Заборона представляти заявників у ЄСПЛ: межі повноважень Суду та відповідальність правника

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Заборона представляти заявників у ЄСПЛ: межі повноважень Суду та відповідальність правника

24 вересня 2026 року Європейський суд з прав людини повідомив, що на п’ять років заборонив громадянину України представляти заявників у Суді або допомагати їм. Для України це друга подібна заборона, а перша сталася у 2018 році. У статті розбираємо, як змінилися правила. Пояснюємо, чому рішення стосується не лише одного юриста, а й сотень заявників і всіх представників, які ведуть справи в Страсбурзі.

Віталій Колесніков

20 October, 2026

Заборона представляти заявників у ЄСПЛ: межі повноважень Суду та відповідальність правника

Пресреліз ECHR 233 (2026) займає п’ять абзаців [1]. Голова Суду своїм рішенням від 17 вересня 2026 року заборонив громадянину України пану Р. представляти сторони або допомагати їм у Суді протягом п’яти років. Підставою зазначено правило 44D Регламенту Суду. Рішення ухвалили за пропозицією Палати після того, як свої коментарі подав сам пан Р. та Уряд України. Думки Національної асоціації адвокатів України (НААУ) не запитували, бо пан Р. не є адвокатом.

Мотив уміщено в одне речення: «Тривала та системна модель поведінки» (long standing and systemic pattern of conduct) у провадженнях перед Судом. Зазначається, що пан Р. допомагав заявникам більш ніж у 600 справах, які розглядаються зараз або розглядалися в минулому.

Для заявників Суд передбачив два сценарії. Якщо заяву ще не комуніковано Уряду, нового представника можна призначити одразу або пізніше, коли виникне потреба. Якщо заяву вже комуніковано й Уряду запропоновано подати зауваження, заявника просять призначити іншого представника.

На цьому пресреліз закінчується. У відкритому доступі відсутні конкретні епізоди, оцінка справ і текст рішення. Тому перші тижні після новини медійний простір ряснів версіями, тлумаченнями, а подекуди й помилками. В окремих публікаціях рішення назвали першим публічним відстороненням українського представника. Рішення ЄСПЛ, у яких пан Р. не зазначений представником, вважали «його» справами. Спробуймо розібратися в цьому детальніше та відділити факти від припущень.

Для України це друга заборона такого роду. 12 грудня 2018 року ЄСПЛ повідомив пресрелізом ECHR 433 (2018), що на підставі пп. (b) п. 4 правила 36 Регламенту Суду безстроково заборонив адвокатці пані Ц. представляти заявників або в будь-який інший спосіб допомагати їм і у справах, що вже розглядалися, і в майбутніх справах [2]. У цьому випадку Суд був значно конкретнішим. Він послався на її «шахрайські дії та зловживання» (fraudulent and abusive behaviour) і пояснив, у чому вони полягали. У низці заяв пані Ц. подала документи з очевидними ознаками підробки. Ще кілька заяв вона подала від імені померлих осіб, не повідомивши Суд про їхню смерть.

Була в пресрелізі й незвична деталь. Щоб не нашкодити заявникам, Суд вирішив повідомити поштовим зв’язком про таке рішення всіх, чиї справи перебували на розгляді, а також запропонував медіа поширити інформацію, щоб довести її до відома заявників, які мешкають на територіях, що не обслуговуються Укрпоштою [2]. Імовірно, це стосувалося жителів тимчасово окупованих територій, звідки надходила значна частина заяв. Уряду запропонували поінформувати про рішення НААУ.

У 2018 році українські медіа також називали рішення безпрецедентним. Це не зовсім так. Ще 3 березня 2010 року голова Другої секції ЄСПЛ заборонив сербському адвокату Михайлу Петровичу представляти заявників «наразі й у майбутньому» (at present and in the future) [3]. За наявними в Суду даними, проти Сербії було подано понад 3500 справ. Приблизно в 400 із них представником заявників був пан Петрович. Щонайменше три заяви він подав від імені померлих осіб, а в одному випадку довіреність від імені особи підписали вже після її смерті.

