Заява Amnesty International через призму міжнародного права

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Заява Amnesty International через призму міжнародного права

«Гучна» заява Amnesty International «Ukraine: military endangering civilians by locating forces in residential areas — new research» протягом останніх днів викликала в українському суспільстві велику кількість емоційних, репутаційних і правових коментарів щодо необґрунтованих і викривлених обвинувачень України та українських військових у недотриманні норм міжнародного гуманітарного права під час відсічі збройної агресії російської федерації. Водночас майже жоден з них конкретно й комплексно не аргументував такі вади заяви через призму міжнародного права. Нижче наведені п’ять коротких тез, чому заява Amnesty International з погляду міжнародного права однобічна та заангажована.

Тимур КороткийІнна Заворотько

9 August, 2022

1678

Заява Amnesty International через призму міжнародного права

1. Усі дії російської федерації щодо здійснення агресії — незаконні, дії України — реалізація права на самооборону

Міжнародне право розмежовує jus ad bellum (право на розв’язання війни та застосування збройних сил) і jus in bello (правила поводження під час війни, ведення бойових дій). При цьому оцінювання дотримання норм jus in bello на практиці конкретного міжнародного збройного конфлікту, як це зроблено в заяві АІ, потребує врахування jus ad bellum.

Причиною російсько-українського збройного конфлікту стала агресія російської федерації проти України. Агресія відповідно до норм міжнародного права завжди протиправна. Тобто будь-які дії російської федерації, спрямовані на здійснення агресії, зокрема використання збройних сил проти України, — міжнародно-протиправні. При цьому дії України є реалізацією її права на самозахист, гарантованого jus ad bellum, що передбачає законність використання збройних сил на власній території.

Отже, оцінювати оборонні дії збройних сил України потрібно з урахуванням першочергового незаконного факту розв’язання міжнародного збройного конфлікту російською федерацією. Держава-агресор умисно та сплановано здійснює напад в урбанізованих, щільно заселених районах — населених пунктах України. Зазначене зумовлює абсолютну протиправність дій росії як держави-агресора та правомірність оборонних дій України в межах самооборони.

Проте зазначені вище питання взагалі не розглянуті в заяві АІ. З огляду на це, а також злочини, вчинені російськими військовослужбовцями в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах України, теза АІ про те, що «дії українських військових створюють загрози для власних цивільних осіб» при веденні оборонних дій, алогічна та аморальна за своєю суттю.

2. Врахування воєнної необхідності — обов’язковий елемент правової оцінки діянь за міжнародним гуманітарним правом

Будь-яка оцінка (не)правильності застосування міжнародного гуманітарного права, особливо у випадках відсутності прямих міжнародно-правових заборон, повинна здійснюватися з урахуванням принципу воєнної необхідності. Безперечно, що саме масштабний наступ російської федерації із застосуванням методу «вогневого валу», невибіркових нападів, важкої артилерії та РСЗО для ураження населених пунктів — серйозне порушення міжнародного гуманітарного права. Такі дії зумовили воєнну необхідність ведення Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями оборонних дій на всій території України. Встановлення наявності воєнної необхідності в кожному конкретному випадку розміщення військовослужбовців у межах цивільних об’єктів — це основа будь-якого аналізу застосування міжнародного гуманітарного права. Якісно провести його можливо лише за наявності оперативної інформації та її належного врахування. Проте питання врахування воєнної необхідності взагалі не досліджувалися, а тому і не розглянуті у звіті АІ, зважаючи на зміст заяви.

3. Будь-який аналіз дотримання норм міжнародного гуманітарного права вимагає системності та застосування належної методології

Не заперечуючи окремі факти, про які йдеться у заяві АІ, для їх юридичної оцінки важливо використовувати належну методологію, дотримуючись загальних принципів системності, об'єктивності, нейтральності. У заяві АІ ці принципи порушені, окремі факти вирвані із загального контексту, що призвело до помилкової юридичної оцінки. Окрім того, у документі взагалі не врахований вплив дій збройних сил рф, що є частиною політики системного порушення міжнародного гуманітарного права, на оборонну діяльність українських військовослужбовців.

У результаті в заяві відсутній загальний баланс між оцінкою дій кожної зі сторін міжнародного збройного конфлікту. Ідеться як про фіксацію будь-яких передбачуваних порушень міжнародного гуманітарного права, так і серйозність порушень міжнародного гуманітарного права. Відсутність зазначеного балансу призвела до маніпулятивності та однобічності заяви АІ.

Зрештою, будь-який юридичний аналіз повинен бути просто чесним, і саме чесність як така відсутня в заяві АІ.

4. Заборона розташування збройних сил у густонаселених районах або поблизу них під час оборони не є абсолютною

Запобіжні заходи під час оборони (ст. 58(b) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 року, ДП І) належать до пасивних, а тому невжиття таких заходів не є серйозним порушенням норм міжнародного гуманітарного права. Цілком протилежне значення мають активні запобіжні заходи, яких повинна дотримуватися сторона, що нападає (ст. 57 ДП І). Їх порушення разом з порушеннями інших принципів ведення бойових дій (розрізнення, пропорційності) — серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, а тому — воєнні злочини. Саме їх вчиняє російська федерація. Звинувачення АІ Збройних Сил України в сумнівному порушенні ординарної норми ДП І, яка не містить абсолютної заборони (сторона уникає розміщення воєнних об'єктів у густонаселених районах або поблизу них) та є одним з можливих альтернативних запобіжних заходів, на фоні безпрецедентних воєнних злочинів російської федерації, безперечно, свідчить про однобічність заяви АІ. Окрім того, у більшості випадків на практиці таке розміщення не порушує приписи ДП І, адже пов’язане з воєнною необхідністю, зумовленою оперативною обстановкою в кожному конкретному випадку. Заява не містить вказівок, що АІ проводила аналіз такого розміщення. Також українська сторона вживає інші запобіжні заходи, евакуюючи цивільне населення (ст. 58(a) ДП І), як на рівні окремих об’єктів, окремих населених пунктів, так і цілих областей. Тобто розміщення українських воєнних об'єктів поряд або в цивільних об’єктах з метою оборони зумовлено воєнною необхідністю, що виникає насамперед внаслідок дій сторони, яка нападає, тобто росії.

5. Основна мета заяви будь-якої правозахисної організації — превенція

Загалом викликає сумніви логіка заяви АІ не тільки щодо змісту, можливих порушень норм міжнародного гуманітарного права, а й форми подачі інформації. Заява / звіт міжнародної правозахисної організації — це не судове рішення, у якому надається офіційна юридична кваліфікація діяння. Мета заяви / звіту міжнародної правозахисної організації насамперед превентивна. Тому першим кроком, особливо в умовах міжнародного збройного конфлікту, є не публічне висвітлення вкрай чутливих питань, пов’язаних із захистом суверенітету та територіальної цілісності держави-жертви агресії, а конфіденційний діалог з владою щодо належного використання засобів і методів ведення бойових дій. Наприклад, як це робить Міжнародний комітет Червоного Хреста, який має мандат на таку діяльність відповідно до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року.

Таким чином, заява АІ не тільки свідчить про необ’єктивність, однобічність і маніпулятивність з погляду міжнародного гуманітарного права, а й вказує на глобальні проблеми функціонування та управління АІ, що призвело до повної дискредитації однієї з найбільш поважних правозахисних організацій. Безперечно, публічне визнання необ’єктивності та поспішності заяви — єдиний шлях врятувати репутацію АІ та відкрити можливість для діалогу.