Коли процес важливіший за результат, або Роздуми про справжню вартість кримінального провадження in absentia

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Коли процес важливіший за результат, або Роздуми про справжню вартість кримінального провадження in absentia

Олександр Лапін

16 February, 2024

907

Коли процес важливіший за результат, або Роздуми про справжню вартість кримінального провадження in absentia

— Коли ви відсутні, то вони про вас таке говорять!

— Передайте їм, що коли я відсутній, вони можуть мене навіть побити…

Замість епіграфа

На відміну від інших доволі сумнівних (з погляду відповідності Конституції та міжнародним зобов’язанням нашої держави у сфері прав людини) законодавчих новел «воєнного часу», на кшталт статей 111-1, 435-1 і 436-2 КК України, заочне кримінальне переслідування («спеціальне досудове розслідування» за термінологією Глави 24-1 і подальший «судовий розгляд за відсутності обвинуваченого» або «спеціальне судове провадження» за термінологією статті 323 КПК України) існувало у вітчизняному кримінальному процесі із жовтня 2015 року[1]. Хоча воно певною мірою також породжене агресією РФ у 2014 році (з огляду на склади злочину, до яких може бути застосоване), але не викликає a priori сумнівів у своїй законності та необхідності в демократичній державі, за умови дотримання певних мінімальних стандартів, напрацьованих внаслідок ревізії таких національних процедур Європейським судом з прав людини.

Так, у, здається, першому рішенні на цю тему від 12 лютого 1985 року в справі Colozza v. Italy[2] ЄСПЛ чітко висловився, що застосування процедури in absentia можливе лише за умови існування (а фактично створення державою) одночасно таких обставин (пункти 26–33):

Обвинувачений був ОСОБИСТО повідомлений про наявність кримінального обвинувачення, ознайомлений з його суттю та сам БЕЗУМОВНО відмовився захищати себе в суді. Як встановив ЄСПЛ надалі у своєму рішенні від 18 травня 2005 року в справі Somogyi v. Italy[3] (цікавому також тим, що воно стосувалося іноземця, який не розумів мови судочинства), навіть підпис на повістці, якщо обвинувачений оспорює його автентичність, за відсутності інших доказів того, що він був обізнаний про кримінальне переслідування, не може prima facie трактуватися як безсумнівний доказ (пункт 70).
Держава вжила належних й адекватних заходів для встановлення місцеперебування обвинуваченого та його належного повідомлення, а не презюмувала за фактом направлення повісток раніше. Понад те, направлення повісток за останньою відомою (і застарілою) адресою не може вважатися належними й адекватними заходами. Також само собою неповідомлення особою своєї актуальної адреси державі в найгіршому випадку є адміністративним правопорушенням і не може тягнути за собою такі серйозні наслідки, як засудження in absentia.
Держава має створити ефективну систему повноцінного перегляду таких рішень за участі обвинуваченого з оцінкою обґрунтованості обвинувачення та фактичних і юридичних обставин справи, а не лише констатувати правомірність (на думку національних судів) застосування процедури in absentia. Важливість такого повноцінного перегляду надалі була підкреслена висновками ЄСПЛ у рішенні від 24 травня 2007 року в справі Da Luz Domingues Ferreira v. Belgium[4] (пункт 48).

Власне кажучи, у попередніх трьох абзацах уже сформульовано, чому масове застосування заочного кримінального переслідування в справах[5], пов’язаних з міжнародним збройним конфліктом Російської Федерації та України, не було, на погляд автора, вдалою ідеєю вітчизняної юридичної спільноти.