9 грудня 2010 року Секретаріат Суду офіційно повідомив Белградську адвокатську палату, що пан Петрович проігнорував заборону. Йому надіслали повторний лист, після отримання якого він продовжував діяти від імені заявників іноді як їхній адвокат, а іноді — лише готуючи звернення до Суду, але вимагаючи відшкодування своїх гонорарів. Зрештою, ЄСПЛ відхилив 11 заяв від нього і зазначив, що його поведінка після 3 березня 2010 року мала на меті обійти обмеження, а це саме по собі є неповагою до Суду (contempt of court) і зловживанням правом на звернення.

Отже, за 16 років відомо щонайменше три публічні випадки, і два з них стосуються України.

Новина 2026 року поки не дійшла до іноземних фахових майданчиків. Станом на 5 жовтня 2026 року не вдалося знайти аналітичних публікацій про пресреліз ECHR 233 (2026). Натомість заборона 2018 року викликала жваву дискусію, аргументи якої є важливими, бо саме з ними тепер варто порівнювати новий випадок.

Критичний текст опублікувала Лейла-Деніса Обрежа (Leyla-Denisa Obreja) у Harvard International Law Journal [4]. Її аргументи зводяться до кількох тез.

Відсутність правових підстав. Підпункт (b) п. 4 правила 36 Регламенту ЄСПЛ дозволяє відсторонити представника лише в межах конкретного провадження. Регламент не передбачає можливості застосування довічної (постійної) заборони, а також процедури її оскарження. Виходячи з принципу законності, таке рішення Суд, імовірно, ухвалив з перевищенням повноважень (ultra vires).

Питання репутації. Заявляючи про «шахрайські дії та зловживання» української адвокатки й підробку документів без порушення кримінальної справи чи співпраці з українською владою для встановлення автентичності цих документів, ЄСПЛ міг перевищити свої повноваження. Проте, оскільки багато фактів щодо цієї заборони досі невідомі, робити остаточний висновок про порушення прав пані Ц. може бути передчасно.

Досвід міжнародних судів. Авторка посилалася на практику Міжнародного Суду ООН (ICJ), Міжнародного кримінального суду (ICC) і Суду ЄС (CJEU), які застосовують правила щодо недопустимості доказів та (або) мають чіткі вимоги щодо вислуховування адвоката перед накладенням санкцій.

Авторка Гаель Деаро (Gaëlle Deharo) з французького професійного видання Dalloz Actualité погодилася з тим, що Суд, за відсутності уточнень у тексті пп. (b) п. 4 правила 36 Регламенту, застосував норму максимально широко: заборона є безстроковою, стосується як надання допомоги, так і представництва та поширюється як на справи, що перебувають на розгляді, так і на майбутні скарги [5].

Однак вона змістила акцент на етичний аспект. Зазначила, що санкція у вигляді заборони займатися професійною діяльністю є необхідною для захисту громадськості, коли дії адвоката ставлять під сумнів його здатність дотримуватися професійних та етичних стандартів. Авторка послалася на практику ЄСПЛ (зокрема, Шепфер проти Швейцарії, заява № 25405/94, від 20.05.1998) [6] і виснувала, що будучи невід’ємною частиною правової держави, професія адвоката ґрунтується на таких фундаментальних цінностях, як гідність, честь, доброчесність, повага до колегіальності та сприяння належному здійсненню правосуддя. На її думку, саме за порушення цих цінностей було суворо покарано пані Ц.

14 грудня 2018 року Рада адвокатів України за зверненням пані Ц. ухвалила рішення № 230 про (1) звернення до ЄСПЛ із запитом про отримання повного тексту рішення стосовно адвокатки пані Ц. для його публікації в українському перекладі та (2) направлення звернення до ССВЕ, наголосивши що рішення Суду щодо адвокатки ґрунтується на презумпції винуватості адвоката і такий підхід може мати негативні наслідки не лише для української адвокатури, але й для адвокатів в інших європейських країнах [7].

