КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: У ЧОМУ ОСОБЛИВІСТЬ?

Поліціювання Розслідування Судовий Розгляд Інші юрисдикції Публічне обвинувачення Кримінальний закон Corrections Професійні стандарти Управління Штучний інтелект

Спецпроекти

Процесуальне інтерв'ю Custody Records JustTalk в умовах війни Пріт Барара українською

Про нас Редакційна політика Політика конфіденційності Умови передруку

Авторам

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: У ЧОМУ ОСОБЛИВІСТЬ?

24 лютого 2022 року збройні сили російської федерації (далі – зс рф) разом з іншими підрозділами та військовими формуваннями рф, діючи за наказом керівництва рф і зс рф, здійснили пуски крилатих і балістичних ракет по військових і цивільних об’єктах на території України та широкомасштабне військове вторгнення на територію суверенної держави[1].

Микола Пашковський

21 June, 2022

1748

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: У ЧОМУ ОСОБЛИВІСТЬ?

У період з 5 години ранку 24 лютого 2022 року та до цього часу підрозділи зс рф та інших військових формувань рф здійснюють спроби окупації окремих територій України, зокрема населених пунктів України. Ці дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також використанням броньованої техніки та іншого озброєння.

За повідомленням Генерального прокурора Ірини Венедиктової, станом на 9 червня 2022 року за результатами розслідування вказаних злочинів повідомлено про підозру 104 особам, обвинувальні акти щодо 8 осіб передано до суду. Частина з них уже під владою України, оскільки були взяті в полон Збройними Силами України.

Станом на 9 червня 2022 року органами правопорядку до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення 15 854 злочинів, передбачених ст. 438 Кримінального кодексу України, а саме порушень законів і звичаїв війни, тобто воєнних злочинів – наймасовішої категорії міжнародних злочинів, що вчиняються на території України. Це зумовлює необхідність перевірити російських військовополонених[2] на причетність до вчинення вказаних й інших злочинів на території України та притягнути до кримінальної відповідальності винних осіб. Щоб це стало можливим, стосовно таких військовополонених здійснюються відповідні процесуальні дії та розв’язуються питання про повідомлення про підозру, застосування запобіжних заходів та про звернення до суду з обвинувальним актом.

Наразі в судовій практиці вже є перші обвинувальні вироки про засудження російських військовополонених, після набрання чинності яких розв’язуватиметься питання про їх виконання.

Однак ані чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), ані Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, ані Порядок тримання військовополонених не регламентують особливості кримінального провадження щодо військовополонених. Водночас Третя Женевська конвенція (далі – Третя конвенція)[3] встановлює додаткові процесуальні гарантії кримінального провадження щодо військовополонених (глава ІІІ частини VІ).

Таким чином, кримінальне провадження щодо військовополонених має здійснюватися з урахуванням вимог відповідних договірних норм міжнародного гуманітарного права.

Можна виділити такі основні засади, яких слід дотримуватися під час здійснення кримінального провадження щодо військовополоненого:

1. Оперативність кримінального провадження

1.1. Кримінальне провадження щодо військовополоненого повинно здійснюватися в найкоротший строк[4].

2. Забезпечення участі захисника військовополоненого-підозрюваного, обвинуваченого

2.1. Участь захисника в кримінальному провадженні щодо військовополоненого обов’язкова.

2.2. Україна має надати державі-покровителю (Protecting Power) або Міжнародному комітету Червоного Хреста (далі – МКЧХ) як субституту список адвокатів, які можуть забезпечити кваліфікований захист військовополонених у кримінальному провадженні.

3. Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання й обрання запобіжного заходу стосовно військовополоненого

3.1. Після повідомлення про підозру військовополоненому слідчий, прокурор повідомляє державу-покровителя, представника військовополонених про це (ст. 104(1) Третьої конвенції).

