ситуація зараз, наприклад, зі Статутом ООН, одним із ключових документів міжнародного права, офіційного перекладу якого станом на 27 червня 2024 року також немає. Можна знайти видання, підготовлене представництвом ООН в Україні, вольовим прагматичним рішенням ігнорувати рекурсивність і вирішити, що таке джерело авторитетне. Попри те, що немає на сайті Верховної Ради України й указу Президії ВР УРСР від 22 серпня 1945 року про ратифікацію Статуту ООН, хоча варто було б навпаки демонструвати якісні копії з оригіналів таких документів, які додатково підкреслюють дуже важливий крок становлення міжнародної правосуб’єктності України.

Така ситуація не прийнятна. Існує потреба в тому, щоб припинити ігнорувати «слона в кімнаті», розробити ефективний механізм для здійснення й «легітимізації » перекладів інших конвенцій і виправлення помилок у вже наявних документах.

Оберемок лінгвістично-правових проблем

Здійснення перекладів міжнародних нормативно-правових актів містить низку складнощів і викликів. Зокрема, вони стосуються термінологічної точності й узгодженості міжнародно-правового поняттєвого апарату з національним (звичайно, де це можливо й доречно). Адже значна кількість базових термінів і концептів, якими оперує міжнародне кримінальне та міжнародне публічне право, походить із системи загального права, і їх треба узгодити з термінологією національного законодавства, яке походить із романо-германської правової сім’ї. Чого тільки варта конструкція «aiding and abetting»...

Візьмемо для прикладу статтю 25 перекладу Римського статуту на сайті Верховної Ради України. Три різні терміни: «solicits», «abets» і «incites» (французькою «sollicite», «apporte son concours», «incite») перекладено однаково — «підбурювати». У країнах загального права поняття «abetting» — це підбурювання як форма співучасті, що більш-менш відповідає розумінню статті 27 Кримінального кодексу України (хоча доволі часто трапляється й переклад «пособництво»). Про обсяг терміна «soliciting» можна дискутувати, але це точно форма співучасті відповідно до Статуту Міжнародного кримінального суду. Однак, оскільки укладачі статуту вжили два різні терміни, видається логічним, що ці поняття не є юридично тотожними. Термін «incitement» використовується в кількох міжнародно-правових актах (Конвенція проти геноциду, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права) як окреме завершене діяння. Відкритим залишається питання, чому «incitement to genocide», яке відповідно до Конвенції проти геноциду є окремим злочином (що неодноразово було підкреслено і в підготовчих матеріалах до конвенції, і в практиці міжнародних трибуналів), згадується в статті 25 Римського статуту. Однак ототожнення «incitement» та «aiding» — дуже груба помилка. До речі, у перекладі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права українською мовою в статті 20 забороняється також… «підбурювання» — найімовірніше, це калька з російського оригіналу пакту, який як еквівалент до «incitement» використовує «подстрекательство» (так само і в Конвенції про геноцид).

Переклади Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них просто рясніють хибами й термінологічними неузгодженостями. Для прикладу, в англійському тексті Додаткових протоколів використовуються поняття «military objectives» і «civilian objects». Міжнародне гуманітарне право ці терміни розмежовує: «військові цілі» та «цивільні об’єкти» не є поняттями одного ряду, що логічно продовжує заборону використання цивільних об’єктів як військових цілей. Французькою мовою цю різницю передано ще більш виразно — «objectifs militaires» («військові цілі») та «des biens de caractère civil» («матеріальне майно / речі цивільного характеру»). Звідки в українських офіційних перекладах узявся однаковий термін «об’єкти» і для військових, і для цивільних? З російських примірників Додаткового протоколу, що в принципі відповідає давній російській традиції — зводити майно цивільного характеру в один ряд із військовими цілями як у військовому, так і дипломатично-правовому сенсі.

Ще один приклад, який у контексті всіх актуальних дискусій щодо командної відповідальності виглядає просто трагікомічно. Формулювання «if they knew or had information», яке стосується командирів і їхньої обізнаності про поведінку своїх підлеглих, у Першому додатковому протоколі українською перекладено як «якщо вони знали, що мають у своєму розпорядженні інформацію». Тут можна зробити паузу та просто вдуматися в таку конструкцію доказування подвійного знання.