У 2020 році ЄСПЛ консультувався щодо нових редакцій правил 36 і 44D. Свою позицію подала, зокрема, Рада адвокатських і правничих товариств Європи (CCBE) [8]. CCBE визнала право Суду контролювати власну процедуру, зокрема визначати вимоги до тих, хто в ньому виступає. Вона також позитивно оцінила запропоновані запобіжники (винятковість, рішення Голови Суду, попередня пропозиція Палати, право особи на коментар), але запропонувала п’ять доповнень: (1) рішення про відсторонення і про відновлення права на представництво мають бути вмотивованими й оприлюдненими; (2) якщо йдеться про адвоката, його колегія адвокатів або правниче товариство обов’язково має отримати можливість висловитися — зокрема тому, що їй належить вирішити питання про дисциплінарну відповідальність; (3) особа повинна мати право відповісти на коментарі Уряду й адвокатського чи правничого товариства; (4) Уряд варто залучати лише тоді, коли його безпосередньо зачепила поведінка особи. З огляду на незалежність адвокатури коментарів Уряду загалом краще уникати; (5) строк відсторонення має бути визначеним, а не безстроковим.

Як побачимо далі, частину цих пропозицій Суд врахував, а частину — ні. І саме останнє пояснює, чому про справу пана Р. ми знаємо так мало.

Чи стала іноземна критика причиною реформи, невідомо. Але зміни відповідають саме на неї. Оновлені правила 36 і 44D набрали чинності 7 лютого 2022 року [9]. Відтоді діє такий порядок:

Відсторонити представника від конкретної справи може голова Палати (пп.(c) п.4 правила 36), але лише після того, як представник отримав можливість висловити свої зауваження.
Загальну заборону представляти будь-які сторони (правило44D) ухвалює Голова Суду завиняткових обставин і лише на підставі вмотивованої пропозиції Палати.
Суд має надати можливість подати зауваження особі, Уряду й Асоціації адвокатів.
Заборона може бути строковою або безстроковою. Завмотивованим клопотанням особи Голова Суду, порадившись запотреби з Палатою, а також з відповідним урядом і асоціацією адвокатів, може відновити її право на представництво.

Судячи з пресрелізу ECHR 233 (2026), у справі пана Р. процедуру було дотримано: зазначено про пропозицію Палати, були коментарі пана Р. та Уряду, а також вказано, що пан Р. не є адвокатом, а тому позицію НААУ не запитували.

Як порівняти з пропозиціями Ради адвокатських і правничих товариств Європи, Суд «не врахував» щонайменше такі обставини.

Публічність. Суд не оприлюднив рішення, а тому ми не бачимо мотивів і не можемо надати оцінку.

Визначеність строку. Суд мав право на безстрокову заборону, але в цьому випадку встановив п’ятирічний строк. Проте з пресрелізу неможливо зрозуміти, чому саме такий строк Суд вважає пропорційним порушенню.

Роль Уряду. Уряд не лише бере участь, а й прямо названий серед тих, хто подає зауваження.

Уповноважена у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко вважає непублічність мотивів правильною, адже заборона є строковою [10]. Із цим можна частково погодитися: публічне розкриття конкретних епізодів може назавжди зруйнувати репутацію людини, яка через п’ять років має право повернутися до практики. Але відсутність мотивів множить версії, частина з яких не витримує критики, але також впливає на репутацію правника.

Відсторонення від представництва в ЄСПЛ не виникло у вакуумі. Окрім рішення у справі «Михайло Петровіч проти Сербії та 10 інших заяв» [3], Суд роками попереджав юристів різних країн, що систематичні зловживання можуть закінчитися саме так. Ось кілька прикладів.

«Мартінс Алвес проти Португалії» (2014). Подружжя подало дві окремі заяви з тих самих обставин через одного адвоката і не повідомило Суд, що вони пов’язані. Це могло подвоїти компенсацію. Суд визнав заяву зловживанням і прямо зазначив, що адвокати повинні демонструвати високий рівень професійної обачності й щирої співпраці із Судом, уникаючи подання необґрунтованих скарг. В іншому разі їхня довіра в очах Суду буде підірвана, і в разі систематичних зловживань їх може бути відсторонено від участі в провадженні відповідно до пп. (b) п. 4 правила 36 і правила 44D Регламенту Суду [11].

