Чи покарання — єдиний шлях до досягнення справедливості?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

JustTalk#14. Чи покарання — єдиний шлях до досягнення справедливості? Discussion paper

Кримінальне законодавство має своїм завданням правове забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

11 September, 2020

749

JustTalk#14. Чи покарання — єдиний шлях до досягнення справедливості? Discussion paper

І. Концептуальна проблема

На жаль, населення України має підстави сумніватися в тому, що вітчизняна система кримінального судочинства ефективно справляється з охороною прав і свобод людини(1), а також із забезпеченням миру і безпеки (невдоволення громадськості роботою судової системи і визнання потреби її реформування серед топ-10 першочергових реформ(2)).
Водночас досвід деяких західних країн демонструє, що ці завдання легко вирішуються там, де система гарно справляється із запобіганням правопорушенням. Людина радше почувається в безпеці не там, де поліція затримує правопорушників, а там, де не скоюють злочини. Тобто важливість саме профілактичного підходу в боротьбі з правопорушеннями є беззаперечною, коли ми говоримо про мир та безпеку в суспільстві, і, очевидно, починати потрібно
з неповнолітніх.

Відповідно до статистичних даних, щороку понад 6,5 тис. неповнолітніх вчиняють кримінальні правопорушення, стосовно яких виноситься більш ніж 3 тис. вироків. Значною залишається частка тяжких та особливо тяжких злочинів, за вчинення яких засуджено більше половини всіх неповнолітніх. Серед вчинених злочинів значний відсоток становлять корисливі насильницькі діяння, а практично половина злочинів вчиняється неповнолітніми у складі групи осіб.
Крім того, майже незмінною залишається тенденція до вчинення неповнолітніми повторних злочинів. Так, у 2016 році така частка становила 2,6% загальної кількості злочинів, вчинених неповнолітніми за визначений звітний період, а у 2017 році — 2,3%, що свідчить про недостатній рівень виховного впливу покарання або примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до них.

Зазначене підтверджується статистикою щодо кількості засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виховних колоніях. Так, станом на 1 травня 2018 р. 68% загальної кількості неповнолітніх, які відбувають покарання у виховних колоніях, раніше притягувалися до кримінальної відповідальності та відбували покарання, не пов’язані з позбавленням волі(3). Врешті, згідно з даними Офісу Генерального прокурора за 2019 рік, у 70% випадків неповнолітній правопорушник, який потрапив за ґрати на строк більше одного року, потрапляє у в’язницю повторно.

Тож ключове питання: чому превенція в чинній системі кримінальної юстиції не працює?

Подальший аналіз проблеми дає багато різних відповідей на це питання. Наприклад:
■ недоліки в роботі органів, служб і закладів, відповідальних за проведення профілактичної та соціально-виховної роботи, надання соціальних, освітніх та інших видів послуг;
■ брак дієвих інструментів і програм, які дозволили б виконувати це завдання;
■ перебування значної частки неповнолітніх поза контролем суспільства(4).

На нашу ж думку, справжня відповідь полягає в системній похибці у самому підході, який лежить в основі системи кримінального судочинства.

1 За даними сервісу Numbeo, Україна стала лідером у рейтингу країн з найвищим рівнем злочинності у Європі: https://www.numbeo.com/crime/rankings_by_country.jsp?title=2020-mid&region=150
2 Реформи в Україні: громадська думка населення-2019: https://dif.org.ua/article/reformi-v-ukraini-gromadska-dumka-naselennya-2019
3 Розпорядження КМ No 1027-р від 18.12.2018 «Про схвалення Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року».
4 У 2017 році частка таких засуджених неповнолітніх становила 24% — Ibid.

II. Фактична проблема

Основний інструмент реагування держави на кримінальне правопорушення — покарання, яке має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень самим правопорушником та водночас іншими особами. Припускаємо, що останнє має бути результатом страху інших членів суспільства перед покаранням, яке є невідворотним у разі скоєння злочину.

