Ми продовжуємо серію інтерв’ю про навчання у сфері права за кордоном у межах рубрики JustРозмова. Цього разу контент-редакторка Юлія Лісова поспілкувалася з Анастасією Клюгою — дослідницею та керівницею напряму стандартів у сфері прав людини і правосуддя (Лабораторія прав людини, Ноттінгемський університет).
У цій розмові ви дізнаєтеся, як організоване навчання в одному з провідних дослідницьких університетів Великої Британії, чому британська модель освіти побудована навколо самостійної роботи й партнерства, а також знайдете рекомендації книг, блогів та інших ресурсів для розвитку критичного мислення правника.
***
Юлія: Вітаю, Анастасіє! Дякую, що погодилися поділитися своїм досвідом. Для початку розкажіть, де саме Ви навчалися і чому обрали саме цей університет.
Анастасія: У 2021–2022 роках я навчалася на магістратурі з права прав людини (LLM Human Rights Law) у Ноттінгемському університеті Великої Британії. Коли вступала, одразу обрала цей напрям, але протягом перших двох тижнів навчання студентам дозволяли змінити спеціалізацію залежно від того, які основні (core) предмети вони обирали.
Юлія: Для тих, хто вперше чує про Ноттінгемський університет, як би Ви самі його описали? Чим він вирізняється і чому вважається особливим?
Анастасія: Ноттінгемський університет відомий насамперед як один із провідних дослідницьких університетів Великої Британії та член престижної Russell Group. Він входить до числа найсильніших британських університетів за показником research power у REF (Research Excellence Framework) 2021: близько 90% досліджень були оцінені як world-leading або internationally excellent. Цікавий факт — саме в цьому університеті розробили технологію МРТ: сер Пітер Менсфілд, який отримав Нобелівську премію за внесок у створення магнітно-резонансної томографії, проводив свої дослідження саме тут. Також тут винайшли ібупрофен.
.jpg)
У 2023 році Український католицький університет став переможцем програми подвійних дипломів у межах проєкту The UK-Ukraine Twinning Initiative, і тепер студенти магістерської програми Гуманітарного факультету УКУ мають можливість отримати подвійний диплом — УКУ й Університету Ноттінгема.
Юлія: Як проходив Ваш вступ?
Анастасія: Сам процес вступу був доволі простим. Оскільки на той момент я вже мала в Україні бакалаврат і магістратуру з історії, а також бакалаврат з права, мені потрібно було надіслати до університету засвідчені переклади дипломів, заповнити необхідні форми, подати результати тесту IELTS і написати мотиваційний лист. Після цього залишалося лише чекати на рішення університету.
.jpg)
Я також отримала стипендію від британського уряду (Chevening), і програма самостійно комунікувала з університетом щодо оплати навчання. У підсумку університет надав мені 100% знижку на навчання та зарахував без отримання коштів від стипендії, за що команда Chevening потім окремо висловлювала їм вдячність.
Юлія: Яким було наповнення навчання? Чи могли Ви обирати предмети?
Анастасія: Основним предметом у мене був модуль «Міжнародне право прав людини» (International Human Rights Law), оскільки я навчалася саме за цим напрямом. Окрім цього, були певні вимоги щодо вибору додаткових предметів. Наприклад, якщо я обирала курс Use of Force, де ми аналізували воєнні конфлікти у світі крізь призму права, то мала також обов’язково взяти курс з міжнародного публічного права.
Загалом, окрім одного обов’язкового предмета, який тривав упродовж усього року, усі інші дисципліни студенти обирають самостійно відповідно до своїх інтересів.
Основний акцент у навчанні робився на розвитку критичного мислення, умінні аргументовано висловлювати власну позицію і пояснювати свої висновки. Наприклад, дуже великий список використаної літератури в курсовій чи магістерській роботі не завжди вважався перевагою, адже це могло свідчити про те, що студент більше цитує інших авторів, ніж аналізує матеріал і формує власні висновки.
Юлія: Цікаво. Виглядає, що сьогодні розвиток критичного мислення є світовим трендом в освіті. Які принципи, цінності чи підходи Ви відчули під час навчання найбільше?
