Балансуючи між правами людини та обмежувальними заходами, пов'язаними з коронавірусом

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

JustTalk#11. Здоров’я і правопорядок: баланс цілей. Discussion paper

В Україні, як і в більшості країн світу, введено обмежувальні заходи, щоб запобігти пошенню вірусу COVID-19. З початку березня в країні запроваджено карантин, під час якого поступово вводили обмежувальні заходи, які все більше обмежують права і свободи людини.

15 May, 2020

488

JustTalk#11. Здоров’я і правопорядок: баланс цілей. Discussion paper

ОРГАНИ ПРАВОПОРЯДКУ ТА СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я: де баланси у досягненні їхніх цілей?

І. Вступ

Фактично, без введення режиму надзвичайного стану частково обмежено право на свободу пересування, право на працю, право на освіту, свободу мирних зібрань, свободу підприємницької діяльності тощо. Заборонено пересуватися групою більше двох осіб, без засобів індивідуального захисту, особам старшого віку взагалі заборонено виходити з дому без потреби відвідати продуктовий магазин або аптеку, впроваджено примусову госпіталізацію без рішення суду, а заборона покидати територію країни без дозволу стала реальністю тощо.

Заборони викладено у Постанові No 211 Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року (зі змінами), а також розширено органами місцевого самоврядування на регіональному рівні. За порушення таких заборон введено адміністративну та кримінальну відповідальність з непропорційно тяжкими санкціями у формі грошового штрафу.

Водночас зрозумілої державної (публічної) політики у сфері боротьби з вірусом COVID-19 немає. Обмежувальні заходи запроваджено за аналогією з досвідом окремих країн, проте без жодного прогнозування, їхніх наслідків та обґрунтування тяжкості втручання у права і свободи людини.

Понад те, влада стверджує, що ніякого втручання не відбулось, адже впроваджено режим надзвичайної ситуації в порядку, передбаченому Кодексом цивільного захисту України, а дерогацію (відступ) зобов’язань у межах Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, як того вимагає стаття 15 договору, не здійснено. Швидке поширення вірусу та необхідність оперативного реагування вже призвели до одночасного відступу від зобов’язань за ЄКПЛ безпрецедентної кількості країн. Серед них Латвія, Румунія, Естонія, Македонія та інші.

Загалом як порядок впровадження карантинних заходів, так і план поступового виходу з карантину після 11 травня є результатами простого копіювання закордонних практик із невеликими вкрапленнями українського контексту.
Модель повного локдауну з декларацією притягнення до жорсткої відповідальності кожного, хто порушив найменшу заборону, не витримує критики з боку співмірності тяжкості соціально-економічних наслідків та масштабів епідеміологічної ситуації в регіонах. Врешті, частина заборон не виконується, а контроль за невиконанням або відсутній, або непропорційний цілям громад-
ського здоров’я (притягнення до відповідальності за найменші правопорушення проти нереагування на багатолюдні зібрання чи роботу бізнесу попри повну заборону тощо).

Таким чином, обмежувальні заходи під час карантину не відповідають ні цілям забезпечення правопорядку, ні цілям громадського здоров’я з огляду на свою несистемність та непередбачуваність.

ІІ. Проблемні питання: правові стандарти

Принцип верховенства права залишається непорушним навіть у ці складні часи. Попри будь-які загрози, дії та рішення, держави мають дотримуватися законів і відповідати Конституції та міжнародним стандартам. А в окремих випадках підлягати конституційному контролю.

Заходи, яких вживають держави, повинні мати чітко визначені часові межі. Тимчасовість стосується як заходів з обмежень прав і свобод, так і кроків щодо розширення певних повноважень органів влади, необхідних для ефективного та швидкого реагування на загрозу.

Дії держави мають бути пропорційними меті та необхідними у демократичному суспільстві. Кожне рішення має відповідати поставленій меті, при цьому забезпечуючи мінімально необхідну зміну звичних правил і демократичних процедур. Про це говорять рекомендації Ради Європи країнам-учасницям, які вводять обмежувальні заходи в межах карантину(1).

З правової точки зору будь-яке право людини може бути обмежене; це не поширюється на заборону катувань, рабства та примусової праці, а також фундаментальні принципи кримінального права (заборона двічі притягувати до юридичної відповідальності одного виду тощо). Ні положення ЄКПЛ, ні Конституція України не обмежують державу у боротьбі з епідемією, якщо це робиться у відповідності до закону, із законною метою та є необхідним у ситуації, яка склалась.