Починаючи від методів «повідомлення», національна система кримінального переслідування in absentia не відповідає практиці ЄСПЛ. Особливо це стосується тих злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються громадяни РФ. Відповідно до положень частини 1 статті 297-5 КПК України «повістки… надсилаються за останнім відомим місцем… проживання чи перебування та обов’язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора». De facto українські законодавці встановили обов’язок для громадян іншої країни періодично моніторити вебсайт Офісу Генерального прокурора (для цього їм потрібно мати VPN і навички його застосування), оскільки поштовий зв’язок з РФ і тимчасово окупованими територіями України (де вони мають чи теоретично могли мати місце проживання чи перебування) відсутній, а газета «Урядовий кур’єр», яка і є тим самим «ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження», не публікує на власному вебсайті судові повістки та не доставляється до РФ. Така регуляція не відповідає і статті 2 Конституції України (у частині поширення загальнообов’язкових вимог на іноземних громадян, які на момент публікації повістки цілком можливо не перебувають навіть на тимчасово окупованій території України), вона є надмірно обтяжливою навіть для власних громадян, які перебувають, наприклад, на тимчасово окупованій території або в так званій «сірій зоні», тобто зоні фактичних бойових дій, з повною чи частковою відсутністю доступу до мережі Інтернет та електроенергії. А тому презумпція, встановлена законодавцем у частині 1 статті 297-5 та частині 3 статті 324 КПК України, що з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора / суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом, видається у кращому випадку wishful thinking.

Водночас не можу не відмітити, що з минулого року разом із судовими повістками, адресованими громадянам РФ, на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора принаймні публікують їх переклад російською мовою.

Далі. Хоча пункт 4 частини 2 статті 297-2 КПК України і вимагає від слідчого або прокурора зазначити у своєму клопотанні про здійснення спеціального досудового розслідування відомості про те, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або відомості про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, сполучення «та/або» в поєднанні зі словами про оголошення в міжнародний розшук нівелює значення оголошення підозрюваного в міжнародний розшук для кримінального переслідування in absentia (тобто виконання державою певного комплексу належних й адекватних заходів для встановлення місця перебування особи), а «відомості про перебування на тимчасово окупованій території» в кращому випадку (відносно громадян України, звісно), як, наприклад, в ухвалі Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року в справі № 201/15487/23[6], «підтверджуються» даними про місце реєстрації на тимчасово окупованій території та довідкою з Інтегрованої системи обліку інформації внутрішньо переміщених осіб про відсутність даних про реєстрацію особи як ВПО, усупереч тому, що відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» реєстрація як внутрішньо переміщеної особи є правом, а не обов’язком особи та допускається навіть відмова вже зареєстрованих осіб від довідки про взяття на облік як ВПО без пояснення причин (пункт 1 частини 1 статті 12 вищезгаданого закону).

Що ж стосується ефективної системи перегляду судового рішення, винесеного in absentia, то, з одного боку, імперативна вимога частини 3 статті 323 КПК України про обов’язкову участь захисника в поєднанні із загальним порядком (для захисника) апеляційного та касаційного оскарження вироку, винесеного in absentia, створює ілюзію її існування. Проте на практиці такі вимоги конфліктують, як, наприклад, з першим стандартом Розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі»[7] щодо узгодження правової позиції з клієнтом на початку надання допомоги, так і шостим стандартом Розділу 3 «Окремі стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги під час судового провадження» щодо обов’язку скласти апеляційну та касаційну скарги та здійснювати захист при їх розгляді. Звісно, колеги, які надають безоплатну правову допомогу за дорученням центру БПД, нагадають, що ці стандарти містять Розділ 5 «Окремі стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у спеціальному досудовому розслідуванні (in absentia)», але він стосується певних особливостей цієї процедури, а не оскарження заочних судових рішень. Фактично в спільноті БПД, наскільки мені відомо, досі не розв’язана дискусія про те, чи повинен захисник за дорученням у будь-якому разі оскаржувати вирок, винесений in absentia, за відсутності прямої та беззаперечної вказівки підзахисного про таку допомогу (та й узагалі відсутності зв’язку з ним від початку надання допомоги), хоча б з огляду на те, що особа, розгляд провадження відносно якої відбувся без її участі, вочевидь, може мати свою версію подій, не відомі раніше суду та іншим учасникам розгляду докази на її підтвердження та має право на повноцінний судовий розгляд, гарантований, як це вже наголошувалося вище, статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Але, окрім суто юридичної невідповідності вітчизняних правоохоронних та судових реалій вищезазначеним висновкам ЄСПЛ і ризиків для державного бюджету в разі не менш масових, ніж заочне засудження в таких справах, звернень осіб до ЄСПЛ зі скаргами на порушення Статі 6, уже існує декілька проблем.