Справа «Феррара та інші проти Італії» (2023). Італійські адвокати штучно дробили виконання рішень за так званим законом Пінто (Legge Pinto), яким запроваджено компенсацію за надмірну тривалість судових проваджень, щоб множити свої гонорари. Суд визнав, що поведінка заявників явно суперечила меті права на подання індивідуальної заяви, і нагадав, що зловмисна або недбала заява підриває довіру до роботи адвокатів, а якщо таке відбувається систематично, це може призвести до їх відсторонення від проваджень [12].

Справа «Сатуф та інші проти Греції» (2025). Заявники не повідомили Суд про попередні заяви з тих самих обставин, хоча вони підписали мирні угоди або вже отримали погоджені суми після рішення про вилучення справи з реєстру. ЄСПЛ відхилив аргумент одного із заявників про те, що заяви подавали різні представники, оскільки заявник повністю відповідає за дії свого юриста. Він також попередив адвокатів, що за систематичні зловживання їх можуть відсторонити від провадження відповідно до пп. (b) п. 4 правила 36 (у чинній редакції — пп. (c) п. 4 правила 36), правила 44D Регламенту Суду [13].

Для українських правників яскравим попередженням є рішення у справі «Воложанін та Знакован проти України» [14], хоча й більш ранні рішення ЄСПЛ містять подібні за змістом твердження (див. нижче).

Як зазначалося, Суд не оприлюднив рішення проти пана Р., а пресреліз ECHR 233 (2026) не пов’язує заборону на представництво з конкретними справами. Водночас у базі HUDOC є рішення 2026 року, з якого можна встановити, на що саме звертає увагу Суд в українських справах про умови тримання під вартою, у яких наявні ознаки зловживання представника. Одне важливе застереження: у цьому рішенні не згадується пан Р. — представниками були інші особи.

3 березня 2026 року Палата ЄСПЛ визнала неприйнятними дві заяви за статтями 3 і 13 Конвенції через зловживання правом на подання індивідуальної заяви [14], що мотивовано поданням у формулярах заяв неправдивих фактів, які мають істотне значення, за відсутності будь-яких подальших пояснень з урахуванням національного контексту цих справ.

Із заперечень і доказів, наданих Урядом, Суд встановив, що представники заявників повідомили недостовірну інформацію, яка не була підтверджена доказами, про періоди перебування заявників під вартою.

Суд визнав, що неправдиві твердження мали істотне значення для розгляду справи, становили частину «самого ядра справи» (the very core of the case) і могли мати вирішальний вплив на рішення Суду, зокрема на розмір справедливої сатисфакції за стверджувані порушення.

Суд із жалем зазначає, що заявники не надали пояснень на зауваження Уряду, хоча були представлені адвокатами, які мали значний досвід роботи із Судом: пан К. представляв сотні заявників, а пан В. — десятки. Ця обставина створює підвищені очікування щодо якості процесуальних документів з огляду на професійні обов’язки й комерційні інтереси таких осіб, а також свідчить про їх обізнаність, що період тримання під вартою впливає на розмір сум компенсації.

Суд врахував національний контекст, а саме те, що подібні справи випливають із системної проблеми в Україні (див. справу «Сукачов проти України», № 14057/17, від 30.01.2020) [15] і мають масовий характер. З моменту ухвалення першого рішення проблема стала причиною встановлення порушень у понад 800 заявах проти України, і лише з 1 січня 2025 року Суд зареєстрував понад 300 аналогічних скарг. З огляду на усталену практику, Суд у таких справах систематично не запитує зауважень Уряду і тому значною мірою покладається на заявників і їхніх представників, очікуючи від них високого рівня обачності та добросовісної співпраці.

Суд нагадав, що дії або бездіяльність представників неодноразово призводили до відхилення заяв, і залишив за собою право відсторонити такого представника від участі в провадженнях перед Судом відповідно до правила 44D Регламенту, якщо його поведінка є систематичною або має обтяжувальні обставини. Ця процедура застосовується лише за виняткових обставин.