Анастасія: В університеті склалося враження, що ключовим є не кількість вивчених предметів, а глибоке занурення в обрану спеціалізацію. Важливо, щоб студент обрав конкретний напрям і детально його опрацьовував, досліджував окремі проблеми й формував експертність, а не намагався охопити якомога більше дисциплін поверхнево. Саме тому на магістерській програмі було відносно небагато предметів: чотири в першому семестрі та чотири в другому. Значну частину навчального навантаження складала самостійна робота, читання наукової літератури і судових рішень. Окремий великий компонент програми становило написання магістерської дисертації.
.jpg)
Важливе місце займала академічна доброчесність. Я завершила навчання за кілька місяців до того, як штучний інтелект став масово доступним, тому не можу оцінити, як це контролюється зараз, але вже тоді всі курсові роботи, магістерська дисертація та іспити проходили автоматичну перевірку, а також додатково переглядалися викладачами з детальними коментарями. Наприклад, одного разу я процитувала науковця з відповідним посиланням, але отримала зауваження, що текст містив лише цитату без мого власного аналізу, а отже, не було достатньої демонстрації самостійного осмислення матеріалу. Жодних формальних санкцій не застосували, але це було чітким сигналом, що очікується глибша аналітична робота з джерелами.
Юлія: А як виглядало саме навчання на практиці? Що переважало: дискусії, кейси, лекції, moot court? І як була побудована взаємодія між викладачами і студентами?
Анастасія: Як я вже сказала, дуже велика частина часу відводиться на самостійну підготовку. Перед кожною лекцією потрібно опрацювати значний обсяг літератури, тому вже на заняттях відбувається більш змістовне обговорення матеріалу між викладачем і студентами.
Формат навчання переважно дискусійний. Лекції є не просто подачею матеріалу, а радше платформою для аналізу, обговорення та критичного осмислення прочитаного. Окремі курси також включають роботу з кейсами, однак ключовий акцент усе ж робиться на аналізі текстів і судової практики, а також на академічній дискусії.
Викладачі дуже відкриті до спілкування зі студентами. Вони були менторами й партнерами по дискусії. Постійно заохочували нас звертатися після занять, ставити запитання або писати електронні листи. На початку року деякі викладачі навіть прямо наголошували, що їхня робота існує саме тому, що студенти обрали їхній курс, і вони щиро зацікавлені в тому, щоб навчати й підтримувати студентів.
Загалом, культура навчання будується на відкритому та рівноправному діалозі між викладачем і студентом, де студент розглядається як активний учасник освітнього процесу, а не просто слухач.
Юлія: Що стало для Вас найбільшим викликом під час навчання?
Анастасія: Кількість літератури для прочитання. У першому семестрі мені було дуже важко, оскільки англійська не є моєю рідною мовою, і я не була готова до того, що щотижня потрібно читати по 400–500 сторінок юридичних та академічних текстів. Тому 4 пари на тиждень спочатку здивували, але швидко стало зрозуміло, що весь інший час фактично присвячений роботі в бібліотеці.
.png)
Окремим викликом стало написання юридичних есе як форма іспиту. На кожен предмет давали 2–3 теми, студент обирав одну і мав за місяць підготувати есе, у якому потрібно було розглянути дві сторони питання та обґрунтувати власну позицію. Усе це обов’язково мало бути подано через призму права та підкріплено судовою практикою.
Юлія: 4 пари на тиждень і 400–500 сторінок текстів — абсолютно не те, до чого ми звикли в Україні. А що було найцікавіше для Вас під час навчання?
Анастасія: Найцікавішими були лекції, оскільки вони були побудовані як справжні дискусії, а не як сухе зачитування матеріалу. Кожна лекція сприймалася як окрема подія і дуже надихала.
Завдяки відкритій і дружній атмосфері всі почувалися комфортно. Якщо прочитана напередодні література була складною або незрозумілою, можна було прямо про це сказати і попросити допомоги під час обговорення. Це створювало додаткову мотивацію до навчання, оскільки завжди відчувалася підтримка.
Юлія: Наскільки навчання пов’язане з реальною практикою? Чи передбачено в процесі навчання щось на кшталт стажування?
Анастасія: Університет має багато наукових центрів, і протягом навчання студенти можуть проходити там стажування. Наприклад, я працювала в Центрі з прав людини при Школі права. Окрім цього, університет також пропонує стажування в інших організаціях, а іноді навіть в інших країнах.
Упродовж навчального року ми регулярно отримували електронні листи з пропозиціями як оплачуваних, так і неоплачуваних стажувань.