У статті 23 (4) I Додаткового протоколу до Женевських конвенцій замість «суден водотоннажністю понад 2000 брутто-тонн» перекладено «суден водотоннажністю 2000 брутто-тонн». Окремі терміни звучать архаїчно, наприклад «настійна воєнна потреба» для «imperative military necessity» (насправді це «крайня військова необхідність») або «гаданий злочинець» («alleged perpetrator»), «власті» («authorities») у Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Окрім лексичних, є і стилістичні проблеми, наприклад статті 2 і 3 для всіх Женевських конвенцій спільні й однакові. В українському перекладі ці статті написані по-різному, наче довільний переклад художньої літератури. Якщо в першій, другій і третій Женевських конвенціях широковживаний термін «hostilities» перекладається як «воєнні дії», то в четвертій — як «бойові дії». Воєнні дії за своєю суттю більш широкий термін, ніж бойові дії. Ми ж не хочемо сказати, що Четверта конвенція не поширюється на деякі види воєнних дій?

Трапляються й помилки, коли переклад узагалі повністю суперечить оригіналам конвенцій, як у статті 146 IV Женевської конвенції:

Англомовний варіант: «It may also, if it prefers, and in accordance with the provisions of its own legislation, hand such persons over for trial to another High Contracting Party concerned, provided such High Contracting Party has made out a prima facie case».

Україномовний варіант: «Вона [Висока Договірна Сторона — прим. авт.] може також, якщо вона вважає це потрібним, і відповідно до положень свого законодавства, передати таких осіб для судового процесу іншій заінтересованій Високій Договірній Стороні за умови, що така Висока Договірна Сторона не має доказів, які давали б підстави для обвинувачення таких осіб».

Окремий блок становлять питання з приводу низки нормативно-правових угод, статус яких узагалі не зрозумілий. Наприклад, Гаазька декларація щодо заборони застосування куль, що легко сплющуються і розвертаються у тілі людини. У нас відсутній і переклад, і офіційна публікація, і на час написання цієї статті взагалі не зрозуміло, чи є Україна стороною цієї угоди. Таке ж питання стосується декількох Гаазьких конвенцій.

Переклад Конвенції проти геноциду

У якийсь момент пересилання одне одному офіційних перекладів із коментарями на кшталт «Ти подивись на це!» переросло в бажання виправити помилки. Оскільки найчастіше наша організація працює з питаннями, які регулюються Конвенцією проти геноциду, ми вирішили перекласти саме її. Виникло питання: на яку мову орієнтуватися. Усі п’ять примірників конвенції — китайською, англійською, французькою, російською та іспанською мовами — рівнозначні. Китайську відкинули через незнання, в іспанському варіанті через недостатній рівень знання мови вирішили піддивлятися лише окремі складні місця, а за основу взяли англійський, російський і французький тексти. У процесі перекладу виявили різночитання термінів або зворотів і за методологічну основу розв’язання таких складнощів узяли Віденську конвенцію про право міжнародних договорів. Відповідно до статті 31 «договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам в їхньому контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору». Відповідно до статті 33 поряд із контекстом необхідно враховувати будь-яку наступну угоду між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень; наступну практику застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення; будь-які відповідні норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками. Стаття 32 також дозволяє звертатися до підготовчих матеріалів. Тому, окрім автентичних текстів конвенції, ми взяли до уваги і travaux preparatoires, і те, як міжнародні трибунали інтерпретували її статті.

Насправді суттєвих різночитань між текстами було небагато, але одне з ключових стосувалося терміна, який у зрозумілих нам мовних варіантах було передано як «incitement» (англ.), «incitation» (фр.), «instigación» (ісп.) і «подстрекательство» (рос.).

Наявними в Кримінальному кодексі України засобами передати його в українському перекладі можна термінами «заклики», «підбурювання», «схиляння». У першу чергу важливо враховувати, що стаття 3 (с) Конвенції проти геноциду забороняє саме окреме діяння, тобто при доведенні того, що особа прямо й публічно закликає інших вчиняти геноцид, доводити сам геноцид не потрібно.