Хоча пан Р. не був представником заявників у справі «Воложанін та Знакован проти України», аналіз такого рішення, а також наступних рішень Суду (див. нижче) допомагає зрозуміти стандарт добросовісної поведінки юриста в подібних справах проти України і встановити ймовірні причини відсторонення представника.

Варто визнати, що в базі HUDOC можна знайти чимало рішень, які підтверджують успішний досвід представництва паном Р. українських заявників у Суді в подібній категорії справ.

6 липня 2023 року ЄСПЛ визнав, що заяви у справі «Корж та інші проти України» [16] свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції, пов’язаних з неналежними умовами утримання під вартою і відсутністю ефективних засобів правового захисту. Пан Р. був представником дев’яти заявників, на користь яких присуджено від 5300 до 7500 євро за матеріальну й моральну шкоду, а також судові витрати.

12 грудня 2024 року Суд також встановив порушення у справі «Луцак та інші проти України» [17]. Пан Р. представляв дев’ятьох заявників, кожному з яких присудили від 1700 до 7500 євро.

16 і 23 січня 2025 року ЄСПЛ ухвалив аналогічні рішення у справах «Орлов та інші проти України» [18] і «Політун та інші проти України» [19] відповідно, у яких пан Р. зазначений представником 19 заявників, на користь яких також присуджено від 1100 до 7500 євро.

25 червня 2026 року Суд ухвалив рішення у справі «Кисельов та інші проти України» [20], у якій пан Р. представляв першого заявника, на користь якого присуджено 3700 євро.

В усіх рішеннях Суд зазначає, що повідомляв Уряд, але в більшості випадків відомості про подання ним зауважень відсутні. З рішення справи «Кисельов та інші проти України» можна встановити, що Уряд стверджував, що заявники не вичерпали національних засобів правового захисту, але Суд відхилив ці доводи з огляду на відсутність доказів переведення осіб в інше місце, звільнення або покращення умов тримання під вартою до подання скарг. У справі «Політун та інші проти України» Суд зазначив, що Уряд не відповів у належний спосіб на більшість скарг заявників, оскільки «первинні матеріали … або не були надані, або стосуються інших камер чи періодів, що значно передували періоду утримання заявників або настали значно пізніше за нього» (пункт 8).

Але не всі рішення були ухвалені на користь заявників, що без урахування контексту є звичайною обставиною в роботі правника.

9 грудня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петросян та інші проти України» [21], яким оголосив неприйнятними заяви через зловживання правом на подання індивідуальної заяви, зокрема заяву першого заявника, представником якого був пан Р. Уряд надав докази, що під час звернення до Суду зі скаргою на тримання в незадовільних умовах заявники не повідомили про те, що їх уже було звільнено або переведено до іншого місця тримання під вартою, щодо умов у якому вони не скаржилися. Заявники визнали дати звільнення або переведення, однак не надали жодних додаткових пояснень.

ЄСПЛ визнав, що недостовірна інформація стосувалася самої суті заяв (the very core of the case), а неналежне використання ресурсів Суду — як умисне, так і внаслідок недбалості — може підірвати авторитет роботи адвокатів в очах Суду і навіть, у разі систематичності, призвести до заборони конкретним адвокатам представляти заявників відповідно до пп. (b) п. 4 правила 36 Регламенту Суду.

Тобто обставини справи «Петросян та інші проти України» мають багато спільного зі справою «Воложанін та Знакован проти України».

У травні 2026 року Суд визнав неприйнятними заяви проти України за ст. ст. 3 і 13 Конвенції через зловживання правом на подання індивідуальної заяви з посиланням на рішення «Воложанін та Знакован проти України». У справі «Крюк та інші проти України» відхилено вісім заяв, у чотирьох з яких представником був пан Р. [22]. У справі «Кондратенко та Гоголенко проти України» відхилено дві заяви; представником другого заявника зазначено пана Р. [23].