Водночас справедливо запитати, чи є страх покарання достатнім стримувальним фактором у попереджені нових злочинів? За даними досліджень, найважливішими серед факторів, які забезпечують правослухняність людини в суспільстві, є саме ті, що пов’язані з її соціалізацією, а саме з потребою бути прийнятою і визнаною як корисною і вартісною частиною соціуму, яка відповідає конкретним очі-
куванням соціально-схвальної поведінки(5).Так, відповідно, мотиваційними факторами, які передують страху перед покаранням, є: цінності, суспільна мораль, етика і конформізм, зумовлений потребами бути правим (наслідок інформаційного соціального впливу(6) і прийнятим (результат нормативного соціального впливу(7)).

Західні дослідники, своєю чергою, зауважують, що почуття сорому має більший вплив порівняно із самим покаранням. Ізоляція правопорушника від суспільства, насправді, не має позитивних наслідків, надалі людина потребує проходження реінтеграції в соціум. Проте така ізоляція завжди призводить до негативного наслідку, як-от стигматизація — таврування, що є «продуманим ритуалом відділення, яке включає осуд і позбавлення громадянських прав, причому ритуал відновлення чітко не визначено» (Scheff, 1994).

Отже, немає впевненості в тому, що покарання є ефективним інструментом досягнення тих завдань, які стоять перед кримінальним законодавством. Понад те, покарання несе за собою ризик отримання спротиву, а заразом — і антисоціальну поведінку та скоєння повторних правопорушень. Це свідчить про можливий зворотний ефект впливу від застосування покарання — протилежний тому, для чого його насамперед призначають.

Станом на сьогодні в Україні для досягнення стійкості постраждалих громад до конфліктів стає недостатньо політичної волі та миротворчих ініціатив. Є потреба у системних змінах у цінностях постраждалих громад та у способах управління конфліктами, серед яких основні форми державного реагування на конфлікти, тобто — в системі правосуддя. Зважаючи на це, для України нагальною є потреба впровадити інноваційні методи у кримінальній юстиції, зокрема — програми відновного правосуддя (ВП).

5 Gerry Baragar, RCMP, Community Justice Forum Facilitators training materials, May, 2007.
6 Cialdini, R. B, & Goldstein, N. J. (2004) “Social influence: Compliance and conformity.” Annual Review of Psychology, 55: 591–621.
7 Deutsch, M. & Gerard, H. B. (1955). “A study of normative and informational social influences upon individual judgment” (PDF). Journal of Abnormal and Social Psychology. 51 (3): 629–636.

III. Шляхи вирішення: міжнародний досвід

Документи ООН і Ради Європи містять багато рекомендацій щодо застосування альтернатив покаранню, основним серед яких є підхід, який має назву відновного правосуддя. Значною мірою, відновне правосуддя являє собою визнання цінностей і практик, характерних для багатьох корінних народів, «традиції яких» часто знищували і репресували західні колоніальні держави8. Відновне правосуддя (іноді відоме в цих контекстах як Кола примирення) і сьогодні залишається особливістю систем правосуддя корінних народів.

Оскільки відновне правосуддя довело свої переваги у досягненні завдань кримінального судочинства і запобігання злочинності, воно з’явилося в різних міжнародних документах як альтернатива або корисне доповнення традиційних підходів до реагування на кримінальні ситуації. Мабуть, серед найважливіших варто назвати Резолюцію Економічної та соціальної ради ООН «Про основні принципи застосування програм відновного правосуддя в кримінальних справах» від 24 липня 2002 року, яка рекомендує всім державам-членам розробляти та впроваджувати програми відновного правосуддя в національне кримінальне судочинство(9). Також управління ООН з наркотиків і злочинності видало «Посібник з програм відновного правосуддя»(10), який у травні 2020 року вийшов уже в другій (оновленій) редакції(11). Рада Європи також прийняла декілька Рекомендацій для країн-членів: No R (99)19 «Про медіацію в кримінальних справах» та СCM/Rec (2018)8 «Про відновне правосуддя в кримінальних справах».

Відновне правосуддя — це підхід до реагування на протиправну поведінку та вчинення злочинів, який враховує баланс інтересів потерпілої особи, правопорушника і громади. ВП запрошує обидві сторони конфлікту до діалогу, дає можливість усім учасникам інциденту досягти спільного рішення та відновити справедливість і є способом забезпечення поступового прийняття суспільством практики медіації між потерпілими і правопорушниками.

