Андрій

Назар

Справа екссудді Чауса в мультивсесвіті антикорупції

14 червня Вищий антикорупційний суд засудив колишнього суддю Дніпровського районного суду міста Києва Миколу Чауса до десяти років колонії та конфіскації всього майна в справі про хабар.
Справа Миколи Чауса в суспільній уяві стійко асоціюється зі світлинами скляних банок, наповнених доларами, які стали одним з головних артефактів всесвіту української антикорупції.
Перші фото цих банок у 2016 році одразу після їх вилучення детективами НАБУ оприлюднив у своїх соцмережах на той момент керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький.
Логічно, що після ухвалення вироку стосовно Миколи Чауса всі журналісти та громадські організації, які писали про це судове рішення, так чи інакше згадували про банки з доларами або й публікували архівні фото з ними.
От тільки Вищий антикорупційний суд призначив колишньому судді Чаусу десять років позбавлення волі не за банки з доларами та й узагалі не за отримання будь-яких хабарів чи корупційної вигоди.
Ми не бачили матеріалів розслідування й не знаємо змісту доказів обвинувачення чи захисту, лише прочитали оприлюднений вирок суду й помітили в ньому декілька цікавих обставин, які заслуговують на ширшу увагу.
Ми не захищаємо й ніколи не захищали Миколу Чауса, а в цьому тексті аналізуємо лише правові й процесуальні конструкції, описані в загальнодоступному судовому рішенні.
Читаючи текст, пам&rsquo;ятайте, що цей вирок (а отже, і всі висновки суду, викладені в ньому) ще не набрав законної сили і явно буде оскаржений в апеляції стороною захисту, а може, і не тільки нею.
У ЧОМУ МИКОЛУ ЧАУСА ОБВИНУВАЧУВАЛИ ПРОКУРОРИ
Прокурори обвинувачували Миколу Чауса в тому, що він на посаді судді вимагав та отримав неправомірну вигоду розміром 150 тисяч доларів за ухвалення судового рішення.
У березні 2015 року до судді Чауса на розгляд надійшов обвинувальний акт про незаконний обіг наркотиків стосовно жінки, яка виявилася матір&rsquo;ю його знайомої.
Чаус декілька разів обговорював із цією жінкою можливість звільнення її матері від відбування покарання за неправомірну винагороду, однак урешті відмовився від цих домовленостей та отримання грошей за потрібний вирок.
Згодом зять обвинуваченої, з яким Микола Чаус також був знайомий, усе ж умовив його погодитися звільнити тещу від відбування покарання за неправомірну вигоду розміром 150&nbsp;000 доларів, які надалі він передав Чаусу, а опісля їх вилучили детективи НАБУ у відомих усім скляних банках.
РОЗСЛІДУВАННЯ ЧИ ПРОВОКАЦІЯ?
Вищий антикорупційний суд вирішив, що після того, як Микола Чаус відмовився від ухвалення судового рішення за гроші, агент НАБУ, який виконував спеціальне завдання, спонукав і підбурював його до продовження злочинної діяльності, а отже, перейшов від збирання доказів до штучного створення умов для вчинення злочину.
Оскільки суд вирішив, що отримання неправомірної вигоди було спровоковане агентом НАБУ і без його активного втручання цього б не відбулося, він не міг засудити за це Миколу Чауса і визнав обвинувачення в отриманні ним коштів необґрунтованим.
Здається, це перший вирок, у якому Вищий антикорупційний суд констатував вчинення провокації в розслідуванні НАБУ.
Також суд був змушений визнати всі докази, отримані внаслідок цієї провокації, недопустимими.
Таким чином, суд визнав недопустимими та не брав до уваги відповідні матеріали негласного стеження за Чаусом; документи стосовно отримання та подальшого дослідження грошових коштів; результати обшуків у приміщеннях Дніпровського суду, в автомобілі й удома в Миколи Чауса та огляду земельної ділянки, на якій була виявлена скляна банка з коштами; висновок експертного дослідження; а також самі грошові кошти розміром 150 тисяч доларів (які суд ухвалив повернути НАБУ); а також дві скляні банки (які за рішенням суду підлягають знищенню).
Хоча ці скляні банки з доларами перетворилися із символу боротьби з корупцією на символ провокації корупції, від цього їхня цінність як артефакту в українському антикорупційному всесвіті лише зросла.
ВИМАГАННЯ ЧИ ПРОХАННЯ ХАБАРЯ?
Окрім визнання необґрунтованим обвинувачення в отриманні коштів, суд визнав недоведеним обвинувачення в їх вимаганні, оскільки прокурори не продемонстрували доказів будь-яких погроз зі сторони Миколи Чауса або створення умов, які б не залишали іншого вибору, аніж дати хабар.
Засудили Миколу Чауса за розмови, які відбувалися на початку березня 2016 року з дочкою обвинуваченої, під час яких він висловив готовність ухвалити потрібне рішення за 100 тисяч доларів.
Вищий антикорупційний суд оцінив таке висловлювання Чауса не як вимагання, а як прохання про надання йому неправомірної вигоди.
Річ у тому, що стаття 368 Кримінального кодексу України, за якою прокурори й обвинувачували екссуддю, передбачає відповідальність за прийняття пропозиції, обіцянки або безпосереднє одержання неправомірної вигоди, а також за прохання надати таку вигоду.