Цілком очевидно, що спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження вимагають суттєвих витрат з державного бюджету, оскільки щонайменше саме собою здійснення розслідування в такому режимі передбачає розгляд слідчим суддею клопотання слідчого або прокурора про це з обов’язковою участю захисника, не кажучи про подальший судовий розгляд, а отже, у кожному такому провадженні з державного бюджету витрачаються кошти на роботу слідчого, прокурора, слідчого судді, судді та захисника за дорученням на надання безоплатної правової допомоги. Окрім цього, оскільки кількість кримінальних проваджень стосовно злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом (весь спектр від державної зради та колабораційної діяльності до воєнних злочинів), збільшується з кожним днем війни, вочевидь, рано чи пізно такий курс на розслідування та розгляд їх in absentia вимагатиме витрачання все більшої кількості ресурсів і часу залучених у цей процес осіб.

Мимоволі з’являється питання, а який, власне, результат досягається внаслідок витрачання всіх цих коштів і напруження сил вищезазначеної мінімально необхідної кількості учасників судового процесу, окрім декількох аркушів паперу з текстом вироку, який, цілком можливо, ніколи не буде виконаний або через те, що засуджений ніколи не опиниться в юрисдикції України чи дружніх держав, або взагалі його вже немає серед живих?

Яскравим прикладом останнього випадку є заочний вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2023 року в справі № 490/6107/22[8] відносно Кирила Стремоусова, якого урочисто поховала окупаційна влада РФ у м. Сімферополі майже за рік до винесення вироку після загибелі в ДТП. Усе ж таки у відомому латинському вислові про неминучість здійснення правосуддя за будь-яку ціну йдеться про загибель світу, а не здорового глузду та разом з ним й без того дефіцитного державного бюджету.

Що ж до першого випадку, то під час написання цієї статті автору трапилося повідомлення про оголошення ДРУГОГО заочного вироку відомому блогеру Юрію Подоляці. У грудні 2023 року його було засуджено за частиною 6 статті 111-1 та частиною 3 статті 436-2 КК України до 12 років позбавлення волі[9], а 2 лютого 2024 року цього разу Служба безпеки України гордо повідомила[10] про новий заочний вирок цій особі за частиною 2 статті 109, частиною 1 статті 110, частиною 2 статті 111, статтею 436, частиною 2 статті 436-2 КК України до 15 років позбавлення волі.

Оскільки засуджений з 2014 року проживає в Російській Федерації, виникає очевидне питання про перспективи виконання цих (а може, і наступних) заочних вироків відносно нього поза межами швидкоплинного піару певних державних органів, яким, хочеться нагадати, що найбільшу шкоду авторитету правосуддя завдає саме безкарність, особливо коли її констатували самі органи правопорядку та суд уже двічі.

Доволі сумнівним є виконання заочних вироків не тільки державою-агресором чи дружніми до неї країнами, але й навіть нашими партнерами, наприклад країнами ЄС, якщо засуджена заочно особа раптом опиниться там. По-перше, вони так само зв’язані вимогами Європейської конвенції, тому муситимуть проаналізувати український заочний вирок на відповідність конвенції під час процедури екстрадиції. По-друге, українські правоохоронці й без цього не спроможні добитися видачі обвинувачених у воєнних злочинах для кримінального переслідування в Україну через невідповідність умов тримання в установах пенітенціарної системи положенням статті 3 Європейської конвенції загалом і ризики особливого нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження відносно обвинувачених і засуджених за злочини, пов’язані зі збройним конфліктом, що показала відмова Верховного Суду Фінляндії у справі про екстрадицію Воіслава Тордена (Яна Петровського) у грудні 2023 року[11]. Додатковою підставою для відмови також названий ризик для його життя та здоров’я через близькість регіону, де передбачався судовий розгляд справи (Дніпропетровська область), до зони бойових дій.

Що стосується нелюдського та такого, що принижує людську гідність, поводження відносно фігурантів, наприклад, злочину колабораційної діяльності, то вона вже стала предметом цікавості журналістів Guardian, які проілюстрували свою нещодавню статтю з інтерв’ю з такими засудженими фотографією чоловіка, якому примусово витатуювали слово «орк» на лобі[12]. Подальші перспективи видачі засуджених за заочними вироками в країну, де таке поводження можливе в умовах повної безкарності як тих, хто безпосередньо катує, так і тих, хто за службовими обов’язками має цьому запобігати, пропоную шановним колегам визначити самостійно.