Відновне правосуддя порушує важливе питання справедливості та відповідальності, на що мала б орієнтуватися система правосуддя. А саме:
■ відновлення справедливості після того, як було вчинено злочин;
■ усвідомлення прийняття відповідальності правопорушником за скоєне для щирого каяття.

Відновне правосуддя є виходом з каральної парадигми. Воно має стати обов’язковим доповненням до традиційної судової системи. На думку практиків, відновне правосуддя покликане не скасувати офіційне правосуддя, а надати йому відновного характеру.

Суть відновного правосуддя не зводиться лише до примирення сторін і розв’язання конкретного конфлікту. Це вже не питання рівня індивідуального покарання, а рівня всієї громади. Якщо люди здобувають досвід участі у вирішенні конфліктних ситуацій шляхом співробітництва між сторонами, шляхом відновлення, вибачення і прощення, це зміцнює стосунки в громаді і формує спільні уявлення про моральні цінності. Тож саме громада є найбільш зацікавленою в розвитку програм відновного правосуддя(12).

8 Zehr, Howard. Changing Lenses — A New Focus for Crime and Justice. Scottdale PA: 2005, 268–269.
9 Basic principles on the use of restorative justice programmes in criminal matters, ECOSOC Res. 2000/14, U.N. Doc. E/2000/INF/2/Add.2 at 35 (2000).
10 https://www.un.org/ruleoflaw/files/Handbook%20on%20Restorative%20Justice%20Programmes.pdf
11 https://www.unodc.org/documents/justice-and-prison-reform/20-01146_Handbook_on_Restorative_Justice_Programmes.pdf
12 Разом із партнерами в регіонах ми розробляємо «дорожню карту» розвитку відновного правосуддя в Україні, — Р. Коваль, http://aau.edu.ua/static/lll/texts/mediation/RJU.Vol.13.pdf

Станом на сьогодні найпоширенішою формою ВП у Європі, Сполучених Штатах Америки та Канаді є медіація між потерпілим і правопорушником — зустріч з метою досягнення примирення та усунення завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Високі показники ефективності медіації між потерпілим і правопорушником довели американські дослідники, причому численні дослідження виявили однаково високий рівень задоволеності посередництвом як для жертв, так і для правопорушників(13). Умбрейт, Коатс і Восс (2002)(14), проаналізувавши два десятиліття досліджень у відновному правосудді, зазначають, що зазвичай 80-90% учасників повідомляють про задоволення процесом, а 90% цих зустрічей привели до підписання угод. З цих угод від 80 до 90% були виконані учасниками. Аналогічно, у дослідженні, яке вивчало досвід відновлення справедливості в системі правосуддя, 80% жертв грабежів, які брали участь у медіації між потерпілим і правопорушником, повідомили, що вони вважають систему кримінального правосуддя справедливою, порівняно з лише 37% жертв, які не брали участь у медіації (Umbreit, 1989)(15).

При цьому у Техасі застосування практики відновного правосуддя значно знизили рецидивізм і покращили показники реституції. Сенатор і відомий прихильник тюремної реформи Джон Вітмайр заявив, що «його держава вчиться розрізняти того, кого ти боїшся і на кого ти злий»(16).

Дослідження програм посередництва у справах неповнолітніх по всій країні послідовно демонструють вищий рівень задоволеності жертв, нижчий рецидивізм, кращі виплати за реституцію і покращення підзвітності правопорушників. Наприклад, вичерпне дослідження програм посередництва жертв і правопорушників у шести округах Орегону показало, що 80% жертв і злочинців повідомили, що почуваються позитивно щодо процесу(17).

Одним з найуспішніших прикладів є місто Лонгмонт, штат Колорадо: після схвалення програми медіації для молоді у 2014 році рівень рецидивізму серед неповнолітніх впав із 70% до 8%(18).

Національне опитування 2011 року щодо задоволеності жертв злочинів у Новій Зеландії (яка має дуже добре розроблену програму відновного правосуддя) показало, що 70% респондентів висловили схвалення щодо свого загального досвіду, 74% заявили, що їм стало краще після участі в процесі, а 80% сказали, що рекомендують це іншим(19).