При цьому суд, визнавши, що все, що відбулося після відмови Чауса отримувати неправомірну вигоду та ухвалювати потрібне рішення, було результатом провокації, усе ж дійшов висновку, що навіть того, що відбулося включно до такої відмови, достатньо для засудження, оскільки злочин у формі прохання про надання неправомірної вигоди був завершений у момент висловлення такого прохання.
Тому саме за це висловлене прохання надати 100 тисяч доларів за ухвалення судового рішення, від якого він потім відмовився, ексудді Чаусу й присудили десять років у колонії.
СУДОПРОКУРОР ЧИ ПРОКУРОРОСУД?
Як сказано вище, прокурори обвинувачували Миколу Чауса у вчиненні одного злочину, розпочатого восени 2015 року, який полягав у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди розміром 150 тисяч доларів.
Натомість Вищий антикорупційний суд визнав його винуватим у проханні надати йому неправомірну вигоду розміром 100 тисяч доларів, висловленому в березні 2016 року.
Закон визначає, що судовий розгляд повинен відбуватися в межах висунутого прокурором обвинувачення.
Саме на прокурора покладена функція підтримання публічного обвинувачення в суді.
Якщо під час судового розгляду прокурор доходить висновку, що з огляду на встановлені в суді обставини висунуте ним обвинувачення потребує певних змін, закон дозволяє йому змінити це обвинувачення шляхом зміни як правової кваліфікації, так і обсягу обвинувачення.
У цій справі прокурори таким правом не скористалися, висунуте стосовно Миколи Чауса обвинувачення не змінювали і в дебатах наполягали на ньому.
У межах змагального процесу суд повинен виконувати роль безстороннього арбітра, який оцінює аргументи сторони обвинувачення й сторони захисту і за результатами такого оцінювання може визнати висунуте прокурором обвинувачення доведеним і засудити обвинуваченого або ж визнати обвинувачення прокурора недоведеним і тоді виправдати людину.
У цій же справі Вищий антикорупційний суд визнав недоведеним усе висунуте прокурорами обвинувачення: отримання неправомірної вигоди було наслідком провокації, вимагання такої вигоди не підтвердилося доказами, і суд констатував, що прокурори не довели навіть указаний в обвинуваченні час вчинення злочину.
То як же тоді суд засудив Миколу Чауса і за яким обвинуваченням?
Виявляється, колегія суддів ВАКС самостійно сформулювала нове обвинувачення замість прокурора.
Констатувавши, що прокурори не довели ані вимагання, ані отримання неправомірної вигоди, колегія суддів вирішила за можливе й необхідне без участі прокурора самостійно сформулювати нове обвинувачення стосовно Миколи Чауса &mdash; у проханні надати неправомірну вигоду.
Колегія суддів самостійно визначила новий час і місце вчинення такого злочину, а також розмір неправомірної вигоди.
От тільки закон дозволяє суду вийти за межі висунутого прокурором обвинувачення лише в одному випадку: суд може змінити правову кваліфікацію правопорушення, якщо це покращує становище обвинуваченого.
Тобто лише якщо суд бачить, що прокурор обвинувачує людину в тяжчому злочині, ніж вона вчинила насправді, тоді він може самостійно змінити статтю, за якою судитиме її.
У цьому випадку єдине, чого суд не змінив, &mdash; якраз правової кваліфікації. І такі дії суду явно не покращили становище обвинуваченого.
Суд зробив те, що уповноважений робити лише прокурор, &mdash; сформулював нове обвинувачення стосовно особи і з єдиної причини &mdash; тому що прокурор не зміг довести в змагальному процесі своє обвинувачення.
Чітке розмежування функцій і ролей суду й прокурора є не лише ключовою відмінністю інквізиційного процесу від змагального, це ще й базовий принцип права на справедливий суд, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Ще однією гарантією цього права є реальна можливість захищатися від висунутого прокурором обвинувачення, зміст і обсяг якого людина дізнається на початку процесу й має можливість будувати свій захист у суді для того, щоб спростувати це обвинувачення.
У такому випадку людина природно розраховує, що якщо вона спростує обвинувачення, від якого захищалася, суд її виправдає.
У цій же справі виходить, що про зміст сформульованого судом &laquo;нового&raquo; обвинувачення Микола Чаус дізнався вже з тексту зачитаного йому головуючим вироку і до цього навіть не здогадувався, що потрібно захищатися ще й від нього.
Подивимося, як таку практику колегії суддів Вищого антикорупційного суду оцінять суди наступних інстанцій.
А ще цікаво, чи апелюватиме прокурор до того, що колегія суддів відібрала його хліб.
КЛАСИЧНА МАРВЕЛІВСЬКА СЦЕНА ПІСЛЯ ТИТРІВ
Зять обвинуваченої, Олександр Поліщук, який, діючи як агент НАБУ, вчинив провокацію стосовно Миколи Чауса, через декілька місяців після передання судді коштів, у грудні 2016 року, був призначений на посаду начальника відділу по роботі з громадськістю Національного антикорупційного бюро України.

Судовий Розгляд

Марія

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що фундаментальна роль адвокатів у демократичному суспільстві, а саме роль захисту сторін судових процесів, зумовлює необхідність особливого захисту адвокатської таємниці.&nbsp;

Андрій Слюсар