Стандарти Ради Європи та Конституція України лише окреслюють ті червоні лінії, яких держава не може перетинати, щоб не завдати собі та своїм інституціям, а особливо людям значно більшої шкоди, ніж та, яку може завдати вірус COVID-19.

Якщо Україна все ж звернеться до Генерального секретаря з повідомленням про відступ від зобов’язань, їй доведеться дуже ретельно і обережно підійти до обґрунтування необхідності такого відступу та вжитих заходів. А обґрунтованість рішень для української влади, вочевидь, уже давно є слабким місцем.

ІІІ. Проблемні питання: контроль за виконанням обмежувальних заходів

З позиції громадського здоров’я, ймовірно, саме повний локдаун, а саме припис залишатися вдома та не виходити без потреби, впровадження «масочного режиму», зупинка роботи громадського транспорту, заборона відвідувати будь-які місця відпочинку тощо, є ефективним засобом у протидії поширенню вірусу COVID-19.

Водночас будь-яка зупинка виробництва, мінімізація попиту та купівельної спроможності населення поступово знижують економічний добробут населення. Як тимчасовий захід це можна пережити шляхом мінімізації наслідків через використання запасів бюджету, проте довгостроково це призводить до низки соціально-економічних проблем. Повний локдаун може бути панацеєю від коронавірусу, проте матиме наслідком низку інших проблем—безробіття, голод, ріст злочинності тощо.

Понад те, реалізацію такого локдауну не можна досягти без примусової сили держави, яка полягає у притягненні до відповідальності осіб, які порушили обмежувальні заходи.

Фактично в Україні впроваджено відповідальність у формі грошового штрафу, який є незбалансованим та значно перевищує штрафи за інші правопорушення. Проте питання не стільки в тому, який розмір санкції, а в тому, наскільки забезпечується невідворотність покарання.

За даними судової статистики2, опублікованої Державною судовою адміністрацією, станом на 28 квітня (за півтора місяця карантину) було складено 6141 протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП (порушення правил щодо карантину людей). При цьому розглянуто було лише 1120, з яких понад половину (739 випадків) було повернуто на допрацювання. Аналіз судового реєстру свідчить про те, що здебільшого суди або повертають матеріали на допрацювання, або звільняють від відповідальності у зв’язку з малозначністю діяння, або обмежуються усним зауваженням і нечасто притягують до відповідальності. Причому це більше стосується «легких» правопорушень, які не могли б завдати значної шкоди населенню, натомість багатолюдні зібрання у парках та інших зонах відпочинку, робота великого бізнесу попри заборону залишаються непокараними.

Водночас українські органи правопорядку продовжують цитувати абсолютні заборони, введені Урядом, та погрожувати невстановленим порушникам притягненням до відповідальності. Ми не говоримо, що хтось може чи має уникати відповідальності, а говоримо про те, що з позиції громадського здоров’я одні порушення можуть мати тяжкі наслідки, а інші — зовсім незначні. І обмежений поліцейський ресурс необхідно витрачати на першу категорію. Саме в таких умовах суворі штрафи для бізнесу та просто людей будуть мати превентивний ефект.

Врешті, контроль за виконанням обмежувальних заходів є слабким та, за відсутності політики диференціації порушників за «тяжкістю наслідків» і відповідного виділення ресурсів, не досягає поставлених перед ним цілей.
Отже, ні цілі громадського здоров’я (мінімізація контактів серед населення з метою стримування поширення вірусу), ні цілі громадського порядку та економічного добробуту не досягаються.

ІV. Проблемні питання: громадське здоров’я та обмежувальні заходи

З позиції громадського здоров’я для боротьби з епідеміями застосовуються дві основні стратегії:
(a) пом’якшення наслідків, яке зосереджується на уповільненні, але не обов’язково зупинці поширення епідемії. За цим сценарієм формуватиметься колективний імунітет населення в умовах епідемії, що призведе врешті-решт до зниження кількості нових випадків і в результаті зменшення рівня передачі. Основними недоліками такої стратегії є необхідність проактивної комунікації з населенням та можлива поява пікового навантаження на медичну систему;
(б) повний локдаун, що має на меті вплинути на епідемічне зростання через зменшення кількості нових випадків та попередити передачу хвороби від людини до людини. Основна проблема цього підходу полягає в тому, що обмежувальні заходи (нефармацевтичні інтервенції) потрібно підтримувати—принаймні з перервами—доти, поки вірус циркулює в популяції або поки вакцина не стане доступною. У випадку з COVID-19 до отримання вакцини мине щонайменше 12-18 місяців.