В обох рішеннях сказано, що Уряд надав документи, які свідчили про те, що періоди утримання заявників відрізнялися від тих, що були вказані в їхніх заявах. Представники заявників переважно не надали пояснень щодо розбіжностей, і лише деякі з них внесли зміни до фактів, щоб відобразити дати, подані Урядом.

Суд зазначив, що усвідомлює об’єктивні труднощі, з якими стикаються затримані особи під час збору доказів, але від самого початку розгляду справи заявників представляли адвокати, і не надходило жодних тверджень про наявність необґрунтованих обмежень у спілкуванні між заявниками і представниками.

Рішенням від 2 липня 2026 року у справі «Тофанюк та інші проти України» [24] заяву, яку подав пан Р. в інтересах першого заявника, відхилено. Суд встановив, що Уряд спростував скарги на переповненість камер та інші аспекти умов тримання, а заявники не обґрунтували своїх тверджень, тому умови тримання не досягли рівня тяжкості, необхідного для кваліфікації поводження як нелюдського або такого, що принижує гідність, у значенні ст. 3 Конвенції. На противагу іншим згаданим рішенням, Суд не встановив у цій справі зловживання, а визнав заяви явно необґрунтованими.

Професійна спільнота не могла залишитися осторонь пресрелізу ECHR 233 (2026), хоча окрім держави та, імовірно, пана Р., іншим особам достовірно не відомі мотиви рішення.

Позиція держави-відповідача

Маргарита Сокоренко прямо пов’язує заборону з лінією, яку Суд вибудував у рішенні «Воложанін та Знакован проти України» [10]. Масштаб не виправдовує недбалості. Обов’язок подавати достовірні факти лежить на заявниках і представниках, а не лише на Уряді, який їх перевіряє. Відповідальність за дії представника несе заявник. Ризиків для представників, які ведуть справи добросовісно, вона не бачить. За її словами, причиною жорсткого рішення стала не кількість справ, а конкретні дії, щодо яких Суд попереджав, але така поведінка тривала й надалі. Окремо Уповноважена висловила застереження: не хотілося б, щоб Україна опинилася серед лідерів за кількістю зловживань під час звернення до ЄСПЛ.

Правозахисна позиція

Михайло Тарахкало зміщує акцент [25]. Неналежні умови тримання під вартою є давньою проблемою, що супроводжує Україну від самого здобуття незалежності . Майже кожна людина в місцях несвободи має підстави звернутися до ЄСПЛ, а ефективного національного механізму компенсації так і не було створено. Тому попит стабільний, і з паном Р. чи без нього знайдуться інші представники. Якісна робота в таких справах коштує дорого. Водночас у типових справах ЄСПЛ не компенсує витрати на правничу допомогу навіть у випадках, коли Уряд подає повноцінні заперечення. У підсумку виникає патова ситуація: 1) держава не реформує систему, бо платити поодинокі компенсації дешевше; 2) Суд не збільшує витрати держави, а системно їх зменшує; 3) адвокати не можуть працювати безоплатно; 4) найуразливіші клієнти шукають альтернативи й різні сірі схеми, бо попит породжує пропозицію.

Пан Тарахкало не заперечує, що наслідком зловживання має бути відповідальність як для представників заявників, так і для представників держави. Але застерігає: ця справа не повинна завершитися лише тим, що досвідчені адвокати почнуть остерігатися цієї категорії справ.

«Третя» позиція

Позиції пані Маргарити Сокоренко і пана Михайла Тарахкало не суперечать одна одній. З одного боку, заборона представництва є реакцією на конкретну системну поведінку, що можна зрозуміти з тексту рішень Суду, і не є простим наслідком подання значної кількості типових (шаблонних) заяв. З іншого — причиною масовості таких скарг і необхідності виконання Судом нетипової функції національного суду першої інстанції, що перевантажує Суд та Уряд, є поведінка (бездіяльність) самої держави. Також очевидно, що позиція Суду щодо мінімізації витрат Уряду шляхом відмови від компенсації судових витрат на правника в подібних справах не сприяє підвищенню якості заяв, які подають особи з місць несвободи, оскільки збір доказів, перевірка фактів, підготовка відповідей на зауваження Уряду потребують витрат часу, а фахові адвокати не можуть працювати безкоштовно.

