Застосування Національної моделі прийняття рішень в системі Custody Records Великобританії

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Застосування Національної моделі прийняття рішень в системі Custody Records Великобританії

Офіцери повинні знати про потенційні ризики для підозрюваного або затриманого під час застосування заходів контролю та обмежувальних заходів. У своїх діях вони також повинні постійно керуватися Національною моделлю прийняття рішень (НМПР). Офіцери повинні використовати всю наявну інформацію, щоб оцінити загрозу та ризики конкретної ситуації. Вони повинні зважити, які юридичні повноваження та алгоритм дій вони можуть використати. Вони також повинні користуватися Кодексом етики.

280

Застосування Національної моделі прийняття рішень в системі Custody Records Великобританії

При визначенні можливих варіантів дій і непередбачуваних обставин офіцери повинні використовувати свою підготовку, досвід і навички для вирішення ситуації. Їм слід зважити гостроту ситуації, необхідність ужиття ними заходів, пропорційність їхніх дій, а також їхній можливий вплив на суспільство. Усі дії повинні постійно переглядатись і відповідним чином документуватись. Також необхідно робити висновки з попереднього досвіду.

Оцінка ризиків

При оцінці ризиків і прийнятті рішень слід використовувати Затверджену професійну практику НМПР, Затверджену професійну практику щодо принципів роботи з ризиками та Вступне керівництво з питань особистої безпеки 2012 року Асоціації керівників поліцейських служб (доступне у Програмі управління підготовкою для зареєстрованих користувачів). Затримані, які знаходяться в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, мають психічні або інші захворювання, особливо можуть постраждати у процесі застосування обмежувальних заходів. Вірогідність застосування обмежувальних заходів значно зростає у випадку затримання наркозалежних осіб порівняно з затримання осіб без наркотичної залежності. Незалежна комісія з розгляду скарг щодо діяльності поліції (ІРСС) у своєму аналізі “Смерть під час або після тримання під вартою поліцією: дослідження справ 1998/99-2008/09 років” з’ясувала, що з 56 випадків смертей наркозалежних осіб під час або після тримання під вартою до 43 осіб були застосовані обмежувальні заходи. У більшості випадків офіцери тримали відповідних осіб у лежачому становищі. Національний конкордат щодо загострень психічних розладів Уряду Її Величності (2014 р.) передбачає, що випадки застосування обмежувальних заходів до осіб із психічними розладами, зокрема, через використання ними насильства, повинні вважатися ситуацією, яка вимагає невідкладного медичного реагування. Таких осіб необхідно невідкладно доставити до лікарні через підвищений ризик ГПР. Для подальшої інформації див. Затверджену професійну практику щодо психічної вразливості та розладу та Затверджену професійну практику щодо психічного здоров’я й тримання під вартою. Керівництво, що надається у розділі “Оцінка ризиків” пояснює симптоми деяких захворювань, зокрема психічних. У керівництві також описані ризики, характерні для асфіксії, що може виникнути у лежачому чи іншому положенні тіла.

Ознаки, які попереджають про можливе застосування фізичного насильства

Деякі ознаки, які свідчать, що поведінка особи або затриманого може перейти у фізичне насильство, включають:

вирази обличчя (міміку);
підвищений чи тривалий неспокій, напруження тіла, ходіння взад-уперед;
загальне перезбудження систем організму (прискорене дихання та серцебиття, судороги м’язів, розширені зіниці);
велику кількість розмов, різкі рухи;
довге утримання зорового контакту;
неспокій, відмова спілкуватись, відсахування, страх, роздратованість;
безсистемне мислення або слабка концентрація;
марення або галюцинації з баченням жорстоких або агресивних образів;
словесні погрози або жести;
висловлення злості або жорстоких почуттів;
блокування шляхів виходу.

Прорахунок можливих варіантів дій і непередбачуваних обставин

Можливі інциденти із застосуванням насильства не завжди легко контролювати, оскільки події часто відбуваються спонтанно, і офіцери мають обмаль часу для оцінки ситуації та планування дій у відповідь. Перераховані ознаки особливо актуальні під час перебування у небезпечному середовищі, умови й обставини якого можуть змінюватися або можуть узагалі не бути знайомі офіцеру. Проактивним реагуванням на особу, яка може бути схильною до насильства, зазвичай є одразу швидке застосування обмежувальних заходів тими, хто пройшов відповідну підготовку. Проте рішення про таке застосування повинне оцінюватись у відповідних обставинах, згідно з НМПР та з обов’язковим урахуванням можливості переговорів і деескалації дій. Якщо офіцери повинні застосувати обмежувальні заходи до потенційно схильних до насильства або психічно нестабільних затриманих, важливо надати таким офіцерам усю відому інформацію про стан, тривожні сигнали від таких осіб і фактори ризику застосування ними фізичного насильства. Також необхідно заздалегідь знати про інші релевантні захворювання, зокрема астму та проблеми з серцем. Це дозволить проводити ефективний моніторинг за затриманими.

