Злочин агресії: український підхід до міжнародного права

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Злочин агресії: український підхід до міжнародного права

Злочин агресії залишається тим найтяжчим міжнародним злочином, навколо якого точиться найбільше дискусій. Тут політичні обговорення поєднуються з юридичними процесами, а судові засідання — з міжнародною ареною.

Аліна Павлюк

10 April, 2024

1720

Злочин агресії: український підхід до міжнародного права

Найбільшим компромісом у розрізі цього питання стали Кампальські поправки^[1] до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Завдяки цим домовленостям у площині міжнародного правосуддя з’явилася відправна точка для злочину агресії. Попри дискусії, які тривають навколо реалістичності формування практики притягнення до індивідуальної відповідальності за агресивні дії держави, Україна прокладає власний шлях у цьому питанні.

Стаття 437 Кримінального кодексу України (далі — КК України) була закладена в законодавстві від початку. Нею передбачена відповідальність за планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни. До того ж, як і всі інші статті в розділі злочинів проти миру, вона мала залишатися лише номінальним злочином без перспектив практичного застосування.

Після початку збройного конфлікту на території України у 2014 році стаття 437 КК України стала практичним інструментом для аналізу відповідальності за події в Криму та на Донбасі. Вироки проти Віктора Януковича та затриманих російських військових (зокрема, Євгена Єрофеєва та Олександра Александрова) привернули увагу міжнародної спільноти. Уже після повномасштабного вторгнення РФ на територію України у 2022 році список суб’єктів для можливого переслідування^[2] українською стороною значно розширився. До нього ввійшли^[3] депутати, сенатори та високопосадовці РФ. А кваліфікація їхніх дій часто доповнювалася чи конкурувала зі статтею 110 КК України («Посягання на територіальну недоторканість і цілісність України»).

Різні підходи на рівні розслідування до суб’єкта відповідальності за злочин агресії вимагали роз’яснення від Верховного Суду. І ось нарешті, після десяти років із моменту реєстрації перших проваджень за статтею 437 КК України, було опубліковано позицію із цього питання.

Підхід суду

Справа, яка дійшла до розгляду в касаційній інстанції, стосується відповідальності рядових представників незаконних збройних формувань самопроголошеної так званої «ЛНР» — так званої «Козацької національної гвардії Всевеликого війська Донського ім. М. І. Платова». До кваліфікації їхніх дій за статтею 437 КК України додалося порушення законів і звичаїв війни (ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України), участь у незаконних збройних формуваннях (ч. 2 ст. 260 КК України), незаконне поводження зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України) і незаконне затримання (ч. 3 ст. 146 КК України). Через невизначеність правової практики в питанні розуміння суб’єкта злочину агресії напередодні повномасштабного вторгнення РФ на територію України справу було передано^[4] на розгляд Великої палати Верховного Суду. Увесь розгляд справи в касаційній інстанції зайняв понад два роки.

Суд досить детально розглянув^[5] питання суб’єкта злочину агресії та зробив акценти на такому:

тлумачення положень статті 437 КК України належить до сфери відання національних органів — цей підхід розуміння змісту норм міжнародного права базується на практиці Європейського суду з прав людини. При цьому вказано, що свобода правозастосування обмежується тлумаченням порушення за міжнародним правом (п. 36). Отже, органи правосуддя не мають повної свободи визначення злочину агресії, а повинні звертати увагу на підхід міжнародного кримінального права та Резолюції Генеральної асамблеї ООН № 3314^[6];
розуміння різних форм вчинення злочину, передбаченого статтею 437 КК України, виходить із їхнього змісту та характеру, можливостей особи через них впливати на міжнародний правопорядок. З огляду на це Верховний Суд пропонує тлумачення планування, підготовки, розв’язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, участі у змові, спрямованих на їх вчинення, а також ведення цих дій (п.п. 37–44). Частково вони базуються на підходах^[7] міжнародного права, але в цій частині вже вбачаються ознаки національної інтерпретації;
характеристики суб’єкта злочину за статтею 437 КК України тісно пов’язані з його повноваженнями, які надають можливість для вчинення такого злочину. Суд звертає увагу на те, що такий статус особі може надавати не тільки перебування на офіційній посаді, а й можливість впливати на ухвалення рішень завдяки наявним ресурсам чи суспільному становищу (п. 46). І саме в цій частині все ще залишається найбільше запитань.

У результаті підхід Верховного Суду пропонує досить чіткий перелік можливих суб’єктів злочину за статтею 437 КК України, серед яких, зокрема: глави держав та урядів; члени парламенту; лідери політичних партій; дипломати; керівники спецслужб; командири збройних сил, підпорядкованих державі, а також незаконних воєнізованих чи збройних формувань; інші особи, які фактично діють як військові командири; керівники органів виконавчої влади, які здійснюють функції з вироблення та реалізації державної політики і нормативно-правового регулювання у сфері діяльності збройних формувань й обігу зброї; керівники, правовий статус яких не охоплюється поняттям військового командира і які здійснюють владу або контроль щодо осіб, які беруть участь в агресивній війні чи агресивних воєнних діях; інші особи, які хоча й не займають формальних посад, проте здатні реально впливати на військово-політичні процеси, пов’язані з плануванням, підготовкою, розв’язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту та веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Оцінка рішення

Це рішення має значення не тільки для конкретного провадження. З однієї сторони, перегляд цієї справи в касаційному порядку дозволив зняти кримінальну відповідальність за статтею 437 КК України із засуджених. Але з іншої — рішення визначає загальну рамку й можливості національної системи правосуддя України, а також напрям для подальших потенційних розслідувань у межах цієї статті. Поки підхід не буде змінено, українські суди мають орієнтуватися на висновки саме в цьому провадженні. При цьому розуміння злочину агресії за українським правом залишає багато відкритих питань.

