«Закарпатська справа»: які системні проблеми в справах про сексуальне насильство вона оголила

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

«Закарпатська справа»: які системні проблеми в справах про сексуальне насильство вона оголила

Сексуальне насильство — неприйнятне явище в суспільстві, але, попри його криміналізацію та чималу судову практику притягнення до відповідальності кривдників, у суспільстві все ще існує багато стереотипів і міфів довкола цього злочину.

Як це впливає на притягнення кривдників до відповідальності та як стереотипи руйнують справедливість для потерпілих від таких злочинів — ми поговоримо на прикладі резонансної «закарпатської справи».

Марта Змисла

7 November, 2024

322

«Закарпатська справа»: які системні проблеми в справах про сексуальне насильство вона оголила

Про що ця справа та чому можна говорити про її прецедентність для судової практики України?

Як уже відомо, у серпні 2021 року в селі Верхні Ворота, що в Закарпатській області, 14-річна дівчина пережила сексуальне насильство з боку трьох неповнолітніх хлопців, які, користуючись дружніми стосунками, довірою дівчини, завели її в підвальне приміщення, де вчинили сексуалізоване насильство. Ба більше, свої дії відзняли на відео, яке згодом потрапило в інформаційний простір.

Дії кривдників орган досудового розслідування спочатку кваліфікував за частиною 3 статті 152 Кримінального кодексу України (зґвалтування неповнолітньої особи), а вже в процесі слухання справи в суді першої інстанції злочин було перекваліфіковано за частиною 3 статті 153 КК України (сексуальне насильство, вчинене щодо неповнолітньої особи).

Підставою для перекваліфікації стало те, що потерпіла начебто під час давання показань у суді першої інстанції зазначила, що проникнення в її тіло не було. До того ж прив’язали судово-медичну експертизу, яка начебто підтвердила відсутність фізичних слідів насильства на тілі потерпілої. Разом це призвело до того, що сторона обвинувачення в ході слухання справи змінила обвинувачення на кримінальне правопорушення, яке передбачає менш суворе покарання порівняно зі зґвалтуванням.

Принагідно нагадаю, що стаття 152 КК України передбачає відповідальність за зґвалтування, тобто вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи без добровільної згоди потерпілої особи.

Натомість частина 3 статті 153 КК України передбачає відповідальність за вчинення насильницьких дій сексуального характеру, непов’язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи.

Зміна кваліфікації — право сторони обвинувачення та настає в тому випадку, коли під час судового розгляду встановлено нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Водночас, якщо змінене обвинувачення передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, потерпілій роз’яснюється її право підтримувати первісно висунуте обвинувачення в раніше пред’явленому обсязі (частина 3 статті 338 Кримінального процесуального кодексу України).

Однак потерпілій у «закарпатській справі» відповідно до вимог закону не роз’яснили її право підтримувати первинний обвинувальний акт, що призвело до того, що суд першої інстанції після зміни обвинувачення лише розв’язував питання про наявність у діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 153 КК України, а попередньо інкримінована стаття залишилася поза увагою.

У результаті розгляду справи суд першої інстанції призначив обвинуваченим покарання за частиною 3 статті 153 КК України у вигляді п’яти років позбавлення волі та в порядку статті 75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на два роки.

Надалі завдяки небайдужості суспільства ця справа стала відомою в інформаційному просторі, і я від імені Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» разом зі своїми колегами-адвокатами/ками долучилася до надання юридичної допомоги потерпілій.

Зараз справа вже після апеляції перебуває на новому розгляді в суді першої інстанції, і ми поступово переходимо на стадію судових дебатів, тобто завершальну стадію судового процесу.

Суд апеляційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд, указав на те, що, всупереч вимогам КПК України, потерпілій не роз’яснили її право підтримувати обвинувачення в первісно висунутому обсязі, тобто за частиною 3 статті 152 КК України.

Це вкотре свідчить про необхідність надання якісної юридичної допомоги потерпілим, роз’яснення їхніх прав у межах кримінального провадження та сприяння якісній поінформованості потерпілих про хід кримінального провадження. Потерпіла особа — не сторонній учасник справи, а повноцінний учасник кримінального провадження, якій має бути забезпечена якісна юридична підтримка, особливо в таких чутливих справах, як насильство.

Надалі після роз’яснення права потерпілій підтримувати обвинувачення в первісному вигляді вже при новому розгляді справи вона підтримує обвинувачення за частиною 3 статті 152 КК України. Тобто фактично наразі суд має два обвинувальні акти за частиною 3 статті 152 та частиною 3 статті 153 КК України та має вирішити, який саме склад кримінального правопорушення був у діях кривдників.

Працюючи вже два роки із цією справою, я можу впевнено сказати, що вона демонструє й порушує дуже важливі питання в суспільстві, які до цього часу нерідко замовчувалися, коли йшлося про насильство та постраждалих від цього злочину.

Передусім серед проблем, які яскраво демонструє ця справа, — невміння комунікувати з постраждалими від насильства, відсутність чіткого розуміння того, що таке чутливі підходи в розслідуванні таких справ і чому вони потрібні, коли йде мова про насильство, особливо коли такі дії вчинені проти дітей.

У «закарпатській справі» потерпілу декілька разів допитували на різних стадіях справи, неодноразово залучали до відповідних слідчих дій, де вона була змушена пригадувати всі обставини пережитої події. Допити відбувалися без застосування будь-яких методик, спрямованих на мінімізацію негативного впливу кримінального провадження на потерпілих, наприклад методики зеленої кімнати чи моделі Барнахус.

Під час первинного слухання справи в суді першої інстанції вона була змушена відвідувати судові засідання, повторно проходити допит на стадії розгляду справи, а також візуально контактувати з обвинуваченими в судовому процесі.

