У якій ти ролі, адвокат потерпілого?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

JustTalk#15. У якій ти ролі... адвокат потерпілого? Discussion paper

На думку всіх професійних учасників кримінального провадження, потерпілий від кримінального правопорушення найменш захищений державою. Є певний дисбаланс між забезпеченням процесуальних гарантій підозрюваного та правами потерпілого.

13 November, 2020

1227

JustTalk#15. У якій ти ролі... адвокат потерпілого? Discussion paper

І. Проблема із забезпеченням прав потерпілого

Відповідно до міжнародних стандартів, потерпілий має право на:
■ офіційне реагування з боку держави на кримінальне правопорушення (встановлення справедливості шляхом притягнення винного до відповідальності);
■ інформування про хід розслідування;
■ відшкодування шкоди, завданої злочином.

На кожному етапі досудового розслідування ми маємо проблеми з реалізацією прав потерпілого, які пов’язані як з недоліками законодавства, так і з організаційно-управлінськими аспектами його застосування в діяльності органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

На етапі ініціювання процедури розслідування заяви/повідомлення потерпілих про вчинення кримінального правопорушення «фільтруються» залежно від судової перспективи отримання обвинувальних вироків, з огляду на систему оцінки ефективності роботи слідчих і прокурорів, яка досі ґрунтується на динаміці скерованих до суду обвинувальних актів (показників «розкриття»). Внаслідок цього нерідко в ЄРДР інформація не вноситься з першого разу, а потребує відповідної ухвали слідчого судді про зобов’язання внести відомості.

До того ж, якщо мова йде про вразливих потерпілих, наприклад, про злочин на ґрунті ненависті, — поліцейські не вносять в опис мотив упередженого ставлення, навіть якщо потерпілі про це говорять, не фіксують інформацію про скоєння злочину з мотивів упередженого ставлення і не пояснюють потерпілим необхідність її заповнення, не відображають мотив ненависті (упередженого ставлення) у поясненнях, які відбираються у потерпілої особи.

Оскільки реєстрація заяви/повідомлення є стартовою точкою для реалізації прав потерпілого — притягнення винного до відповідальності та компенсація заподіяної шкоди потерпілому від злочину, то створення перешкод на цьому етапі позбавляє потерпілого всіх його прав.

На етапі отримання статусу потерпілого у кримінальному провадженні, попри закладений у КПК України 2012 р. «автоматичний» порядок визнання статусу потерпілого, тобто з моменту подання заяви/повідомлення про вчинення кримінального правопорушення особа мала б набувати прав потерпілого, досі окремі слідчі та прокурори зволікають з визнанням статусу, зокрема із запізненням виносячи постанови про визнання особи потерпілою, не передбачені чинним законодавством.

На етапі інформування потерпілого про його права та хід розслідування таке інформування відбувається формально шляхом вручення пам’ятки про права потерпілого без належного їх роз’яснення. Фактично, пам’ятка про права потерпілого стала аналогом постанови про визнання потерпілим, яка існувала за часів КПК України 1960 року, тож слідчі та прокурори більше зосереджені на тому, щоб у пам’ятці стояв підпис потерпілого і вона лягла у матеріали справи, аніж на тому, щоб сам потерпілий розумів і знав, що відбувається. Інформування про хід розслідування здійснюється спорадично, часто з ініціативи потерпілого. При цьому часто між зверненням потерпілого до органів правопорядку, отриманням пам’ятки про права та першим допитом у статусі потерпілого і подальшою комунікацією стосовно прогресу в розслідуванні відбувається пауза в 1-2 місяці. Потерпілий у цей час переживає психологічний дискомфорт, адже йому здається, що його проблему не вирішують. Жодних протоколів (політик) інформування про перебіг розслідування в органах правопорядку немає.

На етапі участі потерпілого в кримінальному провадженні в частині збору доказів залучення його до слідчих дій часто закінчується простим допитом або, навпаки, відбувається «повторна віктимізація», коли без необхідності потерпілий вимушений брати участь в «очній ставці» з підозрюваним або відтворювати болісні для себе спогади багато разів тощо. Подекуди потерпілі, які мають адвокатів, ініціюють слідчі дії самостійно та реалізують низку прав, передбачених законодавством у частині збору доказів, хоча слідчий і прокурор рідко підтримують таку ініціативність.

Наскрізним для всіх етапів провадження є право потерпілого на правничу допомогу — представництво його інтересів адвокатом. На практиці потерпілі не залучають адвокатів з числа безоплатної правової допомоги. Насамперед тому, що законодавець не відніс потерпілого від будь-якого злочину чи насильницького злочину (що було б доречніше) до категорій, яким така допомога надається без обмежень. Ті ж одиниці потерпілих, які належать до малозабезпечених, зазвичай просто не знають про можливість залучення безоплатного адвоката.

