Губернатори штатів і Бюро в’язниць, яке керує федеральними пенітенціарними установами, зреагували на посилення громадського тиску, дозволивши звільнити окремі групи в’язнів. Утім, обмежена кількість критеріїв відбору та безліч бюрократичних перешкод означали, що ті звільнення, котрі справді сталися, кардинально не вплинули на систему. Вона залишається таким собі восьминогом, апаратом, що працює на масові ув’язнення.
Загалом, кількість в’язнів у американських в’язницях за перші три місяці цього року зменшилася лише на 1,6%, як свідчить новий звіт, опублікований цього четверга Інститутом юстиції «Вера» (Vera Institute of Justice). Це скорочення кількості ув’язнених приблизно на 20 000 по всій країні, але всього в системі — майже 1,3 мільйони в’язнів. У звіті, в якому зібрано дані 44 штатів та дані Бюро в'язниць, зазначається, що станом на кінець березня «жодна пенітенціарна установа не продемонструвала рівня активності, необхідного для виконання рекомендацій міністерства охорони здоров’я щодо зменшення кількості ув’язнених».
«Багато речей є просто питанням політики, — сказав Джейкоб Кан-Браун (Jacob Kang-Brown), старший науковий співробітник «Вера», у бесіді з виданням «The Intercept». — Механізми звільнення людей із в’язниць існують: губернатори часто мають досить широкі повноваження, які дозволять їм швидко звільняти людей, а ще є ціла система умовно-дострокового звільнення, створена саме для цього. Проте не помітно, щоб ці інструменти використовували для адекватного реагування на кризу».
Звіт свідчить: Бюро в’язниць, яке зафіксувало другий за серйозністю показник захворюваності на Covid-19 в США з-поміж країн світу та щонайменше 42 випадки смерті, зареєструвало зменшення кількості ув’язнених лише на 0,2%, що становить менше 400 людей. Більшість штатів звітували про скорочення чисельності ув’язнених у масштабах кількох сотень. Густонаселені штати, такі як Нью-Йорк, Флорида та Каліфорнія, повідомили про найбільші скорочення кількості ув’язнених, а штати Вермонт, Північна Дакота та Орегон повідомили про найбільше зниження кількості питомої частки скорочень стосовно загального тюремного населення у себе в установах. У штаті Огайо, де зафіксовано найбільшу кількість випадків Covid-19 у в’язницях і щонайменше 42 випадки смерті серед ув’язнених, офіційна статистика смертності становить усього 11 осіб. І, нарешті, у п’яти штатах — Айдахо, Айова, Південна Кароліна, Західна Вірджинія та Вайомінг — у кінці березня в розпал глобальної пандемії в тюрмах знаходилось більше людей, ніж наприкінці 2019 року.
Однак у цілому кількість ув’язнених в американських тюрмах поступово знижується, ця тенденція зберігається. У 2019 році в тюрмах було на 2,2% менше людей, ніж попереднього року: 437 в’язнів на кожні 100 000 жителів, що менше, ніж 449 на 100 000 громадян у попередньому році. Чисельність в’язниць у США скоротилася на 17,5% порівняно з піковими показниками 2007 року. Більшість штатів продовжували звітувати про зменшення кількості ув’язнених, але деякі (Небраска, Айдахо та Західна Вірджинія) зафіксували зростання кількості в’язнів. Ця загальна тенденція на спад якраз частково пояснює те, що в’язниці поступово зменшували кількість ув’язненних цього року: це значною мірою пов’язано із загальним зменшенням кількості в’язнів, загальною тенденцією до скорочення тюремного населення, а не обов’язково є наслідком активних зусиль щодо звільнення людей через Covid-19.
Насправді, хоча коронавірусна криза спричинила безпрецедентний тиск на губернаторів, щоб ті звільняли в’язнів у своїх штатах, досі не стало очевидно, що пандемія суттєво впливає на темпи зниження рівня ув’язнення в США. «В’язниці звільняють багато людей з поверненням їх у свої громади навіть за звичайних обставин та зменшують кількість в’язнів, — зазначив Кан-Браун. — Але ми хотіли б, щоб це відбувалося активніше та масштабніше, з огляду на пандемію. І зібрані нами дані свідчать, що цього просто не відбувається».
Але цього замало
Звіт «Вера», як і аналіз, опублікований Інститутом політики в’язниць (Prison Policy Institute) на початку цього місяця, свідчить: хоча деякі СІЗО (jails) стали боротися з коронавірусом, значно скорочуючи кількість утримуваних осіб, усе одно державні в’язниці «не звільнили майже нікого». Цей аналіз показав, що більшість СІЗО скоротили чисельність затриманих більш ніж на 15%, а третина з них — на 25%. Для більшості в’язниць у державі, якщо порівнювати, спостерігалося зменшення кількості в`язнів лише на кілька відсотків.