Хоча рішення впливає на права значної кількості заявників, важко уявити, що більшості з них допоможуть рекомендації щодо самостійної перевірки фактів, зазначених у формулярі, своєчасності подання пояснень, призначення нового представника або вони зможуть ефективно скористатися правом на відшкодування шкоди в національних судах (справа Воложаніна, п. 40).

Більш вірогідно, що пан Р. стане ініціатором заміни юристів, що будуть розуміти причини і зможуть врахувати зміст рішень ЄСПЛ.

Фахові юристи, які представляють інтереси заявників, очевидно, мають розуміти, що факти справи повинні бути підтверджені доказами, а не ґрунтуватися на загальновідомих фактах чи словах заявника. Відповідні обставини мають існувати на момент подання заяви, і заявник зобов’язаний повідомляти Суд про зміну будь-яких обставин, які стосуються заяви.

Очевидно, що заборона представництва може вплинути на активність Уряду з перевірки (спростування) тверджень заявників, і представники мають бути готовими розумно й добросовісно пояснювати Суду розбіжності в конкретній справі (за їх наявності) без використання шаблонних заяв, які містять відповіді на запитання, яких ніхто не ставив.

Суд послідовно покликається на пасивність юристів і незазначення ними істотних обставин, які можуть пояснити труднощі в зборі доказів. Тому варто обміркувати доцільність повідомлення Суду про наявність необґрунтованих обмежень у спілкуванні із заявником, неможливість своєчасного отримання документів, отримання відписок тощо.

Заборона українському юристу представляти заявників у ЄСПЛ строком на п’ять років не є сенсаційною. Принаймні якщо оцінювати її з урахуванням довготривалих нагадувань, що за наявності систематичних зловживань Суд може відсторонити представника від участі в провадженні.

Пресреліз ECHR 233 (2026) є приводом для кожного юриста, який представляє інтереси заявників у Суді, оцінити наявні ризики та скоригувати формат своєї роботи, якщо це справді необхідно.

Для потенційних клієнтів рішення є наочною демонстрацією того, що значний досвід і виграні справи не гарантують результату у вашій справі, а наслідком програшу можуть бути недостовірні (неперевірені) відомості, пасивна поведінка або інші невидимі речі, які можуть регулюватися етичними правилами. Але це не точно (с).

[1] Ukrainian representative barred from assisting parties before the European Court of Human Rights for a period of five years. ECHR 233 (2026), 24.09.2026. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng-press?i=003-8644952-12319216

[2] Ukrainian lawyer permanently barred from representing applicants before the European Court of Human Rights. ECHR 433 (2018), 12.12.2018. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng-press?i=003-6278920-8183048; офіційна українська версія: Українського адвоката позбавлено можливості представляти інтереси заявників в Європейському суді з прав людини. URL: https://drive.google.com/viewerng/viewer?url=https://cms-platforma.ligazakon.net/media/1669/decision-to-bar-ukrainian-lawyer-permanently-from-representing-applicants-before-echr-ukrainian-version.pdf

[3] Mihailo Petrović v. Serbia and 10 other applications (dec.), Nos. 56551/11 and 10 others, 18.10.2011. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107412

[4] L.-D. Obreja. ECtHR Orders Permanent Ban: Can international courts impose disciplinary measures on legal representatives? Harvard International Law Journal (Perspectives), February 2019. URL: https://journals.law.harvard.edu/ilj/2019/02/ecthr-orders-permanent-ban-can-international-courts-impose-disciplinary-measures-on-legal-representatives/

[5] CEDH : interdiction permanente de représentation ou d’assistance faite à une avocate. Dalloz Actualité. Грудень 2018 р. URL: https://www.dalloz-actualite.fr/flash/cedh-interdiction-permanente-de-representation-ou-d-assistance-faite-une-avocate

[6] Schöpfer v. Switzerland. No. 25405/94, 20.05.1998. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58167