Лежачий стан і можлива асфіксія у такому стані

Ризик спричинити асфіксію внаслідок поміщення особи у лежачий стан зростає у випадку застосування обмежувальних заходів до осіб невеликої або крупної статури, наркозалежних, осіб, що приймають ліки (антипсихотичні засоби) або є алкозалежними. Особи, до яких застосували обмежувальні заходи з приведенням їх у лежачий стан, повинні якомога швидше бути повернуті на бік або переведені у положення сидячи, на колінах або стоячи. Незалежна консультативна група з питань смертності серед ув’язнених (IAP) опублікувала рекомендації щодо застосування обмежувальних заходів і застосування сили. Співробітники місць тримання під вартою повинні проходити підготовку щодо протидії насильству. Така підготовка повинна надавати навички тактичної комунікації, визначення та реагування на випадки асфіксії у лежачому стані (позиційної асфіксії) та ГПР, у тому числі збудженого марення. Співробітників також винні навчати технікам переміщення затриманих і переведення їх із лежачого стану відповідно до Вступного керівництва з питань особистої безпеки. Офіцери та співробітники повинні уникати використання обмежувальних заходів, які передбачають переведення затриманих у лежачий стан. Винятком із цього правила є ситуації, коли такі заходи є пропорційними небезпеці та необхідними у конкретних обставинах. Офіцерам слід максимально мінімізувати таке використання. Коли затриманого розмістили у лежачий стан, офіцер, який відповідає за безпеку, зобов’язаний, підтримуючи голову та шию затриманого, перевірити його/її стан, зокрема чи може він/вона нормально дихати. Цей офіцер повинен керувати командою упродовж процесу фізичного втручання та постійно перевіряти доступ затриманого до повітря, та чи може він/вона нормально дихати. Треба також діяти обачно, щоб не створювати тиск на грудну клітину затриманого та не перешкоджати доступу повітря до нього. Тривале використання обмежувальних заходів може спричинити виснаження, уповільнення дихання, що призводять до утворення отруйних метаболітів. Такі наслідки, у поєднання з серцевими проблемами, наркозалежністю та вживанням певних антипсихотиків, можу викликати непередбачувану раптову смерть. Найоптимальнішою стратегією у такій ситуації є деескалація, уникнення обмежувальних заходів, які передбачають переведення затриманого у лежачий стан, використання таких заходів упродовж короткого періоду, розміщення затриманого на біг і постійна увага до сигналів, які можуть попереджати про можливу зміну самопочуття затриманого. Зазвичай зовнішні ознаки або симптоми асфіксії в результаті перебування у лежачому стані відсутні. Негативний вплив на особу може відбутися так швидко та невідворотно, що ані тривожні показники не встигнуть проявитися, ані не буде часу попросити про допомогу.

Основні фактори ризику, які можуть спричинити смерть від час застосування обмежувальних заходів

До таких факторів належать, зокрема, наступні ситуації:

тіло особи розміщене таким чином, який унеможливлює доступ повітря, а особа не може змінити цю позу;
здійснюється тиск на задню сторону шиї, торс або живіт особи, яка утримується у лежачому стані;
особа дуже великого розміру (особливо у зоні живота);
особа невеликої або тендітної статури;
особа перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння (особливо у випадку прийому стимуляторів, наприклад, кокаїну, *антипсихотиків – деякі препарати за певних умов можуть впливати на роботу серця);
особа знайодиться у загостреному стані стресу.

Офіцерам треба враховувати, що запекла боротьба, обмежувальні заходи або підвищений рівень молочної кислоти можуть посилити дію наркотиків, алкоголю або медичних препаратів.

Повноваження та алгоритм дій

Застосування сили

Три основні положення щодо застосування сили містяться у: загальному праві частині 3 Акту з кримінального права 1967 року статті 117 Акту про поліцію і докази у кримінальних справах (PACE) 1984 року Частина 76 Акту про кримінальне правосуддя й іміграцію 2008 року передбачає, що доцільність застосування сили у конкертній ситуації встановлюється відповідно до уявлення офіцера про такі обставини на момент застосування сили, тобто на момент проведення затримання. Відповідальність за застосування сили лежить на офіцері поліції, який це застосування здійснював. Офіцер повинен змогти показати, що застосування сили було законним, пропорційним і необхідним у тих конкретних умовах. Використання наручників, наприклад, не завжди є необхідною та пропорційною реакцією на ситуацію. Будь ласка, зверніть увагу, що застосування сили може також розглядатись у світлі статтей 2 і 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ), якщо таке застосування вважається незаконним та/або непотрібним.

Розумова дієздатність

Акт про психічне здоров’я 2005 року містить юридичну норму щодо втручання поліції для проведення або допомоги надання медичної допомоги особі, яка через психічні особливості не знає, що їй потрібно. Див. Затверджену професійну практику про психічний стан. Додаткова інформація:

Кодекс практики щодо Акту про психічний стан 2005 року
R (за заявою Сессай) проти трасту фундації NHS (Національної служби охорони здоров’я Сполученого Королівства) південного Лондону та Модслі [2011 рік] EWHC 2617 (QB)

Міністерство юстиції (2008 рік) Акт про психічний стан 2005 року:

Заходи безпеки під час позбавлення волі;
Кодекс практики для доповнення головного Кодексу практики щодо Акту про психічний стан 2005 року.