У Статуті Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди англійською мовою два різні концепти («заклики» як самостійний склад злочину та «підбурювання» як форма співучасті) позначаються двома різними словами: «instigation» та «incitement». Однак у французькій версії, якою користувалася більшість юристів, використаний один термін — «L’incitation». За словами колег, які працювали в Трибуналі щодо Руанди над справами, які стосувалися «incitement to genocide», це призвело до жахливої плутанини. Послухавши їхні розповіді та побачивши, що неофіційні переклади Конвенції проти геноциду, які були у відкритому доступі в інтернеті, містили термін «підбурювання» в статті 3 (с), ми зрозуміли, що аналогічна ситуація буде чекати й на українських прокурорів. Страшно уявити діалог: «Але ж у конвенції передбачено саме “підбурювання”, чому ми будемо кваліфікувати це діяння за частиною 2 статті 442 Кримінального кодексу»?

При перекладі ми рішуче відкинули термін «підбурювання» й зупинилися на тому, який український законодавець уже вибрав для реалізації свого обов’язку криміналізувати діяння з Конвенції проти геноциду, — «заклики».

Для тих, кому так само цікаво читати про плутанину понять, як нам це досліджувати, наведемо ще приклад. Стаття 4 конвенції поширює відповідальність за геноцидні діяння на три категорії суб’єктів, що французькою та іспанською мовою називаються просто й легко: «des gouvernants, des fonctionnaires ou des particuliers» і «de gobernantes, funcionarios o particulares» відповідно. Можна зрозуміти, що це вище керівництво, яке ухвалює владно-управлінські рішення, чиновники, що виконують ці рішення, і просто громадяни. Англійською така ж конструкція з трьох слів неможлива, бо «governors» уже означає вужчу категорію «губернаторів» або інших управлінців, але точно не широку категорію, тому в англійському тексті вжита тріада «constitutionally responsible rulers, public officials or private individuals». Чому було необхідно уточнювати «constitutionally responsible» в англійському тексті (таке ж пояснення перейшло і в російський текст), лишилося для нас загадкою, але в перекладі ми зберегли це уточнення, хоча тріада «правителі, чиновники, приватні особи», на нашу думку, теж цілком передавала б намір укладачів без зайвих слів.

Це лише невелика кількість питань, з якими ми стикнулися під час перекладу. Однак навіть вони демонструють, наскільки скрупульозного підходу потребує перекладацька робота і що необхідні і знання декількох мов, і «погляд» юриста-міжнародника.

Як переклад стає офіційним

Підготувавши переклад, ми почали розбиратися, як можна надати йому статус офіційного. Виявилося, що і тут не без складнощів. Існує постанова Кабінету Міністрів України № 353 «Про затвердження Порядку здійснення офіційного перекладу багатосторонніх міжнародних договорів України на українську мову». Офіційний переклад затверджується керівником структурного підрозділу Міністерства закордонних справ України. Складнощі стосуються декількох аспектів: по-перше, хто саме надає Міністерству зовнішніх справ України нові переклади, і по-друге, як виправити вже наявні переклади, які були офіційно затверджені Міністерством зовнішніх справ України?

Зауважимо, що немає ще багато перекладів, зокрема низки Гаазьких конвенцій, Конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту та Першого протоколу до неї, Конвенції про деякі обмеження в користуванні правом захоплення у морській війні… В окремих випадках, коли перекладу нема, то офіційно на сайті Верховної Ради України опубліковано… фрагменти декількох статей зі збірки «Україна в міжнародно-правових відносинах» видавництва «Юрінком-Інтер» 1997 року^[1].

