У правничому світі немає нічого ідеального, або Не сотвори собі кумира (Біблія, Вихід, декалог 20, 4-5).
Правова система й правнича спільнота США майже завжди певною мірою були і залишаються для мене зразком / еталоном функціонування в правовій державі. Особисте знайомство з найкращими зразками цієї системи і спільноти наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття утвердило мене в такій думці. Хоча ніколи не вважав, що правову систему США можна й доцільно копіювати для України, оскільки розумів відмінності в історії і ментальності народів двох країн…
Завершив читання в перекладі українською книжки знаного американського адвоката й письменника Джона Грішема «БАР “КОГУТ”». Коли починав читати її, то розраховував відчути сенси й драматургію адвокатської діяльності в координатах англосаксонської правової сім’ї… Не відчув, бо їх у книжці немає.
Натомість автор пропонує читачеві ознайомитися з підготовкою правників за завісами поважних «шкіл права» (на кшталт університетів Гарварду, Джорджтауну, Єлю) і провідних адвокатських компаній, відомих у всьому світі (наприклад, Latham & Watkins, Kirkland & Ellis, Sidley Austin). Виявляється, що «в них» також не все так добротно й красиво, як ми читаємо у ЗМІ й бачимо в американських кінофільмах…
Герої книги — студенти звичайної приватної правничої школи, яких у США десятки, словами автора розповідають про: а) випадковість вибору майбутньої професії правника, який найчастіше ґрунтується на хибному уявленні про її престижність і надвисокий рівень оплати; б) шалені грошові борги студентів, які вимушені брати банківський кредит, щоб здобути правничу освіту, не маючи впевненості в тому, що знайдуть пристойну роботу після завершення навчання; в) існування розвинутої мережі таких правничих шкіл і пов’язаної з ними мережі невеличких адвокатських компаній, які, як правило, належать одній-двом приватним особам, для яких ці мережі лише своєрідний бізнес-проєкт для заробляння статків шляхом різних піар-заходів і навіть омани своїх потенційних студентів і клієнтів… і ще про багато що «цікавого і неетичного», що супроводжує такий «правничий бізнес»…
Книжкові герої-друзі врешті-решт кинули навчання в правничій школі і вирішили займатися юридичним шахрайством під вигаданими адвокатськими іменами. Це їм певний час вдавалося відносно успішно, і врешті вони розкрили оборудки одного із шахраїв у сфері правничої освіти та примусили його (під загрозою зробити публічною його діяльність через ЗМІ) виплатити їм пристойні за розміром «гонорари».
«Оптимізм книжкової історії» полягає в тому, що друзі втекли із США за підробленими документами до Сенегалу й там купили збанкрутіле кафе, реконструювали його, назвали «Бар “КОГУТ”» (за назвою того бару в США, де вони провели частину свого студентського життя), і їхні життя «нарешті налагодилися»?!..
Повинен визнати, що я завжди інтуїтивно не сприймав такі бізнес-вислови, як «юридичний / правничий ринок / бізнес», і все, що пов’язано з бізнес-термінологією у сфері юриспруденції. Прочитана книжка американського адвоката лише утвердила моє несприйняття цієї термінології в правничій професії та переконала в справедливості заповіді з біблійного декалогу, яка в буденному житті звучить так: «Не сотвори собі кумира».