Підсумовуючи, автор хотів би також відповісти на аргумент прихильників процедури in absentia про те, що спеціальне досудове розслідування та спеціальний судовий розгляд нібито єдині засоби своєрідної консервації доказів, які можуть з плином часу зникнути чи стати недоступними (зокрема, через смерть свідків, потерпілих тощо). Це не так, оскільки «новий» КПК України 2012 року містить статтю 225 з актуальною назвою «Допит під час досудового розслідування в судовому засіданні» в редакції Закону 2472-IX від 28 липня 2022 року, яка, власне, і передбачає «консервацію» слідчим суддею показань будь-якої особи за клопотанням сторони кримінального провадження. Разом з оголошенням особи в розшук відповідно до положень статті 281 КПК України, з подальшим зупиненням кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 280 КПК України, на глибоке переконання автора, це може бути адекватним і збалансованим витрачанням державних ресурсів у справах, де фігурант перебуває за межами досягнення українських органів правопорядку та суду.

Бюджетні кошти, які будуть вивільнені після припинення порочної практики масових безперспективних заочних проваджень, варто витратити на упорядкування українських пенітенціарних установ відповідно до стандартів Європейського суду з прав людини та Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК), щоб унеможливити в майбутньому ганебні відмови у видачі правопорушників через неспроможність нашої держави гарантувати їм належні умови тримання під вартою.

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID та сторінці у Facebook.

[1] Заради історичної справедливості варто зазначити, що перша спроба імплементувати заочне кримінальне переслідування у вітчизняний кримінальний процес була зроблена ще Законом № 725-VII від 16 січня 2014 року, ухваленим Верховною Радою України в пакеті так званих диктаторських законів Януковича: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/725-18#Text

[2] Офіційний текст рішення ЄСПЛ англійською мовою: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57462

[3] Офіційний текст рішення ЄСПЛ англійською мовою: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-61762

[4] Офіційний текст рішення ЄСПЛ французькою мовою: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-80609

[5] Під час круглого столу «Правосуддя майбутнього: судова мережа та доступ до правосуддя», який відбувся 2 лютого 2024 року, голова Верховного Суду С. І. Кравченко у своїй презентації навів таку статистику щодо воєнних злочинів станом на 31.01.2024 року: понад 124 тисячі злочинів зареєстровано в ЄРДР, 1 611 проваджень передано на розгляд до судів першої інстанції, 1 180 розглянуто ними, 76 — судами апеляційної інстанції та 8 — Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду. Звісно, не всі вони розглянуті та розглядаються in absentia, але переважна частина. Запис трансляції круглого столу: https://www.youtube.com/live/821FcQ1uImo?si=_Qeoh_hW_RW8chJ2

[6] Офіційний текст ухвали українською мовою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115962863

[7] Стандарти якості надання безоплатної правової допомоги у кримінальному процесі, затверджені наказом Міністерства юстиції Україні від 25 лютого 2014 року № 386/5: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0337-14#Text

[8] Офіційний текст вироку українською мовою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114387210

[9] Повідомлення про перший заочний вирок на офіційному сайті Сумської обласної прокуратури: https://sumy.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=349040

[10] Повідомлення про другий заочний вирок на офіційному сайті Служби безпеки України: https://ssu.gov.ua/novyny/za-materialamy-sbu-do-15-rokiv-tiurmy-zaochno-zasudzheno-bloheramilionnyka-yakyi-navodyv-rakety-rf-na-mykolaiv

[11] Повідомлення на фінському порталі новин Helsingin Sanomat фінською мовою: https://www.hs.fi/kotimaa/art-2000010044101.html

[12] Стаття у виданні The Guardian від 2 лютого 2024 року англійською мовою: https://www.theguardian.com/world/2024/feb/02/jailed-as-collaborators-the-stories-of-ukrainians-who-ended-up-in-prison?ref=upstract.com

ЄСПЛ воєнні злочини розслідування воєнних злочинів збройний конфлікт

Схожі статті

Право на захист у справах про міжнародні злочини: зобов’язання держави за ЄКПЛ

Право на захист у справах про воєнні злочини. Discussion paper

Провадження in absentia. Недоліки, сприйняття суспільством та очікування потерпілих