3.2. У такому повідомленні, окрім відомостей, передбачених ст. 112 КПК України, повинно бути зазначено:

Прізвище та ім'я військовополоненого, його звання, армійський, полковий, особовий чи серійний номер, дату народження, професію, якщо вона є.
Місце інтернування або ув'язнення.
Зміст підозри.
Правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

3.3. Таке повідомлення має здійснюватися не пізніше як за три тижні до підготовчого судового засідання. Відлік цього тритижневого строку починається з дня одержання державою-покровителем такого повідомлення за повідомленою нею адресою (ст. 104(1) Третьої конвенції).

3.4. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою допускається у виняткових випадках і не повинно на стадії досудового розслідування перевищувати три місяці (ст. 103(1) Третьої конвенції).

3.5. Військовополонені тримаються під вартою (у випадку застосування до них цього запобіжного заходу) у спеціально відведених для цього місцях для відбуття дисциплінарних стягнень військовополоненими з дотриманням вимог ст. 78, 97, 98, 126 Третьої конвенції (ст. 103 Третьої конвенції).

3.6. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язані надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, зокрема будь-які докази, військовополоненому мовою, яку він розуміє (ст. 105(5) Третьої конвенції).

3.7. Копія обвинувального акта, копія реєстру матеріалів досудового розслідування надається військовополоненому мовою, яку він розуміє (ст. 105(5) Третьої конвенції).

3.8. Одночасно з наданням військовополоненому в статусі підозрюваної особи копії обвинувального акта, копії реєстру матеріалів досудового розслідування прокурор роз’яснює військовополоненому право користуватися допомогою одного зі своїх товаришів-полонених, а також право користуватися правовою допомогою захисника (ст. 150(1) Третьої конвенції). Якщо військовополонений не залучив захисника, то держава-покровитель залучає йому захисника, маючи для цього у своєму розпорядженні принаймні один тиждень. У випадку, коли ані військовополонений, ані держава-покровитель не запросили захисника, суд залучає захисника для здійснення захисту за призначенням.

4. Особливості підготовчого провадження та судового розгляду

4.1. Підготовче судове засідання призначається не раніше ніж за два тижні з дати залучення захисника військовополоненого (ст. 105(1) Третьої конвенції).

4.2. Захисник військовополоненого до закінчення строку касаційного оскарження вироку має право на зустрічі без обмеження в часі та кількості в робочі, вихідні, святкові, неробочі дні зі свідками захисту, зокрема з іншими військовополоненими.

4.3. Суд призначає підготовче судове засідання з урахуванням того, щоб прокурор мав можливість повідомити про це державу-покровителя, представника військовополонених не пізніше як за три тижні до підготовчого судового засідання з дня одержання державою-покровителем такого повідомлення, а також представником військовополонених.

4.4. У такому повідомленні прокурора, окрім відомостей, передбачених ст. 112 КПК України, повинно бути зазначено:

Прізвище та ім'я військовополоненого, його звання, армійський, полковий, особовий чи серійний номер, дату народження, професію, якщо вона є.
Місце інтернування або ув'язнення.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Найменування суду, а також дату, час й місце проведення підготовчого судового засідання.

4.5. Якщо до початку підготовчого судового засідання не подано доказів, що держава-покровитель, військовополонений і відповідний представник військовополонених одержали зазначене повідомлення принаймні за три тижні до дати підготовчого засідання, то підготовче судове засідання не може бути проведене й повинне бути відкладене. Представник військовополонених – військовополонений, обраний у кожному місці, де перебувають військовополонені, іншими військовополоненими та затверджений на цій посаді уповноваженим органом України, якому доручається представляти військовополонених перед військовою владою, державами-покровителями, МКЧХ і будь-якою іншою організацією, яка може допомагати їм.

4.6. Держава-покровитель повідомляється про дату, час та місце проведення кожного судового засідання, за винятком випадків проведення закритих судових засідань.