Наостанок варто було б зауважити, що впровадження програм відновного правосуддя у кримінальне судочинство має ще і суттєві економічні переваги. Наприклад, у Канаді на одного неповнолітнього злочинця в середньому витрачаються кошти у розмірі 823 тисяч доларів, тоді як вартість участі неповнолітнього у програмі відновного правосуддя — 1 тисяча доларів. До того ж статистика свідчить про те, що половина неповнолітніх правопорушників повторно вчиняє злочин у дорослому віці, а виправлення дорослої особи потребує на 75% більше ресурсів, ніж для неповнолітнього. Судячи з цих та інших показників, відновне правосуддя вважається у 6 разів ефективнішим, ніж традиційне(20).

13 William Bradshaw, David Roseborough, Restorative Justice Dialogue: The Impact of Mediation and Conferencing on Juvenile Recidivism, Federal Probation Journal of Correctionsl Philosophy and Practice, 69, no 2, 2005, 2. URL: https://www.uscourts.gov/sites/default/files/69_2_4_0.pdf. (дата звернення: 22.06.2020).
14 Цит. за Umbreit, M., Coates, R. B., & Vos, B. (2002). Restorative justice circles. American Probation and Parole Association, Winter, 36–40.
15 Цит. за Umbreit, M. S., & Greenwood, J. (1999). National Survey of Victim Offender Mediation Programs in the United States. Mediation Quarterly, 16, 235–251.
16 Texas State Senator John Whitmire in “The Right Choices: America’s Bloated Prison System Has Stopped Growing. Now It Must Shrink,” The Economist, June 20, 2015, accessed June 13, 2016. URL: https://www.economist.com/briefing/2015/06/19/the-right-choices. (дата звернення: 22.06.2020).
17 David Newton, Restorative Justice and Youthful Offenders, FBI Law Enforcement Bulletin, 2016. URL: https://leb.fbi.gov/articles/featured-articles/restorative-justice-and-youthful-offenders. (дата звернення: 22.06.2020).
18 Там само.
19 Там само.
20 Youth Criminal Justice in Canada. URL: https://www.nelson.ca/DocumentCenter/View/589/Restorative-Justice-Youth-Infographic-PDF?bidId= (дата звернення: 20.06.2020).

IV. Шляхи вирішення: український досвід

В Україну відновне правосуддя прийшло не так давно. Його поступово впроваджують, маючи на меті інституціоналізацію підходу та закріплення його на законодавчому рівні.

«Інститут миру і порозуміння» (ГО «ІМіП») (в минулому «Український центр порозуміння») з 2004 року спільно з місцевими партнерами у низці регіонів здійснив процедури примирення у кримінальних справах. З 2004 до 2011 року було проведено 364 медіації у кримінальних справах. Справи надходили переважно на стадії досудового розслідування, що сприяло їхньому швидкому розгляду і максимальному врахуванню інтересів потерпілих, громади та правопорушників.

Було також проведено дослідження «Відновне правосуддя в Україні: підсумки та перспективи»21, ключові висновки якого такі:

1.88% розглянутих на медіації справ — злочини невеликої та середньої тяжкості. Абсолютна більшість цих справ стосувалася злочинів проти власності, вчинених неповнолітніми віком від 16 до 18 років. Водночас є випадки застосування відновного правосуддя до справ про тілесні ушкодження та навіть дорожньо-транспортні пригоди з летальними наслідками. Переважно справи на медіацію надходили від поліцейських на стадії досудового розслідування, що сприяло швидкому розгляду справ у Центрах відновних практик у громаді та максимальному врахуванню інтересів потерпілих, правопорушників і громади.

2.Програми відновного правосуддя важливі для усвідомлення правопорушниками скоєного та прийняття ними відповідальності за наслідки злочину. Більшість з правопорушників вбачають у медіації можливість зберегти соціальні зв’язки з громадою і готові рекомендувати іншим особам у подібних ситуаціях брати участь у відновних програмах.