Розглядаючи питання показників здоров’я (захворюваність на COVID-19, показники летальності та завантаженості лікарняних ліжок), наразі не маємо інформації про зростання інших проблем, пов’язаних із локдауном:
1. представники гарячих ліній звітують про зростання кількості дзвінків, пов’язаних із домашнім насильством, що потребує додаткових видатків на надання медичної, психологічної та соціальної допомоги постраждалим;
2. порушення психічного здоров’я громадян на тлі наростаючої істерії довкола пандемії та дезінформації, яка поширюється ЗМІ (штучно створений вірус, чіпування населення, 5G-інтернет тощо);
3. зростання негативних наслідків хронічних захворювань внаслідок обмеження доступності до базової медичної допомоги (обмеження також стосувалися припинення планової госпіталізації та проведення планових втручань).

Нарешті внаслідок економічної кризи та безробіття, які визначені важливими соціальними детермінантами здоров’я, у віддаленій перспективі треба буде переглянути структуру організації та видатків системи охорони здоров’я.

Одним із ключових підходів у організації системи громадського здоров’я є принцип субсидіарності (тобто коли рішення про заходи, які впливатимуть на стан здоров’я населення, приймаються на найнижчому делегованому рівні).

Але обмежувальні заходи, запроваджені під час карантину, стосуються всієї країни та ухвалені Урядом «згори». Органи місцевого самоврядування вимушені рахуватися з усім пакетом обмежувальних заходів незалежно від наявної епідемічної ситуації у себе в регіоні. Не дивно, що були ініціативи місцевої влади як у бік послаблення обмежувальних заходів—відома історія з мером Черкас, який лише припустив таку можливість, так і у бік посилення—Сумська міська рада взагалі заборонила виходити з дому всім громадянам без нагальної потреби відвідати продуктовий магазин чи аптеку.

Тобто кожен регіон має власну епідеміологічну ситуацію, відповідно до якої мають диференціюватися обмежувальні заходи. Станом на сьогодні очевидно, що Чернівецька, Івано-Франківська та Тернопільська області потребують посилених обмежувальних заходів, водночас Миколаївська, Хмельницька та Чернігівська—послаблених.

Більшість світових експертів поділяють думку, що вірус залишиться з нами надовго, тому важливими мають стати заходи, спрямовані на формування нових поведінкових навичок. Фізичне дистанціювання, носіння масок у громадських місцях, регулярне миття рук стануть новими патернами нашої поведінки на тривалий час. Зосередження на обмежувальних заходах має свої переваги у короткостроковій перспективі. Дотримання та виконання обмежувальних приписів є важким та нетривіальним завданням для суспільства, яке до того ж містить інший ризик про нехтування громадянами не тільки здоров’ям, але і вимогами національного законодавства. Це може мати негативні наслідки для правозахисної системи загалом, адже коли нехтування нормами стає новою нормою, тоді воно поширюється за межі однієї галузі та формує тотальну недовіру до дій влади.

Яскравий приклад: головний санітарний лікар Віктор Ляшко говорить (3) про те, що обробляння під’їздів дезинфікувальним засобом — це лише психологічний захід, щоб люди похилого віку не виходили з дому, проте очевидно неефективний захід протидії коронавірусу. Такі заяви формують недовіру до дій влади загалом.

1. Червоні лінії обмежувальних заходів під час пандемії. Огляд рекомендацій Ради Європи / JustTalk // https://site.ua/justtalk.writer/27752-chervoni-liniyi-dlya-obmejuvalnih-zahodiv-pid-chas-
pandemiyi-oglyad-rekomendatsiy-radi-evropi/

2. Оперативна інформація щодо розгляду справ за статтею 44-3 «Порушення правил щодо карантину людей» / ДСА // https://dsa.court.gov.ua/dsa/pres-centr/news/929954/

3. Віктор Ляшко: «Світ врятує чарівний пендель, і Україну в тому числі» / LB.UA. Інтерв’ю // https://ukr.lb.ua/society/2020/04/12/455111_viktor_lyashko_svit_vryatuie_charivniy.html.

justtalk.club
justtalk.ua@gmail.com

поліція covid-19 Discussion paper

Схожі статті

Перелік принципів, що стосуються поводження з особами, позбавленими свободи (COVID-19)

Баланс свободи і безпеки: позиція правозахисних організацій та поліції (рос.) | Just Covid International | Епізод 1

ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ ТА ПАНДЕМІЯ КОРОНАВІРУСУ COVID-19