Ця різниця у зменшенні чисельності в’язнів частково пояснюється тим, що у СІЗО, де більшість людей перебувають у зв’язку із застосуванням до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (people are held in pretrial detention), можуть спостерігатися значні скорочення, коли поліція припиняє заарештовувати людей, а окружні прокурори вирішують не розслідувати окремі категорії злочини злочини, як це сталося в деяких юрисдикціях у відповідь на нинішню кризу. Водночас для правоохоронців значно складніше звільняти осіб, яких вже засуджено за вчинення злочинів.
«Губернатори штатів, пенітенціарна служба та ради з умовно-дострокового звільнення діють дуже-дуже повільно і з великою пересторогою ставляться до всього, що може наразі становити для них політичний ризик, — сказала Ванда Бертрам (Wanda Bertram), стратег з Інституту політики в’язниць. — Більшість людей, які перебувають у в’язницях, — це люди, які вчинили насильницькі злочини, тобто до них може бути застосований третій етап реформи кримінальної юстиції» (“third rail of criminal justice reform” – третій етап реформи сектору кримінальної юстиції, розпочатої Бараком Обамою у 2015 році, яка має на меті зменшити тюремне населення в США. Він полягає у “поблажливому” ставленні до осіб, які вчинили насильницькі злочини – прим. ред.).
Коли громадськість по всій країні виступала за звільнення в’язнів у низці штатів, вони значною мірою зосередилися на найвразливіших верствах, зокрема на людях похилого віку та людях із серйозними захворюваннями. «Керівництво штатів дослухається до цих вимог і використовує їх як привід для розроблення дуже жорсткої політики щодо звільнення, — зазначає Бертрам. — Наприклад, штати встановлюють критерії звільнення на кшталт "медичні причини", "близько до завершення терміну покарання", "старші за 50 років", "вчинення ненасильницького злочину"».
Відмінність між засудженими за насильницькі та ненасильницькі злочини — це те, що роками розділяло людей, занепокоєних реформою кримінальної юстиції, фактично поділяючи ув’язнених на тих, хто вважається гідним допомоги та має права, і тих, хто не гідний і таких прав не має. Коронавірусна криза кардинально цього не змінила, оскільки влада включила скоєння ненасильницького злочину як первинного критерію до і так жорсткого списку вимог для звільнення.
Але відмова звільняти засуджених за насильницькі злочини через ситуацію з COVID-19 фактично зводить нанівець зусилля, спрямовані на те, щоб зупинити вибух вірусу у в’язницях.
«Ми відкидаємо думку про те, що винятково люди, засуджені за ненасильницькі злочини та яким залишилося менш ніж 90 днів до звільнення, мають право врятуватися від COVID-19 поза стінами в’язниць», — заявила на початку цього тижня Коаліція адвокатських груп Нью-Йорка (coalition of New York advocacy groups) після того, як губернатор штату Ендрю Куомо (Andrew Cuomo) трохи розширив список підстав для звільнення. На сьогодні з нью-йоркських в’язниць було звільнено лише 162 особи, що становить менше 0,5% ув’язнених, — зазначила коаліція. Щонайменше 15 людей загинули після зараження вірусом у тюрмах Нью-Йорка.
«Куомо ігнорує ці найкращі практики та сподівається якось тишком-нишком оминути кризу, намагаючись ще й піаритися на питанні з в’язницями, — написала Коаліція адвокатів. — Нью-йоркські в’язні, що вже раніше були засуджені за насильницькі злочини, особливо люди похилого віку та ті, хто вже відсидів десятиліття за ґратами, аж ніяк не були засуджені до смертної кари».
Але навіть там, де штати зобов’язуються звільнити окремі групи людей, фактично ці звільнення відбуваються недостатньо швидко. Як повідомляло видання «Тhe Intercept», на початку квітня губернатор штату Нью-Джерсі Філ Мерфі (Phil Murphy) підписав розпорядження про тимчасове звільнення ув’язнених з високим ризиком захворювання та інших осіб, засуджених за ненасильницькі злочини. Але через кілька тижнів лише менше 3% тих, хто має право на звільнення, реально звільнили, і щонайменше 38 ув’язнених загинули. У Пенсильванії губернатор Том Вольф (Tom Wolf) розпорядився про звільнення певної групи ув’язнених, які відповідали переліку визначених критеріїв. Але хоча право на звільнення отримали аж до 1800 людей, через місяць було звільнено лише 150 осіб.
«Ми бачимо, що влада обіцяє звільнити конкретну кількість людей, і це число, зазвичай, від кількох сотень до кількох тисяч, та все одно цього замало, щоб значно уповільнити поширення коронавірусу у в’язницях, — зазначає Бертрам. — Навіть у разі досягнення цієї мети зупинити поширення вірусу в місцях несвободи повністю не вдастся».
Статтю перекладено спеціально для JustTalk.
Оригінальний текст тут:
https://theintercept.com/2020/05/14/prison-release-coronavirus/