По-перше, це рішення стало своєрідним переломним моментом для національної практики. Хоча це перше провадження щодо статті 437 КК України, яке дійшло до касаційної інстанції, прийняті позиції торкаються й інших подібних вироків, які не були оскаржені. Хоча навряд чи засуджені, як, наприклад, російські військові Єрофеєв та Александров, будуть звертатися за можливістю перегляду. Але висновок про те, що безпосередні учасники збройного конфлікту, які не мали впливу на формування політики агресивної війни, не можуть притягатися до відповідальності за статтею 437 КК України, має бути використано в інших провадженнях.

По-друге, підхід до визначення суб’єкта злочину, запропонований Верховним Судом, залишає багато простору для вільного тлумачення й розширення кола можливих підозрюваних. Видається, що він є рефлексією на поточну практику розслідувань, яка склалася після 24 лютого 2022 року. Список^[8] підозрюваних у магістральному провадженні «24 лютого», який опублікований у відкритому доступі на сайті Офісу Генерального прокурора, можна легко відсортувати за категоріями суб’єктів у рішенні Верховного Суду. Окрім того, пропонуються досить широкі види суб’єктів. Зокрема, дипломати, інші особи є тими суб’єктами, щодо яких важко визначити, про який саме вплив на формування та реалізацію політики держави може йти мова. На противагу цьому аналіз^[9] міжнародних підходів до розуміння злочину агресії наголошує на лідерській ролі його суб’єктів, яка має бути показана в межах розслідування.

По-третє, саме розуміння злочину агресії за національним правом відрізняється від прийнятого на міжнародному рівні. Попри те, що Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції^[10] досліджувати події на території України крізь призму злочину агресії, положення Римського статуту закріплюють узагальнений підхід до визначення цього діяння. Стаття 437 КК України натомість оперує власними поняттями (наприклад, агресивна війна) і розширює відповідальність на ведення протиправних дій. Тож відкритим питанням для побудови підходів до переслідування за злочин агресії, вчинений проти України, залишається те, яке саме розуміння буде покладено в його основу.

Хоча обсяг розгляду Верховним Судом питання про статтю 437 КК України не охоплював змісту цієї норми та її відповідності міжнародним стандартам, підхід, використаний у рішенні, робить акцент на можливості України самостійно тлумачити її положення. За аналогією цей принцип може відкрити для системи правосуддя України можливість створити власну рамку дослідження цього злочину.

На жаль, для України переслідування за злочин агресії залишається найбільшим викликом у частині дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів. Напрацювання національної практики за десять років збройного конфлікту, який триває, розширили призму оцінки агресивних дій агентів РФ не тільки на статтю 437 КК України, а й на злочини, передбачені статтями 110, 258-3, 260 КК України.

Якість кримінального законодавства не спростила завдання для практиків. Попри різні ініціативи, КК України все ще не відповідає підходам міжнародного кримінального й міжнародного гуманітарного права. Натомість національні суди у своїй практиці змушені шукати компромісні рішення, які дозволять розглядати результати національних розслідувань крізь призму відповідних національних стандартів.

Крім того, відкритим після 24 лютого 2022 року залишається питання про те, який механізм зможе ефективно притягати до відповідальності за агресивні дії проти України. З огляду на дискусії, які тривають останні два роки, можливості юрисдикції України має доповнити діяльність^[11] Спеціального трибуналу щодо агресії, до відання^[12] якого буде належати відповідальність вищого керівництва РФ. Особливо цікаво буде спостерігати за діяльністю Міжнародного центру переслідування за злочин агресії та підходами, які він застосовуватиме при підготовці^[13] обвинувального акта. А головне — яке місце в запропонованих підходах займе національна практика України.

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд дол. США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров'я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні також можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.

^[1] https://treaties.un.org/pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=XVIII-10-b&chapter=18&clang=_en

^[2] https://interfax.com.ua/news/interview/926527.html

^[3] https://gp.gov.ua/detectable

^[4] https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466917

^[5] https://reyestr.court.gov.ua/Review/117555176

^[6] https://documents.un.org/doc/resolution/gen/nr0/739/16/pdf/nr073916.pdf?token=E7Mndqq1ZjJkU2rkfN&fe=true

^[7] https://www.eurojust.europa.eu/sites/default/files/assets/eurojust-crime-of-aggression-national-laws.pdf

^[8] https://gp.gov.ua/detectable

^[9] https://www.eurojust.europa.eu/sites/default/files/assets/eurojust-crime-of-aggression-national-laws.pdf

^[10] https://www.icc-cpi.int/news/statement-icc-prosecutor-karim-aa-khan-qc-situation-ukraine-receipt-referrals-39-states

^[11] https://interfax.com.ua/news/general/970692.html

^[12] https://www.president.gov.ua/news/specialnij-mizhnarodnij-tribunal-maye-stati-diyevim-sposobom-84405

^[13] https://telegraf.com.ua/ukr/intervju/2024-01-08/5826305-lyudi-khochut-spravedlivosti-tut-i-zaraz-ale-tse-gra-vdovgu-kerivnik-departamentu-viyni-ogp-pro-tribunal-ta-zlochini-rosiyan-ch-1

правосуддя суддя Верховний Суд воєнні злочини

Схожі статті

Правосуддя за наслідками війни: почути різні сторони. Discussion paper