Усе це — яскраві приклади відсутності потерпілоорієнтованого підходу й необхідність потерпілих у таких чутливих справах, як сексуальне насильство, докладати значних зусиль, спрямованих на досягнення результату в справі. Без потерпілої, її активної участі, її показань важко притягнути кривдників до відповідальності.

Попри те, що чинне національне законодавство містить інструменти для уникнення багаторазових допитів потерпілих (до прикладу, допит на стадії досудового розслідування справи під час судового засідання (стаття 215 КПК України), допит із застосуванням технічних засобів відеофіксації, закритий судовий розгляд справи тощо), при первинному судовому розгляді справи таких юридичних інструментів до потерпілої не було застосовано.

Справа про зґвалтування при первинному судовому розгляді розслідувалася й розглядалася нарівні з іншими кримінальними правопорушеннями. Попри те, що справи такої категорії потребують особливої уваги й чутливості з огляду на травматичний вплив насильства та його наслідки для потерпілих.

Ми повинні розуміти, що потерпілі діти потребують особливої уваги, особливо коли йдеться про насильство. Ми не можемо ставитися до потерпілих від насильства так само, як, наприклад, до потерпілих від майнових чи будь-яких інших правопорушень.

Насильство має негативні психологічні наслідки, особливо травматичні, які впливають на всі сфери життя постраждалих.

Тому ця справа вкотре підкреслює необхідність запровадження в Україні спеціалізації суддів у розгляді справ про сім’ю та дітей. Сімейна спеціалізація забезпечить удосконалення стандартів правосуддя, дружнього до дитини, у національному законодавстві й правозастосовну практику та формування потерпілоорієнтованих підходів.

Окрім того, ця справа яскраво демонструє, що нерідко суспільство не готове визнавати насильство неприйнятним явищем і шукає виправдання діям кривдників.

Події «закарпатської справи» відбулися в маленькій громаді, де всі одне одного знають, а тому про подібне кажуть, що «гуділо все село». Попри те, що обставини злочину швидко поширилися, замість засудження поведінки кривдників громадою, упродовж усього слухання справи ще непоодиноко лунали «звинувачення» потерпілої на кшталт «сама прийшла», «вчасно не пішла» тощо.

Ця справа показує, що нерідко в справах про сексуальне насильство ми спостерігаємо домінування таких чинників, як віктимізація постраждалих, прив’язка комунікації з постраждалими до оцінювання їхнього життя, поведінки до та після злочину, що свідчить про часткове перекладання відповідальності за злочин на самих постраждалих поза межами юридичної площини.

Суспільство ще не до кінця відійшло від міфів про те, що «жертва сама винна у тому, що постраждала від насильства», бо не подбала про свою безпеку, «сама спровокувала» тощо.

Ми маємо аналізувати ці проблеми на прикладі таких прецедентних випадків, які показують суспільству, що система в розслідуванні подібних справ ще недостатньо чутлива до постраждалих, а також займатися на різних рівнях просвітницькою роботою в межах громади.

Необхідно, щоб у дитячих садочках, школах, закладах вищої освіти порушували теми, пов’язані із сексуальною освітою, проводили лекції з питань рівності й насильства, щоб дітям із дитинства пояснювали, що насильство — це за межами нормального.

Для цього фахівці, які працюють із дітьми, мають бути обізнані з питаннями гендерно зумовленого насильства, проходити відповідне навчання, щоб бути спроможними пояснювати дітям, що таке насильство, а також не допускати зі свого боку поведінки, яку можна сприйняти як таку, що схвалює насильство та допускає його за певних умов.

«Закарпатська справа» яскраво демонструє, що така проблема досі особливо актуальна в маленьких громадах, де стереотипи, міфи глибоко вкорінилися у звичному укладі життя мешканців.

До людей необхідно доносити, що насильство завжди підлягає засудженню, кримінальному переслідуванню, а постраждала ніколи та за жодних обставин злочину не винна в тому, що з нею трапилося насильство.

Окрім того, суспільство має зрозуміти, що насильство може не залишати слідів, бо фізичний опір не завжди є ознакою насильства. Насильницькі дії можуть вчинятися і без фізичного насильства, але при цьому без добровільної згоди потерпілої.

Існує багато випадків сексуального насильства, яке трапляється без застосування фізичного насильства, але й без вільного волевиявлення особи, тому завжди необхідно аналізувати його обставини й не обмежуватися лише результатами судово-медичної експертизи, а брати до уваги й інші докази.

Для цього необхідно надалі проводити активну інформаційно-просвітницьку роботу як у межах громад, так і в публічному просторі загалом.

Таким чином, «закарпатська справа» яскраво демонструє проблеми, характерні для тотожних справ, пов’язаних із насильством, і підкреслює ті виклики, з якими стикаються постраждалі, які пережили насильство.

На превеликий жаль, саме такі резонансні справи є відправною точкою для запровадження нових підходів у розслідуванні й розгляді справ про насильство, формування успішної практики, спрямованої на реалізацію потерпілоорієнтованих підходів.

Сподіваюсь, що в найближчому майбутньому потерпілі від сексуального насильства будуть отримувати фахову юридичну підтримку, а всі суб’єкти, які беруть участь у запобіганні й протидії насильству, фокусуватимуться на інтересах потерпілих, що буде наслідком, поміж іншого, таких прецедентів, як «закарпатська справа».

Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» надає безоплатну юридичну допомогу потерпілим і заручається підтримкою небайдужих правозахисників/ць, які готові працювати з такими чутливими справами. Для отримання юридичної допомоги варто звернутися на лінію «ЮрФем: підтримка» за номером: 068-145-55-90 або 0-800-30-55-90.

потерпілий сексуальне насильство