4.7. Суд, який постановив вирок, здійснює повідомлення держави-покровителя, відповідного представника військовополонених про цей вирок. У повідомленні, окрім відомостей, передбачених ст. 112 КПК України, повинно бути також зазначено, чи має військовополонений право подавати апеляційну або касаційну скаргу на винесений йому вирок.

4.8. Суд вручає військовополоненому копію вироку мовою, яку він розуміє.

4.9. Після надходження апеляційної скарги або після закінчення строку на апеляційне оскарження суд, який постановив вирок, повідомляє державу-покровителя про рішення військовополоненого скористатися своїм правом на апеляцію чи відмовитися від нього.

4.10. Після набрання вироком законної сили прокурор повідомляє про це державі-покровителю. У такому повідомленні прокурора, окрім відомостей, передбачених ст. 112 КПК України, повинно бути зазначено:

Короткий звіт про досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження, із зазначенням формулювання обвинувачення та позиції захисту.
Відомості про місце, у якому військовополонений буде відбувати покарання.

До такого повідомлення додається копія вироку.

Замість висновку

Значна частина зазначених вище вимог (наприклад, щодо забезпечення участі захисника, перекладача, апеляційного або касаційного оскарження та інші) вже міститься в КПК України і є частиною загальної процедури. Водночас існують положення, які тісно пов’язані із ситуацією збройного конфлікту та статусом військовополоненого (наприклад, щодо такого учасника кримінального провадження, як держава-покровитель (або МКЧХ), або положення про допомогу одного з товаришів-військовополонених тощо).

Крім зазначених вище вимог право Женеви також містить основні гарантії щодо здійснення справедливого судочинства стосовно кримінальних правопорушень, пов'язаних зі збройним конфліктом, з участю осіб, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті. Про такі гарантії, зокрема йдеться в ст. 75(3)-75(8) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. Ці гарантії поширюються не лише на військовополонених, але й на інших захищених МГП осіб, зокрема, цивільних осіб.

Умисне серйозне порушення як основних гарантій, так і вищезазначених процесуальних гарантій військовополоненого може кваліфікуватися за ст. 130 Третьої конвенції як серйозне порушення («умисне позбавлення військовополоненого його прав на справедливе та належне судове розслідування, передбачених цією Конвенцією»).

Фото: армія рф/ЗМІ

___

[1] З моменту збройного нападу на Україну почалася дія норм міжнародного гуманітарного права. Відповідно до чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року їхні норми застосовні «в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них, а також в усіх випадках часткової або повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір».

[2]Статтею 45(1) Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року визначено, що «особа, яка бере участь у воєнних діях і потрапляє під владу супротивної сторони, вважається військовополоненою й тому користується захистом Третьої конвенції, якщо вона претендує на статус військовополоненого, якщо видається, що вона має право на такий статус, або, якщо сторона, від якої вона залежить, вимагає для неї такого статусу шляхом повідомлення держави, що її затримує, або Держави-покровителя. У разі виникнення якогось сумніву в тому, чи має будь-яка така особа право на статус військовополоненого, вона продовжує зберігати такий статус і, отже, користуватися захистом Третьої конвенції і цього Протоколу доти, доки її статус не буде визначено компетентним судовим органом».

[3] Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року мають традиційну нумерацію: Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Перша конвенція); Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (Друга конвенція); Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (Третя конвенція); Конвенція про захист цивільного населення під час війни (Четверта конвенція).

[4] Ця вимога має й більш прозаїчне значення, оскільки російських військовополонених досить часто обмінюють на оборонців України, що потрапили в полон до ворога. Поки здійснюється досудове розслідування або судовий розгляд щодо військовополоненого, його обмін ускладнений.

підозра кримінальна процедура війна військовополонені

Схожі статті

Статус «військовополонений» — новий виклик для системи правосуддя в Україні? Discussion paper

ПАМ’ЯТКА ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ДІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Військовополонені: гарантії поводження відповідно до положень міжнародного гуманітарного права