Закон про обмін полоненими: наслідки для кримінальної юстиції

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Закон про обмін полоненими: наслідки для кримінальної юстиції

28 липня 2022 року Верховна Рада України внесла зміни до кримінального законодавства щодо обміну осіб, причетних до вчинення воєнних злочинів (Закон від 28 липня 2022 року № 2472-IX).

Олена Чернова

9 March, 2023

1837

Закон про обмін полоненими: наслідки для кримінальної юстиції

Зміни дозволяють звільняти від кримінальної відповідальності, незалежно від тяжкості вчинення злочину, у тому числі осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, що суперечить міжнародним зобов’язанням, зокрема Конвенції проти катувань, Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, Женевським конвенціям 1949 року та Звичаєвим нормам міжнародного гуманітарного права, залишаючи поза увагою інтереси потерпілих осіб, їх безпеку та право на відновлення справедливості.

Це питання торкається не лише захисту прав потерпілих. Зміни до законодавства зачіпають інші сфери кримінальної юстиції. У свідомості людей фактично розмивається межа між воєнними злочинцями і військовополоненими. Ототожнюються протилежні за своєю правовою природою поняття. Створюється атмосфера безкарності для винних осіб.

Спробуймо проаналізувати, чим це явище може бути небезпечним для України загалом.

Після початку повномасштабного вторгнення вже задокументовано великий масив злочинів, найогидніші з них — це злочини, пов’язані із сексуальним насильством. Коли ми про них згадуємо, перед очима постають моторошні кадри з Бучі, Ірпеня, Бородянки та Гостомеля.

Потерпілих від цих злочинів називають «survivors» — ті, хто вижив.

За попередніми оцінками прокурора Міжнародного кримінального суду, його Офіс проводить розслідування не лише воєнних злочинів, але можливого вчинення злочину геноциду та злочинів проти людяності. У міжнародному праві ці злочини називають «atrocity crimes» — злочини, що несуть загрозу для всього людства.

Власне з цього почалася тісна співпраця Офісу Генерального прокурора та Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, із залученням визнаних міжнародних експертів у цій сфері.

Нещодавно Офіс Генерального прокурора анонсував пріоритетні напрями роботи установи, зокрема захист прав потерпілих, що постраждали від сексуального насильства, пов’язаного зі збройним конфліктом (далі — СНПК).

Ми можемо спостерігати, як активно проводяться навчання прокурорів і слідчих, залучених до розслідування таких злочинів, для забезпечення толерантного поводження із постраждалими, за ключовим принципом «не нашкодь».

Та всі ці зусилля виявляться марними, якщо злочинець, що ґвалтував, буде звільнений від відповідальності. Для потерпілих вкрай важливо мати впевненість, що вони будуть захищені від повторного нападу, зокрема після надання викривальних показань. Адже війна триває, і гарантувати, що виданий державі-агресору злочинець не повернеться, ніхто не може.

Водночас це буде впливати на рішення інших потерпілих повідомляти про випадки СНПК. Якщо жертви цих злочинів будуть усвідомлювати, що мета розслідування — не пошук справедливості, а видача злочинця для обміну, таких повідомлень буде ставати менше. Фактично ці жахливі злочини будуть вчинятися, але без згоди потерпілого їх розслідувати буде просто неможливо.

З іншої сторони, легалізація безкарності буде знецінювати роботу слідчих і прокурорів, які дуже часто вимушені ризикувати власним життям, збираючи докази воєнних злочинів. З кожним таким обміном ми будемо спостерігати зниження рівня мотивації розслідувати та переслідувати «atrocity crimes».

«ОБМІН ВОЄННИХ ЗЛОЧИНЦІВ» ЯК ДЕСТАБІЛІЗУЮЧИЙ ФАКТОР ДЛЯ КРАЇНИ

Міжнародне право прав людини та міжнародне гуманітарне право покладають обов’язок на державу розслідувати, переслідувати та притягати до відповідальності винних за міжнародні злочини. Саме з цією метою світова спільнота згуртувалася, щоб спільними зусиллями допомагати Україні боротися з абсолютним злом. Адже міжнародні злочини загрожують не лише окремій державі, але й усьому людству, підриваючи світовий правопорядок.

Наразі Україна намагається залучити всі правові механізми в боротьбі з Російською Федерацією на міжнародному рівні. Один з них — звернення з меморандумом до Міжнародного суду ООН щодо порушення Росією положень Конвенції про запобігання злочину геноциду.

Уряд України апелює до Міжнародного суду, що Російська Федерація вчиняє підміну понять, використовуючи положення Конвенції для виправдання злочину агресії під назвою «спеціальна воєнна операція». Нам слід пам’ятати, що ми хочемо притягнути вище керівництво Російської Федерації до відповідальності саме за злочин агресії, створивши спеціальний трибунал. Проте злочини російських окупантів можуть кваліфікуватися в тому числі як злочин геноциду проти українського народу. Положення статті 1 Конвенції покладають обов’язок на державу-учасницю запобігати злочину геноциду й карати за його вчинення.