Обов’язкової практики не було, оскільки це однорічна магістерська програма. Однак стажування в наукових центрах допомагало розвивати практичні навички: швидкий аналіз великих обсягів текстів, навички legal writing, а також дозволяло налагодити контакти з викладачами й науковими працівниками, що, звісно, стало корисним у майбутньому.
Юлія: Університет допомагає з подальшою кар’єрою після випуску?
Анастасія: Я за такою допомогою не зверталася, оскільки наприкінці навчання отримала роботу асистентки в науковій лабораторії з дослідження сучасного рабства і торгівлі людьми, й одразу після завершення магістратури мені запропонували нову посаду.
Водночас я знаю, що університет має окремий департамент, який допомагає з пошуком роботи, написанням резюме та підготовкою до інтерв’ю.
Юлія: Цікаво, на що найбільше звертається увага під час оцінювання студентів?
Анастасія: Оцінюють силу аргументів і вміння застосовувати право, пояснювати свої думки й обґрунтовувати, чому саме ти дійшов таких висновків. Присутність на лекціях ніяк не враховується, але, якщо чесно, я не уявляю, як можна скласти іспити без постійного залучення до обговорень і спілкування з викладачами.
Юлія: Якщо після цього досвіду озирнутися назад на українську правову освіту — що здається найбільшою відмінністю? І що, на Вашу думку, нам точно варто було б запозичити?
Анастасія: Я в Україні навчалася давно і сподіваюся, що тенденції змінилися, але найбільшою різницею для мене було те, наскільки відкрито викладачі пропонували звертатися до них за допомогою і наскільки це заохочувалося.
Пам’ятаю, що свій перший імейл із запитаннями я надіслала лише через кілька місяців після початку навчання, бо мені було складно повірити, що студенти можуть просто написати викладачу і сказати, що щось не зрозуміли, а потім ще й домовитися про консультацію.
Юлія: Наскільки цей досвід і знання, отримані у Великій Британії, можна перенести в український контекст?
Анастасія: Я зараз живу у Великій Британії, але продовжую співпрацювати з колегами в Україні. Нещодавно увійшла до експертної ради представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Великій Британії, а також співпрацюю з Офісом Ради Європи в Україні.
У Ноттінгемі я викладаю історію України в суботній українській школі для українських родин, які перебувають в Англії. Тому наразі залишаюся за кордоном, але активно використовую свої набуті знання на користь України.
Юлія: І наостанок. Ви багато говорили про читання, тексти й розвиток критичного мислення. Що б Ви порадили нашим читачам: книги, блоги чи ресурси, які справді варто почитати?
Анастасія: Перше, що спадає на думку, — це юридичний онлайн-блог EJIL: Talk! (Blog of the European Journal of International Law). Тут юристи-практики й академіки публікують свої роздуми та аналіз різноманітних подій і проблем крізь призму міжнародного права. Це не академічні статті в класичному розумінні, але й не короткі коментарі, адже публікації зазвичай ґрунтуються на дослідженнях. Часто автори вступають у дискусію між собою, відповідаючи на раніше опубліковані матеріали. Мені було особливо цікаво знайомитися з різними поглядами на ті самі питання, надто тому що авторами є фахівці з різних регіонів світу. Це нерідко змушувало мене виходити за межі власних усталених уявлень і дивитися на проблему крізь призму іншого досвіду, середовища та культурного контексту.
Якщо говорити про книгу, то мені одразу згадується African Migration, Human Rights and Literature Фареди Банди. Я натрапила на неї серед рекомендованої літератури мого професора міжнародного публічного права Діно Крітсіотіса, і мене зацікавило саме поєднання слів «міграція», «права людини» та «література» в одній назві. Книга розглядає тему міграції через поєднання права і літератури. Авторка на прикладі романів, оповідань та інших літературних творів досліджує досвід африканських мігрантів і шукачів притулку й показує те, що часто залишається поза межами юридичних текстів і судових рішень.
У 2022 році тема міграції, очевидно, була для мене особливо близькою, тому книга справила на мене ще сильніше враження. Одна з цитат, яку я запам'ятала і над якою потім багато думала: «Міграційна криза є кризою лише через нашу реакцію на неї, а не через самих біженців» (The migrant crisis is only a crisis because of our response, rather than one caused by refugees.)
Юлія: Не можу не зауважити про схожість ресурсів EJIL: Talk! і JusTalk. Щиро дякую за рекомендації і за те, що поділилися своїм досвідом!