Центральною проблемою судового розгляду та виконання вироку є невиконання рішення суду засудженою особою або невідшкодування шкоди в тому обсязі, якого потребує потерпіла особа. До того ж таке відшкодування відбувається через роки після вчинення кримінального правопорушення, що створює непомірний тягар для потерпілого протягом усього досудового розслідування і судового розгляду, насамперед через витрати на медичну допомогу.

ІІ. Проблема із представництвом інтересів потерпілого

Проблема реалізації потерпілим права на правничу допомогу полягає не тільки у незабезпеченні такої допомоги за кошт держави. У разі залучення адвоката — неважливо, чи на контрактній основі, чи безоплатного — потерпілі зустрічаються з проблемою несприйняття слідчими та прокурорами адвоката потерпілого як повноцінного учасника процесу, який допомагає їм досягнути цілей кримінального провадження, а не стоїть на заваді, про що часто можна почути від них.

З одного боку, потерпілого віднесено до сторони кримінального провадження — з боку обвинувачення (п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК України). З іншого боку, п. 25, 26 ч. 1 ст. 3, які дають визначення «учасників кримінального провадження» та «учасників судового розгляду», виписано таким чином, що потерпілий є окремою фігурою, яку винесено за рамки сторони кримінального провадження.

До того ж адвокати не завжди усвідомлюють себе частиною команди, що проявляється в протистоянні зі слідчим і прокурором, постійному поданню клопотань про проведення слідчих дій або залучення до тих, що вже проводяться (без урахування думки слідчого та прокурора щодо доцільності такого кроку), в недовірі до слідчого та прокурора, що, зокрема, може проявлятись у публічних висловлюваннях тощо.

Така поведінка зумовлена складністю переключитися з ролі захисника, більш звичної для адвоката, на роль представника потерпілого. Окрім того, приватні адвокати часто ототожнюють кількість процесуальних документів з якістю роботи, що впливає на формування ними тарифної сітки оплати праці (гонорару).

Отже, протистояння між слідчим/прокурором та адвокатом перешкоджає ефективному розслідуванню злочину та відновленню справедливості для потерпілого. Потерпілий та його представник можуть ефективно реалізовувати права потерпілого лише у випадку, якщо вдалося налагодити спільну мову зі слідчим або прокурором.

ІІІ. Необхідні кроки для розв’язання проблем

Для розв’язання проблем із забезпеченням прав потерпілого у кримінальному провадженні та представництва його інтересів адвокатом необхідно:

1.Пріоритезувати ресурси органів досудового розслідування та дізнання в бік їхнього використання у кримінальних правопорушеннях, у яких потерпілі є найбільш вразливими, — у злочинах на ґрунті ненависті, злочинах проти статевої свободи та статевої недоторканості, тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинах (проти життя та здоров’я).

2.Створити окремі підрозділи органів досудового розслідування і дізнання (або спеціалізація для слідчих і дізнавачів), які будуть розслідувати кримінальні правопорушення, в яких потерпілі є найбільш вразливими.

3. Врахововувати у професійній підготовці слідчих та дізнавачів, які розслідують кримінальні правопорушення, в яких потерпілі є найбільш вразливими, не тільки юридичні (процесуальні аспекти) розслідування, а й комунікацію з потерпілим, психологічні особливості взаємодії з ним.

4.Створити систему відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів до постановлення обвинувального вироку суду у справі (виконання зобов’язань за Європейською конвенцією про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів (1983), підписаною Україною 2005 року).

5.Віднести потерпілого від насильницьких злочинів до категорій, яким надається безоплатна правова допомога в обсягах, не менших за правову допомогу підозрюваному (забезпечити рівність сторін кримінального провадження в цій частині).

6. Виробити політику взаємодії слідчого та прокурора, з одного боку, адвоката потерпілого — з іншого (спільна політика Офісу Генерального прокурора та Національної поліції як на центральному, так і регіональному рівнях). Така політика має обов’язково включати в себе порядок залучення адвоката потерпілого до планування досудового розслідування, а також стандарти комунікації перебігу досудового розслідування.

Авторський колектив:

Євген Крапивін;
Олена Сотник;
Оксана Гузь;
Тарас Семків

адвокат потерпілий Discussion paper

Схожі статті

JustTalk#15. В якій ти ролі... адвокат потерпілого?

JustTalk#15. В який ти ролі... адвокат потерпілого? Відеозвіт

Адвокат у кримінальному процесі: безпека учасників та доступ до правосуддя. Відео