3.Завдяки медіації потерпілі можуть швидко та ефективно захистити свої права, отримати реальне відшкодування збитків та відновити почуття безпеки і контролю над ситуацією. У більшості випадків потерпілі отримали вибачення від кривдника, а угоди, укладені за результатами медіації, були повністю виконані.

4.За словами суддів, відсоток рішень за цивільними позовами у кримінальних справах, які виконуються, коливається у межах 20% (офіційна статистика, неофіційна — менше 10%). Відсоток виконання медіаційних угод сягає 90%.

5.Кримінальні справи, направлені на медіацію протягом 2004–2011 років, переважно кваліфікувались як злочини невеликої тяжкості (45% скерованих справ), 44% — злочини середньої тяжкості, 10% тяжких. Більша частина справ (92%) з тих, які були передані на медіацію, — злочини проти власності: крадіжки, розбої, шахрайство.

6. Учасники медіації відзначали, що медіація дозволяє вирішити свій конфлікт у принципово інший спосіб, аніж це можливо зробити в рамках традиційної системи. Наприклад, у м. Біла Церква Київської області 100% учасників медіації були задоволені результатом, 90% відзначили нейтральне ставлення медіатора до сторін, 80% зазначили, що почувалися комфортно під час медіації, 90% порекомендували б своїм знайомим чи друзям взяти участь у медіації в разі потреби.

7.100% правопорушників (та тих, хто їх підтримував у процесі) стверджують, що їхнє ставлення до іншої сторони (потерпілого) змінилося протягом зустрічі. Отже, на думку учасників, процедура медіації не лише дозволяє почуватися комфортно, але й її результат теж триваліший. Батьки неповнолітніх, які брали участь у медіації, відзначають, що медіація мала дуже великий ефект — вплив на свідомість і поведінку їхніх дітей.

8. Завдяки формі та принципам відновні програми мають більший (ніж традиційне правосуддя) вплив на правопорушників. Участь у медіації дозволяє їм краще зрозуміти свій вчинок, усвідомити шкоду, яку вони завдали потерпілій стороні, та прийняти відповідальність за вчинене. Практики вважають, що саме тому діти, які взяли участь у медіації, не скоїли повторних правопорушень. У ході дослідження було з’ясовано, що з 2006 року не було зафіксовано жодного рецидиву чи повторного правопорушення серед правопорушників, які взяли участь у медіації.

9.Представники органів правопорядку визнають, що ув’язнення не сприяє виправленню особи, особливо неповнолітньої. Навпаки, позбавлення волі часто призводить до вчинення нових злочинів. За даними вебсторінки для потерпілих та правопорушників (з офіційних даних ГО «Інститут миру і порозуміння»)(22), 2⁄3 справ, у яких застосовувалася медіація, закінчувалися примиренням сторін, 90% справ завершувалися досягненням угоди про відшкодування збитків, 95% угод було дотримано протягом першого року після проведення медіації, а 85% правопорушників і потерпілих були повністю задоволені результатом.

Згідно з нещодавнім дослідженням «Відновне правосуддя та медіація в кримінальних справах», проведеним правниками Національного університету «Києво-Могилянська академія», відновне правосуддя впливає на зниження повторюваності вчинення злочинів.

Результати досліджень демонструють високий рівень задоволення учасників відновним правосуддям, що доводить його ефективність і потужний соціальний вплив. Тож у разі запровадження ВП в систему кримінальної юстиції України система почне швидше реагувати на поточні демократичні виклики України, оскільки ефективна система правосуддя сприятиме змінам у підходах до врегулювання конфліктів, ставленні до особистої безпеки та у рівні довіри до національних інститутів, а впровадження всіх вищезазначених змін сприятиме підвищенню стійкості (життєздатності) громад і зміцненню соціальної єдності.

Рекомендації CM/Rec(2018)8 Комітету міністрів державам-членам пропонують, щоб відновне правосуддя впроваджувалося у кримінальних справах. Основоположними принципами відновного правосуддя, які є також і основою для імплементації ВП в Україні, є:

■ можливість активної участі сторін у вирішенні питань, пов’язаних зі злочином (принцип участі зацікавлених сторін), а також у тому, що ці рішення повинні бути головним чином орієнтованими на розуміння і виправлення шкоди, завданої особам, взаємовідносинам і широкій громадськості внаслідок вчинення злочину (принцип відшкодування шкоди);
■ добровільність;
■ діалог, заснований на обговоренні та взаємоповазі;
■ рівна увага до потреб та інтересів залучених у процес сторін;
■ процесуальна справедливість;
■ спільна угода, заснована на консенсусі;
■ орієнтованість на виправлення, реінтеграцію та досягнення взаєморозуміння між учасниками; недопущення домінування будь-якої сторони в процесі (включно з медіатором).

