Комплексні дослідження та вузькі факультативні застереження: можливість процесуального переслідування Росії Україною (РЕЗЮМЕ)

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

Комплексні дослідження та вузькі факультативні застереження: можливість процесуального переслідування Росії Україною (РЕЗЮМЕ)

Резюме підготувала Оксана Броневицька (доцентка кафедри кримінально-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ) за блогом Матіни Пападакі (Matina Papadaki, PhD Candidate at National Kapodistrian University of Athens Law School) для Европейського журналу міжнародного права (EJIL).

Оксана Броневицька

8 March, 2022

592

Комплексні дослідження та вузькі факультативні застереження: можливість процесуального переслідування Росії Україною (РЕЗЮМЕ)

26 лютого Україна подала заяву про застосування обмежувальних заходів щодо Росії до Міжнародного Суду ООН (ICJ). У цій заяві Україна оспорює неправдиві звинувачення Росії у тому, що з боку України вчиняються акти геноциду на території Луганської та Донецької областей, і це призвело до того, що Росія визнала ці регіони України окремими державними утвореннями та проводить так звану «спеціальну військову операцію» проти України.

Україна зробила цю заяву до МС ООН у зв’язку з тим, що агресія Росії проти України містить діяння, які заборонені Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1949 р.) (далі – Конвенція), а порушення норм цієї Конвенції підпадають під юрисдикцію МС ООН.

Варто зупинитися на тому, як російське вторгнення в Україну вписується в рамки Конвенції , і як подальший крок, чи може Міжнародний суд ООН винести окреме рішення про порушення заборони використання сили як це зазначено у позовних вимогах. Мова не буде йти про тимчасові (обмежувальні) заходи, тут автор спробує висвітлити кілька ширших міркувань щодо предметної юрисдикції (ratione materiae) відповідно до факультативних застережень у нещодавній практиці Суду.

Реальний конфлікт: порушення процедури і прав

Міжнародний Суд ООН намагається визначити об’єкт спору «на об’єктивній основі», беручи до уваги усні та письмові заяви обох сторін, приділяючи «особливу увагу формулюванню спору, обраному заявником». Згодом Суд досліджує, чи «діяння, на які скаржиться заявник, підпадають під положення відповідного договору», а це в свою чергу може вимагати «тлумачення положень, які визначають сферу дії відповідного договору». Цього підходу Суд послідовно дотримується у своїй практиці останнім часом.

Це є важливими, оскільки Росія, за умови, що вона братиме участь у судовому розгляді, також може стверджувати про зловживання, висуваючи аргумент про те, що Україна посилається на Конвенцію як привід для отримання рішення щодо дій Росії у більш широкому контексті конфлікту між державами. Виходячи з цього, заява України про потребу захистити себе від неправдивих звинувачень у вчиненні геноциду натикається на зустрічні заяви Росії про те, що остання застосовує силу у зв’язку із вчиненням геноциду на території України.

Відповідно до ст. 9 Конвенції , питання щодо тлумачення, дотримання чи виконання положень Конвенції можуть передаватися однією із сторін на розгляд Міжнародного Суду ООН. Таким чином, перший крок – показати, що між сторонами існує суперечка щодо застосування, тлумачення та виконання Конвенції. Це можливо, оскільки обидві сторони дотримуються різних поглядів на те, чи порушила Україна свої зобов’язання за Конвенцією щодо населення Луганської та Донецької областей.

Росія, не звернувшись до відповідних органів, застосувала агресивну силу проти України.

Щодо застосування сили Росією начебто для перешкоджання злочину геноциду на території Луганської та Донецької областей, то тут варто вказати, що ст. 8 Конвенції передбачає, що кожен її учасникможе звернутись до відповідного органу Об'єднаних Націй з вимогою прийняти, відповідно до положень Статуту ООН, всі необхідні, на його думку, заходи для попередження та припинення актів геноциду або одного з інших діянь, перерахованих у статті 3 Конвенції.

В нашому випадку, Росія, не звернувшись до відповідних органів, застосувала агресивну силу проти України. Також у ст. 1 Конвенції вказано, що Договірні Сторони підтверджують, що геноцид незалежно від того, чи вчиняється він у мирний або у воєнний час, є злочином, який порушує норми міжнародного права та стосовно якого всі сторони зобов'язуються вчиняти дії на попередження та карати у разі його вчинення. Однак формулювання «вчиняти дії на попередження та карати» не може суперечити звичаєвій нормі міжнародного права, відображеній у ст. 2 (4) Статуту ООН, де вказано, що всі члени ООН повинні утримуватися від вирішення конфліктів шляхом застосування сили чи погрози її застосування.

В цьому випадку застосування сили та агресія Росії проти України може бути предметом розгляду Міжнародного Суду ООН лише якщо така агресія порушує норми Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Питання залишається відкритим щодо рішення, яке прийме Суд, який балансуватиме між підтримкою переконливих юридичних аргументів та фактичному запобіганню масштабній трагедії.

війна міжнародне гуманітарне право Міжнародний суд справедливості

Схожі статті

Україна мобілізує міжнародне право: шляхи покарання Росії за агресію і не тільки

Парламент під час війни ухвалив 14 законопроєктів. Що там для кримінальної юстиції?