Інший, не менш релевантний міжнародний договір, що встановлює обов’язок держави вживати ефективних заходів для притягнення до відповідальності осіб, що вчиняють міжнародні злочини, — це Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання.

Стаття 2 Конвенції встановлює, що держави «вживають ефективних законодавчих, адміністративних, судових чи інших заходів для запобігання актам тортур». За наявності розумних припущень, що тортури є частиною широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення, вони можуть давати об’єктивні підстави вважати такі дії злочинами проти людяності, що також розслідуються прокурором Офісу Міжнародного кримінального суду.

Зокрема, варто акцентувати на окремих статтях Конвенції проти тортур, а саме — 2, 4, 12, 14, 16. Згідно із цими статтями кожна держава-сторона вживає ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання актам катувань на будь-якій території під її юрисдикцією. Стан війни чи загроза війни, внутрішня політична нестабільність чи будь-який інший надзвичайний стан не можуть бути виправданням катувань. Кожна держава-сторона забезпечує розгляд усіх актів катування згідно з її кримінальним законодавством як злочинів і встановлює відповідні покарання за такі злочини з урахуванням їх тяжкого характеру. Розслідування таких фактів має відбуватися швидко й неупереджено. Жертва катувань має отримати адекватне та справедливе відшкодування.

ЯК УХВАЛЮВАВСЯ ЗАКОН ВІД 28 ЛИПНЯ 2022 РОКУ № 2472-IX

У пояснювальній записці до проєкту закону вказана його мета — удосконалення законодавства в частині врегулювання процедури обміну обвинувачених, засуджених осіб як військовополонених.

Закон наділяє широкими повноваженнями так званий «уповноважений орган, що приймає рішення про обмін». Склад цього органу, процедура обрання його членів законодавством не визначена. Імовірно, до нього належать урядовці, представники Офісу Президента України, Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора.

Під час проходження процедури ухвалення закону розглядалося лише національне законодавство — Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, водночас міжнародні договори, ратифіковані Україною, до уваги не бралися взагалі.

Варто зазначити, що від початку законопроєкт не передбачав урахування думки потерпілих про звільнення осіб від кримінальної відповідальності. Питання було поставлене таким чином, що прокурор має право звернутися з клопотанням до суду, маючи на руках уже ухвалене рішення «уповноваженого органу» про обмін.

У другому читанні до проєкту вносилися правки щодо судового контролю про зміну запобіжного заходу. Акцентувалося на тому, що суддя, суд, який розглядає клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, не досліджує питання про винуватість і не перевіряє законність ухваленого рішення уповноваженого органу, а лише те, що рішення ухвалене, і згоду особи, що підлягає обміну.

Фактично судовий контроль зводиться до формального погодження вже ухваленого рішення «уповноваженим органом».

ВИНИКАЄ ЛОГІЧНЕ ПИТАННЯ, ЧОМУ САМЕ ЦІ ОСОБИ ПОВИННІ ВИРІШУВАТИ, ЯКИМ МАЄ БУТИ СПРАВЕДЛИВЕ ПРАВОСУДДЯ?

Вважається, що обмін військовополонених є політичним рішенням. Але до тих пір, поки така особа не вчиняє воєнні злочини. Факт притягнення до кримінальної відповідальності автоматично переводить такого «військовополоненого» у сферу впливу кримінальної юстиції. І рішення, підлягає така особа звільненню чи ні, має ухвалювати суд з урахуванням думки всіх учасників кримінального провадження.

Не варто забувати про зобов’язання України вживати ефективних заходів для запобігання вчиненню «atrocity crimes», забезпечувати проведення швидкого й неупередженого розслідування, встановлювати відповідні санкції для притягнення винних до відповідальності, створювати безпечні умови для потерпілих, оперативно й адекватно реагувати на їх потреби. Такі дії мають бути злагодженими між усіма стейкхолдерами кримінальної юстиції.

Україні дуже важливо не лише демонструвати міжнародній спільноті наміри дотримуватися демократичних цінностей, але й підтверджувати їх послідовною політикою, спрямованою на зміцнення верховенства права.

Варто пам’ятати, що закон — це теж зброя, що може бути використана проти нас!

військовополонені військовополонений

Схожі статті

JustTalk #23. Статус «Військовополонений» – новий виклик для системи правосуддя в Україні?

Громадяни України, яких незаконно мобілізували до лав армії держави-агресора. Хто вони: держзрадники чи військовополонені? | JustTalk Context. Епізод 14

Обмін військовополонених і кримінальний процес: як уникнути безкарності? (аналіз законодавчих ініціатив)

Військовополонені: хто ці люди і навіщо вони Україні | JustTalk Context. Епізод 11