А також:

■ відновне правосуддя повинно бути загально доступною послугою, а служби відновного правосуддя повинні бути доступними на всіх стадіях кримінального процесу;
■ компетентні органи та юристи повинні надавати потерпілим і правопорушникам необхідну інформацію для того, щоб вони могли визначитися відносно свого бажання брати участь у програмах відновного правосуддя;
■ судові органи або органи кримінальної юстиції можуть передавати справи на будь-якій стадії кримінального провадження; це не виключає можливості самостійного звернення до програм відновного правосуддя.

Також рекомендації наголошують на важливості:
■ створення чіткої нормативно-правової бази, яка б дозволяла застосовувати відновне правосуддя відповідно до принципів, визначених у Рекомендації, і у спосіб, що впливає або може впливати на хід кримінального переслідування або судового розгляду;
■ розроблення відповідних політик, які, зокрема, повинні охоплювати процедури передачі справ до центрів відновних практик та їхній подальший розгляд після застосування програм відновного правосуддя, а також створення необхідних умов та інфраструктури для забезпечення системного характеру цієї практики;
■ забезпечення прав учасників програм відновного правосуддя та наявності процедурних гарантій.

На додаток Рекомендації містять цілий перелік корисних порад щодо забезпечення якості надання послуг фахівцями відновного правосуддя — починаючи від підбору, підготовки, підтримки, оцінювання і підвищення кваліфікації медіаторів; здійснення моніторингу, оцінювання і дослідження програм відновного правосуддя і завершуючи підвищенням рівня знань усіх працівників і керівників судових органів та органів кримінальної юстиції, включно з фахівцями в галузі кримінальної юстиції, про принципи вирішення конфліктів та відновного правосуддя для того, щоб вони розуміли ці принципи і могли їх застосовувати у своїй щоденній роботі.

Дуже важливим є зауваження у Рекомендаціях ООН про те, що органи відновного правосуддя повинні бути незалежними від системи кримінальної юстиції. Це означає, що центри відновних практик і медіатори, зокрема медіатори у кримінальних справах, мають працювати поза межами системи кримінальної юстиції — дотримуватися нейтралітету, бути незаангажованими та нейтральними особами у відновному процесі.

Впровадження програм примирення безпосередньо впливає на питання виправлення завданої шкоди. Це, зокрема, допомагає потерпілим отримувати моральне та матеріальне відшкодування і задоволення в результаті здійснення правосуддя.

Відновне правосуддя підтримує відчуття відповідальності в обвинувачених, надаючи їм можливість для виправлення завданої злочином шкоди, для подальшої реінтеграції в суспільство, що створює умови для відновлення і взаєморозуміння, а також, як влучно підкреслює Надія Стефанів, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду: «Медіація у кримінальних справах, відновне правосуддя, крім системи відновлення прав сторін, має ще й профілактичну мету — профілактику правопорушень».

Програми відновного правосуддя (зокрема медіація у кримінальних справах) укріплюють і відновлюють традиції миротворчості та співчуття, сприяють вихованню громад і закріпленню в суспільстві гуманістичних цінностей.

21 https://en.calameo.com/read/00327991917b5df022694
22 https://rj.org.ua/

Авторський колектив:
Альона Горова;
Євген Крапивін;
Лілія Чуліцька;
Ольга Прокопенко;
Роман Коваль

покарання справедливість Discussion paper

Схожі статті

Зміни у правилах тримання під вартою у часи Covid-19 (рос.) | JustCovid International | Епізод 3

JustTalk#14. Чи покарання — єдиний шлях до досягнення справедливості?

Гарантії справедливого судового розгляду та суд присяжних: співвідношення та проблеми