[7] Про результати розгляду звернення адвоката Целовальніченко Н. Є. щодо рішення ЄСПЛ від 04 грудня 2018 року в контексті презумпції невинуватості адвоката. Рішення РАУ від 14.12.2018 № 230. URL: https://unba.org.ua/assets/uploads/legislation/rishennya/2018-12-14-r-shennya-rau-230_5c5d46b5006de.pdf

[8] CCBE position on the amendment of Rules 36 and 44 of the Rules of Court of the European Court of Human Rights. 07.04.2020. URL: https://www.ccbe.eu/fileadmin/speciality_distribution/public/documents/PD_STRAS/PDS_Position_papers/EN_PDS_20200407_CCBE-position-on-the-amendment-of-Rules-36-and-44-of-the-Rules-of-Court-of-the-ECHR.pdf

[9] Регламент Суду (Rules of Court) у редакції від 15.09.2025, правила 36, 44D та примітка про зміни від 07.02.2022. URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/Rules_Court_ENG

[10] М. Сокоренко. Допис і коментар. Фейсбук. 28.09.2026, URL: https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=10244428887998577&id=1272555402&rdid=Uhg9tlnSZWoO8GUz; також: ЄСПЛ на п’ять років заборонив українському правнику брати участь у справах. ZMINA. URL: https://zmina.info/news/yespl-na-pyat-rokiv-zaboronyv-ukrayinskomu-pravnyku-braty-uchast-u-spravah/

[11] Martins Alves v. Portugal (dec.). No. 56297/11. 21.01.2014. URL: https://hudoc.echr.coe.int/?i=001-141213

[12] Ferrara and Others v. Italy (dec.). No. 2394/22 and others, 16.05.2023. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-225360

[13] Satuf and Others v. Greece (dec.) [Committee]. No. 44291/21 and 4 others, 28.01.2025. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-242218

[14] Volozhanin and Znakovan v. Ukraine (dec.). Nos. 19951/21 and 31160/21, 03.03.2026. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-249626

[15] Sukachov v. Ukraine. No. 14057/17, 30.01.2020. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-200448

[16] Korzh and Others v. Ukraine [Committee]. No. 56154/21 and 9 others, 06.07.2023. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-225679

[17] Lutsak and Others v. Ukraine [Committee]. No. 8317/22 and 10 others, 12.12.2024. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-238389

[18] Orlov and Others v. Ukraine [Committee]. No. 8134/22 and 9 others, 16.01.2025. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-238836

[19] Politun and Others v. Ukraine [Committee]. No. 7037/23 and 13 others, 23.01.2025. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-240205

[20] Kyselyov and Others v. Ukraine [Committee]. No. 8625/24 and 13 others, 25.06.2026. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-250755

[21] Petrosyan and Others v. Ukraine (dec.) [Committee]. Nos. 31211/20, 6785/21 and 8992/21, 09.12.2021. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-215286

[22] Kryuk and Others v. Ukraine (dec.) [Committee]. No. 23549/20 and 7 others, 07.05.2026. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-250502

[23] Kondratenko and Gogolenko v. Ukraine (dec.) [Committee]. Nos. 9242/21 and 9722/23, 21.05.2026. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-250858

[24] Tofanyuk and Others v. Ukraine (dec.) [Committee]. No. 19396/21 and 2 others, 02.07.2026. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-252249

[25] М. Тарахкало. Допис і коментарі до нього. Фейсбук. 29.09.2026, URL: https://www.facebook.com/mykhailo.tarakhkalo/posts/pfbid02KxHPLBuGb3g5axrjDsCMQJpjwjy2PqrKwasSBR34gtgYG5ZighpPFpKhS5o4t1g8l

ЄСПЛ

Схожі статті

Практика ЄСПЛ: від права цитат до права стандартів

Скляна кабіна в судовому залі: ЄСПЛ вперше дослідив практику України у справах за статтею з конвенції

Основні вимоги ЄСПЛ до підготовки заяв про порушення, вчинені під чаc збройного конфлікту

Як ЄСПЛ захищає адвокатів, поки вони захищають клієнтів

Не перший випадок. І навіть не другий

Схожі статті