Наразі подати в Міністерство закордонних справ України відсутній переклад може профільний орган виконавчої влади, до компетенції якого входять питання, які регулюються міжнародним актом. Наприклад, конвенції, які регулюють питання у сфері міжнародного гуманітарного права, може подати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Для виконання цього важливого завдання Міністерство реінтеграції у 2023 році «організувало переклад українською мовою 29 чинних міжнародних договорів України», замовивши переклади відсутніх текстів конвенцій в ТОВ “Компанія “Про-Консалтінг”»^[2], яке використало машинний переклад на кшталт гугл-транслейта, і результат закономірно не мав нічого спільного з перекладом, який можна затвердити як офіційний. Процесу здійснення перекладів загалом не завадить збільшення прозорості. Зрозуміло, що державні органи можуть бути перевантажені й не мати штатних перекладачів відповідної кваліфікації, але цілком можливо звернутися по допомогу до громадського сектору, визначивши чіткі критерії оцінювання якості перекладів.

Питання внесення змін до вже наявних офіційних перекладів також залишається відкритим. Це можливо робити вручну, однак потрібно підготувати дієвий і стабільний механізм, адже змін доведеться вносити ще багато. Деякі конвенції та протоколи до них перекладені настільки погано, що потрібні щонайменше повне редагування й коректура, якщо не повторний переклад. Проте механізми, які б регулювали редагування або повторний переклад уже наявних офіційних перекладів, законодавчо не передбачені.

Оцінювання якості письмових перекладів на практиці реалізується в компаніях, які перекладають великі обсяги матеріалів різними мовами, за допомогою так званого Language Quality Assessment — оцінювання мовної якості тексту. Це засіб контролю якості та економії зусиль. Для дуже великих перекладених текстів вибирається декілька репрезентативних фрагментів, і, якщо вони успішно проходять оцінювання, то допускається, що й решта перекладена нормально. Різні види помилок мають різні вагові коефіцієнти. Декілька незначних помилок, що не впливають на розуміння тексту, а є хибами стилістики чи друкарськими помилками, допустимі й будуть виправлені редактором і коректором, але навіть одна помилка, що спотворює розуміння тексту читачем (як-от згадані «incitement» — «підбурювання» або «prima facie» — «не мають доказів»), означатиме зупинення процесу оцінювання й повернення тексту на повторний переклад. Вичитування й реєстрацію помилок робить незалежний оцінювач, це окрема послуга, як редактура або коректура. Окрім критичних для розуміння помилок, враховується ще й кумулятивна кількість некритичних: якщо їх умовно більше ніж п’ять на тисячу слів — тоді текст так само повертається на доопрацювання. Вважаємо, що подібну процедуру варто застосувати й до оцінювання наявних перекладів міжнародних договорів, принаймні тих, що відіграють особливу роль з огляду на поточний міжнародний збройний конфлікт.

Висновки

Відсутність офіційних текстів важливих, особливо зараз, для України міжнародних договорів — не таємниця.

Системне розв’язання проблеми можливе, якщо:

внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 353 щодо ініціативного суб’єкта й процедури повторного перекладу, урегулювання процедурного порядку, який би, зважаючи на відсутність достатніх ресурсів в органів державної влади, надавав реальну можливість залучати представників громадського сектору для надання допомоги в здійсненні перекладів, а не «боротися» за це;

створити уніфікований україномовний термінологічний словник, який би відповідав за духом і суттю сфері міжнародного гуманітарного права, й орієнтуватися на нього при виправленні вже наявних перекладів міжнародно-правових актів і перекладі нових;

комплексно підійти до питання внесення змін до вже наявних перекладів нормативно-правових актів замість спорадичного внесення змін шляхом аналізу LQA — оцінювання мовної якості.

Не хочеться, щоб «слон у кімнаті» з англійського прислів’я, про якого ніхто не говорить, перетворився на «слона в посудній крамниці», який завдасть шкоди правовим процесам. Сподіваємося, незабаром усе ж буде ратифікований Римський статут — і складні термінологічні питання стануть ще більш актуальними. Якщо почати цей процес зараз із порівняно невеликим корпусом уже ратифікованих міжнародних конвенцій і договорів, то, можливо, вдасться вчасно отримати ефективний механізм для перекладу мегамамонта — європейського законодавства acquis communautaire після вступу до Європейського Союзу.

^[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_766#Text

^[2] https://minre.gov.ua/2023/05/15/za-spryyannya-minreintegracziyi-zdijsneno-pereklad-nyzky-konvenczij-z-mizhnarodnogo-gumanitarnogo-prava/